Рішення від 23.05.2025 по справі 440/15044/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/15044/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" (надалі - відповідач, ДУ "Полтавська ВК (№64)"), у якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати молодшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору - кінологу відділу охорони ДУ "Полтавська ВК (№64)" ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України середнього заробітку (грошового забезпечення) з 23.04.2019 по 18.07.2022 включно за період проходження військової служби у Збройних Силах України;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити молодшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору - кінологу відділу охорони ДУ "Полтавська ВК (№64)" ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України середній заробіток (грошове забезпечення) з 23.04.2019 по 18.07.2022 включно за період проходження військової служби у Збройних Силах України.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він з 11.08.2017 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а з 23.04.2019 - призваний на строкову військову службу під час дії особливого періоду до лав Збройних Сил України. Відповідач за період з 23.04.2019 по 18.07.2022, всупереч приписів частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за відповідною посадою, чим порушив право позивача на оплату праці.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити /а.с. 32-34/. Свою позицію мотивував посиланням на лист Міністерства соціальної політики України від 09.10.2018 №1635/0/101-18 "Щодо виплати середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпП особам, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі", де зазначено, що особи рядового і начальницького складу не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу; тому на них приписи частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в частині збереження середнього заробітку не поширюються. Також відповідач вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

Наказом від 09.08.2017 № 85/ОС-17 ОСОБА_1 призначено на посаду молодшого інспектора відділу охорони ДУ "Полтавська ВК (№64)" /а.с. 14/.

Наказом ДУ "Полтавська ВК (№64)" від 22.04.2019 №81/ОС-19 молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора кінолога відділу охорони установи, увільнено від проходження служби з 23.04.2019, в зв`язку з призовом на строкову військову службу, зі збереженням місця роботи і посади на період проходження строкової військової служби /а.с. 13/.

25.07.2019 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачем укладений контакт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України; контракт укладений строком на три роки з 25.07.2019 до 24.07.2022 /а.с. 15-18/.

Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2024 №08/2043 підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 26.04.2019 по теперішній час /а.с. 23/.

Довідками ДУ "Полтавська ВК (№64)" від 29.10.2024 вих.№№ 15/10/516-24, 15/10/517-24 підтверджено, що позивачу грошове забезпечення за період з 23.04.2019 по 18.07.2022 не нараховувалось /а.с. 21, 22/.

На цій підставі, позивач звернувся до суду з позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі Закон №2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У силу положень частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з частиною сьомою статті 2 Закону №2232-XII строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами /частина тринадцята статті 2 Закону №2232-XII/.

За змістом абзацу третього частини першої статті 20 Закону №2232-XII на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами частин першої та другої статті 39 Закону №2011-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Відповідно до положень частини третьої вказаної статті за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Разом з цим, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII (у відповідній редакції) особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Своєю чергою, стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується наявності підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за посадою молодшого інспектора - кінолога відділу охорони ДУ "Полтавська ВК (№64)" за період з 23.04.2019 до 18.07.2022, в який він проходив строкову військову службу у Збройних Силах України, а також військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу у Державній прикордонній службі України.

Суд зауважує, що в силу положень частини другої статті 39 Закону №2011-ХІІ та частини третьої статті 119 КЗпП України з моменту призову на військову службу за громадянами України, які були призвані на військову службу, зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

Так, позивач призваний на строкову війську службу в особливий період, проходження військової служби є конституційним обов`язком позивача, як громадянина України.

Позиція відповідача щодо відсутності підстав для збереження за позивачем права на отримання середнього заробітку за час проходження військової служби ґрунтується на тому, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України не поширюють свою дію на посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки за усталеною практикою Верховного Суду трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні відносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 3 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон №2713-IV) визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Суд зауважує, що лист Міністерства соціальної політики України від 25.04.2019 №16056/45001-61-19 "Про надання роз`яснення", а також лист Мінсоцполітики від 09.10.2018 №1635/0/101-18 "Щодо виплати середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпП особам, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі" не є нормативно-правовими актами, а тому не підлягають врахуванню для цілей визначення права позивача на отримання середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Згідно з частинами першою та другою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отож, оскільки Законом №2713-IV не передбачено гарантії осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби в частині збереження середнього заробітку за час проходження військової служби, суд дійшов висновку, що на такі правовідносини поширює свою дію норма частини третьої статті 119 КЗпП України, як норма загальної дії.

До того ж, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 11.04.2018 у справі №816/1155/16, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 19.11.2019 у справі №812/452/17.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що на позивача, як на особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині.

Отже, з урахуванням установлених обставин та наведеного нормативно-правового регулювання, суд дійшов висновку, що на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України та позивач має право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку військової служби з 23.04.2019 по 18.07.2022.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи; Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи статті 233 КЗпП України.

Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постановах від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23, від 27.12.2024 у справі №420/15311/23, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".

Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23 та ін.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновку, відповідно до якого, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

Отож до позовних вимог ОСОБА_1 за період з 23.04.2019 по 18.07.2022 строк звернення не застосовується, внаслідок чого у суду відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем такого строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 26, 27/.

Відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки цей спір стосувався наявності підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, що за своєю суттю є оплатою праці, суд дійшов висновку, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

А відповідно до частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Отож суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що сплачений ним за звернення до суду з позовом у цій справі.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" щодо не нарахування та невиплати молодшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору - кінологу відділу охорони Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України середнього заробітку (грошового забезпечення) з 23.04.2019 по 18.07.2022 включно за період проходження військової служби.

Зобов`язати Державну установу "Полтавська виправна колонія (№64)" нарахувати та виплатити молодшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору - кінологу відділу охорони ДУ "Полтавська ВК (№64)" ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України середній заробіток (грошове забезпечення) з 23.04.2019 по 18.07.2022 включно за період проходження військової служби.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна установа "Полтавська виправна колонія (№64)" (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 08731826; вул. Старокотелевська, 6, м. Полтава, Полтавська область, 36015).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяОлександр КУКОБА