Рішення від 23.05.2025 по справі 520/4938/25

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2025 р. № 520/4938/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про надання частини щорічної основної відпустки за 2024 рік у кількості 15 календарних днів, поданого 13.12.2024;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про надання частини щорічної основної відпустки за 2024 рік у кількості 15 календарних днів, поданого 13.12.2024. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом. Також, позивач у межах даної справи заявив вимогу про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, зазначивши, що бездіяльність відповідача відобразилася на його фізичному та моральному стані.

Ухвалою від 07.03.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Запропоновано третій особі подати до суду письмові пояснення. Витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 : дані щодо розгляду рапорту позивача про надання частини щорічної основної відпустки за 2024 рік у кількості 15 календарних днів; відомості щодо посадових та функціональних обов`язків позивача під час перебування на службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Клопотання позивача про залучення в якості третьої особи Міністерства оборони України залишено без задоволення.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та третій особі до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження у справі надіслана засобами поштового зв`язку та така копія ухвали отримана відповідачем 14.03.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що позивач з 20.03.2024 до окремого розпорядження був відряджений бойовим розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 3 від 14.03.2024 до ОКП ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_4 ". Відповідач зазначив, що рапорт позивача про надання частини щорічної основної відпустки за 2024 рік надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_5 16.12.2024. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо повернення до постійного місця дислокації капітана ОСОБА_1 (позивача) з відрядження у зв`язку з плановою основною щорічною відпусткою. Позивач прибув з відрядження ОКП ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_4 " до ІНФОРМАЦІЯ_7 01.01.2025, а з 02.01.2025 знаходився на стаціонарному лікуванні в Харківській клінічній лікарні на залізничному транспорті № 1. Відповідач вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та відзиву на позов суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_8 на посаді старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

З 20.03.2024 до окремого розпорядження позивач був відряджений до Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_4 ".

Позивач направив засобами поштового зв`язку до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 рапорт, датований 13.12.2024, про надання йому частини щорічної основної відпустки за 2024 рік терміном на 15 календарних днів з 30 грудня 2024 року.

На час подання зазначеного рапорту позивач перебував на службі у відрядженні в Оперативно-тактичному угрупованні " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", що не заперечується сторонами.

За доводами позивача, зазначений рапорт розглянутий не був, відпустку позивачу не було надано.

Матеріали справи містять відомості про те, що представник позивача звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 та до Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_4 " з адвокатськими запитами щодо розгляду рапорту позивача.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.01.2025 № 26 представнику позивача повідомлено, що 16.12.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо повернення до постійного місця дислокації капітана ОСОБА_1 з відрядження у зв`язку з плановою основною щорічною відпусткою. Капітан ОСОБА_1 прибув із відрядження ОКП ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_4 " до ІНФОРМАЦІЯ_7 01.01.2025, а з 02.01.2025 по теперішній час (час надання відповіді) знаходиться на стаціонарному лікуванні в Харківській клінічній лікарні на залізничному транспорті № 1. (а.с. 32)

Листом Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_4 " від 25.01.2025 № ОТУз_32903 представнику позивача повідомлено, зокрема, що відпустка надається командиром (начальником) за основним місцем служби.

Позивач вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду його рапорту про надання йому частини щорічної основної відпустки за 2024 рік у кількості 15 календарних днів, поданого 13.12.2024.

Також, позивач зазначив, що вищезазначеною бездіяльністю відповідача йому спричинено моральну шкоду, що оцінюється позивачем у розмірі 50 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та який діє на момент ухвалення судом рішення в даній справі.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами 3, 4, 14 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.40 Закону № 2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Абзацами 1, 2 пункту 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008. № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я; інші додаткові відпустки, передбачені законом; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка військовослужбовцям, які мають дітей; відпустка для лікування у зв`язку з хворобою; 5) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Згідно пункту 185 Положення № 1153/2008 відпустки військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти, надаються на загальних підставах.

За приписами п. 186 Положення № 1153/2008 щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Згідно приписів п. 188 Положення № 1153/2008 облік відпусток, що надаються військовослужбовцям, та постійний контроль за наданням відпусток згідно із затвердженими графіками відпусток здійснюються штабами військових частин. Накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.

Відповідно до п. 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 548-XIV, встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. № 124 (далі - Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Рапорт має бути зареєстрований в службі діловодства військової частини.

Згідно пункту 2 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі за текстом - Порядок № 531) командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

З аналізу даних правових норм слідує, що військовослужбовцям під час дії воєнного стану надано право на отримання, зокрема частини щорічної основної відпустки, яке реалізується шляхом подання рапорту командиру (начальнику). Такий рапорт реєструється, після чого передається на розгляд командиру. У свою чергу командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

З матеріалів справи судом встановлено, що рапорт позивача був отриманий начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 16.12.2024, що вбачається з відтиску штампу на рапорті позивача, копія якого наявна в матеріалах справи.

Також, копія відповідного рапорту містить відомості про клопотання начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 по суті рапорту позивача, датоване 16.12.2024. Тобто, відповідачем була проставлена резолюція на рапорті позивача про надання щорічної основної відпустки, що, в розумінні положень Порядку № 531, є відповіддю начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 на рапорт позивача.

У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслав рапорт від 16.12.2024 № 2026 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 про повернення до постійного місця дислокації з відрядження у зв`язку з плановою основною щорічною відпусткою капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_7 , який був відряджений до ОКП ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_4 " з 20.03.2024.

Згідно пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, капітан ОСОБА_1 прибув із відрядження ОКП ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_4 " до ІНФОРМАЦІЯ_7 01.01.2025, а з 02.01.2025 знаходився на стаціонарному лікуванні в Харківській клінічній лікарні на залізничному транспорті № 1.

Позивачем зазначених обставин не спростовано.

Так, з матеріалів справи судом не встановлено факту бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 при розгляді рапорту позивача, оскільки одразу після надходження до відповідача рапорту позивача (16.12.2024), відповідачем було вчинено відповідні дії задля розгляду такого рапорту - проставлено резолюцію по суті рапорту, що є відповіддю на рапорт позивача, подано рапорт до ІНФОРМАЦІЯ_6 про повернення позивача з відрядження до постійного місця дислокації у зв`язку з плановою щорічною відпусткою.

Зазначені обставини спростовують доводи позивача про бездіяльність відповідача при розгляді рапорту.

Окрім того, суд зазначає, що позивач просив надати йому відпустку, починаючи з 31.12.2024, однак прибувши 01.01.2025 до свого постійного місця дислокації з відрядження у зв`язку з плановою щорічною відпусткою, останній з 02.01.2025 знаходився на стаціонарному лікуванні. Отже, фактично рапорт позивача про надання йому відпустки з 31.12.2024 втратив свою дію. Відомостей щодо часу знаходження позивача на стаціонарному лікуванні та щодо повернення позивача після лікування на службу до ІНФОРМАЦІЯ_5 матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи містять відомості, що з 24.01.2025 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 21), що виключає можливість перебування позивача у відпустці, наданої ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Інших доводів щодо бездіяльності відповідача позивачем не зазначено. Судом таких обставин не встановлено.

Отже, в цій частині суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до статті 23 ЦК України (у редакції від 01.07.2021) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, позивач у позовній заяві вказує, що йому було спричинено моральну шкоду бездіяльністю відповідача при розгляду його рапорту. Разом з тим, під час розгляду справи судом не було встановлено протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Також, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) ІНФОРМАЦІЯ_10 та моральною шкодою. Судом таких обставин не встановлено.

За викладених обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 по справі № 454/287/22.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, позивачем під час розгляду справи не доведено наявності протиправною бездіяльності відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та порушення своїх прав.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН