Рішення

від 23.05.2025 по справі 580/2871/25

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2025 року справа № 580/2871/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової розглянув у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/2871/25 за позовом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення.

І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

17.03.2025 вх.№13306/25 позивач у позовній заяві просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України набуті грошові кошти у сумі 230 353,87 грн, отримані за час безпідставної відсутності у військовій частині та не виконання обов`язків військовослужбовця у періоди з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024.

24.03.2025 прийнята позовна заява до розгляду, відкрите провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідно до ч.2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 ст. 12 КАС України. Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.258 КАС України). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється.

Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, що була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернутий підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, позаяк отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду. Аналогічний правовий висновок відображений у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтуванні позовних вимог зазначається, що відповідач самовільно залишив військову частину у зв`язку із неприбуттям із лікувального закладу та знятий з усіх видів забезпечення. У ході службового розслідування виявлено, що за період неповернення з лікувального закладу з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024 відповідачу передчасно нараховані та виплачені кошти. ОСОБА_1 документів, що підтверджували би подальше перебування відповідача на лікуванні чи пояснень щодо причин відсутності відповідача на службі у позивача немає.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач право подання до суду відзиву на позовну заяву не використав. Копію ухвали суду про відкриття провадження від 24.03.2025 відповідач не отримав згідно рекомендованого повідомлення поштовий ідентифікатор 0610241921487 (закінчення встановленого терміну зберігання).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17 зазначив: до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками за закінченням терміну зберігання, адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Подібну позицію висловив КАС ВС у постанові від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 у справі № 826/12038/17.

Згідно з частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний 01.09.2022 до військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України, з 22.03.2024 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та на всі види забезпечення згідно з наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 25.03.2024 №91.

Старший лейтенант ОСОБА_1 перебував під наглядом медичної служби військової частини НОМЕР_1 НГ України, у квітні 2024 вибув до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» для лікування. 3 12.04.2024 до 26.04.2024 перебував на лікуванні у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги», що підтверджується випискою №7408, перебував на лікуванні у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» у період з 05.06.2024 до 17.06.2024, що підтверджується випискою №11561.

До військової частин НОМЕР_1 ОСОБА_1 після лікування, як 27.04.2024, так і 18.06.2024, не повернувся. За періоди з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024 у позивача документи, що підтверджували б перебування відповідача на лікуванні відсутні, повідомлень/рапортів/пояснень щодо причин відсутності на службі та не виконання службових обов`язків позивач до військової частини НОМЕР_1 НГ України не давав.

Т. в. о. командира НОМЕР_5 батальйону оперативного призначення рапортом від 27.12.2024 доповів т. в. о. командира військової частини НОМЕР_1 НГ України про те, що 26.12.2024 під час перевірки осіб на лікуванні у місті Черкаси виявлена відсутність відповідача за місцем лікування. Наказом командира військової частини від 27.12.2024 №3036 начальнику секції S-1 (персонал) штабу НОМЕР_5 батальйону оперативного призначення капітану наказано провести службове розслідування за фактом самовільного залишення місця лікування старшим лейтенантом ОСОБА_1 . Відповідно до вимог Порядку проведення службових розслідувань у Національній гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.04.2020 №347, проведене службове розслідування, за матеріалами підтверджений факт безпідставного отримання відповідачем грошового забезпечення у сумі 230 353 грн 87 коп у період з квітня 2024 року до грудня 2024 року. Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 11, 16 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», ст. 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», присяги, тому на підставі наказу командира військової частини від 21.02.2025 № 402 відповідач притягнутий до дисциплінарної відповідальності, копію матеріалів службового розслідування направлено до Державного бюро розслідувань за підсудністю.

Оскільки відповідач у періоди з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024 без законних підстав не перебував у місці проходження військової служби (у розташуванні військової частини) та не виконував службові обов`язки під час дії режиму воєнного стану, суд дійшов висновку про наявні підстави для стягнення з відповідача - ОСОБА_1 безпідставно набутого грошового забезпечення, виплаченого позивачем за вказаний період.

V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут). Згідно зі ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до ст.16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статей 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі (далі - Закон № 160) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків. Відповідно до ст. 1 цього Закону матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 160 підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону № 160 відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2 ст.10 Закону № 160).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Законодавцем передбачені винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори належать вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) зроблено висновок, що у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України). У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття.

Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 25.03.2024 №91 ОСОБА_1 з 22.03.2024 зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на усі види забезпечення, проте до військової частин НОМЕР_1 ОСОБА_1 після лікування, 27.04.2024 і 18.06.2024, не повернувся, не повернув за періоди з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024 безпідставно отримане грошове забезпечення у сумі 230 353 грн 87 коп (згідно з наказом командира військової частини від 21.02.2025 № 402 притягнутий до дисциплінарної відповідальності).

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.12.2024 №364 старший лейтенант ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням частини без поважної причини, виключений із усіх видів забезпечення з 26 грудня 2024 року. Суд враховує, що докази оскарження відповідачем наказів від 21.02.2025 № 402, від 27.12.2024 №364 до суду не надані, матеріали справи не містять.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.4 ст.5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини 1 першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону №160 у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Беручи до уваги, що станом на час розгляду справи доказів сплати відповідачем ОСОБА_1 , заподіяних державі збитків у сумі 230353,87 грн не надано, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та наявність підстав для задоволення адміністративного позову з урахуванням обов`язків податкового агента і страхувалька у зв`язку із передчасним нарахуванням і виплатою грошового забезпечення без належної на те підстави (за відсутності повідомлення відповідача щодо не виконання обов`язків військовослужбовця у періоди з 27.04.2024 до 04.06.2024 та з 18.06.2024 до 26.12.2024 під час військової служби про своє місцеперебування після завершення лікування).

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначений порядок розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Верховний Суд у постанові від 08.05.2024 у справі №240/17530/23 висновує: аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє дійти висновку про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не належать розподілу за результатом розгляду справи. Суд вважає, що такий підхід законодавця нерозривно пов`язаний із завданням адміністративного судочинства, що полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод й інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень.

Якщо позивачем є суб`єкт владних повноважень, то незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (частина друга статті 139 КАС України), не підлягають розподілу. Як зазначає Верховний Суд у справі №240/17530/23 підхід про розподіл судових витрат у разі відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів у позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, ніж добровільно виконати вимоги позивача - суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору.

Керуючись ст.2, 5-16, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті під час військової служби кошти у сумі 230 353 (двісті тридцять тисяч триста п`ятдесят три) грн 87 коп.

Судові витрати не належать розподілу.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.

Копію рішення направити сторонам справи:

позивач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України [ АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ];

відповідач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ].

Рішення суду складене 23.05.2025.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА