Постанова

від 21.05.2025 по справі 320/13757/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/13757/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 складової грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 складову грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020 по день прийняття рішення судом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 складової грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 складову грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020 по день прийняття рішення судом.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта мотивовані тим, що у оскаржуваних правовідносинах він діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та займає посаду інспектора підрозділу особистої безпеки суддів територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області.

Згідно з довідкою від 08.02.2024 позивач у період з 01.06.2020 забезпечував особисту безпеку судді, відповідно до своїх функціональних обов`язків.

Позивачем було надіслано запит до Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області, щодо: 1) періоду, коли позивач виконував свої функціональні обов`язки щодо безпосереднього забезпечення особистої безпеки суддів; 2) чи було нараховано та виплачено підвищення грошового забезпечення за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду в розмірі до 100 відсотків посадового окладу відповідно до абзацу 3 пункту 1 розділу 2 ПКМУ № 289 від 3 квітня 2019 року.

Листом № 41.07-200 від 12.02.2024 Територіальне управління Служби судової охорони в м. Києві та Київські області повідомило, що відповідно до пункту 14 розділу 2 Порядку № 384 відсоток підвищення посадового окладу визначається кожному співробітнику індивідуально залежно від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюється відповідним наказом Служби або територіального управління Служби. Також, у листі зазначено, що наказів щодо збільшення на 100% посадового окладу до фінансово - економічного відділу не надходило.

Бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області щодо нарахування та виплати позивачу підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, послугувала підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що не нараховуючи позивачу підвищення посадового окладу, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання належного розміру грошового забезпечення.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 № 289 (Постанова № 289) затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Пунктом 3 Постанови № 289 надано право Голові Служби судової охорони в межах асигнувань, що виділяються на утримання Служби судової охорони установлювати, зокрема, підвищення за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду в розмірі до 100 відсотків посадового окладу.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384).

За змістом пунктів 4-7 Розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 9 Розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Розділу І Порядку № 384).

Пунктом 13 Розділу І Порядку № 384 передбачено, що співробітникам, на яких покладено виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, посадові оклади підвищуються до 100 відсотків посадового окладу.

Згідно з пунктом 14 Розділу І Порядку № 384 відсоток підвищення посадового окладу визначається кожному співробітнику індивідуально залежно від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюється відповідним наказом Служби або територіального управління Служби.

Отже, чинним Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони передбачено підвищення до 100 відсотків посадового окладу співробітникам Служби, на яких покладено виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду. Відсоток такого підвищення посадового окладу встановлюється наказом Служби або її територіального управління.

Позивач виконував функції щодо забезпечення особистої безпеки судді.

При цьому, накази про встановлення підвищення посадового окладу позивача у відповідності до пунктів 13-14 Розділу І Порядку № 384 відповідачем не видавались, що свідчить про протиправну бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, що не спростовано апелянтом під час апеляційного розгляду справи.

В частині позовних вимог про зобов`язання Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 складову грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020 по день прийняття рішення судом, то суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти сукупність прав та обов`язків суб`єкта на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів рішень, кожне з яких є правомірним.

Дискреція не є довільною вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язковою умовою для її застосування є зв`язаність дискреції нормативними актами, що, як наслідок, виключає існування «вільного розсуду» або розсуду за межами закону (права). Орган влади повинен здійснювати свою дискрецію відповідно до мети і наданих повноважень та дотримуватися меж дискреції, передбачених законом. Якщо орган влади не виконує цих юридичних зобов`язань, він діє з помилковим застосуванням дискреції і, отже, протиправно.

В даному випадку підвищення посадових окладів співробітників Служби у зв`язку з виконанням функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду не є дискрецією відповідача, оскільки така виплата не відноситься на розсуд відповідача, а визначена Порядком № 384, єдиною умовою для її здійснення є виконання певних функцій (забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду).

Так, відповідач має самостійно визначити відсоток такого підвищення залежно від виконання позивачем завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не нараховуючи позивачу підвищення посадового окладу, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання належного розміру грошового забезпечення.

Поряд з цим, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (п.24). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п.50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп.79 та п.82, ЄСПЛ 2000-XII).

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

В частині тверджень апелянта про пропуск строку звернення з даним позовом до суду, колегія суддів враховує, що адміністративні справи з вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) за період після 19.07.2022 мають враховувати редакцію норми частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зокрема, перебіг строку звернення до суду слід обраховувати з моменту отримання працівником (військовослужбовцем) підтверджуючої довідки про нараховані та виплачені суми заробітної плати (грошового забезпечення).

Поряд з цим, відповідний лист Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київські області № 41.07-200 датований 12.02.2024, а звернення до суду з позовом мало місце 15.03.2024, а отже відсутні підстави стверджувати про пропуск процесуального строку звернення до суду з позовною заявою.

В контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко