Постанова від 22.05.2025 по справі 320/39491/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/39491/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову, викладену у листі Управління соціального захисту населення Святошинської в місті Києві (код ЄДРПОУ 37498541) державної адміністрації від 16.10.2023 № 10116/35-01/22 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення;

- зобов?язати Управління соціального захисту населення Святошинської в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37498541) встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для встановлення спірного статусу та видачі посвідчення позивачу відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0033790 від 28.09.2023 позивачу з 28.09.2023 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності травма, пов`язана з проходженням військової служби.

Позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Проте, листом від 16.10.2023 № 10116/35-01/22 відповідач повідомив, що згідно наданих документів підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 1 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 (далі - Закон № 3551) немає.

У листі відповідач зазначив, що у наданих на розгляд документах формулювання щодо захворювання не відповідає вимогам закону, а відтак підстави для встановлення статусу відсутні.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою й такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я (стаття 1).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами .

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення причини, часу настання, групи інвалідності визначає Положення про медико-соціальну експертизу, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Згідно пунктів 3-4 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За змістом пунктів 12, 26 Положення № 1317 причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є: поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час ; захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях .

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (пункт 6 Положення № 1317).

Аналіз викладеного свідчить, що особи, які проходили військову службу та мають захворювання, яке пов`язане із проходженням такої служби й виконанням відповідних обов`язків, у відповідності до викладених вище норм належать до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 19.03.2022 по 04.05.2023 проходив військову службу. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0033790 від 28.09.2023 позивачу з 28.09.2023 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни як особа, захворювання якого пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Неточність формулювання медико-соціальною експертною комісією причини інвалідності позивача та її невідповідність вимогам Положення № 1317, не може позбавляти позивача на отримання спірного статусу, оскільки можливості впливу на правильність та точність формулювання причини інвалідності позивач не має. Тому, відповідні доводи скаржника відхиляються колегією суддів як такі, що не можуть бути підставою для відмови у захисті прав позивача.

Згідно абзацу третього пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Згідно абзацу другого пункту 7 вказаного Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого", "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

Таким чином, позивачу як особі яка має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідачем має бути видане відповідне посвідчення, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку