Ухвала

від 23.05.2025 по справі 626/1574/25

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/1574/25

Провадження № 2/626/640/2025

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

23.05.2025 року м. Берестин

Суддя Берестинського районного суду Харківської області Дудченко В.О., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НАЦІОНАЛЬНОЇ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», Берестинська міська рада Харківської області про усунення перешкод при здійсненні приватизації та зобов`язання передати у комунальну власність багатоквартирний житловий будинок,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НАЦІОНАЛЬНОЇ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», Берестинська міська рада Харківської області про усунення перешкод при здійсненні приватизації та зобов`язання передати у комунальну власність багатоквартирний житловий будинок, в якому просить:

-зобов`язати відповідача передати у комунальну власність територіальної громади міста Берестин Берестинського району Харківської області житловий будинок АДРЕСА_1 .

Дослідивши позовну заяву прихожу до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 185, 186 ЦПК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 175, 177 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі Закон № 2269-VIII) цей Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 3 Закону №2269-VІІІ законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами. Дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків.

Водночас відповідно до статті 30 Закону №2269-VІІІ спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів.

Разом з тим господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Господарські суди вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №559/2664/15-ц.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся ОСОБА_1 .

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до АТ «УКРГАЗВИДОБАВАННЯ» в якому просить зобов`язати відповідача передати у комунальну власність територіальної громади міста Берестин Берестинського району Харківської області багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з метою реалізації свого права на житло та приватизацію квартири АДРЕСА_2 , він звернувся до АТ «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» але відповідач листом №0091259 повідомив, що Товариство відповідно до Статуту є юридичною особою приватного права, не відноситься до державних підприємств та не здійснює приватизацію державного житлового фонду. При цьому, як вбачається з рішення Красноградської міської ради Харківської області від 25.02.2011 №176 «Про надання згоди на передачу з державної власності до комунальної власності територіальної громади АДРЕСА_1 », ним надано згоду філії БУ «Укрбургаз» на передачу будинку з державної у комунальну власність територіальної громади. Однак жодних фактичних дій щодо передачі даного будинку до комунальної власності територіальній громаді власником не здійснювалось. Міська влада не є власником будинку. Отже він виявив бажання приватизувати надану йому квартиру, згідно ордеру на житлове приміщення №021449, у зв`язку із чим звертався із відповідними письмовими заявами до власника та балансоутримувача вказаного житлового будинку. Однак, у відповідь він не отримав згоду на приватизацію вказаної квартири. У зв`язку із неможливістю реалізувати своє право на приватизацію він вимушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилалася, в т.ч. на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закон України «Про управління об`єктами державної власності», Господарський кодекс України.

Як зазначалось вище статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (надалі Закон № 2482-XII).

В статті 1 Закону №2482-ХІІ зазначені поняття приватизації державного житлового фонду, зокрема приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2482-ХІІ до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Способи приватизації визначені у ст.3 ЗУ №2482-ХІІ, зокрема приватизація здійснюється шляхом:

безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;

продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ №2482-ХІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно із ч.11 ст.8 ЗУ № 2482-XII спори, що виникають при приватизації квартир (будин-ків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У відповідностідо ч.9ст.8Закону №2482-ХІІ державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 06.11.1995 року №891 затверджене Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (надалі Постанова №891).

Відповідно до Постанови №891 КМУ - це положення визначає порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.

Передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог Законів України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майно від 05.09.2024 року житловий будинок цегляний, п`ятиповерховий, 2006 року побудови, загальною площею 5000,50 кв.м., житловою площею 1979,30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 має загальнодержавну форму власності, зареєстрований на праві власності за НАК «Нафтогаз України» на праві господарського відання Дочірньої компанії «Укргазвидобування», підстави виникнення права власності: свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 видане виконавчим комітетом Красноградської міської ради.

Як вбачається із змісту позовних вимог позивач не заявляє жодної позовної вимоги пов`язаної із приватизаціє квартири АДРЕСА_2 , а заявляє позовну вимогу про зобов`язання відповідача передати у комунальну власність територіальної громади в цілому багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_4 за вказаною вище адресою, який закріплений за відповідачем на праві господарського відання.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 918/843/17.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем позовні вимоги не можна віднести до спорів про приватизацію державного житлового фонду, які стосуються захисту житлових прав саме позивача по справі, тобто його особистого інтересу, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того пред`являючи даний позов позивач поміж іншого на правове обґрунтування своїх позовних вимог посилається також на положення Господарського кодексу України.

Також з загальнодоступних реєстрів вбачається, що АТ «Укргазвидобування» не перебуває в стані банкрутства, зміни форми власності або ліквідації, а отже відповідно до Положення №891 КМУ в даному випадку передача в комунальну власність відомчого житлового фонду здійснюється відповідно до вказаного порядку з дотриманням вимог Законів України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів.

Як зазначалось вище відповідно до ст. 30 ЗУ «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом.

Відтак з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, фізичною особою, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Відтак, позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

За наведених обставин вважаю за необхідне у відкритті провадження у справі відмовити.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

На підставі викладеного і керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ч. 2, 4 ст. 186 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НАЦІОНАЛЬНОЇ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», Берестинська міська рада Харківської області про усунення перешкод при здійсненні приватизації та зобов`язання передати у комунальну власність багатоквартирний житловий будинок.

Копію ухвали разом з позовними матеріалами надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в Харківський апеляційний суд.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття ухвали суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя