Рішення від 06.05.2025 по справі 472/485/24

Справа № 472/485/24

Провадження №2/472/23/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В., Дівульської А.В.,

представника позивача - адвоката Губської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.05.2024 року вказану справу було розподілено для розгляду судді ОСОБА_3 , якого з 29.08.2024 року було звільнено у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу 19.09.2024 року було розподілено для розгляду судді Орленко Л.О.

Ухвалою судді Кучерявенко С.С. від 15 травня 2024 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено судове засідання, а ухвалою від 03 липня 2024 року було призначено судовий розгляд.

Ухвалою судді Орленко Л.О. від 19 листопада 2024 року було прийнято дану справу до свого провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 серпня 1999 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено 19.08.1999 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Болгарчук О.Ф., та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 792. Також договір зареєстровано Миколаївським МБТІ, а право власності записано 19.08.1999 року до реєстрової книги № 1 за реєстровим номером 1595.

19 жовтня 2023 року рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 235 було змінено адресу житлової будівлі по АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 .

14 лютого 2024 року рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області, яке набрало законної сили 18 березня 2024 року, йому було виділено у приватну власність утворений в результаті поділу житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з житлового будинку житловою площею 21,8 кв.м; загальною площею 44,4 кв. м.; літня кухня літ. Б; сарай літ. Г; сарай літ. Є; сарай літ. М; вбиральня літ. К; душ літ. Л; огорожі: № 7,8,9,10,11,12,13,14,15.

Наразі він бажає розпорядитись належним йому житловим будинком, але істотною умовою договору купівлі-продажу житлового будинку є наявність присвоєного кадастрового номеру земельної ділянки, розташованої під житловим будинком.

Разом з тим, земельна ділянка, розташована під житловим будинком перебуває у власності попереднього власника - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В зв`язку з цим, він звернувся до суду за захистом своїх прав та просить визнати за ним право власності на земельну ділянку під належним йому житловим будинком, посилаючись на те, що законодавством передбачено перехід права власності на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

В судове засіданняпозивач ОСОБА_1 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але забезпечив участь свого представника ОСОБА_5 , яка в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, вказуючи, що до позивача ОСОБА_1 разом з правом власності на житловий будинок перейшло і право власності на земельну ділянку, розташовану під житловим будинком.

В судове засідання представник відповідача Веселинівської селищної ради не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До суду 04 червня 2024 року представник відповідача ОСОБА_6 надав заяву, в якій визнав позовні вимоги та просив розглядати справу без участі представника відповідача.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не прибула, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. До суду 09 січня 2025 року надала заяву, в якій визнала позовні вимоги та просила розглядати справу без її участі.

Заслухавши вступне слово представника позивача - адвоката Губської Ю.О., дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 19 серпня 1999 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено 19.08.1999 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Болгарчук О.Ф., та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 792. Також договір зареєстровано Миколаївським МБТІ, а право власності записано 19.08.1999 року до реєстрової книги № 1 за реєстровим номером 1595. Вказане підтверджується копією договору купівлі-продажу (а.с. 11), реєстраційним посвідченням Миколаївського МБТІ (а.с. 12), та технічним паспортом на житловий будинок (а.с. 21-23).

19 жовтня 2023 року рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 235 було змінено адресу житлової будівлі по АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 , що підтверджується копією вказаного рішення (а.с. 13).

14 лютого 2024 року рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області, яке набрало законної сили 18 березня 2024 року, позивачу ОСОБА_1 було виділено у приватну власність утворений в результаті поділу житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з житлового будинку житловою площею 21,8 кв.м; загальною площею 44,4 кв. м.; літня кухня літ. Б; сарай літ. Г; сарай літ. Є; сарай літ. М; вбиральня літ. К; душ літ. Л; огорожі: № 7,8,9,10,11,12,13,14,15, що підтверджується копією вказаного рішення (а.с. 14-16).

Наразі позивач бажає розпорядитись належним йому житловим будинком, але істотною умовою договору купівлі-продажу житлового будинку є наявність присвоєного кадастрового номеру земельної ділянки, розташованої під житловим будинком.

Разом з тим земельна ділянка, розташована під житловим будинком, перебуває у власності попереднього власника - ОСОБА_4 , право власності якої було посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю, виданим 01.08.1994 року Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на підставі рішення виконавчого комітету від 17.06.1994 року № 117 (а.с. 17-19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується, повним витягом з ДРАЦС № 00045088617 від 20.05.2024 року (а.с. 45-46) та матеріалами спадкової справи (а.с. 57-75).

В зв`язку з цим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить визнати за ним право власності на земельну ділянку під належним йому житловим будинком, посилаючись на те, що законодавством передбачено перехід права власності на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до матеріалів спадкової справи спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла відповідач ОСОБА_2 , яка визнала позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , що підтверджується її заявою від 08.01.2025 року (а.с. 108).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області, яке набрало законної сили 18 березня 2024 року, та договором купівлі-продажу від 19 серпня 1999 року, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купив вказаний житловий будинок.

З моменту купівлі вказаного житлового будинку та до цього часу позивач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою в розмірі та межах, які відповідають розмірам, зазначеним у технічному паспорті на житловий будинок.

Відповідно до ч. 1 ст.377 ЦК Українидо особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1 ст.120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 зазначила наступне: "Стаття 120 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці".

Так, частина першастатті 120 ЗК України(у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннямистатті 125 ЗК Україниу редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном "основні фонди". Термін "нерухомість" і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і "все, що міцно з ними зв`язано", як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду.Стаття 120 ЗК України(у чинній редакції),стаття 377 ЦК України(у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .

При цьому, при застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК Українислід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивач ОСОБА_1 , придбавши 19 серпня 1999 року у ОСОБА_4 житловий будинок, одночасно став власником вказаного житлового будинку, та власником земельної ділянки, на якій вказаний будинок розміщений, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно дост.16 ЦК Україниодним із способів захисту порушеного права чи інтересу може бути визнання права.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 , придбавши житловий будинок, одночасно став власником вказаного житлового будинку, та власником земельної ділянки, на якій вказаний будинок розміщений, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, та що його право власності ніким не оспорюється, то суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач не просив стягнути з відповідачів на свою користь сплачений ним судовий збір, то суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 19,76, 77, 78, 79, 80,263-265,268ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем смт Березанка Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на земельну ділянку площею 611 кв. м., для обслуговування жилого (житлового) будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка раніше належала ОСОБА_4 , право власності якої було посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю, виданим 01.08.1994 року Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на підставі рішення виконавчого комітету від 17.06.1994 року № 117.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 15 травня 2025 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко