Рішення

від 04.04.2025 по справі 705/2753/24

ХРИСТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/2753/24

2/705/553/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Заповітряній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

У С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, в обґрунтування зазначивши наступне.

Уманською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в ході опрацювання відомостей щодо законності використання іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Дмитрушківської територіальної громади встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.11.2017 № 215 відповідач набула право власності на земельну ділянку площею 0,3279 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 7124382500:01:001:1711, розташовану в с.Дмитрушки Уманського району Черкаської області.

08.11.2017 право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,3279 га кадастровий номер 7124382500:01:001:1711, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації. Згідно з наданою Уманським відділом Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України інформацією ОСОБА_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документована, а тому вказана вище земельна ділянка не може перебувати в її власності.

Враховуючи те, що відповідач отриману у спадок земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області, добровільно упродовж встановленого законодавством України річного строку не відчужила, земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Просять суд припинити право власності ОСОБА_1

(громадянкирф,адреса проживання: АДРЕСА_1 , російської федерації, паспорт НОМЕР_1 , виданий 01.11.2004, видавник 52 відділ міліції Красногвардійського району Санкт-Петербурга) на земельну ділянку площею 0,3279 га, кадастровий номер 7124382500:01:001:0711, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.11.2017 за № 23245629, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1401382871243, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажом та стягнути судові витрати по справі з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119, місцезнаходження: 18015, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ).

Прокурор в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника, в якій зазначив, що позов підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1ст. 280 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію прокурора та представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, оцінивши позиції сторін та докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, прийшов таких висновків.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч.2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2)вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99. Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

У позовній заяві прокурор обґрунтовує наявність підстав для подання позову в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області порушенням інтересів держави, яке полягає в незаконному володінні іноземцем земельною ділянкою.

Статтями 13, 14 Конституції України, ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, зокрема, землі лісогосподарського призначення можуть використовуватися лише спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами, для лісогосподарських потреб, які зобов`язані здійснювати комплект заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» прокурор набуває право на представництво інтересів держави в суді, зокрема, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, що виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень (він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).

З наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначає, що сам факт не звернення відповідного державного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції»).

Водночас, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За змістом ч. 4 ст. 145 ЗК України право звернення з позовом про конфіскацію земельної ділянки у подібних правовідносинах належить ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Уманською окружною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, як органу уповноваженому на захист інтересу держави, скеровано лист № 53-278 вих-24 від 29.01.2024 про надання інформації щодо вжитих заходів щодо припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,3279 га кадастровий номер 7124382500:01:001:0711 в судовому порядку.

Листом № 10-23-0.62-978/2-24 від 08.02.2024 ГУ Держгеокадастру у Черкаській області повідомило, що Головним управлінням не вживалися заходи щодо відчуження даної земельної ділянки. Водночас в листі зазначено, що у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору ГУ Держгеокадастру в Черкаській області не має змоги звернутися із відповідною заявою до суду.

Викладені в листі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області причини не є поважними, свідчать про бездіяльність уповноваженого на захист інтересів держави органу та є підставою для подачі позову прокурором.

У зв`язку із зазначеним, суд прийшов до висновку, що звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з тим, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам і така позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України визначена належність права власникові володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Норма ч. 1 ст. 321 ЦК України проголошує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №362151194 від 17.01.2024, державним реєстратором приватним нотаріусом Ящуком Дмитром Олеговичем, Уманського районного нотаріального округу, Черкаської області, 08.11.2017 на підставі свідоцтва про спадщину, серія та номер: 215, виданого 08.11.2017, проведена державна реєстрація прав та їх обтяжень на земельну ділянку кадастровий номер 7124382500:01:001:0711, площею 0,3279 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, відповідно до якої ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , національний паспорт іноземця, серія номер: НОМЕР_1 , виданий 01.11.2004, видавник: 52 відділ міліції Красногвардійського району Санкт-Петербурга, країна громадянства: російська федерація, набула права власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєстрованого в реєстрі за №215 від 08.11.2017, виданого приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Ящуком Д.О., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , що проживає в АДРЕСА_1 , громадянка російської федерації, є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_2 , 1934 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме земельної ділянки з кадастровим номером 7124382500:01:001:0711 площею 0,3279 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої в АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ДМС України Центрально-південне Міжрегіональне управління державної міграційної служби Уманський відділ за №7113-369/7113.2-24 від 28.03.2024 громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з приводу документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, посвідкою на постійне та тимчасове проживання в Україні та оформлення набуття громадянства України не зверталась.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст.14 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Земельного Кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одною з яких є землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ч.1 ст.22 Земельного Кодексу України). Частина 5 цієї норми передбачає, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.130 Земельного Кодексу України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно із частиною другою статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 81 Земельного Кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземці та особи без громадянств можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ст.140 Земельного Кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а)добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами ,стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві. (ст.143 ЗК України).

Згідно приписів ст.145 Земельного Кодексу Україниприпинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності та/або у зв`язку з порушенням обов`язку щодо її відчуження протягом установленого законом строку, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

У разі порушення вимог статті 130 цього Кодексущодо граничної площі земель сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у власності однієї особи, земельні ділянки, площа яких перевищує зазначені граничні розміри, конфіскуються за рішенням суду.

Також ст.346Цивільного КодексуУкраїни передбаченопідстави припиненняправа власності: 1)відчуження власникомсвого майна; 2)відмови власникавід прававласності; 3)припинення прававласності намайно,яке зазаконом неможе належатицій особі; 4)знищення майна; 5)викупу пам`ятоккультурної спадщини; 6)примусового відчуженняземельних ділянокприватної власності,інших об`єктівнерухомого майна,що наних розміщені,з мотивівсуспільної необхідностівідповідно дозакону; 8)звернення стягненняна майноза зобов`язаннямивласника; 9)реквізиції; 10)конфіскації; 11)припинення юридичноїособи чисмерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Стаття 348Цивільного КодексуУкраїни передбачає,що якщоз підстав,що небули забороненізаконом,особа набулаправо власностіна майно,яке зазаконом,який бувприйнятий пізніше,не можеїй належати,це майномає бутивідчужене власникомпротягом строку,встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажом, виплачується її колишньому власнику.

Аналіз вище вказаних норм права у їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку, що якщо власник земельної ділянки, який відповідно до закону є іноземцем, який зобов`язаний відчужити її протягом певного строку, однак не виконав такого обов`язку, то орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, звертається до суд з позовом про конфіскацію вказаної земельної ділянки. За насідками розгляду такого позову суд ухвалює рішення про конфіскацію даної земельної ділянки або відмови у її конфіскації. Рішення суду про конфіскацію земельної ділянки в подальшому є підставою для продажу даної земельної ділянки на земельних торгах.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок зібраних у справі доказів у їх сукупності, суд вважає доведеним, що відповідач, як власник земельної ділянки, який є громадянином РФ та відповідно до закону є іноземцем, не виконав визначеного законом обов`язку та не відчужив протягом встановленого строку належну йому земельну ділянку, а тому суд, дотримуючись завдання цивільного судочинства, яким є зокрема, справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених інтересів держави, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наведених вище підстав, у зв`язку з чим належна громадянці РФ ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,3279 га, кадастровий номер 7124382500:01:001:0711, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, підлягає конфіскації.

Згідно приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, то сплачений прокурором при зверненні до суду судовий збір у розмірі 3028 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь прокуратури.

Керуючись ст.ст. 22, 80, 81, 130, 145 ЗК України, ст.ст. 346, 348 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 280-284, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Конфіскувати у ОСОБА_1 , громадянки РФ (паспорт НОМЕР_1 виданий 01.11.2004, видавник 52 відділ міліції Красногвардійського району Санкт-Петербурга) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельну ділянку площею 0,3279 га, кадастровий номер 7124382500:01:001:0711, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, та припинити право власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку, що зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.11.2017 за №23245629, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1401382871243.

Стягнути з ОСОБА_1 , громадянки РФ (паспорт НОМЕР_1 виданий 01.11.2004, видавник 52 відділ міліції Красногвардійського району Санкт-Петербурга) на користьЧеркаської обласноїпрокуратури (кодЄДРПОУ 02911119,адреса 18015,м.Черкаси,бульв.Шевченка,286,р/рUA138201720343160001000003751в Державнійказначейській службіУкраїни ум.Київ)сплачений судовийзбір врозмірі 3028,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 14.04.2025.

Суддя: Р. В. Піньковський