Рішення

від 09.05.2025 по справі 760/22674/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/22674/24 2/760/3481/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 року місто Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Майстренка О.М., за участі секретаря судового засідання Костенко Р.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача, адвоката Липового І.В., представника відповідача Калінського С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди за порушення законних прав працівника,

встановив:

Адвокат Липовой І.В. в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - відповідач) про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди за порушення законних прав працівника.

Позов обґрунтований тим, що 14.06.2017 на підставі наказу № УЗДР 1-21/06-17 начальника державної установи «Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України» позивача призначено заступником начальника з 16.06.2017 року.

В подальшому, 14.07.2017 року на базі державної установи «Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України» було створено Державну установу «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України». З 01.08.2017 року вважалося, що позивач обіймає посаду заступника начальника Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

31 травня 2023 року наказом №112-ОС/23 «Про застосування заходів стягнення стосовно ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади заступника начальника Генеральної дирекції ДКВС України відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано накази Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" № 39-ВП/23 від 10.05.2023 "Про скасування наказу "Про відпустку" № 38-ВП/23 від 08.05.2023 року", №112-ОС/23 від 31.05.2023 року "Про застосування заходів стягнення стосовно ОСОБА_1 ", № 113-ОС/23 від 31.05.2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 " Поновлено позивача на посаді заступника начальника Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України". Стягнуто з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2023 року по 15.02.2024 року у розмірі 245 492 грн. 10 коп.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 760/14652/24 ухвалено допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2024 у справі № 760/14652/24 апеляційну скаргу відповідача залишення без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У березні 2024 року позивач звернувся до відповідача з приводу виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, але рішення суду негайно не було виконано.

Лише 26.06.2024 позивач отримав від відповідача лист із пропозицією прибуття для виконання судового рішення.

27 червня 2024 року позивач прибув до відповідача і його ознайомили із наказом «Про виконання судового рішення» № ГД ДКВС-43-16 ГД/2024 від 02.05.2024.

З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідно до ст. 236 КЗпП України на його користь повинно бути стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Також позивач вказав, що 27.06.2024 було видано наказ ГД ДКВС 45/15 ГД/2024 про його звільнення за власним бажанням з 28.06.2024.

При цьому при звільнені з позивачем не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена грошова компенсація за невикористанні 26 днів щорічної відпустки за період з 01.06.2023 по 28.06.2024.

Отже, позивач вважає, що на його користь повинна бути стягнута грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок порушення його трудових прав йому заподіяно моральну шкоду, яку він просить стягнути з відповідача відповідно до

ст. 237-1 КЗпП України.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 278 369,96 грн., з яких 124 065,90 грн. за затримку виконання рішення суду; 28 513,81 грн. компенсація за невикористанні дні щорічної відпустки; 85 790,25 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 40 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також стягнути понесені судові витрати.

Склад суду визначено відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07.10.2024 у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті (відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив).

01 листопада 2024 року представником позивача подано заву про збільшення позовних вимог в частині в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 128 025,45 грн.

05 листопада 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач вказує, що неодноразово повідомляв позивача про необхідність ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та прибуття на робоче місце. Зокрема,з метою негайного виконання рішення суду та зважаючи на тривалі терміни доставки поштових відправлень, в період з 05.03.2024 по 22.03.2024 за адресою проживання позивача було направлено відповідальних осіб відповідача. Однак, за місцем проживання нікого не було.

Також, листами відповідача від 22.03.2024 за № ГД ДКВС-887/3 ГД/2024 (зазначений лист адресатом був отриманий 29.03.2024), від 10.04.2024 № ГД ДКВС-1103/3 ГД/2024 (отримано адресатом 17.04.2024), від 30.04.2024 № ГД ДКВС-1380/3 ГД/2024 позивачу неодноразово пропонувалось прибути до ДУ «Генеральна дирекція ДКВС України» з особистими документами для вирішення питання по суті.

Листом ДУ «Генеральна дирекція ДКВС України» від 02.05.2024 за № ГД ДКВС1443/3 ГД/2024 позивачу в черговий раз запропоновано прибути до відповідача для ознайомлення з наказом від 02.05.2024 № ГД ДКВС-43/16 ГД/2024, яким позивача поновлено на посаді заступника начальника установи. Відповідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 04050449942001 лист, з незалежних від відповідача обставин, отримано позивачем лише 26.06.2024.

Позивач лише 27.06.2024 прибув до відповідача та ознайомився з наказом.

Отже, відповідач вважає, що вчасно вжив всіх заходів для виконання рішення суду та поновлення позивача на роботі, а тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є безпідставним.

При цьому відповідач не видав наказ негайно у зв`язку із тим, що необхідно було перевірити відомості відносно перебування позивача на військовому обліку.

Крім цього відповідач вважає, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, який передбачений ст. 233 КЗпП України, адже наказ про поновлення позивача на роботі був виданий 02.05.2024, а позивач подав позов до суду 18.09.2024.

Також відповідач вважає, що позивачем невірно розраховано розмір середнього заробітку за час затримки. На думку відповідача середній заробіток позивача у цьому випадку повинен розраховуватись із посадового окладу 9106 грн. за посадою «заступник начальника», який передбачений наказом Генеральної дирекції ДКВС України № ГД ДКВС-6/16 ГД/2024 від 19.01.2024 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Генеральної дирекції ДКВС України» на 2024 рік.

Отже, на думку відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку повинен розраховуватись із середньоденного розміру 413,91 грн. і буде становити 22 351,14 грн. (54 дні затримки виконання рішення суду).

В частині вимог виплати компенсації за невикористані дні відпустки, то відповідач вважає, що загальна сума компенсації при звільненні за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.06.2023 по 15.02.2024 становить 18 865,95 грн.

Розмір середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні на думку відповідача також повинен бути розрахований із посадового окладу 9106 грн. за два місяці, що передують місяцю звільнення і середньоденний буде становити 404,71 грн.

Так, за 98 днів затримки розрахунку розмір середнього заробітку повинен становити 39 661,58 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості на думку відповідача складає 80 878,67 грн.

Також відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення відшкодування моральної шкоди на користь позивача.

Розмір судових витрат в частині витрат на оплату правової допомоги відповідач вважає не співмірним.

12 листопада 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому була підтримана позиція викладена в позові. Також представником позивача було зменшено позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки до 27 375,43 грн, в тому числі за 2023 рік у сумі 16037,70 грн, за 2024 рік у сумі 11 337,73 грн.

Також представником позивача було уточнено розрахунок суми судових витрат: судовий збiр 1233,00 грн., витрати на професiйну правничу допомогу 48000,00 грн.

13 листопада 2024 року у підготовче судове засідання з`явились представники сторін. Враховуючи необхідність підготовки відповідачем заперечення на відповідь на відзив, підготовче судове засідання у справі було відкладено на 24.12.2024.

18 листопада 2024 року до суду надійшло заперечення на відзив, яке подане відповідачем, у якому підтримано правову позицію, яку відповідач виклав у відзиві на позовну заяву.

19 листопада 2024 року представником позивача подано заву про збільшення позовних вимог в частині в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за перiод з 28.06.2024 по 28.12.2024 у загальній сумі 171 580,50 грн.

24 грудня 2024 року у підготовче судове засідання з`явились представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю. Представники сторін не заперечували проти закриття підготовчого судового засідання і призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.12.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2025, о 14-30 год.

14 лютого 2025 року представником позивача подане клопотання про розподіл судових витрат в якому заявлено до стягнення на користь позивача судові витрати: судовий збiр 1233,00 грн., витрати на професiйну правничу допомогу - 51000,00 грн.

20 лютого 2025 року у судове засідання з`явились представник позивача, який підтримав позовні вимоги, та представник відповідача, який проти задоволення позовних вимог заперечив. У судовому засіданні було оголошено перерву до 26.03.2025.

03 березня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача з приводу отримання позивачем 26.06.2023 листа відповідача про необхідність з`явитись для ознайомлення із наказом про поновлення на роботі та додаткові пояснення з приводу строку звернення позивача із вимогами про відшкодування моральної шкоди.

26 березня 2025 року у судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, подав клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку із участю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

Розгляд справи у судовому засіданні відкладено до 17.04.2025.

10 квітня 2025 року до суду від представника позивача надійшло доповнення до клопотання про розподіл судових витрат в якому заявлено до стягнення на користь позивача судові витрати: судовий збiр 1233,00 грн., витрати на професiйну правничу допомогу - 57000,00 грн.

14 квітня 2025 року від представника відповідача до суду надійшло заперечення на клопотання позивача про розподіл судових витрат, де відповідач вказав на надмірність та необґрунтованість розміру судових витрат понесених позивачем. У зв`язку з вказаним відповідач просить зменшити судові витрати.

17 квітня 2025 року у судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача. Заслухавши пояснення представників сторін суд перейшов до стадії дослідження письмових доказів. На стадії дослідження письмових доказів у судовому засіданні була оголошена перерва.

09 травня 2025 року у судове засідання з`явились позивач та представник відповідача, які підтримали попередньо висловлені правові позиції з приводу предмету позову.

Суд, заслухавши учасників справи, повно і всебічно дослідивши докази, які міститься у матеріалах справи, встановив такі факти та дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 14.06.2017 наказом № УЗДР 01-21/06-17 ОСОБА_1 призначено заступником начальника ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

Згідно наказу №1-06/17 від 01.08.2017 начальника ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» Наносова О. Г. вважався таким, що з 01.08.2017 обіймає посаду заступника начальника державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

31.05.2023 наказом №112-ОС/23 «Про застосування заходів стягнення стосовно ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади заступника начальника Генеральної дирекції ДКВС України відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України.

31.05.2023 Наказом №113-ОС/23 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено з посади заступника начальника державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 :

- визнано незаконним та скасовано накази Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" № 39-ВП/23 від 10.05.2023 "Про скасування наказу "Про відпустку" № 38-ВП/23 від 08.05.2023 року", №112-ОС/23 від 31.05.2023 року "Про застосування заходів стягнення стосовно ОСОБА_1 ", № 113-ОС/23 від 31.05.2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України";

- стягнуто з Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2023 року по 15.02.2024 року у розмірі 245 492,10 грн.

У вказаному рішенні суду також встановлено, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням становив 1319,85 грн.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 760/14652/24 ухвалено допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2024 у справі № 760/14652/24 апеляційну скаргу відповідача залишення без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також судом встановлено, що листом від 13.03.2025 позивач звернувся до відповідача із пропозицією добровільно виконати рішення суду та просив повідомити його по номеру телефону НОМЕР_1 про місце, день та час ознайомлення з наказом про поновлення на роботі, а також письмово за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач листами від 22.03.2024 за № ГД ДКВС-887/3 ГД/2024, від 10.04.2024 № ГД ДКВС-1103/3 ГД/2024, від 30.04.2024 № ГД ДКВС-1380/3 ГД/2024 пропонував прибути до Генеральної дирекції ДКВС України з особистими документами для вирішення питання по суті.

Судом також встановлено, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24 в частині поновлення позивача на посаді виконано позивачем наказом № ГД ДКВС-43-16 ГД/2024 від 02.05.2024 «Про виконання судового рішення», яким поновлено позивача на посаді заступника начальника установи.

Листом від 02.05.2024 за № ГД ДКВС1443/3 ГД/2024 відповідач запропонував позивачу прибути до державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» для ознайомлення з наказом від 02.05.2024 № ГД ДКВС-43/16 ГД/2024.

Судом встановлено, що лист від 02.05.2024 за № ГД ДКВС1443/3 ГД/2024 був відправлений поштовим відправленням № 04050449942001 і отримано позивачем 26.06.2024.

27 червня 2024 року позивач прибув до ДУ «Генеральна дирекція ДКВС України» та ознайомився з наказом № ГД ДКВС-43-16 ГД/2024 від 02.05.2024 «Про виконання судового рішення».

Також 27.06.2024 наказом №ГД ДКВС 145/15 ГД2024 позивача звільнено з посади заступника начальника ДУ «Генеральна дирекція ДКВС України» з 28.06.2024 за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

При звільненні позивачу не нарахована грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, що підтверджується розрахунковим листом за червень 2024 року, а також листом відповідача №ГД ДКВС 3045/3 ГД/2024.

Зазначені вище обставини встановлені судом на підставі письмових доказів, які суд вважає належними, допустимими та достовірними.

Крім цього вказані вище обставини у судовому засіданні визнані позивачем та представником відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, суд вважає вищевказані обставини доведеними достатніми доказами.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

У ст. 18 ЦПК України вказано, що Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

Також частиною сьомою ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом ст. 236 КЗпП України слід уважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (постанова Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц, постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 501/4019/21-ц, від 21.06.2023 у справі № 461/7423/21).

Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, ст. 18 ЦПК України.

Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц).

Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений ст. 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Із змісту рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 та додаткового рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 760/14652/24 вбачається, що представник відповідача був присутній при оголошенні судових рішень.

Отже відповідачу було відомо про зміст вказаних судових рішень після їх проголошення.

Водночас рішення суду про поновлення позивача на роботі відповідач виконав лише у травні 2024 року, шляхом видання наказу № ГД ДКВС-43-16 ГД/2024 від 02.05.2024 «Про виконання судового рішення».

При цьому встановлено судом та не спростовано відповідачем, що позивач був повідомлений про видання вказаного наказу лише 26.06.2024, коли отримав лист від 02.05.2024 за № ГД ДКВС1443/3 ГД/2024.

Безпосередньо із наказом № ГД ДКВС-43-16 ГД/2024 від 02.05.2024 «Про виконання судового рішення» позивач ознайомився 27.06.2024, коли з`явився до ДУ «Генеральна дирекція ДКВС України». В цей же день позивач був фактично допущений до виконання обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

З огляду на вказане, суд погоджується з позицією позивача, що фактичне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі відбулось 27.06.2024 - день коли позивач був ознайомлений із наказом про поновлення на роботі і фактично допущений до виконання посадових обов`язків.

Посилання відповідача на те, що позивача неодноразово викликали листами, не спростовують факт не виконання відповідачем судового рішення до 27.06.2024.

Отже, періодом затримки рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток є 16.02.2024 по 26.06.2024 включно, тобто 94 робочі дні.

Щодо розміру середньоденного заробітку на підставі якого повинно бути обраховано суму середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, то суд погоджується з позицією представника позивача, що в цьому випадку необхідно обрахувати середній заробіток за два останні місяці, які передують місяцю звільнення позивача.

Вказане відповідає приписам п. 2 Розділу ІІ Постанови № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова № 100), де вказано, що: «У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата».

Подія у зв`язку з якою нараховується середній заробіток за час затримки виконання судного рішення є звільнення позивача, яке відбулось у травні 2023 року, тому період обрахунку середньоденного заробітку є березень-квітень 2023 року.

Слід зазначити, що розмір середньоденного заробітку позивача за період березень-квітень 2023 року встановлений у рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24, яке набрало законної сили, і становить 1319,85 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24 в частині поновлення позивача на роботі становить 124 065,90 грн. (1319,85 х 94 робочі дні).

Щодо тверджень відповідача, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України, то вказане не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач був ознайомлений з наказом про поновлення на роботі 27.06.2024. З вказаного моменту і слід обраховувати початок тримісячного строку звернення до суду.

Позовна заява надійшла до суду 18.09.2024, тобто в межах встановленого ст. 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду.

Щодо вимог позивача про стягнення грошової компенсації днів невикористаної щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У позовній заяві позивач вказує, що під час звільнення з ним не проведено повний розрахунок, зокрема не виплачено компенсацію днів невикористаної щомісячної відпустки за період з 01.06.2023 по 28.06.2024 у кількості 26 днів.

Відповідач визнає у відзиві необхідність нарахування та компенсації днів щорічної відпустки, але тільки за період з 01.06.2023 по 15.02.2024 у кількості 17 днів.

Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Відповідна норма міститься також у ст. 9 Закону України «Про відпустки».

Отже, період за який позивачу повинні бути нараховані дні щорічної відпустки - період вимушеного прогулу з 01.06.2023 по 26.06.24, та два робочі дні 27- 28.06.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна норма міститься у ст. 24 Закону України «Про відпустки».

У ч. 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідач не надав суду доказів того, що ним в момент звільнення позивача 28.06.2024 була нарахована та виплачена грошова компенсація за не використані позивачем дні щорічної відпустки.

Також відповідач не надав власного розрахунку компенсації днів щорічної відпустки за період з 16.02.2024 по 28.06.2024.

Отже, суд прийшов до висновку, що в цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за не використані позивачем 26 днів щорічної відпустки у сумі 27 375,43 грн., в тому числі за 2023 рік у сумі 16037,70 грн., за 2024 рік у сумі 11337,73 грн.

Також підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за такого.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вже зазначено відповідач не спростував твердження позивача про не виплату у день звільнення грошової компенсації за дні не використаної щомісячної відпустки.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів проведення з позивачем повного розрахунку у день звільнення, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж шість місяців, тобто з 29.06.2024 по 28.12.2024.

Середній заробіток позивача судом розраховується відповідно до правил, які передбачені у Постанові № 100.

У п. 2 Розділу ІІ Постанови № 100 вказано, що:

«У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.».

В абз. 3-5 п. 4 Розділу ІІІ Постанови №100 вказано, що: «Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду».

Також у абз. 2 п. 4 Розділу ІІІ Постанови №100 вказано, що: «При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.».

Позивач після поновлення на роботі був звільнений 28.06.2024.

Отже, розрахунковий періодом є квітень - травень 2024 року, в якому позивач не працював та не мав заробітної плати.

Так само позивач не працював та не мав заробітної плати в період лютий - березень 2024 року.

За таких обставин розрахунок середнього заробітку повинен здійснюватись відповідно до приписів абз. 3-5 п. 4 Розділу ІІІ Постанови №100.

При цьому суд не погоджується із позицією представника позивача, що розрахунок необхідно здійснювати виходячи із розміру середньоденної заробітної плати розрахованої для обрахунку середнього заробітку для оплати вимушеного прогулу.

Так, у абз. 2 п. 4 Розділу ІІІ Постанови №100 вказано, що виплати за час вимушеного прогулу не включаються до розрахунку.

Тому судом не приймається до уваги розрахунок середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, який складений представником позивача.

Суд погоджується із розрахунком відповідача, який розрахований виходячи із посадового окладу за посадою «заступника начальника» штатного розпису Генеральної дирекції ДКВС України, який затверджений наказом № ГД ДКВС-6/16 ГД/2024 від 19.01.2024 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Генеральної дирекції ДКВС України» на 2024 рік у розмірі 9106,00 грн.

Як встановлено судом, позивач був звільнений з роботи 28.06.2024, отже розрахунковими періодом буде квітень 2024 року (22 робочі дні), травень 2024 року (23 робочі дні).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 404,71 грн. (9106 грн.х2 міс. = 18 212 грн. / 45 робочі дні) = 404,71 грн.

Період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 29.06.2024 по 28.12.2024, який включає 130 робочих днів.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить - 52612,30 грн. (404,71 грн. х 130 робочих днів).

Отже, вимога про стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню частково в сумі 52 612,30 грн.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує вимогу про відшкодування моральної шкоди душевними стражданнями, які він переніс у зв`язку із незаконним звільненням з роботи, подальшим тривали не виконанням відповідачем рішення суду про його поновлення на роботі. У зв`язку з цим позивач у протиправний спосіб був позбавлений займатися трудовою діяльність, втратив усталенні життєві зв`язки, позбавлений був можливості утримувати свою родину. Позивач вказав, що на момент звільнення він єдиний отримував дохід, так як він з дружиною виховують дитину інваліда 1 групи і дружина постійно здійснює догляд, у зв`язку із чим не може працювати. Позивач був змушений докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав для чого знадобилось витратити понад рік часу.

У зв`язку із вказаним, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 40000 грн.

Відповідач вважає, що ним було поновлено позивача на роботі, здійснено всі заходи оповіщення щодо такого поновлення та надано доступ до робочого місця. Жодних дій, які б спричинили душевні страждання возивача або порушення його прав і свобод відповідач не вчинив. А відтак, підстав для стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди на користь позивача відсутні.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Вказана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (у цьому випадку поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (постанова Верховного Суду у справі № 640/14909/16-ц від 19.12.2018).

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 у справі № 235/3191/19 зазначено, що моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.

Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.

При цьому, суд не зобов`язано наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви.

У спірних правовідносинах порушення право на працю позивача з боку відповідача встановлено рішенням рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2024 у справі № 760/14652/24, яке набрало законної сили.

При цьому не зважаючи на необхідність негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, відповідачем судове рішення було виконано лише 27.06.2024.

Таким чином, позивач більше року з моменту звільнення докладав додаткових зусиль з метою поновлення свої прав.

Крім цього після поновлення позивача на роботі та звільнення 28.06.2024 за власним бажанням, відповідач продовжив порушувати трудові права позивача, не провівши з ним повний розрахунок в день звільнення.

Також на утриманні у позивача знаходиться син ОСОБА_2 , який є інвалідом першої групи, що підтверджується долученою до позову копією довідки МСЕК від 17.07.2023.

Отже, втрата роботи безумовно викликала у позивача переживання не лише у зв`язку втратою заробітку для власного утримання, але й для утримання своєї непрацездатної дитини.

Вказані обставини, які свідчать про порушення усталених життєвих зв`язків позивача, тривалість вимушених змін у житті позивача, значні зусилля, які позивач доклав для поновлення свої прав, доводять факт заподіяння позивачу душевних переживань, і як наслідок моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд враховує вище перелічені обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з порушенням його прав із боку відповідача, тривалість вказаних порушень, тривалої невиплати розрахунку при звільненні, відсутність засобів до існування протягом тривалого періоду часу, із врахуванням перебування на утриманні у позивача члена сім`ї-інваліда, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає визначити суму моральної шкоди в розмірі 20 000грн.

Щодо розподілу судових витрат у справі

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем було заявлено такі позовні вимоги:

- стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у сумі 124 065,90 грн.;

- стягнення грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки у сумі 27 375,43 грн.;

- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 171 580,50 грн.;

- стягнення відшкодування моральної шкоди у сумі 40 000,00 грн.

Позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди.

Водночас позивач не був звільнений від сплати судового збору за вимогу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розмір за судового збору за вимогу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 1715,85 грн. (1% від розміру позовних вимог). Позивачем було сплачено 1233,00 грн. судового збору.

Вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенні судом частково в сумі 52 612,30 грн., що складає 30,66% від заявлених вимог.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43,23 грн. сплаченого судового збору (1233 грн. - 1189,77 грн.), а також з відповідача на користь держави підлягає стягненню 482,85 грн. (1715,85 грн. -1233,00 грн.) судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогами майнового характеру (за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди), за якими позивач був звільнений від сплати.

Загальна сума задоволених позовних вимог позивача за вказаними трьома вимогами складає 171 441,33 грн., відповідно судовий збір у розмірі 1% від вказаної суми становить 1714,41 грн.

Отже, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави у цій справі становить 2197,26 грн. (1714,41 грн. +482,85 грн.)

Також позивачем заявлено про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57000,00 грн.

Відповідачем вказано на не співмірність та необґрунтованість вказаних витрат.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Судом встановлено, що представником позивача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги адвокатом №001-01/08-24 від 01.08.2024, акти здачі-приймання передачі послуг до договору, квитанції про оплату послуг за цим договором.

Однак, суд вважає, що заявлені позивачем витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, кількість та тривалістю судових засідань у справі, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг.

Також при визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що вимоги позивача були задоволені частково, а саме позивачем було заявлено до стягнення вимоги у сумі 363 021,83 грн., які задоволені судом в сумі 224 053,63 грн.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Керуючись вищевикладеним та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди за порушення законних прав працівника - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (код ЄДРПОУ 41220556) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти у сумі 224 053 гривень 63 копійки, що складається з:

124 065 гривень 90 копійок - середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;

27 375 гривень 43 копійки - грошова компенсація за дні невикористаної щорічної відпустки;

52 612 гривень 30 копійок - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;

20 000 гривень - відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (код ЄДРПОУ 41220556) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 20 043 гривні 23 копійки, які складаються з судового збору у сумі 43 гривні 23 копійки та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 гривень.

Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (код ЄДРПОУ 41220556) на користь державного бюджету судовий збір у сумі 2197 гривень 26 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване з а адресою: АДРЕСА_1 .

відповідач Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», код ЄДРПОУ 41220556, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, 27.

Суддя О. Майстренко