Постанова від 15.05.2025 по справі 926/1448-б/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2025 р. Справа №926/1448-б/24 (926/674/25)

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.

за участю представників від:

позивача - Прохоров Є.І. (адвокат);

відповідача Ткачук Є.І. (ліквідатор);

розглянувши апеляційну скаргуАнтимонопольного комітету України (вх.ЗАГС №01-05/1199/25 від 18.04.2025)

на рішенняГосподарського суду Чернівецької області від 14.04.2025 (повне рішення 15.04.2025, суддя Дутка В.В.)

у справі№ 926/1448-б/24 (926/674/25)

за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремарі", м. Чернівці

про стягнення пені в сумі 22 600,00 грн

в межах справи №926/1448-б/24

за заявою ініціюючого кредитораПублічного акціонерного товариства "Укрнафта, м. Київ

до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Ремарі", м. Чернівці

провизнання банкрутом

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

В провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/1448-б/24 про банкрутство ТОВ «Ремарі» на стадії ліквідаційної процедури.

До Господарського суду Чернівецької області звернувся Антимонопольний комітет України з позовом до ТОВ «Ремарі» про стягнення пені в сумі 22 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини несвоєчасного виконання ТОВ «Ремарі» рішення АМК України про сплату штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що стало підставою для нарахування ТОВ «Ремарі» пені в сумі 22 600,00 грн.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 14.04.2025 позов задовольнив частково. Стягнув з товариства ТОВ «Ремарі» пеню у розмірі 3 051,00 грн і зарахував зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 19 549,00 грн - відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 19 549,00 грн пені за несплату штрафу, суд першої інстанції мотивував рішення наявністю передбаченої законом (КУзПБ) прямої заборони щодо нарахування пені у період дії мораторію у зв?язку із відкриттям провадження у справі про банкрутство.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Антимонопольний комітет України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2025 в частині відмови у стягненніпені в сумі 19 549,00 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд неправомірно застосував до спірних правовідносин норми Кодексу України з процедур банкрутства (надалі КузПБ) замість норм Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Підкреслює, що пеня, передбачена ст. 56 цього Закону, є обов`язковим способом забезпечення сплати штрафу й не є економічною санкцією у розумінні законодавства про банкрутство. При цьому, нарахування пені має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органом державної влади про її застосування і не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні ст. ст. 238-239, 249 Господарського кодексу України.

Покликається на постанову Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №911/254/16, у якій викладений правовий висновок про те, що нарахування, застосовані на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення цих зобов`язань, відповідно до положень ст. 1 КУзПБ.

На думку скаржника, спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який має переваги над положеннями КУзПБ, які безпідставно були застосовані судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, покликається на те, що з 09.10.2024 підприємство перебуває у ліквідаційній процедурі як банкрут, а відповідно до ч. 1 ст. 59 КУзПБ, нарахування неустойки (зокрема пені) після відкриття ліквідаційної процедури є забороненим.

ТОВ «Ремарі» також підкреслює, що пеня, нарахована АМК України за період після відкриття ліквідаційної процедури, не є витратами, пов`язаними з її проведенням, а отже, не підлягає стягненню.

На думку відповідача, висновки, на які посилається скаржник, зокрема постанова Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 922/4378/17, були зроблені в іншому правовому контексті та не спростовують обґрунтованості позиції суду першої інстанції.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.04.2025 (у складі колегії суддів: Матущака О.І., Малех І.Б. та Скрипчук О.С.) відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2025 та призначив справу № 926/1448-б/24 (926/674/25) до розгляду у судовому засіданні на 15.05.2025 о 12 год 35 хв.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Малех І.Б., керівник апарату розпорядженням №69 від 15.05.2025 призначив проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2025, здійснено заміну складу судової колегії: замість судді Малех І.Б. введено суддю Кравчук Н.М.

15.05.2025 в судовому засіданні взяли участь представники позивача та відповідача, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Відводу складу колегії не заявили.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Матеріалами справи підтверджується, що тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 128-26.13/30-24 про порушення ТОВ «Ремарі» законодавства про захист економічної конкуренції, прийняла рішення від 09.07.2024 № 21-р/тк (далі - рішення № 21-р/тк), яким визнано, що ТОВ «Ремарі» вчинило порушення, передбачене п. 14 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу заступника голови Комітету - державного уповноваженого від 20.10.2022 № 128-21.1/09-2573е у встановлений ним строк.

За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 22 600 гривень.

Копія рішення № 21-р/тк була надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 22.07.2024 № 128-26.13/04-7082е та отримана відповідачем 29.07.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303516512353. Отже, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням № 21-р/тк, закінчився 30.09.2024 (оскільки 29.09.2024 припадає на неробочий день).

Оскільки відповідач рішення № 21-р/тк у судовому порядку не оскаржував, то воно є законним та відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», є обов`язковим до виконання.

Як встановив суд першої інстанції, станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням № 21-р/тк, а також документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням № 21-р/тк.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за прострочення сплати штрафу за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 становить 22 600,00 грн.

Позивач, посилаючись на статті 56, 60, 62 Закону України "Про захист економічної конкуренції", просив задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 22 600,00 грн пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду в частині вирішення спору за позовними вимогами Антимонопольного комітету України про стягнення пені у розмірі 19 549,00 грн (через несплату штрафу за порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції"), нарахованої після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Згідно з ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Частиною 7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", передбачено, що у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Згідно з приписами ст. 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання, у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції юридичними чи фізичними особами, подають заяви, позови, скарги до суду про стягнення несплачених у добровільному порядку штрафів та пені.

Під час розгляду позову АМК України спірним постало питання чи поширюється мораторій, введений судом у справі про банкрутство боржника у порядку ч. 8 ст. 39, ст. 41 КУзПБ на нарахування пені, здійсненої згідно вимог ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, суд врахував наявність передбаченої КУзПБ прямої заборони щодо нарахування пені у період дії мораторію.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач покликається на те, що спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України «Про захист економічної конкуренції», норми якого мають перевагу над положеннями КУзПБ.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями скаржника з підстав їх помилковості, з огляду на таке.

Надаючи оцінку правового регулювання підстав та порядку нарахування штрафу та пені у сфері економічної конкуренції, Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 у справі №904/11261/15 проаналізував приписи ст. 230, 241, 257 ГК України, а також ч. 2, 3, 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», дійшов висновку, що хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним цим Законом, за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, вони є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.

З аналізу статтей 3, 4 Закону України «Про Антимонопольний комітету України» та положень статей 7, 8 КУзПБ вбачається, що в процедурах банкрутства АМК України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника, тощо.

Тому у випадку порушення провадження у справі про банкрутство на АМК України поширюються положення КУзПБ щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.

За наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення АМК України, позивач в цьому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання законодавцем переваг щодо інших кредиторів, а відповідні стягнення здійснюються на підставі рішення господарського суду (рішення, ухвали, постанови) у справі про банкрутство за результатами розгляду заяви про визнання кредиторських вимог та у порядку черговості, визначеної КУзПБ.

Аналогічні правові висновки є актуальними та були наведені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 922/5238/21 (922/1937/22), від 17.02.2025 у справі №911/2548/20 (911/895/24), від 17.02.2025 у справі № 904/5865/20 (904/6495/23) та від 20.03.2025 у справі №926/868/24.

Таким чином, доводи АМК України щодо необхідності переважного застосування Закону України «Про захист економічної конкуренції» як спеціального нормативно-правового акта та такого, що має перевагу по відношенню до КУзПБ є необґрунтованими.

Окрім цього, преамбулою Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Водночас преамбулою КУзПБ визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерії регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду).

Так, ухвалою від 17.06.2024 Господарський суд Чернівецької області відкрив провадження у справі № 926/1448-б/24 про банкрутство ТОВ «Ремарі» та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Як було зазначено вище, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням № 21-р/тк, закінчився 30.09.2024.

Позивач нараховував пеню за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 в розмірі 1,5 % від суми штрафу за кожний день прострочення сплати штрафу в сумі 31 188,00 грн.

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням Комітету, то позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 22 600, 00 грн.

Таким чином, з урахуванням дати відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, позивач нарахував пеню за прострочення сплати штрафу в період дії мораторію.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні (ч. 2 ст. 41 КУзПБ).

Системний аналіз наведених положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов`язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.

Згідно приписів ч. 3 ст. 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій та не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Отже, встановлена вищенаведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, що співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

Також, колегія суддів звертає увагу, що господарський суд, діючи в межах повноважень, визначених КУзПБ, жодним чином не підміняє функції державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, оскільки у цій справі не приймає рішення щодо накладення штрафу чи пені (відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства), а встановлює наявність/відсутність підстав і розглядає відповідно до положень ст. 59, 60, 64 КУзПБ можливість включення кредиторських вимог до реєстру кредиторів та визначає черговість їх погашення.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник покликається на те, що передбачена Законом України «Про захист економічної конкуренції» пеня є відмінною від тієї, що визначена ГК України та КУзПБ, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Однак із зазначеним доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Загальне визначення штрафних санкцій містить ч. 1 ст. 230 ГК України, відповідно до якої штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГК України, штраф як адміністративно-господарська санкція - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, а перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Разом з тим, хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним Законом України «Про захист економічної конкуренції», за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, водночас, є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.

Іншого визначення поняття «пеня» ні Закон України «Про захист економічної конкуренції», ні КУзПБ не містять.

Крім того, лексико-семантичний аналіз ч. 1 ст. 59 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що законодавцем не передбачено виключень щодо припинення нарахування окремих видів економічної відповідальності, оскільки нарахування штрафу, пені та інших економічних санкцій припиняються за всіма видами заборгованості банкрута в силу прямої вимоги закону. Виключення щодо зазначених нарахувань прямо не передбачені не лише положеннями КУзПБ, але і Законом України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», поширюється заборона, встановлена ч. 3 ст. 41 КУзПБ.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/11261/15 та від 20.03.2025 у справі №926/868/24, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №911/254/16, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки системний аналіз змісту зазначеної постанови дає підстави для висновку про те, що рішення у цій справі були прийняті за інших обставин, а також без правового аналізу положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" у взаємодії із положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, адже у вказаній справі провадження здійснювалося відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відтак зазначені правові висновки не є релевантними до правовідносин у цій справі.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів підсумовує, що нарахована позивачем у цій справі пеня, нарахована за несплату штрафу, не підлягає стягненню з відповідача через наявність передбаченої законом (ч. 3 ст. 41 КУзПБ) прямої заборони щодо нарахування пені у період дії мораторію.

Разом з тим, відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Беручи до уваги, що апелянт оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволення позовних вимог, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідача пені у розмірі 19 549,00 грн.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги зазначене, враховуючи те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/674/25) - без змін.

2.Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК