Рішення від 26.05.2025 по справі 903/370/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 травня 2025 року Справа № 903/370/25

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/370/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лідертул до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдорс про стягнення 124506,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Лідертул надіслав до суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдорс про стягнення 124506,58 грн, в т.ч.: 42241,40 грн основний борг, 52786,88 грн пеня, 24974,67 грн інфляційні втрати та 4503,63 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №2411-2021 від 24.11.2021.

Ухвалою суду від 01.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.61-62).

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 01.04.2025 о 23:29 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.63).

Строк для подання відзиву до 15.04.2025.

Відзив на адресу суду не надходив.

Ухвалою суду від 12.05.2025 зобов`язано позивача подати до суду в строк до 16.05.2025 оригінали документів, які долучені до позовної заяви (а.с.64).

16.05.2025 представник позивача надіслав до суду супровідний лист (а.с.83-87), яким долучив до матеріалів справи оригінали документів:

1. Договір поставки №241 1-2021 від 24 листопада 2021 року;

2. Видаткова накладна №433 від 29 жовтня 2021 року;

3. Видаткова накладна №782 від 24 листопада 2021 року;

4. Видаткова накладна №1064 від 03 грудня 2021 року;

5. Видаткова накладна №1114 від 06 грудня 2021 року;

6. Видаткова накладна №1445 від 17 лютого 2022 року;

7. Видаткова накладна №3354 від 11 липня 2022 року;

8. Видаткова накладна №3532 від 18 липня 2022 року;

9. Видаткова накладна №4006 від 03 серпня 2022 року;

10. Видаткова накладна №4564 від 19 серпня 2022 року;

11. Видаткова накладна №5300 від 16 вересня 2022 року;

12. Видаткова накладна №6843 від 15 листопада 2022 року;

13. Видаткова накладна №7514 від 08 грудня 2022 року;

14. Податкова накладна № 25 від 29.10.2021 року роздрукована з MeDoc;

15. Податкова накладна № 515 від 24.11.2021 року роздрукована з MeDoc;

16. Податкова накладна № 127 від 03.12.2021 року роздрукована з MeDoc;

17. Податкова накладна № 147 від 06.12.2021 року роздрукована з MeDoc;

18. Податкова накладна № 700 від 17.02.2022 року роздрукована з MeDoc;

19. Податкова накладна № 263 від 08.07.2022 року роздрукована з MeDoc;

20. Податкова накладна № 397 від 15.07.2022 року роздрукована з MeDoc;

21. Податкова накладна № 227 від 05.08.2022 року роздрукована з MeDoc;

22. Податкова накладна № 338 від 15.09.2022 року роздрукована з MeDoc;

23. Податкова накладна № 312 від 14.11.2022 року роздрукована з MeDoc;

24. Ордер на надання правової допомоги.

Також, повідомив щодо переліку документів, які долучені до позивної заяви оригінали яких об`єктивно не можуть бути направлені до суду:

-Оригінал Акту звірки взаєморозрахунків від 01.01.2021- 13.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕРТУЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» (наявний у Відповідача про що зазначалось Позивачем у позовній заяві).

-Відомості з ЄДР на 25.03.2025 щодо ТОВ «УКРДОРС» (оригінал долучений до позовної заяви);

-Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (документ не є доказом по справі та необхідний представнику для провадження адвокатської діяльності);

-Договір про надання правової (правничої) допомоги №04-10/23 від 04 жовтня 2023 року; (документ не є доказом по справі та необхідний представнику для провадження представництва Позивача в рамках інших судових справ );

-Додаток № 23/03 від 23 березня 2025 року до Договору про надання правової (правничої-) допомоги №04-10/23 від 04 жовтня 2023 року (документ не є доказом по справі та необхідний представнику для провадження представництва Позивача в рамках інших судових справ) Квитанція про сплату судового збору (оригінал долучений до позовної заяви);

-Докази направлення позовної заяви з додатками Відповідачу (оригінал долучений до позовної заяви);

-Розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» перед Товариством о обмеженою відповідальністю «ЛІДЕРТУЛ» згідно Договору поставки №241 1-2021 від 24 листопада 2021 року з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат (оригінал долучений до позовної заяви);

-Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (оригінал долучений до позовної заяви).

Оригінали документів оглянуті судом та повернуті позивачу.

20.05.2025 представник позивача сформував в системі Електронний суд:

1.Заяву про зменшення позовних вимог (а.с.75-81), в якій просить суд зменшити суму позовних вимог на суму фактично сплачених коштів у розмірі 42241,40 грн та стягнути з Відповідача на користь Позивача 82265 грн 18 коп., а саме:

- Основна сума заборгованості на суму 42241,40 грн;

- Інфляційні втрати на суму 24974,67 грн;

- Пеня на суму 10545,48 грн;

- 3 % річних на суму 4503,63 грн.

Оскільки, між сторонами фактично було досягнуто домовленості щодо переведення боргу за Договором поставки № 2411-2021 від 24.11.2021 шляхом укладення Договору про переведення боргу від 08 квітня 2025 року, умови якого були реалізовані сторонами через вчинення взаємних конклюдентних дій, зокрема здійснення ТОВ «МЕТАЛДОРС» часткової оплати в сумі 126308,36 грн від 09.04.2025, із призначенням платежу «Оплата згідно Договору поставки № 2411- 2021 від 24.11.2021., у т.ч. ПДВ 20 %» здійсненої вже після пред`явлення претензії та настання прострочення виконання грошового зобов`язання і подання позову до суду, вважаємо за необхідне зменшити розмір позовних вимог на зазначену суму, що підлягає зарахуванню як часткова оплата пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання. Дану проплату зараховує, як часткове погашення пені у відповідності до ст.534 ЦК України.

2.Клопотання про долучення доказів (а.с.66-74), а саме:

2.1. Примірник Договору про переведення боргу від 08 квітня 2025 року;

2.2. Копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 09.04.2025 на суму 42241,40 грн.

22.05.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» пояснення, в яких просить суд не враховувати платіжну інструкцію від 09.04.2025 року із призначенням платежу «Оплата згідно Договору поставки № 2411- 2021 від 24.11.2021, у т.ч. ПДВ-7040,23 грн.» про здійснення від ТОВ «МЕТАЛДОРС» часткової оплати боргу в сумі 42241,40 грн, , оскільки вказані кошти були перераховані ТОВ «МЕТАЛДОРС» помилково, в той час коли Відповідачем по справі являється ТОВ «УКРДОРС». Також, повідомив, що між сторонами справи та ТОВ «МЕТАЛДОРС» не укладався Договір про переведення боргу від 08 квітня 2025 року на який посилається Позивач. Окрім того, інформує, що на сьогодні ведеться претензійна робота щодо повернення помилково сплачених коштів на рахунок ТОВ «МЕТАЛДОРС» (в підтвердження долучив лист №4 від 23.04.2025 про повернення помилково перерахованих коштів (а.с.93-97).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Щодо заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

За приписами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Права та обов`язки учасників справи врегульовано статтею 42 ГПК України.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Як слідує з матеріалів справи, провадження по справі відкрито 01.04.2025, отже розгляд справи по суті у вказаній справі розпочався з 02.05.2025.

Враховуючи, що заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог сформована в системі «Електронний суд» 20.05.2025, то остання подана з пропуском строку встановленого законом на її подання, а тому суд прийшов до висновку, що дану заяву слід залишити без розгляду.

Щодо заяви (пояснення) відповідача від 22.05.2025, судом враховано наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 01.04.2025 о 23:29 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.63).

Строк для подання відзиву до 15.04.2025. Відзив на адресу суду не надходив.

При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом (частина перша статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті).

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 118 ГПК України).

Таким чином, з пропущенням відповідного строку на подання заяв по суті, Відповідач втрачає право на вчинення відповідної процесуальної дії та така дія не має бути взята до уваги судом, оскільки долучення поданих Відповідачем документів буде порушенням загального порядку, алгоритму, що має бути дотриманий під час розгляду справи визначеного ГПК України.

Відповідач не просив дозволу подати додаткові пояснення, а суд за межами строку для подання пояснень не визнавав їх подання необхідним. Тому ці додаткові пояснення відповідача суд теж залишає без розгляду.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідертул», що є Постачальником (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС», який є Покупцем (далі - Відповідач) укладено Договір поставки №2411-2021 (а.с.9-12).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити та передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити Товар загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена і узгоджена Сторонами у рахунках, накладних і/або специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Ціна Товару (без етикетки) за даним Договором узгоджена сторонами і вказується в рахунках, накладних і/або специфікаціях на кожну конкретну партію товару (п.2.1. договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору, Оплата продукції здійснюється Покупцем протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно п.2.5. договору, розрахунки за даною угодою здійснюються в безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, на підставі рахунків, виставлених Постачальником.

Постачальник відвантажує Товар за цінами, що визначені в специфікаціях та/або в рахунках- фактурах та погоджені з Покупцем в строк не пізніше 10 робочих днів з момента отримання заявки. Умови постачання розуміються відповідно до Іncoterms® 2010. Датою постачання вважається дата накладної, яка є моментом завершення постачання відповідно до цього Договору. Пунктом відвантаження Продукції за Договором є виробничі потужності Постачальника. За вказівкою Покупця Постачальник може відправити товар транспортною компанією-перевізником (п.3.2. договору).

У відповідності до п.3.5. договору, Постачальник зобов`язаний передати Покупцеві наступні документи: рахунок і/або специфікацію; накладну (товарно-транспортну накладну); сертифікат якості або інші документи, підтверджуючі якість Товару; й інші документи, наявність яких вимагається нормативними актами законодавства України.

Відповідно до п. 3.7. Договору, датою переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця є дата відвантаження Товару та виписки видаткової накладної.

Як передбачає п. 6.2. Договору, за порушення термінів оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день такого прострочення.

З доводів позивача слідує, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 213622,96 грн, що підтверджується видатковими накладними №433 від 29 жовтня 2021 року; №782 від 24 листопада 2021 року; №1064 від 03 грудня 2021 року; №1114 від 06 грудня 2021 року; №1445 від 17 лютого 2022 року; №3354 від 11 липня 2022 року; №3532 від 18 липня 2022 року; №4006 від 03 серпня 2022 року; №4564 від 19 серпня 2022 року; №5300 від 16 вересня 2022 року; №6843 від 15 листопада 2022 року; №7514 від 08 грудня 2022 року (а.с.13-24).

Станом на момент подачі позовної заяви, Позивач виконав свій обов`язок з виготовлення та поставки товару Відповідачеві, проте, Відповідач у свою чергу не виконав обов`язок із оплати частково у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 42241,40 грн, за видатковими накладними №782 від 24 листопада 2021 року; №1064 від 03 грудня 2021 року; №1114 від 06 грудня 2021 року; №1445 від 17 лютого 2022 року.

Разом з цим, відповідачем здійснено часткову оплату на суму 25077,82 грн. (від 08.07.2022, від 15.07.2022, від 05.08.2022, від 15.09.2022), про що відображено позивачем в позовній заяві (а.с.3).

Оплата в розмірі 25077,82 грн зарахована позивачем в часткову оплату видаткової накладної №782 від 24.11.2021, що підтверджено розрахунком нарахування штрафних нарахувань та в позовній заяві (а.с.3, 38-41).

В підтвердження боргу в розмірі 42241,40 грн позивач долучив до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 13.01.2025 (а.с.35).

Разом з цим, судом враховано, що видаткові накладні №782 від 24.11.2021 на суму 35784,00 грн та №1445 від 17.02.2022 на суму 4056,00 грн не були підписані зі сторони Покупця (а.с.14, 17).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійснені господарської операції (такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16 та від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Чинне законодавство встановлює обов`язкові вимоги до документів (за формою та змістом), які мають підтверджувати виконання господарських зобов`язань. Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості відповідно до наведених норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та згідно з п.2.1-2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 (з подальшими змінами і доповненнями станом на серпень-грудень 2018 року; далі по тексту - Положення), повинні мати такі обов`язкові реквізити як назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з п. 2.4 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Також згідно з ст. 76, 77 ГПК України не є належним та допустимим доказом факту передачі товарів надана позивачем податкова накладна, оскільки предметом доказування у даному спорі є господарське зобов`язання між сторонами, і немає підстав досліджувати податкові зобов`язання відповідача. Суд звертає увагу, що податкова накладна оформляється в односторонньому порядку, і за відсутності належним чином складених первинних документів, не може слугувати доказом виникнення господарських зобов`язань з огляду на вищезазначене.

При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах, зокрема, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 04.07.2024 у справі № 910/9627/23, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття. Такий правовий висновок Верховного Суду враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Щодо акта звірки взаєморозрахунків (а.с.35), судом враховано наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Разом з цим, з долученого до позовної заяви акта звірки (а.с.3) не вбачається, хто саме підписав акт (зазначення посади осіб, які підписали акт).

Отже, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Суд встановив, що у наданих позивачем видаткових накладних №782 від 24.11.2021 на суму 35784,00 грн та №1445 від 17.02.2022 на суму 4056,00 грн відсутні обов`язкові реквізити первинних документів посада, прізвище та особистий підпис працівників/представників відповідача, а також відсутні відбитки печатки. Отже, такі первинні документи не можуть бути доказом передачі/прийняття товарів, відповідно відсутні докази того, що господарська операція з поставки фактично відбулась і відповідно відсутні докази зобов`язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Отже, заборгованість за видатковими накладними №782 від 24.11.2021 та №1445 від 17.02.2022 не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому не підлягає стягненню з відповідача.

На день розгляду справи сума основної заборгованості становить 2401,40 за видатковими накладними №1064 від 03.12.2021 та №1114 від 06.01.2021 грн. з врахуванням часткової оплати на суму 25077,82 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Формулювання в договорі умови про сплату пені за кожен день прострочення не є встановленням цим договором іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій Постанова ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Постановою №211 на всій території України з 12.03.2020 у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

У відповідності до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин в Україні введений 11.03.2020 року та скасовано 30.06.2023, а тому на строк дії карантину, тобто по 30.06.2023 включно, були продовжені строки визначені ст. 232 ГК України.

У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 24974,67 грн інфляційні втрати, 4503,63 грн 3% річних та 52786,88 грн пеня відповідно до п.6.2 договору (а.с.38-48).

Позивач розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснив по кожній видатковій накладній окремо.

Щодо інфляційних нарахувань, судом враховано наступне, позивач вказує період нарахування інфляційних втрат до 17.03.2025 року, однак індексація заборгованості не нараховувалася за березень місяць, в який було подано позов. Як вбачається з розрахунку позивача індексація обчислюється за період, що передує подачі позову, і включає всі місяці, протягом яких заборгованість існувала до цього моменту.

Отже, нарахування інфляційних втрат здійснюється по 28.02.2025 по кожній накладній окремо.

Щодо строків оплати за товар, судом враховано наступне.

Відповідач мав здійснити оплату протягом 30 днів з моменту отримання товару, а отже, за:

-видатковою накладною №1064 від 03.12.2021 до 03.01.2022, оскільки 02.01.2022 попадає на неділю (а тому нарахування штрафних санкцій має здійснюватися з 04.01.2022);

-видатковою накладною №1114 від 06.12.2021 до 05.01.2022 (а тому нарахування штрафних санкцій має здійснюватися з 06.01.2022).

Щодо нарахування пені, суд з врахуванням п.6.2 договору, постанови ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) та з врахуванням карантину в Україні з 11.03.2020 по 30.06.2023, здійснив власний розрахунок по кожній накладній окремо.

Судом врахована часткова оплата відповідача в розмірі 25077,82 грн при нарахуванні штрафних санкцій, що підтверджується розрахунком.

Перевіривши доданий позивачем розрахунок заборгованості по пені, 3% річних та інфляційних втратах, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача (а.с.89-92):

-5281,88 грн - пеня.

-5568,09 грн - інфляційні втрати.

-645,19 грн 3% річних.

В нарахуванні 47505,00 грн пені, 19406,58 грн інфляційних втрат та 3858,44 грн 3% річних слід відмовити за безпідставністю.

Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Контррозрахунку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 13896,56 грн., в т.ч.: 2401,40 грн основний борг, 5281,88 грн пеня, 5568,09 грн інфляційні втрати, 645,19 грн 3% річних.. В решті позову відмовити (110610,02 грн).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 337,96 грн. (13896,56 грн х 3028,00 / 124506,58 грн) відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, судом враховано наступне.

За приписами ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України ,передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими представником позивача доказами:

- копією договору про надання правової (правничої) допомоги №04-10/23 від 04.10.2023;

- копією додатку до договору №23/03 від 23.03.2025;

- копією ордеру серія АА №1557112 від 25.03.2025.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Представництво інтересів Позивача у судовому провадженні здійснюється на підставі Договору №04-10/23 від 04.10.2023 (далі - Договір про надання правової допомоги), укладеного між Адвокатським та ріелторським об`єднанням України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідертул».

Відповідно до п. 1.3 Договору про надання правової допомоги, Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Виконавцю надані ним послуги у порядку, розмірі та у строки, передбачені Додатками до даного Договору.

Згідно п. 2 Додатку 23/03 від 23.03.2025до Договору про надання правової допомоги, вартість послуг, що надаються Виконавцем згідно даного додатку складає 20000,00 грн.

Відповідно до п. 4 Додатку 23/03 від 23.03.2025 до Договору про надання правової допомоги, Замовник зобов`язаний здійснити оплату протягом строку дії /договору але не пізніше двох робочих днів з моменту публікації рішення суду, що винесено за результатом представництва Замовника .

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 «Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт».

Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову на підставі ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 2232,26 грн.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдорс (вулиця Заводська,5, селище Люблинець, Ковельський район, Волинська область, 45034, код ЄДРПОУ 33354933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лідертул (вулиця Бережанська,9, місто Київ, 04074, код ЄДРПОУ 43035094) 13896,56 грн (тринадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість гривень 56 коп.), в т.ч.: 2401,40 грн основний борг, 5568,09 грн інфляційні втрати, 645,19 грн 3% річних, 5281,88 грн пеня, а також 337,96 грн (триста тридцять сім гривень 96 коп.) витрати по сплаті судового збору та 2232,26 грн (дві тисячі двісті тридцять три гривні 26 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові на суму 110610,02 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення суду підписано 26.05.2025.

СуддяІ. О. Гарбар