Рішення від 22.05.2025 по справі 921/98/25

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 травня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/98/25 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко (03189, місто Київ, вулиця Юлії Здановської, будинок 58, квартира 122)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фуел (46008, місто Тернопіль, площа Героїв Євромайдану, 7, офіс 30)

про стягнення 150330 грн боргу, 22776,54 грн інфляційних втрат, 4514,96 грн 3% річних.

За участі від:

позивача Камільовський В.В.

відповідача не з`явився

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою б/н від 20.02.2025 (вх. №112 від 21.02.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фуел про стягнення 177621,50 грн заборгованості, яка складається з: 150330 грн боргу; 22776,54 грн інфляційних втрат; 4514,96 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати товару, отриманого ним на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

Позиція відповідача.

Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 05.03.2025 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 25.02.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко було залишено без руху, на підставі ст.174 ГПК України, у зв`язку з недотриманням заявником вимог ст. 162 ГПК України при її подачі до суду.

03.03.2025 від позивача надійшла заява б/н від 03.03.2025 (вх. № 1489), за результатом розгляду якої ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/98/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.04.2025, яке відкладалось на 24.04.2025.

15.04.2025 від позивача надійшла заява б/н від 15.04.2025 (вх. №2724), у якій ним повідомлено, що докази витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку із розглядом справи будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 24.04.2025 закрито підготовче провадження по справі №921/98/25 та призначено її до розгляду по суті на 22.05.2025.

Представником позивача в судовому засіданні 22.05.2025 підтримано позовні вимоги.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 22.05.2025 не забезпечив, про дату час та місце його проведення повідомлений належним чином через систему "Електронний суд", шляхом направлення ухвали від 24.04.2025 в електронній формі до його електронного кабінету.

Матеріали справи містять адресовану Господарському суду Тернопільської області у справі №921/98/25 заяву від 02.04.2025 (вх. №2387 від 03.04.2025) представника відповідача адвоката Рогатина С.В. про внесення його даних до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи, за результатом розгляду якої судом постановлено ухвалу від 03.04.2025 про задоволення такої заяви.

Також у справі міститься клопотання б/н від 02.04.2025 (вх. №2388 від 03.04.2025) представника відповідача - адвоката Рогатина С.В. про відкладення розгляду справи, для вивчення матеріалів справи та надання належної правової допомоги, з урахуванням якого 03.04.2025 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 24.04.2025.

Наведене вказує про обізнаність відповідача про розгляд Господарським судом Тернопільської області даної справи.

Окрім того, ст. 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 9 ст.165, ч. 2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

22.05.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко (продавця), на виконання усної домовленості, за період 13.08.2024 - 25.08.2024, ним здійснено передачу кукурудзи врожаю 2022 року (надалі - товару) Товариству з обмеженою відповідальністю Фуел (покупцю) згідно підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних:

№РН-0000064 від 13.08.2024 на суму 136800 грн;

№РН-0000066 від 16.08.2024 на суму 159486 грн;

№РН-0000069 від 17.08.2024 на суму 156408 грн;

№РН-0000070 від 19.08.2024 на суму 151050 грн;

№РН-0000072 від 23.08.2024 на суму 157434 грн;

№РН-0000074 від 24.08.2024 на суму 142158 грн;

№РН-0000077 від 25.08.2024 на суму 161994 грн.

Загальна вартість поставленого та переданого згідно перелічених видаткових накладних товару складає 1065330 грн.

Приймання - передача товару згідно з вказаними видатковими накладними посвідчується проставленими на них підписами уповноважених осіб сторін та їх печатками.

Матеріали справи містять копії інформаційних повідомлень про зарахування коштів, які вказують на те, що відповідачем з 21.08.2024 до 20.12.2024 здійснено проплати на загальну суму 915000 грн, а саме:

№7072 від 21.08.2024 на суму 200000 грн; №7078 від 22.08.2024 на суму 100000 грн;

№7186 від 04.09.2024 на суму 100000 грн; №7264 від 09.09.2024 на суму 100000 грн;

№7342 від 19.09.2024 на суму 100000 грн; №7404 від 03.10.2024 на суму 100000 грн;

№7460 від 11.10.2024 на суму 100000 грн; №7548 від 28.10.2024 на суму 50000 грн;

№7716 від 04.12.2024 на суму 15000 грн; №7797 від 20.12.2024 на суму 50000 грн.

Несплата коштів в сумі 150330 грн мала наслідком звернення позивача з даним позовом до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності з ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст. 181 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Згідно з ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. 2.3, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з наявними у матеріалах справи видатковими накладними позивач передав відповідачу товар на суму 1065330 грн.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Надавши їм оцінку, судом встановлено факт укладання між сторонами договору у спрощений спосіб, адже видаткові накладні містять найменування товару, його ціну, реквізити позивача (постачальника), найменування відповідача (одержувача), підписи уповноважених осіб сторін та їх печатки.

Відповідно до ч.1 ст.173, ч.1 ст.193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що передача позивачем товару, його отримання відповідачем за видатковими накладними, часткова його оплата останнім свідчить про виникнення між сторонами правовідносин по договору поставки, який оформлявся у такий спосіб за кожною окремою передачею товару, що не суперечить приписам ст. 205 ЦК України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України (постанови Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 916/73/19, від 26.01.2022 у справі № 911/2871/20).

Враховуючи викладене та, оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України відповідач, як покупець, був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача. Тобто на наступний день після одержання товару. (Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У видаткових накладних, підписаних і скріплених печатками обох сторін, зафіксовано передачу і прийняття товару, та не вказано строку його оплати. А відтак, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на наведене, слід вважати, що зобов`язання по сплаті відповідачем за товар, переданий йому позивачем згідно з переліченими у позові видатковими накладними, виник на наступний день після дат оформлення відповідних видаткових накладних, згідно з якими товар був переданий відповідачу.

Судом у даній справі встановлено, що строк оплати товару є таким, що настав:

14.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000064 від 13.08.2024 на суму 136800 грн;

17.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000066 від 16.08.2024 на суму 159486 грн;

18.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000069 від 17.08.2024 на суму 156408 грн;

20.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000070 від 19.08.2024 на суму 151050 грн;

24.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000072 від 23.08.2024 на суму 157434 грн;

25.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000074 від 24.08.2024 на суму 142158 грн;

26.08.2024 по видатковій накладній №РН-0000077 від 25.08.2024 на суму 161994 грн.

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Судом з`ясовано, що в порушення умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, повний розрахунок по оплаті вартості отриманого товару в строк визначений ст. 692 ЦК України, боржник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 150330 грн.

Доказів на підтвердження проведення повного розрахунку за отриманий товар у строк, обумовлений у ст. 692 ЦК України, так і станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.

За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 150330 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання, позивачем враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, заявлено до стягнення з відповідача 22776,54 грн інфляційних нарахувань та 4514,96 грн 3% річних, а їх розрахунки наведено позивачем у тексті позовної заяви та долучено до заяви на усунення недоліків позовної заяви.

З урахуванням встановлених судом дат, у які відповідач повинен був оплатити отриманий товар, прострочення їх оплати виникли відповідно 15.08.2024, 18.08.2024, 19.08.2024, 21.08.2024, 25.08.2024, 26.08.2024, 27.08.2024.

Судом у справі №921/98/25 проведено перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних.

За наслідками проведеного судом перерахунку суми 3% річних за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон", судом встановлено, що правомірними та обґрунтованими є нарахування 4389,83 грн 3% річних.

Розрахунок перевірено судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.

При цьому судом взято до уваги вищенаведені встановлені дати виникнення у відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання, заявлені позивачем граничні періоди нарахування 3% річних, суму боргу, на яку нараховано 3% річних, і вказану позивачем в порядку його зростання.

Верховним Судом у постанові від 17.10.2023 у справі №921/460/22 зазначено: "Нарахування інфляційних втрат входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат - спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення (зниження купівельної спроможності) грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуск такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків.

У пункті 38.2 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 визначено методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначається, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу, 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн). Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці, 100 грн - умовна сума погашення боргу в цьому місяці, "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

За наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців поспіль, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100 %.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Вказані висновки відображені у низці постанов Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду (постанови від 20.01.2022 у справі № 910/6802/21, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19 тощо).

Таким чином, при частковому погашенні боргу застосовується правило, за яким у розрахунковому місяці від загальної суми боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці, віднімається сума погашення. Залишкова заборгованість продовжує слугувати невиконаним грошовим зобов`язанням, на яке до моменту фактичного виконання можуть нараховуватися інфляційні втрати.

Викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, підлягають застосуванню в разі повного погашення боргу, що припадає на неповний місяць (з 1 до 15 числа відповідного місяця), а також у разі виникнення боргу в неповному місяці (якщо строк виконання грошового зобов`язання припадає з 16 до 31 числа відповідного місяця). За таких обставин інфляційна складова боргу не нараховується".

З урахуванням висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 17.10.2023 у справі №921/460/22, судом у справі №921/98/25 здійснено перерахунок інфляційних нарахувань.

За наслідками проведеного судом перерахунку суми інфляційних нарахувань за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон", судом встановлено, що отримана судом сума перерахунку є більшою від заявленої позивачем у позові.

Тому, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, правомірною та обґрунтованою є заявлена у позові вимога про стягнення з відповідача 22776,54 грн інфляційних.

Розрахунок перевірено судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю Фуел 150330 грн боргу, 4389,83 грн 3% річних та 22776,54 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги в частині стягнення 125,13 грн 3% річних не підлягають до задоволення, як необґрунтовані.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фуел (46008, місто Тернопіль, площа Героїв Євромайдану, 7, офіс 30, ідентифікаційний код 41700550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сейко (03189, місто Київ, вулиця Юлії Здановської, будинок 58, квартира 122, ідентифікаційний код 39661763) 150330 (сто п`ятдесят тисяч триста тридцять) грн боргу, 4389 (чотири тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн 83 коп. - 3% річних, 22776 (двадцять дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн 54 коп. інфляційних нарахувань, 3025 (три тисячі двадцять п`ять) грн 87 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Видати наказ.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 26 травня 2025 року.

Суддя І.П. Шумський