Рішення

від 23.05.2025 по справі 926/2/25

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2/25

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільських областях місто Івано-Франківськ

до ОСОБА_1 , м. Коломия Івано-Франківської області

про розірвання договору купівлі-продажу

Суддя Гончарук О.В.

Секретар судового засідання Медвідчук І.В.

Представники сторін:

від позивача Сопко С.П. (самопредставництво);

від відповідача не з`явився.

Обставини справи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільських областях звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу від 11.07.2019 об`єкта малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва двоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу в частині завершення будівництва об`єкта приватизації протягом 5 років з дня підписання даного договору.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.01.2025.

« 27» січня 2025 року через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 374), в якому відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи тим, що позивачем не надано дозвільних документів на будівництво, документів про право на землю, що стало перешкодою для оформлення дозвільної документації і подальшої правомірної забудови.

Ухвалою суду від 28.01.2025 відкладено підготовче засідання на 25.02.2025.

Підготовче засідання призначене на 25.02.2025 не відбулось, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гончарука О.В., про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання, підготовче засідання у справі 926/2/25 слід призначити на 28.03.2025 о 10:30.

Ухвалою суду від 06.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 28.03.2025.

Ухвалою суду від 28.03.2025 за клопотанням відповідача відкладено підготовче засідання на 11.04.2025.

Ухвалою суду від 11.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.05.2025.

Ухвалою суду від 05.05.2025 відкладено розгляд справи на 23.05.2025.

На день розгляду справи 23.05.2025 відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, що з огляду на його належне повідомлення про дату, час та місце даного засідання не не перешкоджає розгляду справи по суті.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.

« 11» липня 2019року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, як продавцем, та громадянином України ОСОБА_1 , як покупцем, укладений договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва двоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (Договір).

Зазначений договір нотаріально посвідчений 11.07.2019 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т. та зареєстровано в реєстрі за №2974.

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації державної власності незавершене будівництво двоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: провулок Буковинський, 2, смт. Кострижівка, Заставнівського району, Чернівецької області, на земельній ділянці площею 0,0811 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7321555400:01:004:0050, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 9313416732215, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу в розмірі і в термін визначені даним Договором, та виконати визначені в Договорі умови.

Відповідно до пункту 2.1. Договору ціна продажу об`єкта приватизації становить 3600,00 грн., у тому числі ПДВ 600,00 грн.

« 06» вересня 2019 року відповідно до акту приймання передачі Об`єкт приватизації переданий органом приватизації покупцю .

Пунктом 4.1. Договору визначено, що кожна сторона зобов`язується виконувати свої обов`язки, покладені на неї цим Договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов`язків і має право вимагати від іншої Сторони виконання належним чином її обов`язків.

Згідно пункту 5.3. розділу 5 «Обов`язки Покупця» Договору покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта протягом 5 років з дня підписання договору купівлі продажу об`єкта.

Відповідно до п.6.2. Договору, продавець зобов`язаний в тому числі здійснювати контроль за виконанням зобов`язань та умов цього Договору.

У пункті 7.5. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем зобов`язань за Договором Продавець має право у встановленому законодавством порядку порушити питання про його розірвання, стягнення завданих збитків та повернення об`єкта приватизації за актом приймання-передавання в державну власність.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 15.02.2023 №18-12-00259 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях попередило покупця про те, що 10.07.2024 спливає термін виконання зобов`язань щодо завершення будівництва об`єкта приватизації та введення його в експлуатацію.

У вказаному листі також зазначено, що у випадку, коли покупець не в змозі вчасно виконати покладені на нього зобов`язання, то він вправі, відповідно до Порядку внесення змін до договорів купівлі-продажу державного (комунального) майна, затвердженого наказом Фонду державного майна №1328 від 18.10.2018 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.11.2018 за № 1341/32793, звернутися до органу приватизації, як продавця, з пропозицією (заявою) щодо внесення відповідних змін до договору купівлі-продажу державного майна та надати визначений Порядком перелік документів.

Вищевказаного листа позивачем відправлено відповідачу 17.02.2023, що підтверджується фіскальним чеком від 17.02.2024 та отримано 23.02.2023 що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5801900461365.

Згідно із актом № 11 складеним Регіонального відділення ФДМУ за результатами перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 11.07.2019 об`єкта малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва двоквартирного житлового будинку (Чернівецька обл., Чернівецький р-н, смт. Кострижівка, провулок Буковинський, 2) встановлено, що умови договору не виконані в частині завершення будівництва об`єкта приватизації протягом 5 років з дня підписання договору купівлі-продажу об`єкта.

Згідно пункту 2 висновків акту перевірки №11 від 27.08.2024 у разі невиконання Покупцем умов договору купівлі-продажу цей Акт є підставою для застосування санкцій, передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 29 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Вказаний акт надісланий на адресу відповідача 27.08.2024.

Статтею 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що з моменту переходу права власності на об`єкт приватизації покупець, який придбав об`єкт приватизації, зобов`язаний виконувати всі умови договору купівлі - продажу об`єкта приватизації.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» також визначено виключні умови для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, серед яких зазначено невиконання умов продажу об`єкта і зобов`язань покупця, визначених договором купівлі- продажу, в установлений таким договором строк.

Крім того, відповідно до пункту 9 зазначеної статті, на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі- продажу, у визначені строки.

Тобто, чинним Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» чітко визначено, що невиконання покупцем взятих на себе зобов`язань є підставою для розірвання договору купівлі-продажу об`єкту приватизації.

У статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

2) розірванні договору в судовому порядку;

3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України;

5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Означена позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від зобов`язання заборонена.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно положень частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, зміна та розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не непередбачено договором або законом.

Водночас, за приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором aбо законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 Цивільного кодексу України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Суд констатує, що основною метою приватизації, відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», чинний з 18.01.2018 (далі - Закон), є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власник).

Таким чином, враховуючи що сторонами в спірному договорі від 11.07.2019 погоджено, що покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта протягом 5 років з дня підписання договору купівлі-продажу об`єкта, вказана обставина є істотною умовою даного договору.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 904/6455/17 (постанова від 10.04.2019) сформував правовий висновок, згідно з абзацу 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо обставин, які зазначені відповідачем у відзиві на позов суд зазначає наступне.

« 28» лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 N 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

З вищевикладеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таким чином, в разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Ключовою ознакою форс-мажору або ж обставин непереборної сили є: причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Щодо цього Верховним Судом у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/41 наголошено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання.

Тобто війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин (наприклад, окупація, з амінування територій, активні воєнні дії на території, де розташований спір (об`єкт) юридична особа/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання, передбачені договором. Слід урахувати, що факт настання форс-мажору не звільняє від зобов`язань із виконання договору.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Однак, відповідачем жодних належних та допустимих доказів поважності причин невиконання умов договору упродовж 5 років не надано. В матеріалах справи відсутні довідки торгово-промислової палати, які могли б підтвердити факт наявності поважних причин невиконання відповідачем Договору внаслідок обставин непереборної сили, пов`язаних із воєнним станом.

З огляду на вищевикладене, заперечення відповідача щодо неможливості виконання зобов`язання за договором у зв`язку із запровадженим карантином та військовою агресією не відповідають положенням чинного законодавства та є необґрунтованими.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем також не оскаржувався Акт перевірки, яким були зафіксовані порушення відповідачем умов Договору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства та умови Договору, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позову та можливість його задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільських областях до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу задовольнити.

2. Розірвати договір купівлі-продажу від 11.07.2019 об`єкта малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва двоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) передати у державну власність в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільських областях (76019, місто Івано Франківськ, вул. Василіянок, 48, код 42891875) об`єкт малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва двоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за актом приймання-передачі відповідно до Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсним договорів купівлі- продажу таких об`єктів затвердженого наказом Фонду державного майна від 18.10.2018 № 1331 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2018 № 1333/32790.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільських областях (76019, місто Івано Франківськ, вул. Василіянок, 48, код 42891875) 4844,80 грн судового збору.

5. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне судове рішення складено 26.05.2025.

СуддяО.В. Гончарук