Ухвала

від 26.05.2025 по справі 914/3080/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/3080/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В, Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Львівської міської ради (далі - Рада, скаржник)

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025

за скаргою (вх.№2870/24 від 30.07.2024) Львівської міської ради

на дії Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна»

до:

1) Львівської міської ради;

2) Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради»;

3) Управління капітального будівництва Львівської міської ради

про стягнення 89 486 830,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рада 18.04.2025 через Електронний суд вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.12.2024 у справі №914/3080/20 залишити в силі. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити дію постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2025 касаційну скаргу Ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі 914/3080/20 залишено без руху у зв`язку із наданням скаржникові строку для усунення недоліків, шляхом надання (1) клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20, з наведенням інших підстав для поновлення строку та / або доданням відповідних доказів та (2) касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої у відповідному абзаці частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на предмет касаційного оскарження, з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Надано строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Роз`яснено Раді, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України у залежності від повноти усунення недоліків.

Згідно з довідками про доставку документа в кабінет Електронного суду від 21.05.2025, за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК Ухвала ВС про залишення касаційної скарги без руху від 07.05.2025 у справі №914/3080/20 надіслано в Електронний кабінет одержувача: Львівська міська рада (ЄДРПОУ/ІПН 04055896) та Шмотолосі Оксані Петрівні. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувачів: 08.05.2025 о 01:34. Отже, з урахуванням приписів статті 116, 242 ГПК України, скаржник ухвалу від 07.05.2025 отримав 08.05.2025.

На виконання ухвали Верховного Суду від 07.05.2025 у цій справі Рада 19.05.2025 через Електронний суд подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, в якій виклала касаційну скаргу (нова редакція) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та додала заяву про поновлення строку на подання касаційної скарги у справі №914/3080/20.

З огляду на дату подання процесуальних документів скаржник подав їх у межах строку, наданого Судом ухвалою від 07.05.2025 у справі №914/3080/20.

Верховний Суд, розглянувши зазначені процесуальні документи та матеріали касаційної скарги дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Суд, перевіривши касаційну скаргу (нова редакція) Ради, яка викладена у заяві про усунення недоліків на відповідність виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України виходить з такого.

Предметом оскарження у цій справі є постанова Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 прийнята за наслідками перегляду ухвали Господарського суду Львівської області від 17.12.2024 (про розгляд скарги на дії державного виконавця) та якою ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.12.2024 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №914/3080/20 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні скарги Львівської міської ради (вх.№ 2870/24 від 30.07.2024) на дії старшого державного виконавця служби Міністерства юстиції України у справі №914/3080/20 щодо виконавчого провадження №75347240 відмовлено.

Отже, постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 переглянута ухвала Господарського суду Львівської області від 17.12.2024 у справі №914/3080/20 про розгляд скарги на дії державного виконавця.

З огляду на викладене оскаржується постанова апеляційної інстанції якою переглянута ухвала про розгляд скарги на дії державного виконавця (пункт 25 частини першої статті 255 ГПК України), а відтак відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, зокрема, учасники справи мають право подати касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пункті 25 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Рада у поданій касаційній скарзі (нова редакція), що викладена в заяві про усунення недоліків, з цитуванням пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що:

- суд апеляційної інстанцій, в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме:

частину другу статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» - постанова Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №804/5950/17, від 25.06.2018 у справі №910/12226/16, від 03.07.2018 у справі №910/13057/16;

пункт 3 Порядку №845, положення постанови Кабінету Міністрів України 15.04.2015 №215, якою затверджено Положення про Державну казначейську службу України - постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №910/12226/16, від 03.07.2018 у справі №910/13057/16;

статтю 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №910/12226/16;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема, поширення такого пункту на органи місцевого самоврядування, які здійснюють операції з бюджетними коштами - що узгоджується з абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

З огляду на викладене, ураховуючи, що скаржник чітко і однозначно навів норми матеріального права, які на його думку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, Суд вважає, що Радою виконано вимоги ухвали Суду від 07.05.2025 в цій частині. Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду в цьому випадку є аргументацією Ради. Отже, в цій частині відсутні підстави вважати, що скаржник очевидно не виконав вимог вказаної ухвали, адже зазначив обґрунтування того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначив, які конкретно норми права було порушено, що є підставою касаційного оскарження за абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Водночас перевіривши вказану заяву скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, з точки зору поважності / неповажності строку касаційного оскарження та дотримання статті 288 ГПК України, проаналізувавши норми чинного законодавства, Касаційний господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви з огляду на таке.

Відповідно до статті 288 ГПК України: касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення; строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Верховний Суд відзначає, як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у цій справі ухвалена 05.02.2025, повний її текст складений 17.02.2025 та отримана Радою 19.02.2025 о 02:39, що підтверджується довідками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про доставку документа в кабінет Електронного суду, зокрема, від 21.05.2025.

Оскільки повний текст постанови складений 17.02.2025, то за приписами статті 116 ГПК України, з урахуванням вихідних днів, строк на її оскарження припадав на 10.03.2025, за приписами частини першої статті 288 ГПК України.

За приписами частини шостої статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Оскільки Рада отримала копію оскаржуваної постанови 19.02.2025 о 02:39, то за приписами частини шостої статті 242 ГПК України, останній день, за яким скаржник мав право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, припадав на 11.03.2025, за приписами частини другої статті 288 ГПК України.

Рада 10.03.2025 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, просила, зокрема, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.12.2024 залишити в силі.

Тобто, Рада з касаційною скаргою поданою вперше звернулося в межах строку передбаченого частиною першою статті 288 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2025 касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 залишено без руху із наданням скаржникові строку для усунення недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої у відповідному абзаці частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на предмет касаційного оскарження, з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. При цьому надано строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії ухвали.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17.03.2025 у справі №914/3080/20 Рада 27.03.2025 через Електронний суд надіслала до Суду заяву про усунення недоліків та касаційну скаргу (нова редакція) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20.

Верховний Суд ухвалою від 28.03.2025 у справі №914/3080/20 касаційну скаргу Ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 з усіма доданими до неї матеріалами та заяву про усунення недоліків повернув скаржнику без розгляду на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, оскільки скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги.

При цьому в ухвалі вказано, що повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, адже скаржник має право повторно на загальних підставах звернутися з касаційною скаргою до Суду у відповідності до вимог статей 288, 290, 291 ГПК України.

Відповідно до довідок про доставку документа в кабінет Електронного суду від 21.05.2025, за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС», документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК Ухвала ВС про повернення касаційної скарги від 28.03.2025 у справі №914/3080/20 надіслано в Електронний кабінет одержувачів: Шмотолосі Оксані Петрівні (ЄДРПОУ/ІПН НОМЕР_1 ) та Львівській міській раді (ЄДРПОУ/ІПН 04055896). Документ доставлено в Електронний кабінет одержувачів 31.03.2025 о 19:00.

Як зазначено вище, Рада 18.04.2025 повторно звернулася через Електронний суд з касаційною скарго до Верховного Суду.

Отже, касаційна скарга Ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження, передбаченого як за частиною першою статті 288 ГПК України так і за частинами другою, третьою цієї статті.

Як зазначено вище, ухвалою Верховного Суду від 07.05.2025 касаційну скаргу Ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 залишено без руху.

Суд, залишаючи ухвалою від 07.05.2025 касаційну скаргу Ради без руху, зокрема, зазначив, що скаржник у клопотанні не навів причин та не надав доказів на підтвердження наявності об`єктивних і непереборних обставин, що перешкоджали йому подати до Суду повторну касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 невідкладно з 01.04.2025 - дати отримання ухвали Верховного Суду від 28.03.2025 про повернення касаційної скарги у цій справі беручи до уваги, що її отримано скаржником 31.03.2025 о 19:00 до 18.04.2025 - подання повторної касаційної скарги.

Рада подала заяву про поновлення строку на подання касаційної скарги у справі №914/3080/20, яке обґрунтовано тим, що:

після отримання копії ухвали Верховного Суду від 28.03.2025 про повернення касаційної скарги, Рада без зайвих зволікань повторно подала касаційну скаргу. При цьому Рада посилається на судову практику, за змістом якої, як вона вважає, Верховний Суд поновлював строк на касаційне оскарження: ухвала Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №280/958/22 та ухвала Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №140/19570/23;

строк пропущений з поважних причин, адже первинно касаційна скарга була подана представником у встановлений законом строк, проте, ухвалою Верховного Суду від 28.03.2025 касаційну скаргу повернуто;

Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022, а тому, з огляду на зазначене та беручи до уваги необхідність забезпечення права осіб на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), просить Суд належним чином оцінити поважність причин пропуску строку;

Рада здійснила всі необхідні дії (вивчення та аналіз актуальної судової практики Верховного Суду в подібній категорії справ, підготовка касаційної скарги, вчасне подання касаційної скарги) щоб невідкладно подати касаційну скаргу.

Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, скаржник має подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення суду у разі подання касаційної скарги після спливу строку, передбаченого частиною першою статті 288 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що нормами ГПК не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно (1) заявити відповідне клопотання, (2) обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та (3) надати суду відповідні докази.

Для поновлення строку необхідне активне волевиявлення сторони та належне доказування обставин, які стали перешкодою для своєчасного подання касаційної скарги.

Верховний Суд виходить зі сталої практики, що визначає поважною причиною пропуску процесуального строку на оскарження, яким чином здійснюється доведення її наявності.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. (Зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 16.04.2025 у cправі №926/1739/24, від 04.03.2025 у cправі №910/18499/20 (910/18269/23), від 14.03.2024 у cправі №910/9885/23, від 03.12.2024 у cправі №911/1806/22, від 10.09.2024 у cправі №909/916/23).

Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У рішенні від 29.10.2016 у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2010 «Дія 97 проти України» зазначив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, враховуючи вказану практику ЄСПЛ, поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку без наведення відповідних причин та перегляд судових рішень, які набули законної сили не може вважатися законним.

Колегія суддів звертається до правової позиції викладеної Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.12.2020 у справі №521/2816/15-ц, в якій зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

«Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), § 49; «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], § 67).

Проте, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв`язок («Герін проти Франції» (Guйrin v. France) [ВП], § 37; «Омар проти Франції» (Omar v. France) [ВП], § 34, де процитовано взірцеві справи щодо цивільного судочинства).

За практикою ЄСПЛ, обмеження права на доступ до суду можуть бути наслідком процесуальних правил, зокрема щодо умов прийнятності заяви про порушення провадження.

Верховний Суд також виходить з того, що практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Так, у справі «Трегубенко проти України» заявник скаржився, що остаточне і обов`язкове судове рішення, винесене на його користь, було скасовано в порядку нагляду, а також що судове провадження в його справі було несправедливим. Крім того, заявник скаржився, що йому було відмовлено у доступі до суду для визначення його цивільних прав.

Слід зазначити, що на час розгляду цієї справи глава 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачала можливість перегляду остаточних і обов`язкових рішень суду в порядку нагляду.

Розглянувши обставини цієї справи, Суд зауважив, що, дозволяючи внесення протесту згідно з цим правилом, Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов`язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконано.

У своїй практиці Суд дотримується тієї думки, що це питання має розглядатися з урахуванням принципу юридичної визначеності, а не просто як втручання з боку виконавчої влади. Тому у вказаній справі Суд дійшов висновку, що, застосовувавши процедуру нагляду з метою скасування судового рішення, винесеного на користь заявника, Пленум Верховного Суду України порушив принцип юридичної визначеності та право заявника на доступ до суду, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції.

Аналогічного висновку щодо скасування остаточного судового рішення, Суд дійшов у справах «Науменко проти України», «Полтораченко проти України» та «Тімотієвич проти України». Суд визнав, що у згаданих справах, в яких мали місце скасування рішень, які набули статусу остаточних та мали обов`язковий характер, було порушено статтю 6 § 1 Конвенції.

Зі змісту касаційної скарги скаржника, як особи, яка не досягла у судовому провадженні в частині бажаного результату полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та оцінки доказів

У зв`язку з цим слід нагадати, що функції Верховного Суду полягають у забезпеченні сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Зокрема, питання помилок щодо фактів та оцінки доказів, які начебто були припущені судами попередніх інстанцій, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конституцією.

Так, у справі «Мельничук проти України» заявник скаржився на несправедливе рішення національних судів у його справі, посилаючись на національне законодавство. Суд, розглянувши матеріали, надані заявником, вирішив, що заявник не надав доказів щодо скарги про порушення у цій справі процесуальних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції і вирішив, що заява є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Мельничук проти України»).

Разом з тим беручи до уваги те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18 листопада 2010 року).

Верховний Суд вважає зазначити, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.07.2023 у справі №200/3692/21, у якій сформував позицію, відповідно до якої строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

До того ж, Верховний Суд у цій же постанові дійшов висновку про те, що невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 13.03.2018 у справі «Кузнецов та інші проти Росії» Суд підкреслив, що особи, які оскаржують рішення поза межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частина друга статті 114 ГПК України).

Звернення з касаційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Сам факт повернення первісно поданої касаційної скарги не є тією обставиною, яка свідчить про поважність пропуску строку на касаційне оскарження.

У цій справі за наведеного в ухвалах Верховного Суду від 17.03.2025, 28.03.2025, 07.04.2025 і цій ухвалі відсутні підстави вважати, що скаржником очевидно продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження та вжито усіх можливих заходів, які залежали від нього, як юридичної особи, яка може мати не одного представника, всіх заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, а також з огляду на зміст ухвали Верховного Суду від 07.05.2025, такі недоліки фактично не були усунуті станом на момент повторного звернення з касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, скаржник у заяві про поновлення строку на подання касаційної скарги повторно зазначав, як і у клопотанні про поновлення строку, викладеного в прохальній частині касаційної скарги на постанову апеляційного суду від 05.02.2025 у цій справі, яку ухвалою суду від 07.05.2025 залишено без руху, що:

строк ним пропущений з поважних причин, адже первинно касаційна скарга подана представником у встановлений законом строк, проте, ухвалою Верховного Суду від 28.03.2025 касаційну скаргу повернуто;

Рада здійснила всі необхідні дії [(1) вивчення та аналіз актуальної судової практики Верховного суду в подібній категорії справ, (2) підготовка касаційної скарги, (3) вчасне подання касаційної скарги] щоб невідкладно подати касаційну скаргу Судом,-

Судом не приймаються до уваги, оскільки як було вже зазначено в ухвалі Суду від 07.05.2025:

виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі належну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати всім вимогам процесуального закону, тоді як подання касаційної скарги Радою, усунення нею недоліків є її суб`єктивною дією, залежать від її волевиявлення, як скаржника у справі, що звертається до Суду на оскарження судового рішення у справі, такі дії не є об`єктивно непереборними, що не залежать від її волевиявлення, щодо оскарження судового рішення та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій;

здійснення Радою всіх необхідних дій [(1) вивчення та аналіз актуальної судової практики Верховного суду в подібній категорії справ, (2) підготовка касаційної скарги, (3) вчасне подання касаційної скарги] щоб невідкладно подати касаційну скаргу, є фактично складовою частиною здійснення належного супроводу правової позиції у суді.

Посилання Ради на Указ Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022, а тому, з огляду на зазначене та беручи до уваги необхідність забезпечення права осіб на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), просить Суд належним чином оцінити поважність причин пропуску строку також не беруться до уваги Судом, оскільки Рада не наводить об`єктивних причин та доказів як саме воєнний стан їй заважав звернутися до Суду щодо оскарження постанови апеляційного суду від 05.02.2025 у встановлений законом строк та належним чином.

Суд також зазначає, що у заяві не наведено жодної причини щодо подання повторної касаційної скарги після її повернення у розумні найкоротші строки з моменту отримання ухвали Верховного Суду від 28.03.2025, а тому посилання Ради про те, що після отримання копії ухвали Верховного Суду від 28.03.2025 про повернення касаційної скарги, Рада без зайвих зволікань повторно подала касаційну скаргу не приймаються до уваги, як і наведені ухвали Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №280/958/22 та від 11.06.2024 у справі №140/19570/23, оскільки у справі №280/958/22, за висновком Суду, ухвалу Верховного Суду від 23.05.2023 про повернення касаційної скарги отримано скаржником 02.06.2023, а 31.05.2023 скаржником, згідно з відбитком штемпеля на поштовому конверті, повторно без зайвих зволікань подано касаційну скаргу, тобто на восьмий день від постановлення ухвали про повернення касаційної скарги, а у справі №140/19570/23, за висновком Суду, ухвала Верховного Суду від 01.05.2024 отримана скаржником 04.05.2024, а 08.05.2024 скаржником повторно без зайвих зволікань подано касаційну скаргу, тобто на четвертий день від постановлення ухвали про повернення касаційної скарги, при цьому в зазначених справах Суд, розглянувши заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та докази надані на його підтвердження, дійшов висновку про поважність причин його пропуску та наявність підстав для його поновлення, тоді як у справі №914/3080/20 Рада ухвалу Верховного Суду від 28.03.2025 про повернення касаційної скарги отримала 31.03.2025, а повторно звернулася лише 18.04.2025, тобто на вісімнадцятий день та не навела поважності причин пропуску строку та не надала відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку.

Отже, скаржник у поданій заяві про поновлення строку на касаційне оскарження вимог ухвали Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №914/3080/20 не виконав та не навів підстави для поновлення строку на оскарження постанови апеляційного суду від 05.02.2025 з дати 17.02.2025 повного складення постанови за частиною першою статті 288 ГПК України, з 19.02.2025 дати її отримання за частиною другою статті 288 ГПК України та за частиною третьою статті 288 ГПК України, в тому числі з 31.03.2025 - моменту одержання ухвали про повернення касаційної скарги від 28.03.2025 до 18.04.2025 - моменту подання повторної касаційної скарги, а також й не навів поважності причин пропуску строку на її оскарження з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку, а наведена причина пропуску строку в якості усунення недоліків касаційної скарги не може бути визнана поважною для поновлення вказаного строку, оскільки залежить лише від суб`єктивної волі і організації роботи скаржника щодо оформлення та подання касаційної скарги, а не від об`єктивно непереборних причин, які не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, вимоги ухвали Верховного Суду від 07.05.2025 в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20 з наведенням підстав для поновлення строку передбачених статтею 288 ГПК України та наведенням поважності причин пропуску строку з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку не виконані, скаржником не наведено обґрунтованих підстав, які свідчили б про поважні причини пропуску встановленого процесуального строку на касаційне оскарження. Обставин, які б об`єктивно перешкоджали скаржникові реалізувати своє право на вчасне подання касаційної скарги протягом встановленого строку або у розумні строки за частиною третьою статті 288 ГПК України, Судом також не встановлено.

Верховний Суд ще раз звертає увагу скаржника на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).

При цьому легітимна мета обмеження прав дотримана, права скаржника не порушені, оскільки йому було надано право на обґрунтування пропуску строку на оскарження судового рішення про яке він був обізнаний.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 292 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 293 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, Суд, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України, відмовляє Раді у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 234, 235, пунктом 4 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №914/3080/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос