Рішення від 15.05.2025 по справі 201/12897/24

Справа № 201/12897/24

Провадження № 2/201/740/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

15 травня 2025 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради) про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

16.10.2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради) про позбавлення батьківських прав (а.с. 3-4).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 05.11.2013р. позивачка з відповідачем зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 . З 2019 року сторони почали проживати окремо.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 16.10.2019р. по справі №266/5384/19 шлюб між позивачкою та відповідачем - розірвано.

З 2019 року дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. З того часу відповідач з дитиною майже не спілкується, фінансово не допомагає, не цікавиться життям сина.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 24.09.2019р. по справі № 266/5268/19 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання їх спільного сина. Однак, відповідач жодного разу аліменти не сплачував та станом на 01.07.2024р. має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 261 504,00 грн.

На звернення позивачки про надання матеріальної допомоги на утримання сина відповідач не реагував та матеріальної допомоги не надавав.

3 початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивачка з сином виїхали з міста Маріуполя, Донецької області до міста Жовті Води, Дніпропетровської області, де проживають і нині.

ОСОБА_2 знаходиться за межами України, участі у житті дитини не приймає. Тобто, враховуючи стан війни, не цікавиться життям і здоров`ям власної дитини.

На підставі викладеного, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заяви учасників процесу по суті справи.

Правом на подачу відзиву в порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався.

Рух справи.

Ухвалою судді Наумової О.С. від 02.12.2024р. відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи у загальному позовному провадженні, зобов`язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради надати письмовий висновок про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні його малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 23).

Підготовче засідання у справі закрите 18.02.2025р. та справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 38).

19.12.2024р. від позивачки надійшла заява, в якій вона просила суд розглядати справу за її відсутності (а.с. 31).

19.12.2024р. від представника третьої особи - Ханіс Д.Е. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони (а.с. 27).

Відповідач ОСОБА_2 у підготовчі та судові засідання, призначені на 09.01.2025р., 18.02.2025р., 18.03.2025р. та 15.05.2025р. не з`явився про дати та час слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судової влади».

Відправлення поштової кореспонденції за останньою відомою адресою зареєстрованого місця проживання відповідача (м. Маріуполь Донецької області том 2, а.с. 21) є неможливим у зв`язку з тим, що м. Маріуполь Донецької області наразі є тимчасово окупованою територією України.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022р. перебуває у тимчасовій окупації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, з клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що з 05.11.2013р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 16.10.2019р. у справі № 266/5384/19 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 45-46).

Судовим наказом Приморського районного суду м. Маріуполя від 24.09.2019р. по справі № 266/5268/19 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання їх спільного сина (а.с. 47-48). Станом на 01.07.2024р. відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 261 504,00 грн. (а.с. 11).

26.10.2021р. позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (а.с. 6).

Як вказує позивачка, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться здоров`ям дитини, успіхами у навчанні.

На підтвердження вказаного надала інформацію (довідку) щодо виконання батьками батьківських обов`язків по відношенню до ОСОБА_3 видану Комунальним закладом загальної середньої освіти ліцей «Дивосвіт» Жовтоводської міської ради, згідно якої ОСОБА_3 зарахований до ліцею 02.07.2024 р. ОСОБА_3 проживає з мамою та вітчимом у трикімнатній квартирі. У мови проживання задовільні. В хлопчика є окрема кімната облаштована сучасними меблями, робоче місце для навчання та відпочинку. ОСОБА_3 забезпечений гаджетом та комп`ютером для навчання, необхідним шкільним приладдям та одягом по сезону. Мати створила належні та комфорті умови для всебічного розвитку дитини. Зі слів ОСОБА_1 батько хлопчика знаходиться за межами України, участі у житті дитини не приймає (а.с. 12).

Також згідно відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Жовтоводської міської ради від 14.08.2024р. на лист органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 12.08.2024 року № 2/4-1911-01-13 щодо надання інформації про дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , КНП «ЦПМСД» надано інформацію про те, що декларація укладена з лікарем педіатром ОСОБА_6 та про те, що поліклініку з дитиною відвідує мати, всі призначення лікаря виконуються (а.с. 13).

Органом опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради 19.09.2024р. складений висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1991 р.н. по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. зворот 8, 29), яким встановлено, що батько дитини - ОСОБА_2 , 1991 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , вихованням, навчанням та розвитком малолітнього сина не займається, матеріально не підтримує, зухвало поставився до своїх батьківських обов`язків.

Згідно наданої інформації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відносно ОСОБА_2 , 1991 року народження, станом на 01.06.2024р. складає 261504, 00 грн.

Згідно інформації КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Жовтоводської міської ради від 14.08.2024р., декларація з лікарем-педіатром укладена, поліклініку з дитиною відвідує мати, всі призначення лікаря виконуються.

Згідно інформації КЗЗСО ліцею «Дивосвіт» Жовтоводської міської ради від 19.08.2024р., ОСОБА_3 проживає з мамою та вітчимом у трикімнатній квартирі. Умови проживання задовільні. В хлопчика є окрема кімната облаштована сучасними меблями, робоче місце для навчання та відпочинку. ОСОБА_3 забезпечений гаджетом та комп`ютером для навчання, необхідним шкільним приладдям та одягом по сезону. Мати дитини створила належні та комфортні умови для всебічного розвитку дитини. Зі слів матері, батько хлопчика знаходиться за межами України, участі у житті дитини не приймає.

Враховуючи вищезазначене, з метою захисту прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1991 р. народження по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Положеннями вищевказаної статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.

Батьківські права є в той же час і обов`язками батьків по вихованню дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов`язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини», № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки», № 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки», № 23499/06, № 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу «К. А. проти Фінляндії», № 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу «Мозер проти Австрії», № 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» пп. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).

Із рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року вбачається, що вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Окрім того, суд має виходити з того, що батьки мають рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

В даному випадку, згідно з наданими доказами суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей, не піклується про стан його здоров`я, хоча мав би це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, ніякого інтересу до дитини не проявляє.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини.

Розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову із відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (а.с. 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відношенні його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складений 23 травня 2025 року.

Суддя О.С. Наумова