Рішення від 23.05.2025 по справі 938/1406/24

Справа№938/1406/24

Провадження № 2/938/57/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2025 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

з участю: секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Верховинської селищної ради,

про позбавлення батьківських прав,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

Обставини справи.

ОСОБА_1 звернулася до Верховинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Верховинської селищної ради, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав, відносно її неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 22.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 19.11.2024.

У зв`язку із неявкою відповідача та клопотанням позивача та представника третьої особи, підготовче засідання 19.11.2024 вівдкладено на 12.12.2024.

Ухвалою від 12.12.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 15.01.2025.

Підготовче засідання 15.01.2025, за участю позивача та представника третьої особи, у зв`язку з неявкою відповідача, було відкладено на 23.01.2025.

Ухвалою від 23.01.2025 суд задовольнив клопотання позивача про виклик свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 19.02.2025.

Судове засідання 19.02.2025 було відкладено на 18.03.2025 у зв`язку із неявкою представника позивача, відповідача, представника третьої особи та свідків.

В судовому засіданні 18.03.2025 після заслуховування вступного слова позивача та третьої особи, допиту свідків, розгляд справи було відкладено на 15.04.2025 для забезпечення явки в судове засідання дитини ОСОБА_3 , щодо якого позивач просить позбавити батьківських прав відповідача, та заслуховування його думки.

В судовому засіданні 15.04.2025 судом було заслухано думку дитини та за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 13.05.2025.

В судове засідання 13.05.2025 з`явився позивач та його представник.

Представник позивача подала заяву, якою не заперечила проти розгляду справи без участі відповідача та представника третьої особи, а також ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання в черговий раз не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання. Однак, поштові конверти, якими суд направляв відповідачу судові повістки про виклик до суду, повернулися на адресу суду із відміткою установи зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Третя особа, подала заяву про розгляд справи без участі представника, не заперечила проти задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи без участі відповідача, суд виходив із наступного.

Згідно з положеннями ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до положень ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Отже, у разі якщо судова повістка направлена судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається із матеріалів справи, судові повістки направлялась відповідачу за зареєстрованою адресою її місця проживання, яка вказана у позовній заяві та відповіді №856708 від 21.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру. Іншої поштової адреси, суду не було надано. Таким чином, відповідач була повідомлена про розгляд справи, належним чином.

Окрім того, судом враховано, що відповідача було додатково повідомлено про дату та час підготовчих та судових засідань, шляхом розміщення на офіційному Web-сайті Судової Влади України оголошень про її виклик до Верховинського районного суду Івано-Франківської області.

Таким чином, судом, вживалися всі передбачені законом заходи для повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи та така, вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до норм ч.ч.1,3,4 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Частиною 1 статті 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи той факт, що відповідач будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася та не повідомила причин неявки, відзив на позов не подала, а представник позивача подала заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи №938/1406/24 та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до положень ч.2 ст.244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення у справі було відкладено на 23.05.2025 о 09год. 10хв.

В судове засідання 23.05.2025, учасники справи не з`явились.

Згідно ч.4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Правова позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, в позовній заяві позивач посилається на те, що він з відповідачкою ОСОБА_2 в період з 2006 по 2021 проживав у незареєстрованому шлюбі, в якому в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно якого він визнав батьківство. З початку 2022 року син постійно проживає з ним, оскільки його матір їх покинула. Останнє відоме місце її проживання в батьків в прис.Підмагура. Однак, де вона зараз, йому невідомо. Вони не спілкуються і вона не виявляє бажання та не приймає участі у вихованні та утриманні дитини.

Дитини зареєстрована разом з ним в с. Віпче та навчається в 10А класі Верховинського ліцею №1 Верховинської селищної ради. З часу припинення спільного проживання, матір сина перестала спілкуватися з ним та цікавитися його життя. В серпні минулого року він зустрівся з нею щоб урегулювати питання щодо проживання сина і вона написала заяву про те, що дає згоду на реєстрацію місця проживання за його адресою. Останні 3 роки відповідачка взагалі перестала виконувати батьківські обов`язки по вихованню та утриманню сина. Вона не відвідує дитину в навчальному закладі, не приїжджає до нього. Жодних коштів на утримання сина, лікування, придбання необхідних предметів побуту та навчального приладдя відповідачка не надає. Матір не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти. Вона не була на жодному дні народження сина за останні 3 роки, на жодному шкільному святі, не була в лікаря, коли син хворів. Тобто, відповідачка, який є матір`ю дитини, - свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками та ухиляється від їх виконання.

Він заохочує сина до спілкування з матір`ю, однак, з її боку бажання спілкуватися немає взагалі.Зі слів родичів відповідачки, йому стало відомо, що вона має іншу сім`ю.З позовом чи заявою по стягнення аліментів він не звертався до суду, оскільки як батько дитини, може забезпечити сина самостійно.

В судовому засіданні представник позивача додатково зазначила, що під час розгляду даної справи знайшли підтвердження ті обставини та факти, які були наведені в позові і є підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав. Зокрема, орган опіки та піклування, провівши обстеження життєвих умов позивача та дитини та провівши розмову з ними вирішив, що для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є всі підстави, оскільки вона маючи всі умови та можливості цікавиться дитиною, не цікавиться нею, не утримує її та свідомо не приймає участі у його вихованні та розвитку. На підставі отриманих даних було прийнятий відповідний висновок. Також, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили обставини наведені в позові. Крім того з матеріалів справи вбачається, що вихованням та утриманням дитини займається - батько дитини, матір свідомо ігнорує свої обов`язки. А тому просить позов задовольнити.

Правова позиція відповідача.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, відзиву на позов, чи будь яких письмових пояснень по суті спору, не подала.

Правова позиція третьої особи.

Третя особа - Виконавчий комітет Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, як орган опіки і піклування, подала письмове пояснення по суті спору в якому підтримала висновок органу опіки та піклування від 19.11.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та просила позов задовольнити.

Крім того, в судовому засіданні пояснила, що служба у справах дітей Верховинської селищної ради повідомляла відповідача ОСОБА_2 про розгляд питання щодо позбавлення її батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , однак вона не з`явилася. У телефонному режимі повідомила, що знаходиться за межами селища Верховина та з`явитися не може. Пізніше вона з`явилася у службу у справах дітей та надала документи, що посвідчують особу. Від дачі пояснень відмовилася, сказала, що відмовляється спілкуватися на дану тему, це є її особистим і вона не бажає спілкуватися з цього приводу.

Фактичні обставини встановлені судом.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Верховина Верховинського району Івано-Франківської області народився ОСОБА_3 і його батьками є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати) що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.12.2022, виданого Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с.8).

З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану від 04.01.2024 №00042995161 вбачається, що 13.07.2009 до актового запису №79 від 13.07.2009 на підставі спільної заяви батьків про визнання батьківства №9/02-3-26 від 13.07.2009, складеної у відділі реєстрації актів цивільного стану Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, внесено відомості про визнання батьківства, а саме змінено відомості про дитину, прізвище з « ОСОБА_3 » змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (а.с.9).

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 15.10.2024 №2129, виданої Верховинською селищною радою вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_1 входить син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учень 10 класу Верховинського ліцею №1 (а.с.20).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади, позивач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Згідно актів обстеження матеріально-побутових умов від 15.10.2024 та від 17.10.2024, за місцем проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2, встановлено, що в ньому зареєстрований також син ОСОБА_3 , якого ОСОБА_1 виховує самостійно, а також веде сільське господарство. Для розвитку та виховання дитини створені добрі умови проживання, дитина має спальне місце та стіл для навчання. Батько самостійно забезпечує сина одягом, взуттям та речами першої необхідності відповідно до віку і сезону. Мати ОСОБА_2 проживає в іншому населеному пункті та часто перебуває за кордоном і не приймає участі у вихованні і забезпеченні сина ОСОБА_3 . Син спілкується з матір`ю тільки в телефонному режимі. У батька з сином дружелюбні та люблячі стосунки (а.с.10, 11).

З висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробленого Верховинським СЦСС за період з 15.10.2024 по 21.10.2024 вбачається, що до сім`ї ОСОБА_1 входить син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учень Верховинського ліцею №1. Всі потреби дитини задовільняються та батько здатний задовільнити всі потреби дитини. Мати проживає окремо від дитини. В сім`ї ознак складних життєвих обставин не встановлено (а.с.12-13).

Згідно характеристики Верховинської селищної ради від 15.10.2024 №139/2129, ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання характеризується позитивно, скарг від жителів села на нього не надходило. До кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, селищна рада претензій до нього не має (а.с.14).

З довідки Верховинського ліцею №1 Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.10.2024 №179 вбчається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в 10 класі даного закладу (а.с.15).

Згідно характеристик Верховинського ліцею №1 Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , навчається у Верховинському ліцеї №1 з першого класу. За роки навчання зарекомендував себе як старанний та дисциплінований учень. Володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні навчальних досягнень. Характеризується організованістю, пунктуальністю, дотриманням правил, практичністю, прагненням до лідерства. Наполегливий у досягненні поставленої мети. Завжди тримає речі в ідеальному порядку, охайний. Товариський та критично ставиться до власних вчинків і відверто про це говорить. ОСОБА_3 опікується тільки батько, тому що мати проживає за кордоном. Систематично відвідує ліцей, приділяє належну увагу вихованню сина, досить часто цікавиться навчанням та поведінкою, класним та ліцейним життям сина (а.с.16,146).

Із заяви неповнолітнього ОСОБА_3 від 15.11.2024 вбачається, що він просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього, оскільки з 2022 року мати не спілкується з ним, не проявляє заінтересованості до його подальшої долі, не піклується про духовний та фізичний розвиток, його стану здоров`я, не створює умови для розвитку та виховання. Про місце знаходження матері йому не відомо (а.с.56).

З довідки-характеристики Верховинської селищної ради від 15.11.2024 №150 вбачається, що ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання характеризується позитивно, скарг від жителів села на неї не надходило. До кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалася, селищна рада претензій до неї не має (а.с.65).

Рішенням виконавчого комітету Верховинської селищної ради від 19.11.2024 №694, затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40).

Згідно вказаного Висновку (а.с.41-42), органом опіки та піклування встановлено, що у сторін без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_3 . Під час обстеження умов проживання дитини та оцінки потреб сім`ї було встановлено, що батько ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням дитини, дитина забезпечена всім необхідним, важкі обставини у сім`ї ОСОБА_1 відсутні. Зі слів батька мати з 2022 року проживає в батьків за адресою селище Верховина прис.Підмагора та систематично виїджає за кордон та займається виключно своїм життям. Мати не виявляє жодного бажання спілкуватися з сином та надавати йому матеріальну допомогу, не займається його підготовкою до дорослого життя. Із заяви неповнолітнього ОСОБА_3 від 15.11.2024 вбачається, що з 2022 року мати не спілкується з ним, не проявляє заінтересованості до його подальшої долі, не піклується про духовний та фізичний розвиток, станом здоров`я, не створює умови для розвитку та виховання. Про місце знаходження матері йому не відомо.

Орган опіки та піклування виснував, що в даному випадку, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, та з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, позбавлення ОСОБА_2 відносно свого неповнолітнього сина, є доцільним.

Оцінка суду.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У відповідності до ч.2,3 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до положень п.2 ч.1, ч.ч.2-4 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

За змістом, характером та значенням, як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У Преамбулі Конвенції проголошено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Діти мають право на особливе піклування і допомогу, а також що дитині мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов`язання в рамках суспільства, визнано, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці

Рекомендацією Rec (2006) 19 Комітету Ради Європи «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

Крім цього, статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Статтею 59 Закону України «Про освіту», статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачені обов`язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини, відповідно до яких батьки зобов`язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти та ін.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

При вирішенні справи суд також приймає до уваги положення принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй від 20.11.1959, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні №39948/06 від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначив, що «… розірвання сімейних зв`язків між батьками та дитиною означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, у зв`язку з чим рішення національних органів має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання…».

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" від 24 лютого 1995 року). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції"). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії"). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (справа "Хазе проти Німеччини", ЄСПЛ 2004-III (витяги)).

При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я.

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання. Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини.

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер».

Сам факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа "К.А. проти Фінляндії"). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа "Мозер проти Австрії" від 21 вересня 2006 року).

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 .

Обставини спірних правовідносин, встановлені судом під час розгляду справи та якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, підтверджуються змістом висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Виконавчого комітету Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області №694 від 19.11.2024, яким визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник Органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Верховинської селищної ради, в судовому засіданні висновок підтримала.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він добре знає сім`ю ОСОБА_1 та знає де вони проживають. Відповідач ОСОБА_2 давно покинула сім`ю та виїхала за кордон. ОСОБА_1 самостійно виховує сина, він постійно відвозить його до школи, та забирає зі школи. Коли помер батько позивача, то він змушений був залишити роботу, оскільки потрібно було доглядати господарство. ОСОБА_2 на той час вже не проживала з позивачем. Від інших осіб він чув, що відповідач створила іншу сім`ю за кордоном. За останні три роки він бачив її десь один раз. Постійно бачить дитину з батьком. Йому не відомі факти щодо перешкоджання позивачем в спілкуванні дитини з матір`ю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він являється кумом позивача, а також другом. З відповідачкою він також знайомий. Йому відомо, що відповідач не займається вихованням дитини. Останній раз він бачив її минулого року в липні, однак з нею не спілкувався. В будинку в с.Віпче, він бачив її десь три роки тому. Про те, що відповідач не займається вихованням дитини, йому відомо зі слів позивача та дитини ОСОБА_3 . Батько часто підвозить ОСОБА_3 до школи, а також і його сина, і навпаки, він коли везе до школи свого сина, то підвозить і ОСОБА_3 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона лікар-педіатр ФОП « ОСОБА_11 ». Зазначила, що відповідача ОСОБА_2 вона не знає, така до неї не зверталася. З дитиною завжди приходив батько ОСОБА_1 . Декларацію з позивачем вона уклала 2020 року та з цього часу дитина знаходиться на обліку в неї. Востаннє з дитиною також приходив батько, як і всі попередні рази, коли проходив медичний огляд перед школою. Загалом дитина часто не хворіє.

Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Враховуючи наведені вище положення законодавства, враховуючи вік дитини, судом, було вислухано неповнолітнього ОСОБА_3 .

Так, опитаний ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив суду, що на даний час він живе з батьком ОСОБА_1 , мати з ними не проживає з 2021 року і з цього часу він з нею не спілкується. Чому саме вона з ними не живе, він не знає, вона йому не пояснювала цього. Мама не цікавиться його життям, де вона йому не відомо. Батько займається всім, а мама нічим. Коли разом проживали з мамою, то батько також більше займався ним ніж мати. Востаннє маму бачив, коли вона зібралася і поїхала. Вважає що маму слід позбавити батьківських прав, оскільки вона ним не піклується, ніяк до нього не ставиться.

Отже, як вбачається матеріалів справи, показів учасників справи та свідків, судом не встановлено жодних намагань відповідачки виховувати сина, матеріально його забезпечувати, піклуватися про його фізичний стан і духовний розвиток, готувати до самостійного життя.На переконання суду, між неповнолітнім ОСОБА_3 та його матір`ю немає психологічного та духовного контакту, який, на думку суду, було втрачено саме з вини відповідачки через пасивне відношення останньої до своїх батьківських прав та виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, після повного, всебічно та об`єктивно встановлених обставин справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, враховуючи, що на час розгляду справи відповідачка не змінила своє відношення до виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини, а також враховуючи думку неповнолітньої дитини, який зазначив, що немає жодного зв`язку з матір`ю, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає, що наявні всі підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд роз`яснює, що згідно ч.1 ст.166 СК України, особа, яка позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Суд також роз`яснює, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав (ч.1 ст.169 СК України), якщо дитина не була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом".

Судові витрати.

Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у справі зі сплати судового збору в сумі 1211,20грн.

Керуючись ст.ст. 10-13, 49, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 ; персональний ідентифікаційний номер- НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання, за адресою: АДРЕСА_3; персональний ідентифікаційний номер- НОМЕР_3 ;

третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Верховинської селищної ради, адреса місцезнаходження: селище Верховина, вул. І.Франка,3, Верховинського району, Івано-Франківської області; код ЄДРПОУ 04357294.

Повне рішення складено 23.05.2025.

Суддя Роман ДЖУС