Ухвала від 23.05.2025 по справі 606/754/25

606/754/25

У Х В А Л А

іменем України

23 травня 2025 року м. Теребовля

Суддя Теребовлянського районного суду Тернопільської області Ромазан Л.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, заінтересовані особи ОСОБА_2 , служба у справах дітей Іванівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини,-

В С Т А Н О В И Л А :

20 травня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сампару Надію Миронівну звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей Іванівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи вимоги вказаної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що він є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_2 у лютому 2022 року виїхала за межі території України. Відповідно до рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30 вересня 2024 року № 64 "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини" визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2025 року із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 листопада 2024 року. Станом на момент звернення із заявою він самостійно виховує і здійснює матеріальне забезпечення неповнолітньої дитини. Встановлення факту самостійного виховання дитини має для нього юридичне значення, оскільки він може отримати право на відстрочку від мобілізації.

Ознайомившись із вказаною заявою, дослідивши та оцінивши подані докази, суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди (частина перша); юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина друга).

Згідно зі статтею 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (перше речення пункту 1).

Частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавець у процесуальному законі окреслив перелік фактів, які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, проте зазначив, що у межах цього непозовного виду цивільного судочинства можуть бути встановлені й інші факти, за умови, що від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян й законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України окремо закріплено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року (справа № 560/17953/21) сформульовано висновки, відповідно до яких існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий; в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності; враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України (пункти 94, 97, 99).

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (пункт 104).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів унормовує Сімейний кодекс України (далі - СК України).

За статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша); якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання (абзац перший частини другої); невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Статтею 157 СК України визначено: питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (частина перша); той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга); той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частина третя).

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа № 320/948/18) зроблено висновок, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх (пункт 74); СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини; так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини (пункт 75).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суд також зазначила, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право (пункт 76). У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (пункт 77).

У цій справі заявник вказує, що мати неповнолітньої дитини виїхала за межі території України, а отже, вихованням і матеріальним забезпеченням дитини займається він, тобто фактично самостійно здійснює виховання та утримання сина.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа №320/948/18), доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом (пункт 84); такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (пункт 85); оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (пункт 87); інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункт 88).

Таким чином, суд вважає, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається, що встановлення факту стосовно виховання ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 не може встановлюватись у безспірному порядку, адже пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько та/або мати не виконують своїх батьківських обов`язків щодо дитини, та стосуватиметься зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків та безумовно впливатиме на права й інтереси самої дитини, а також зумовлюватиме відповідні правові наслідки, визначені законом.

Крім того, суд зазначає, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини (сина) не може бути встановлено за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 258 - 261, 293 - 294, 315, 352 - 355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И Л А:

У відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, заінтересовані особи ОСОБА_2 , служба у справах дітей Іванівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що він вправі звернутися до суду для вирішення цього спору за загальним правилом у позовному провадженні.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Суддя Л.С.Ромазан