Рішення

від 23.05.2025 по справі 369/11394/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11394/23

Провадження № 2/369/2725/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Осіпова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту з рухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка, яку він має намір продати. Але після перевірки об`єкту ним виявлено накладення арешту постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві по виконавчому провадженні. Разом з тим, жодної заборгованості перед третіми особами він не має, з`ясувати коли та якою постановою в рамках виконавчого провадження, яким накладено арешт на його нерухоме майно не виявилось можливим, а саму постанову неможливо ідентифікувати.

Оскільки відомості в АСВП про виконавче провадження №36972158, на підставі якого накладено арешт постановою від 24 листопада 2013 року відсутні, Відповідачем проінформовано про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту. У позасудовому порядку, зняти арешт з майна позивачам не можливо.

Враховуючи вказані обставини, позивач просив суд скасувати арешт на майно та заборону на його відчуження, що накладений постановою про арешт майна боржника та заборони на його відчуження №29870439 від 27 липня 2012 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві Андрійко Є.Л., реєстраційний номер обтяження 12869199 від 14 серпня 2012 року, зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на об`єкт обтяження: все нерухоме майно.

28 листопада 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом, представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вказав, що у відділі на примусовому перебував виконавчий лист №2н-1249/11, виданого Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення заборгованості в розмірі 11702,52 грн. Через невиконання рішення суду у добровільному порядку, державним виконавцем прийнято постанову про накладення арешту на майно боржника. На підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист повернуто стягувачу. Всі рішення та дії державного виконавця відповідали вимогам чинного законодавства, у відділі відсутні відомості про погашення заборгованості, тому відсутні підстави для скасування арешту. Просили відмовити у задоволенні позову.

10 лютого 2025 року до суду від представника позивачів надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовільнити.

У судове засідання, представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився. Про час та місце розгляду повідомлений належним чином. Просив слухати справу у його відсутність, проти позову заперечували.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, КЦС ВС уПостанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз`яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії паспорту позивача ОСОБА_1 , останній ніколи не був зареєстрований по в м.Києві.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 3389975557, сформованої 13 липня 2023 року, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: №29870439, виданий 27 липня 2012 року Державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Андрійко Є.Л., реєстраційний номер обтяження 12869199 від 14 серпня 2012 року, зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на об`єкт обтяження: все нерухоме майно.

Згідно відповіді №36150/27.10-23 від 12 липня 2023 року наданої Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), згідно відомостей з АСВП у Відділі перебувало виконавче провадження № 36972158 де боржником є ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 . В ході здійснення виконавчих дій державним виконавцем 24 листопада 2013 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Державним виконавцем керуючись пунктом 2 частини першої статті 47 Закону 27.12.2013 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Надати більш детальну інформацію щодо ідентифікуючих даних боржника не виявляється можливим оскільки провадження знищено. Відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень. завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 , накладеного ВДВС Шевченківського РУЮ, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявників щодо зняття арешту з майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо власника.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (з 2012 року) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 не є боржником, доказів протилежного суду не подано, неправомірність дій не встановлено судом і не оспорювалось учасниками справи при розгляді даної справи, наявність арешту на майно власника є грубим порушенням права власності особи на річ, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають до задоволення.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту з рухомого майна задовольнити.

Скасувати арешт на майно та заборону на його відчуження, що накладений постановою про арешт майна боржника ОСОБА_1 та заборони на його відчуження №29870439 від 27 липня 2012 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві Андрійко Є.Л., реєстраційний номер обтяження 12869199 від 14 серпня 2012 року, зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на об`єкт обтяження: все нерухоме майно.

Інформація про позивача:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 травня 2025 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ