Рішення від 26.05.2025 по справі 320/3504/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 року справа №320/3504/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Будпостач" до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Будпостач" до Тернопільської митниці, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці від 03.01.2025 №UA403070/2025/000003/1 про коригування митної вартості товарів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним було надано всі передбачені законодавством документи, які підтверджують заявлену митну вартість, а відтак відсутні правові підстави для її коригування митним органом. Зокрема, позивач зазначає, що документи, подані до митного оформлення, містили належні реквізити, відповідали контрактним умовам та не містили розбіжностей чи ознак підробки. Відповідач, направивши електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи, не навів конкретних підстав для витребування таких документів та не пояснив, які саме документи могли б усунути сумніви щодо митної вартості.

Позивач наголошує, що відповідно до статті 53 Митного кодексу України митний орган може витребувати додаткові документи лише у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо заявленої митної вартості. Судова практика Верховного Суду підтверджує, що такі сумніви мають бути належним чином мотивовані, а їх наявність не може базуватися виключно на порівнянні вартості товарів у різні періоди. Позивач стверджує, що рішення митного органу містить загальні формулювання та не враховує конкретні характеристики товару, умови поставки й комерційні особливості угоди, що суперечить вимогам статті 55 Митного кодексу України.

Крім того, позивач заперечує правомірність застосування резервного методу визначення митної вартості, оскільки відповідач не довів неможливість використання інших методів оцінки вартості, передбачених Митним кодексом України. В матеріалах справи відсутні порівняльні характеристики товарів, які б обґрунтовували кориговане числове значення митної вартості. Позивач також вказує на те, що митний орган не пояснив, як саме були визначені скориговані показники вартості товару, що є обов`язковою вимогою законодавства.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати рішення Тернопільської митниці протиправним та скасувати його, а також стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань митного органу. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення порушує принципи правової визначеності та обґрунтованості адміністративних актів, а його наслідки завдають значних фінансових втрат підприємству. Враховуючи наведене, позивач наполягає на необхідності судового захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази в справі від відповідача. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів.

19.03.2025 відповідачем через підсистему "Електронний Суд" подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, згідно з яким відповідач наголошує, що окрім надання суду письмових заперечень, останній бажає надати додаткові усні пояснення у справі, що спричиняє необхідність у розгляді даної справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Також 19.03.2025 відповідачем через підсистему "Електронний Суд" подано відзив на позовну заявку, в якому Тернопільська митниця заперечує проти позовних вимог Приватного підприємства «Будпостач» та вважає рішення про коригування митної вартості товару законним і обґрунтованим. Відповідач зазначає, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару були використані положення Митного кодексу України, Методичних рекомендацій щодо аналізу ризиків, а також наказ Міністерства фінансів України № 598, що регламентує порядок коригування митної вартості.

Відповідач наголошує, що митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України, однак митний орган має право перевіряти достовірність заявленої вартості та витребувати додаткові документи у разі наявності обґрунтованих сумнівів. У даному випадку митний орган встановив розбіжності у поданих документах, що підтверджують митну вартість товарів, зокрема, невідповідність транспортних документів, відсутність належного підтвердження витрат на транспортування, а також невідповідність заявленої вартості рівню цін на аналогічні товари.

Відповідач зазначає, що відповідно до статті 54 Митного кодексу України митний орган має право письмово запитувати додаткові документи, якщо це необхідно для прийняття рішення про визначення митної вартості. У зв`язку з цим 03.01.2025 митниця направила електронне повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи, які підтверджують витрати на транспортування товару. Однак декларант відмовився надати запитувані документи, що стало підставою для коригування митної вартості товару.

Крім того відповідач також стверджує, що за результатами аналізу ризиків було встановлено, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за рівень митної вартості аналогічних товарів, оформлених раніше. Враховуючи це, а також відсутність належного документального підтвердження заявленої вартості, митний орган застосував резервний метод визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України. При цьому для розрахунку скоригованої вартості були використані дані про митну вартість ідентичних товарів, оформлених іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товару №UA403070/2025/000003/1 від 03.01.2025 прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства, є законним та обґрунтованим. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд

в с т а н о в и в:

10.03.2021 між позивачем, приватним підприємством «Будпостач», та компанією SHAN DONG CHANG MEI TRADING CO., LTD (Китай) було укладено контракт №1340, відповідно до якого продавець здійснив поставку тракторів. 24.02.2020 позивач уклав договір транспортного експедирування №UA00072711 з ТОВ «Мерск Україна Лтд» для організації перевезення товарів до України. 14.02.2022 позивач уклав договір №UA00072649 з компанією Maersk A/S (Данія) на перевезення зовнішньоторговельних вантажів.

09.08.2024 продавець надав позивачу прайс-лист щодо ціни товарів та виписав проформу інвойс №FTCM202404 на суму 678 710,00 доларів США. 04.10.2024 позивач перерахував продавцю платіжною інструкцією №630 грошові кошти в розмірі 67 871,00 доларів США. 21.10.2024 продавець виписав комерційний інвойс №FTCM202404 на суму 265 176,00 доларів США. 25.10.2024 митними органами Китаю було оформлено митну декларацію №4227202400001098011 за ціною 265 176,00 доларів США. 05.11.2024 позивач перерахував продавцю платіжною інструкцією №694 грошові кошти в розмірі 242 576,00 доларів США. Того ж дня на товари був виписаний сертифікат походження №С2433448712Х0007.

07.11.2024 продавець передав товари перевізнику для доставки в Україну, що підтверджується коносаментом №APU074869. 17.12.2024 компанія Maersk A/S виписала інвойс №5653434948 для оплати транспортних послуг, а експедитор ТОВ «Мерск Україна Лтд» виписав рахунок-фактуру №5653434949. 24.12.2024 експедитор ТОВ «Мерск Україна Лтд» виписав довідку про транспортні витрати №38. 27.12.2024 товари були доставлені до Тернопільської митниці відповідно до залізничних накладних УМВС.

02.01.2025 позивач виписав Специфікацію №1 на контейнери для митного оформлення. 03.01.2025 позивач подав митну декларацію №25UA40307000003107, визначивши митну вартість товарів за основним методом. Того ж дня Тернопільська митниця направила електронне повідомлення №1130332 з вимогою надати додаткові документи. Позивач повідомив митницю, що всі необхідні документи вже надані.

Того ж дня Тернопільська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів, імпортованих ПП «Будпостач», 03.01.2025, обґрунтовуючи його наявністю розбіжностей у поданих документах та недостатністю підтвердження числових значень складових митної вартості. Митним органом встановлено, що документи, надані декларантом, не містять достатніх відомостей для підтвердження заявленої вартості товару, а подані транспортні документи не забезпечують можливості повного врахування витрат, пов`язаних із перевезенням товару. На підставі аналізу бази даних Держмитслужби митний орган також виявив, що митна вартість аналогічних товарів, оформлених раніше, є вищою за заявлену декларантом, що стало підставою для ініціювання консультації з декларантом.

Відповідно до вимог статті 52 Митного кодексу України декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних. На підставі цього митний орган надіслав електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи для підтвердження митної вартості. Однак декларант повідомив митницю, що додаткові документи надаватися не будуть.

З огляду на це митниця застосувала резервний метод визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України. Для розрахунку скоригованої митної вартості митний орган використав дані про митну вартість аналогічних товарів, оформлених раніше, зокрема тракторів, що керуються водієм, який іде поряд, виробництва Chongqing Keye Power Machinery Manufacture Co., Ltd, а також машин для підготовки або оброблення ґрунту цивільного призначення виробництва Zhejiang Ji-K DO Co. Ltd. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилося.

Митний орган також зазначив, що в поданих документах містяться неточності, зокрема:

- у накладних УМВС від 27.12.2024 перевізником зазначено «PKP CARGO», тоді як у договорах транспортного експедирування вказані інші компанії;

- прайс-лист містить інформацію щодо цін на товари виключно на умовах поставки FOB QINGDAO, що обмежує конкурентність;

- платіжні документи не містять достатніх реквізитів для підтвердження оплати за оцінюваний товар.

Тобто митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом та виписано картку відмови в прийнятті митної декларації.

03.01.2025, з урахуванням визначеної відповідачем митної вартості, позивач подав нову митну декларацію №25UA403070000043U0, по якій були надмірно сплачені митні платежі на загальну суму 994 040,63 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно зобов`язав декларанта надати додаткові документи за відсутності підстав, передбачених частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, та в результаті незаконно вчинив дії, спрямовані на коригування митної вартості, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 246 Митного кодексу України (далі МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Частиною 1 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до приписів статті 53 МК України митниця має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких визначений частиною 2 даної статті.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у статті VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі «Оцінка товарів для митних цілей», згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.

У спірному рішенні митним органом в якості розбіжності зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за основним методом визначення митної вартості товару, у зв`язку з тим, що у документах наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

Крім того, відповідно до рішення Тернопільської митниці від 03.01.2025, автоматизована система управління ризиками (АСУР) згенерувала форми митного контролю за кодами МФ 105-2 та 106-2, що свідчить про наявність ризиків щодо заявленої митної вартості товару.

На підставі даних АСУР митний орган встановив, що митна вартість товару, заявлена декларантом, є нижчою за рівень вартості аналогічних товарів, оформлених раніше. Це стало підставою для проведення додаткової перевірки та витребування додаткових документів.

У цьому зв`язку суд зазначає, що генеровані системою управління ризиками форми митного контролю не можуть бути підставою для витребовування додаткових документів, оскільки їх витребовування здійснюється виключно на умовах та в порядку, передбаченими частиною 3 статті 53 МК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі №260/718/19.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Отже, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Разом з цим, митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

При цьому, суд зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод оскільки таке обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту 2 частини 1 статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини 3 статті 58 МК України.

За приписами частини 1 статті 58 МК України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. При цьому важливо відмітити, що основний метод, не застосовується у наступних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (відповідно до частини 2 статті 58 МК України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.

Згідно з частиною 2 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За правилами частини 3 статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 Митного кодексу України). Саме в рамках приписів частини 2 статті 53 Митного кодексу України отримує свою безпосередню формалізацію перелік основних документів для підтвердження належності: а) визначення митної вартості товарів; б) обрання методу визначення митної вартості товарів.

Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту статті 53 МК України вбачається, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й з положеннями частини 3 статті 318 МК України, якими закріплено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Разом з тим, частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відтак, частина 3 статті 53 МК України передбачає перелік додаткових документів, які можуть запитуватися контролюючим органом (факультативний перелік додаткових документів - у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, визначається частиною 4 статті 53 МК України).

Таким чином, митним органом можуть бути витребувані додаткові документи: 1) у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки; 2) якщо такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) якщо такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Із системного аналізу приписів Розділу ІІІ («Митна вартість товарів та методи її визначення») МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що органи митного контролю мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Відповідно до частини 2 статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: - у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; - у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Верховний Суд у постанові від 14.05.2019 у справі №820/2474/16 зазначив, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що вимоги законодавства зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані її складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Частина 2 статті 53 МК України містить перелік обов`язкових документів, які повинні надаватися на підтвердження митної вартості товарів.

При цьому МК України не визначено документи, які повинні підтверджувати вартість транспортування товарів. Позивач перевозив товари водним та залізничним транспортом.

Підпунктом "є" пункту 2 частини 1 статті 335 МК України визначено документи, що подаються для митного контролю при перевезенні водним транспортом, серед яких: транспортні (перевізні) документи на товари (за наявності), які містять, зокрема, відомості про загальну кількість товарів, кількість вантажних місць, найменування товарів, вид упаковки.

Стаття 138 Кодексу торговельного мореплавства України визначає, що при перевезенні водним транспортом коносамент є транспортним (перевізним) документом, у якому зазначається: найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об`єм).

Згідно з підпунктом "а" пункту 4 частини 1 статті 335 МК України до документів, що подаються для митного контролю при перевезенні залізничним транспортом, належать транспортні (перевізні) документи.

Відповідно до Угоди про міжнародні залізничні вантажні сполучення (УМВС), укладеної 01.11.1951 із змінами від 01.07.2022, встановлені єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні. У статті 15 Угоди передбачено, що вантажі перевозяться на підставі накладної, у якій повинні бути зокрема такі відомості: найменування вантажу, рід упаковки, кількість місць, вага.

Крім того, пунктом 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, визначено, що накладна є основним перевізним документом.

Судом взято до уваги, що 24.12.2024 для підтвердження витрат на транспортування товарів експедитор ТОВ "Мерск Україна Лтд" виписав позивачу довідку про транспорті витрати №38, згідно з якою вартість послуг транспортування товарів за межами території України складає 553 895, 21 грн та 9 948,98 доларів США. Відповідачем не спростовано таку вартість послуг.

Отже, суд доходить висновку, що Митний кодекс України не визначає документи, які повинні підтверджувати вартість транспортування товарів, оскільки коносамент та залізнична накладна УМВС, що подаються митному органу, не містять відомостей про вартість транспортування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020, від 21.11.2010 у справі №804/9754/15, від 31.05.2019 №804/16553/14.

Водночас у спірному рішенні Тернопільської митниці від 03.01.2025, як підстави для коригування митної вартості, зазначені наступні фактори: 1) невідповідність перевізних документів, зокрема, у залізничних накладних УМВС зазначено перевізника «PKP CARGO», тоді як у договорі транспортного експедирування містяться відомості про залучення інших компаній; 2) прайс-лист на товари містить ціни виключно на умовах поставки FOB QINGDAO, що, на думку митного органу, обмежує конкурентність; 3) платіжні документи не містять достатніх реквізитів для підтвердження фактичного виконання оплати за оцінюваний товар.

Суд дослідив зазначені підстави встановив, що вони є формальними та не впливають на правильність визначення митної вартості товару.

Інформація про перевізника в залізничних накладних не є самостійною підставою для коригування митної вартості, оскільки жодних доказів зміни комерційних умов поставки або вартості транспортування митним органом не наведено. Митниця не довела, що зазначена невідповідність має будь-яке фактичне значення для митної вартості товару або впливає на її обчислення.

Суд також зазначає, що умови поставки FOB QINGDAO не можуть бути самостійною підставою для коригування митної вартості без проведення детального аналізу вартості аналогічних товарів, а такий аналіз у рішенні митного органу відсутній. Відсутність коректного порівняльного аналізу робить неможливим обґрунтування застосування резервного методу визначення митної вартості.

Щодо платіжних документів суд встановив, що платіжні інструкції, надані позивачем, містять необхідні реквізити та відповідають вимогам статті 53 МК України. Митний орган не пояснив, які саме реквізити відсутні та чому це впливає на визначення митної вартості. Відсутність конкретного обґрунтування та числового аналізу митної вартості робить коригування необґрунтованим.

Суд наголошує, що митний орган не довів наявність достатніх фактичних підстав для витребування додаткових документів. Вимога про подання таких документів є необґрунтованою, а саме рішення про коригування митної вартості товарів прийняте з порушенням частини 3 статті 53 Митного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що витребування додаткових документів митним органом у даному випадку є протиправним.

Суд також наголошує, що пунктом 4 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Із наведеної засади випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних правовідносин, у тому числі свобода форми викладення та укладення угод.

Положення (умови) контракту та специфікацій до нього, які подавався декларантом позивача при розмитненні товару, залишилися поза увагою митного органу, що призвело до неправомірного витребування митним органом додаткових документів.

Частинами 2, 3 статті 57 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи достатньою мірою підтверджували факт визначення митної вартості товару за першим (основним методом) - за ціною договору, крім того, ризик заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість спірного товару, що викликало певні сумніві у правильності визначення позивачем митної вартості був відсутній з вищенаведених підстав, у зв`язку з чим, вказані дії відповідача по наданню позивачем додаткових документів були незаконними, оскільки надані позивачем документи містили всі відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а зазначив, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору.

Обов`язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка булла фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд зазначає, що з урахуванням приписів статті 55 МК України рішення про коригування митної вартості товарів має містити обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, а також числове обґрунтування скоригованої вартості товарів.

У спірному рішенні Тернопільської митниці від 03.01.2025 зазначено, що митний орган застосував резервний метод визначення митної вартості, оскільки заявлена декларантом вартість товару була нижчою за рівень митної вартості аналогічних товарів, оформлених раніше. Однак суд встановив, що митний орган не довів неможливості застосування основного методу визначення митної вартості, передбаченого статтею 58 МК України.

Згідно з частиною 2 статті 55 МК України рішення про коригування митної вартості має містити порівняльний аналіз характеристик товарів, що є обов`язковою умовою для застосування резервного методу. Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази проведення такого аналізу, а саме: не наведено обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості товарів; відсутні пояснення щодо неможливості застосування інших методів визначення митної вартості.

Суд також звертає увагу на те, що митний орган не навів конкретних обставин, які викликали сумніви щодо заявленої вартості товару, та не пояснив, чому документи позивача не можуть бути використані для підтвердження митної вартості.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що застосування резервного методу у даному випадку є необґрунтованим.

Таким чином суд вважає, що відповідачем не доведена законність та правомірність прийняття спірного рішення Тернопільської митниці від 03.01.2025 №UA403070/2025/000003/1 про коригування митної вартості товарів.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в спосіб захисту права, визначений позивачем.

Крім того, відповідно до принципу верховенства права, закріпленого в статті 8 Конституції України, дії суб`єкта владних повноважень повинні бути не лише формально правомірними, але й обґрунтованими, розсудливими та справедливими. Системне тлумачення норм КАС України (зокрема, частини другої статті 2 та статей 6, 9, 77) вимагає від адміністративного органу при здійсненні своїх функцій враховувати всі суттєві обставини, діяти добросовісно та не допускати зловживання дискреційними повноваженнями.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення від 03.01.2025 №UA403070/2025/000003/1 про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, порушує права позивача на законне оформлення митних операцій відповідно до реальних обставин справи.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, наведені норми законодавства та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, дійшов висновку, що рішення відповідача є протиправним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судом також береться до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, а також необґрунтовано, чим порушив вимоги статті 18 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами частин 1 та 6 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив за подання позовної заяви 14910,61 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 14.01.2025 № 1970.

Таким чином, враховуючи задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 14910,61 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці від 03.01.2025 №UA403070/2025/000003/1 про коригування митної вартості товарів.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці (місцезнаходження: 46020, м. Тернопіль, вул. Текстильна, б. 38, ідентифікаційний код ВП: 43985576) на користь Приватного підприємства Будпостач (ідентифікаційний код 24267110, місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9Е, кім. 314) судовий збір у розмірі 14 910,61 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот десять грн. 61 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.