Постанова

від 13.05.2025 по справі 524/9199/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/9199/23 Номер провадження 22-ц/814/1569/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 20 листопада 2024 року, постановлене суддею Андрієць Д.Д.,

у справі за позовом Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - КП «Кременчукводоканал») до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення,

в с т а н о в и в:

29.11.2023 КП «Кременчукводоканал» звернулося в суд із указаним позовом, у якому просило стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у сумі 10738,61 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

В обґрунтування підстав позову зазначає, що відповідачі є споживачами послуг із централізованого водопостачання та водовідведення, облік нарахувань та оплата за які здійснюється за абонентським о/р № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач, виконуючи вимоги чинного законодавства України, надавав відповідачам послуги в повному обсязі на підставі тарифів, установлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг у відповідності до пунктів 20-21 Правил №630.

Натомість відповідачі допустили порушення умов зобов`язання, передбаченого пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІV, статті 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», п.п.18, 30 Правил №630 та не виконали зобов`язання належним чином обов`язку з оплати отриманих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Із підстав викладеного станом на 27.11.2023 (за період із 01.12.2018 по 31.10.2023) виникла заборгованість на загальну суму 8797,01 грн., у тому числі з плати за абонентське обслуговування у розмірі 6236,22 грн., заявлених до стягнення включно із нарахуваннями у порядку ст.625 ЦК України, а саме: 3% річних у розмірі 506,70 грн., інфляційні втрати - 1434,90 грн. Судові витрати, понесені товариством при подачі позову, просить компенсувати за рахунок відповідачів.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 20.11.2024 позов задоволено.

Солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, з урахуванням 3% річних та індексу інфляції у сумі 10738,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Кременчукводоканал» судові витрати в сумі 894,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Кременчукводоканал» судові витрати в сумі 894,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Кременчукводоканал» судові витрати в сумі 894,67 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позовні вимоги підтверджуються належними доказами, не спростованими відповідачами. За таких обставин, суд першої інстанції визнав за можливе стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення з урахуванням 3% річних та індексу інфляції на загальну суму 10738,61 грн.

Підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, про що заявлено відповідачами, районний суд не вбачав, указавши, що із позовом позивач звернувся 29.11.2023, тобто в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, з урахуванням пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу.

Відповідач ОСОБА_1 ізрішенням районного суду не погодилася та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Посилаючись на позицію Верховного Суду України, сформовану у справах №6-14цс14 від 19.03.2014, №6-1169цс14 від 29.10.2014, №6-154цс15 від 30.09.2015 та Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 №911/3681/17, а також детально цитуючи рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти росії» та від 22.10.1996 «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», доводить порушення позивачем строку позовної давності при зверненні в суд із цим позовом.

Вважає, що районний суд безпідставно залишив без задоволення заявлене ним клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки позов про стягнення заборгованості за період із 01.12.2018 по 01.11.2023 подано до суду тільки 29.11.2023, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності за вимогами із грудня 2018 року по грудень 2020 року.

Зазначає, що сам по собі факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, тоді як в межах розгляду цієї справи позивач не довів, а суд першої інстанції не встановив, обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 12.03.2025.

19.03.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

Зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції правильно наголосив, що положення ЦК України містять пряму норму щодо продовження позовної давності на період дії карантину. Зокрема, Закон України №540-ІХ здійснив безумовну прив`язку до строку дії карантину, а тому наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, доказувати та оцінювати не потрібно.

Із цих підстав, враховуючи факт неналежного виконання відповідачами грошового зобов`язання, суд першої визнав обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є споживачами послуг із централізованого водопостачання та водовідведення, облік нарахувань та оплата за які здійснюється за абонентським о/р № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі свої зобов`язання по оплаті фактично спожитих послуг належним чином не виконували, унаслідок чого за ними утворилася заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення, нарахована за період із 01.12.2018 по 31.10.2023 у розмірі 8797,01 грн./а.с.4-5/

Згідно із розрахунком 3% річних та інфляційних втрат за період грудень 2018 року - жовтень 2023 року за абонентським о/р № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 : 3% річних у розмірі 506,70 грн., інфляційні втрати - 1434,90 грн./а.с.6/

06.09.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про застосування строку позовної давності./а.с.79-81/

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив із того, що відповідачі, отримуючи послуги з центрального водопостачання та водовідведення, їх не оплачували, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку, включно із індексом інфляції та 3% річних.

При вирішенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, районний суд проаналізувавши наведену ним практику Верховного Суду, дійшов висновку про її нерелевантність. Із огляду на те, що карантин введено з 12.03.2020, то позовна давність за платежами з грудня 2018 року, продовжила свою дію на строк карантину. Натомість, із позовом позивач звернувся 29.11.2023, тобто в межах позовної давності, встановленої статтею 257 з урахуванням п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідна положення» ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Стосовно підставност стягнення заборгованості за послугами з централізованого постачання холодної води і водовідведення

Відповідно до статті 509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 901ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 1 частини першої статті 7Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої цієї статті обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

За змістом частини першої статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформованій у справах №750/12850/16-ц від 26.09.2018, №642/2858/16 від 06.11.2019.

Статтею 526ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом статті 526ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформульованої у справі №913/618/21 від 08.06.2022.

Згідно зі статтями 12, 13, 81ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не виконано та не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували належність виконання зобов`язання та відсутність заборгованість відповідача за спожитими послугами з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, нарахованої за період із 01.12.2018 по 31.10.2023.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом сталої позиції Верховного Суду, зокрема, сформованої у справі №758/10335/16-ц від 03.02.2022, сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення за період із 01.12.2018 по 31.10.2023. Оскільки, як правильно зазначив районний суд у мотивах оскаржуваного рішення, карантин введено в Україні з 12.03.2020, відтак, позовна давність за платежами з грудня 2018 року продовжила свою дію на строк карантину.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, зводяться до загального цитування норм матеріального права та позиції Верховного Суду України, сформованої з відмінних фактичних обставин. При цьому, слушними є доводи позивача, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, що вимоги чинного законодавства України не вимагають наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Стосовно підставності стягнення нарахувань у порядку статті 625 ЦК України, колегія суддів ураховує наступне.

Статтею 625ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із нормою частини 2 статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із матеріалів справи убачається, що на суму заборгованості за спожиті послуги нараховувалися інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.12.2018 по 31.10.2023 у розмірах: 506,70 грн. - 3% річних, інфляційні втрати - 1434,90 грн./а.с.6/

Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 про «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно із Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан. Строк воєнного стану продовжувався і на даний час.

При постановленні оскаржуваного рішення в частині стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України, суд першої інстанції, надавши належну оцінку розрахунку позивача, дійшов обґрунтованого висновку щодо підставності їх стягнення. Оскільки не залежно від того, що загальний період нарахувань включав у себе період, на який розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022, фактично заявлені до стягнення розмір нарахувань у порядку статті 625 ЦК України включав у себе період тільки із 01.12.2018 по 31.10.2022, де розмір 3% річних склав 506,70 грн., а інфляційних втрат - 1434,90 грн.

Із огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач звернувся в суд із цим позовом у межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, з урахуванням п.п.12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу.

Інших доводів, які б у розумінні статті 376 ЦПК України були б підставою для скасування судового рішення, апеляційна скарга не містить та зводиться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду залишити без змін

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 20 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак