Ухвала від 26.05.2025 по справі 200/1625/25

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про продовження розгляду справи

26 травня 2025 року Справа №200/1625/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи за позовною заявою Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

06 березня 2025 року Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ), позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) (далі відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) (далі відповідач-2) з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 30.01.2020 по 11.09.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 2022 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити на його користь перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 30.01.2020 по 11.09.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 12.09.2023 по 14.06.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити на його користь перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 12.09.2023 по 14.06.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

06 березня 2025 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №200/1625/25 передана на розгляд судді Ушенку С. В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження в адміністративній справі №200/1625/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

24 березня 2025 року відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву.

24 березня 2025 року відповідач-1 надав до суду відзив на позовну заяву, докази по справі та клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Розпорядженням керівника апарату суду від 16 травня 2025 року №205 «Щодо повторного автоматичного розподілу справи», у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_2 з посади, зобов`язано відповідно до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року №39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною дев`ятою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити повторний автоматизований розподіл справи №200/1625/25.

16 травня 2025 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №200/1625/25 передана на розгляд судді Молочній І. С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №200/1625/25 за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без руху після відкриття провадження у справі.

22 травня 2025 року представник відповідача-1 надав до суду додаткові пояснення, в яких серед іншого просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_6 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, без розгляду.

26 травня 2025 року представник позивача надав до суду заяву щодо усунення недоліків, в якій серед іншого заявив клопотання про поновлення строків звернення до суду.

Зазначене клопотання обґрунтовано серед іншого тим, що позивач звернувся до суду 06 березня 2025 року, тобто, у межах тримісячного строку із дати отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні листи від 17 лютого 2025 року №08/К-327/338 та від 18 лютого 2025 року №10/ К-89/109, відповідно до частини другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду із цим позовом, суд керувався наступним.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, у пунктах 65.1, 65.2 постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, судом зроблено висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Разом із цим, у пунктах 76, 77, 78, 79 постанови від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Підсумовуючи, право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що 06 березня 2025 року через електронний кабінет представник позивача звернувся до суду із позовом про нарахування та виплату позивачу належного грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 14 червня 2024 року.

Отже, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До вимог щодо нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 14 червня 2024 року відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2025 року відповідач-1 листом вих.№08/К-327/338 надав відповідь на заяву позивача від 28 січня 2025 року, та 18 лютого 2025 року відповідач-2 листом вих.№10/К-89/109 надав відповідь на звернення позивача від 28 січня 2025 року, в яких серед іншого надали позивачу інформацію про нарахування та виплату його грошового забезпечення.

Проте, відповідачі не надали суду жодних доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача із зазначеною інформацією на дату виключення його зі списків особового складу частин.

Відтак, матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення позивача під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_2 та на дату виключення зі списків особового складу про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при обчисленні його грошового забезпечення у спірний період.

Разом із цим, у порядку частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У той же час, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи вищезазначені норми та доводи представника позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, суд вважає їх достатніми, висновує про визнання таких причини поважними, та задоволення клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом. Відтак, клопотання представника відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Отже, недоліки позовної заяви усунуто у встановлений ухвалою строк.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

З урахуванням зазначеного суд продовжує розгляд адміністративної справи.

Керуючись статтями 122, 171, 243, 248, 256, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1. Заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнити.

2. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду з даним позовом.

3. В задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

4. Продовжити розгляд адміністративної справи №200/1625/25 за позовною заявою Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

5. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя І.С. Молочна