Ухвала

від 26.05.2025 по справі 600/2227/25-а

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченіадміністративного позову

26 травня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2227/25-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Анісімов О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду позові ОСОБА_1 (далі позивач) просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби.

Ухвалою суду від 15.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

23.05.2025 року представником позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення, переводу ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача вказує, що вжиття забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища до розгляду справи по суті позовних вимог, оскільки відносно позивача може бути прийнято рішення про переміщення на нове місце військової служби до іншої частини, в тому частину в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав.

Розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову, суддя вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов`язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.

На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов`язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).

Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.

Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.

У цій справі заявник стверджує, що вжиття забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища до розгляду справи по суті позовних вимог, оскільки відносно позивача може бути прийнято рішення про переміщення на нове місце військової служби до іншої частини, в тому частину в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав.

Разом з цим, на цій стадії судового процесу суд не може оцінювати чи то рішення, чи то дії відповідача в частині здійснення мобілізаційних заходів, надто в умовах воєнного стану, та як наслідок вважати їх такими, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого таким рішенням та діям буде надана оцінка на предмет їх правомірності.

Окрім цього, забезпечуючи такий позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення, переводу ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Більше того, суддя звертає увагу на те, що згідно пункту 10 частини 3 статті 154 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач наразі вже є діючим військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , а будь-яка його ротація відбувається через видання наказу командиром військової частини.

Відповідно, з огляду на положення пункту 10 частини 3 статті 154 КАС України у суду відсутні процесуальні можливості вжити заходи забезпечення, про які просить представник позивача у заяві про забезпечення позову.

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам заявника, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суддя приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.

Відтак, суддя вважає, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись статтями 150,151,154,243,248,256 КАС України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя О.В. Анісімов