Постанова

від 26.05.2025 по справі 400/6035/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6035/24

Перша інстанція: суддя Величко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 13.01.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 15 квітня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 15 квітня 2017 року індексацію грошового забезпечення включно, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького окладу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період проходження служби у Головному управлінні державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області позивачу не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 15.04.2017 року, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін. На переконання позивача, оскільки підвищення у період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку обіймав в цей період позивач, відбулось з 01.03.2018 року, то при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.04.2017 року, базовим місяцем для нарахування йому індексації повинен бути січень 2008 року. Бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період позивач вважає протиправною.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року позов задоволено частково, наступним чином:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2016 року по 15 квітня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2016 року по 15 квітня 2017 року включно індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 20.06.2006 року по 15.04.2017 року проходив службу у 8 державній пожежно-рятувальній частині Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, правонаступником якого є 2 ДПРЗ Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області.

23.02.2024 року представниця позивача звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.04.2017 року з врахуванням базового місяця - січень 2008 року.

Листом від 21.03.2024 року відповідач повідомив, що ОСОБА_1 у квітні 2015 року відбулося зростання грошового забезпечення за рахунок підвищення інших складових. Отже, квітень 2015 року став базовим для проведення індексації, та виникло право на фіксовану індексацію у розмірі 377,84 грн. Індексація доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.08.2016 року проводилась з урахуванням квітня 2015 року як базового місяця та фіксованої індексації 377,84 грн. Також повідомлено, що кошторисами на 2016-2017 рік ГУ ДСНС України в Миколаївській області фінансування на проведення індексації грошових доходів на оплату праці для осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту не передбачалось.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.09.2016 року по 15.04.2017 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто січня 2008 року. Щодо періоду з 01.01.2016 року по 31.08.2016 року, то суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, згідно довідки про нарахування грошового забезпечення, позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошових доходів, позовні вимоги за вказаний період задоволенню не підлягають.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (надалі Закон №1282-ХІІ).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Підпунктом 2 п.6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищення грошових доходів громадян (в межах прожиткового мінімуму) для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін.

Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%.

У свою чергу, обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Аналогічно у ст.4 Закону №1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року 101%).

Згідно офіційного сайту Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015 та у квітні 2016.

З 01.12.2015 року положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини 3 і 4 статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01.12.2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013).

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 року та діяла до 01.03.2018 року, тобто до набрання чинності постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013) є січень 2008 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача право на виплату індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в період з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними.

Разом з цим слід звернути увагу на те, що судом першої інстанції було встановлено, що в період з 01.01.2016 по 31.08.2016 згідно довідки про нарахування грошового забезпечення, позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошових доходів, а тому позовні вимоги у вказаний вище період задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та враховує, що позивач не звертався до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а тому також погодився з таким висновком суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог за період з 01 вересня 2016 року по 15 квітня 2017 року.

Щодо вимог позивача стосовно зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького окладу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.168.5 ст.168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Згідно з п.1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Абзацом 1 п.2 Порядку №44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).

Відповідно до п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Згідно з п.5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, нарахування та виплата позивачу індексації має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб

Відповідно п.6 Порядку №44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справа №815/5826/16 (п.63) зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Отже, після набрання рішенням суду у цій справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається обов`язок виконати рішення суду.

При цьому, на відповідача, як податкового агента, законодавством покладено обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.

У цьому контексті право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке виникає у суб`єкта лише в момент їх порушення або оспорювання. Тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наразі відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідні обов`язки виникають одночасно з виплатою індексації, тобто у майбутньому. А тому такі позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.

Щодо посилання апелянта на те, що місяцем підвищення посадового окладу (базовим місяцем) позивача є липень 2013 року, оскільки він є саме тим місяцем, з якого позивача було переведено до 8 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Миколаївській області, колегія суддів зазначає наступне.

Положенням п.10-2 Порядку №1078 передбачено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Тобто, згідно п.10-2 Порядку №1078 для новоприйнятих працівників (переведених) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Згідно Порядку №1078, базовим місяцем при розрахунку індексу споживчих цін вважався місяць, у якому відбувається підвищення заробітної плати працівника за рахунок збільшення її постійних складових.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача дійсно, з 01.07.2013 року переведено до 8 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Миколаївській області на рівнозначну посаду та зростання його грошового забезпечення не відбулось, а тому наведені вище доводи апеляційної скарги не спростовують наведені вище висновки колегії суддів.

Щодо доводів апелянта в частині пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає.

Частинами 1 та 2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з вище встановленого, у даній справі позивач 27.06.2024 року звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за період з 01.01.2016 року по 15.04.2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону №1078.

Положення ст.122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є недоплачене грошове забезпечення позивача, зокрема індексація грошових доходів.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 13.05.1997 року №1-зп, від 05.04.2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент звільнення позивача зі служби, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №160/5468/23 від 20.11.2023 року.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька