Постанова

від 26.05.2025 по справі 320/46816/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/46816/23 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Карпушової О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, Київської обласної державної адміністрації в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене у вигляді протоколу від 31.05.2023 №43-22 про непідтвердження участі ОСОБА_1 у заходах з ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС на території зони відчуження, непідтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС та визнання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (на ім`я ОСОБА_1 ), виданим необґрунтовано;

- зобов`язати Київську обласну державну адміністрацію видати ОСОБА_2 нове посвідчення «Учасник ЛНА на ЧАЕС у 1988 році (категорія 1)» за зразком, передбаченим Додатком і до постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене у вигляді протоколу від 31.05.2023 №43-22 про непідтвердження участі ОСОБА_1 у заходах з ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС на території зони відчуження, непідтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС та визнання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (на ім`я ОСОБА_1 ), виданим необґрунтовано; зобов`язано Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян повторно розглянути особову справу ОСОБА_1 та прийняти рішення за результатами її розгляду з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволених позовних вимогах та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 липня 1988 року по 28 жовтня 1988 року перебував на військовій службі за призовом та був направлений до ЧАЕС для ліквідації наслідків аварії.

Факт роботи позивача в період з 24.07.1988 по 28.10.1988, саме в зоні відчуження підтверджується: військовим квитком, в якому, зокрема, зазначено, що з 24.07.1988 р. по 28.10.1988 р. що позивач приймав участь у ЛНА на ЧАЕС та отримав дозу опромінення 3,325 бер; довідкою в/ч НОМЕР_1 , у складі якої позивач брав участь у ЛНА на ЧАЕС від 28.10.1988 №3063/15, в якій зазначено, що з 24.07.1988 по 28.10.1988 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КРПРС та Ради Міністрів СССР та ВЦРПС в 29.12.1987 №1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05.06.1989 №665-195 і час вказаної роботи зараховується в стаж при призначенні пенсії в полуторному розмірі (в 1988-1990); архівними довідками ГДА Міноборони від 08.04.1998 та від 30.12.2021, в яких, зокрема, зазначено, що за час участі у ЛНА на ЧАЕС позивач отримав дозу опромінення 3, 863 бер та позивачу проводилася виплата добових із розрахунку 4 руб. 50 коп. на добу.

Тривалий час позивач мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджено відповідним посвідченням серія НОМЕР_2 від 10 січня 1197 року. (а.с. 28)

В подальшому, позивача було позбавлено статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, яке було обумовлено недостатністю документальних підтверджень участі Позивача у ліквідації аварії на ЧАЕС.

Відповідачем прийнято рішення, оформлене витягом з протоколу №43-22 засідання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян від 31.05.2022 відмовлено в наданні позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видати відповідне посвідчення.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

Відповідно до ст.9 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Згідно ст.10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст.15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до ст.65 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України від 11.07.2018 № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Постанова № 551).

Згідно п. 2 Постанови № 551 затверджено нові зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.

Пунктом 3 Постанови № 551 передбачено дозвіл до 01.01.2019 використовувати для видачі громадянам усіх категорій, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», раніше виготовлені бланки посвідчень за зразками, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 «Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 20.01.1997 № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 21.08.2001 № 1105 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51».

У пункті 7 вказаної Постанови зазначено, що Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям необхідно: забезпечити своєчасну видачу посвідчень і вкладок до них; утворити у місячний строк після набрання чинності цією постановою комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, та затвердити відповідне положення; провести до 1 січня 2020 року заміну посвідчень у зв`язку із затвердженням нових зразків посвідчень: особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1); учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2 і 3) з числа громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт; особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з числа постраждалих від радіаційного опромінення за інших обставин не з власної вини.

Згідно п. 11 Постанови № 551 посвідчення видаються уповноваженими органами за поданням райдержадміністрацій за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються, зокрема: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:

- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);

- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку;

особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії, таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів. Під час заміни посвідчення з однієї категорії на іншу попереднє посвідчення підлягає вилученню уповноваженим органом для подальшого зберігання в особовій справі постраждалої особи.

З матеріалів справи встановлено, що позивачу 10.01.1997 було видано посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 1), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, відповідно до якого визначено статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. В посвідченні зазначено, що воно безстрокове та діє на всій території України. (а.с. 28)

Позивач має статус інваліда 2 групи, відповідно до посвідчення та довідки МСЕК серії МСЕ №0033629 від 21.02.2000, дія посвідчення - безстрокова (а.с. 72).

Згідно довідки від 08 квітня 1988 року, отримана позивачем з 24.07.1988 по 28.10.1988 доза опромінення становить 3,863бер від гранично дозволеної і є достатнім підтвердженням роботи в зоні відчуження, оскільки тільки на території зони відчуження здійснювався індивідуальний дозиметричний контроль (а.с. 29).

Отже, позивач мав захворювання, причинно пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи. З огляду на це, позивач не повинен доводити повторно належність до категорії осіб, що є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ці питання вже досліджувалися під час встановлення йому інвалідності та попередньої видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, відповідачем не надано доказів, які б свідчили на користь висновку про необґрунтованість видачі посвідчення, зокрема про те, що посвідчення видано на підставі завідомо недостовірних або сфальсифікованих відомостей.

Зі змісту протоколу №43-22 від 31.05.2023 вбачається, що єдиною підставою для відмови у встановленні статусу та видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, відповідач визначив відсутність документів які б свідчили про безумовне підтвердження факту виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Суд зазначає, що Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 551 від 11.07.2018, підставою для видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС передбачає надання одного з таких документів: або довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, про яку зазначив відповідач в оскаржуваному рішенні, або довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження. Інших документів, як підстави для видачі згаданого посвідчення, Порядок не передбачає.

Разом з цим, вказаний Порядок є нормативно-правовим актом, який визначає лише процедуру видачі посвідчень особам, зокрема тим, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, цей нормативно-правовий акт врегульовує алгоритм дій, зокрема при розгляді питання щодо видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і не визначає правила та умови реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я.

Нормативно-правовим актом, який врегульовує реалізацію конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, стаття 10 вказаного Закону, як умову отримання громадянином України статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначає факт безпосередньої участі такого громадянина у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Разом з цим, ані стаття 10, ані інші норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не містять будь-яких обмежень щодо документів якими згадана умова отримання громадянином України статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС буде підтверджена.

За таких обставин, уповноважений орган під час вирішення питання щодо надання громадянину України статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не повинен обмежуватись формальним дослідженням лише тих документів, які вказані у Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 551 від 11.07.2018.

З метою дотримання гарантій встановлених Конституцією України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», уповноважений орган зобов`язаний досліджувати та надавати оцінку будь-яким документам, які свідчать про фактичну безпосередню участь особи у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян про відмову у видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії та видати відповідне посвідчення задоволенню не підлягають, оскільки прийняття таких рішень є дискреційними повноваженнями Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, а тому не підлягають задоволенню.

В даному випадку, належним захистом порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути особову справу позивача та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Карпушова

суддя В.В.Файдюк