Постанова

від 19.03.2025 по справі 910/12561/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/12561/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 19.03.2025:

від позивача:Павлов Р.В.

від відповідача-1:Казимиренко К.В.

від відповідача-2:не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.10.2023 (повний текст рішення підписано 06.11.2023)

у справі № 910/12561/23 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД"

про стягнення 15 844 672,88 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент) подав до господарського суду позов, в якому просив стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський" (далі - відповідач-1, ТОВ "Комплекс Рибальський") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" (далі - відповідач-2, ТОВ "Ріверсайд Девелопмент ЛТД") пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 15 844 672,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI), а після 01.01.2020 - вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-ІХ), Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033; далі - Порядок № 411/1415) в частині сплати пайової участі, тому кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23 позов задоволено. Присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ДТД" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в розмірі 15 844 672,88 грн та судовий збір - 190 136,07 грн.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами-1,-2 не виконано обов`язку зі сплати пайового внеску до бюджету міста Києва, а відтак порушено права позивача на отримання коштів на розвиток інфраструктури міста Києва, що відповідно свідчить про правомірність заявлених вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23 повністю. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач-2 зазначає, судом першої інстанції не було враховано те, що в період дії положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме до 01.01.2020 між відповідачами-1,-2 та позивачем договору про сплату пайової участі укладено не було, а отже на думку відповідача-2, правова підстава для сплати пайової участі відсутня.

Крім того, відповідач-2, зауважує на тому, що положення пп. 3 п. 2 розділу ІІ Закону України № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не можуть застосовуватися до відповідачів-1,-2, оскільки норми, зазначені в даному підпункті застосовуються до замовників будівництва, які почали будівництво об`єкта на земельній ділянці лише в період 2020 року, тоді як відповідачами-1,-2, як замовниками будівництва, виконання будівельних робіт по зведенню об`єкта розпочалося ще у 2017 році.

Також, у додаткових поясненнях, відповідач-2 наголошував на наступному:

- відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами -інвестиційних конкурсів або аукціонів, а предметом розгляду даної справи є саме стягнення пайової участі з замовників будівництва об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами - інвестиційних конкурсів або аукціонів;

- відповідач-2 є переможцем конкурсу на здійснення комплексної забудови, з яким було укладено договір про інвестування та делегування функцій замовника № 01 від 01.08.2016, і 24.11.2017 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 по об`єкту будівництва "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (Стадія "П", 4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини)" на вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва, а 26.08.2021 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ 123210721598 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта, а саме: "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (VII черга будівництва. Коригування)" по вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва, і замовниками вказаного будівництва є відповідачі-1,-2, а будівництво є комплексною забудовою;

- відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, станом на серпень 2019), до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об?єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об?єктів соціальної інфраструктури;

- згідно додатку до Рішення Київської міської ради № 96/1100 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва» від 29.09.2016 до основних техніко-економічних показників детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі міста Києва, в т.ч. входять дошкільні навчальні заходи, загальноосвітні навчальні заклади, навчально-виховні комплекси, і в межах даної компллексної забудови було передбачено і реалізовано будівництво центру розвитку дитини (школи та дитячого садочка), що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 та сертифікатом № ІУ 123210721598, а таким закладам освіти видано ліцензії на провадження освітньої діяльності;

- створення об?єкту соціальної інфраструктури це також є внеском в розвиток інфраструктури відповідної громади, що відповідає ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач-2 просив долучити відповідні докази на стадії апеляційного розгляду, поновити процесуальний строк на їх подання оскільки його пропущено з поважних причин посилаючись на те, що:

- приписами ч. 5 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію;

- згідно з ч.5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 цієї статті);

- під час судового розгляду в Господарському суді м. Києва ТОВ «РІВЕРСАЙД ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛТД» не отримував ані позовної заяви, ані жодної ухвали суду першої інстанції. При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного Рішення всі конверти поверталися на адресу суду не врученими із зазначенням причин: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання»;

- ТОВ «РІВЕРСАЙД ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛТД» при поданні апеляційної скарги в порушення ст. 258 ГПК України не було надано разом з апеляційною скаргою копії документів, на підтвердження внеску відповідачів в розвиток інфраструктури відповідної громади м. Києва, шляхом створення об`єкту соціальної інфраструктури, і під час підготовки апеляційної скарги, адвокат, який готував апеляційну скаргу, з невідомих для ТОВ «РІВЕРСАЙД ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛТД» причин не подав в якості додатків до апеляційної скарги документи, які спростовують доводи позивача;

- якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії");

- у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії");

- копія Генеральної угоди про комплексну забудову території, Витяг з ДПТ, копія Протоколу інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території, копія договору інвестування та делегування функцій замовника, копія договору оренди земельної ділянки 8000000000:85:319:0088, копія дозволу на виконання будівельних робіт, копія сертифікату, Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 504 від 18.07.2023 року та Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 505 від 18.07.2023 року є саме тими належними та допустимими доказами які підтверджують внесок відповідачів в розвиток інфраструктури відповідної громади м. Києва, шляхом створення об`єкту соціальної інфраструктури та одночасно спростовують підстави та обґрунтування позовних вимог Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і є вирішальними для результату провадження.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що відповідачі-1,-2 розпочали будівництво до 2020 року, об`єкт будівництва ввели в експлуатацію у 2021 році, однак після 01.01.2020 протягом 10 робочих днів не звернулись до позивача щодо отримання розрахунку та не сплатили внески пайової участі, чим не виконали встановлений законом обов`язок та порушили права та інтереси територіальної громади міста Києва.

Також, позивач просив залишити без розгляду пояснення відповідача-1 та подані ним докази, у зв?язку з пропуском процесуального строку на їх подання і ненаведенням поважності причин такого пропуску.

Короткий зміст пояснень відповідача-1

02.05.2024 Відповідач-1 у письмових поясненнях по справі, поданих через канцелярію суду апеляційної інстанції, наголошував на тому, що:

- відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами -зестиційних конкурсів або аукціонів, а предметом розгляду даної справи є саме стягнення пайової участі з замовників будівництва об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами - інвестиційних конкурсів або аукціонів;

- відповідач-2 є переможцем конкурсу на здійснення комплексної забудови, з яким було укладено договір про інвестування та делегування функцій замовника № 01 від 01.08.2016, і 24.11.2017 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 по об`єкту будівництва "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (Стадія "П", 4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини)" на вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва, а 26.08.2021 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ 123210721598 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта, а саме: "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (VII черга будівництва. Коригування)" по вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва, і замовниками вказаного будівництва є відповідачі-1,-2, а будівництво є комплексною забудовою;

- відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, станом на серпень 2019), до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об?єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об?єктів соціальної інфраструктури;

- згідно додатку до Рішення Київської міської ради № 96/1100 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва» від 29.09.2016 до основних техніко-економічних показників детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі міста Києва, в т.ч. входять дошкільні навчальні заходи, загальноосвітні навчальні заклади, навчально-виховні комплекси, і в межах даної компллексної забудови було передбачено і реалізовано будівництво центру розвитку дитини (школи та дитячого садочка), що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 та сертифікатом № ІУ 123210721598, а таким закладам освіти видано ліцензії на провадження освітньої діяльності;

- створення об?єкту соціальної інфраструктури це також є внеском в розвиток інфраструктури відповідної громади, що відповідає ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач-1 просив долучити відповідні докази на стадії апеляційного розгляду, посилаючись на те, що його не було повідомлено належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції.

В свою чергу, як зазначалось вище, позивач просив залишити без розгляду пояснення відповідача-1 та подані ним докази, у зв?язку з пропуском процесуального строку на їх подання і ненаведенням поважності причин такого пропуску.

Також, під час нового розгляду справи, відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу аналогічного вище змісту, а також додаткові пояснення стосовно поважності причин неподання відповідних доказів, зокрема, посилаючись на відповідь АТ «Укрпошта» № 1.25.002.-3102-25 від 28.01.2025, якою повідомлено про невручення відповідачу-1 поштових відправлень ухвал суду першої інстанції.

В свою чергу, під час нового розгляду справи, позивач (у клопотаннях поданих 27.01.2025 та 04.03.2025) також просив залишити без розгляду подані відповідачем-1 докази, у зв?язку з пропуском процесуального строку на їх подання і ненаведенням поважності причин такого пропуску, посилаючись зокрема на те, що суд першої інстанції належним чином повідомляв учасників справи про розгляд справи.

Рух справи

Господарський суд міста Києва у рішенні від 30.10.2023 позов задовольнив. Стягнув солідарно з відповідачів пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 15 844 672,88 грн та суму судового збору.

Висновки суду першої інстанції мотивовані існуванням у відповідачів обов`язку щодо сплати пайового внеску з огляду на введення об`єкта будівництва в експлуатацію та ураховуючи положення п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, п. 3.1, 3.3, 3.4, 4.3 Порядку № 411/1415, а невиконання такого обов`язку є підставою для солідарного стягнення з них заявленого розміру грошових коштів як безпідставно збережених відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 26.06.2024 рішення місцевого господарського суду від 30.10.2023 скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнув з позивача на користь відповідача-2 суму судового збору за подачу апеляційної скарги.

Апеляційний суд виходив з того, що:

- місцевий господарський суд, приймаючи рішення про солідарне стягнення з відповідачів пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок у заявленому розмірі, допустив неправильне застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України, що встановлює зобов`язання повернення безпідставно збережених грошових коштів, а не виконання обов`язку в натурі;

- надані відповідачем-2 до суду апеляційної інстанції нові докази, процесуальний строк на подачу яких суд поновив, підтверджують відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати пайового внеску на створення та розвиток інфраструктури населеного пункту на підставі п. 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI (випадки коли замовники будівництва не залучаються до пайової участі), відповідно, передчасним є висновок суду першої інстанції з посиланням на положення п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX та Порядку № 411/1415 (зі змінами та доповненнями згідно з рішенням № 460/8033) про задоволення позову, оскільки за таких обставин грошові кошти у заявленому позивачем розмірі не підлягають стягненню відповідно до ст.1212 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 07.11.2024 касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/12561/23 скасовано, справу № 910/12561/23 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- висновки суду апеляційної інстанції про можливість прийняття до розгляду додаткових пояснень відповідача-2 та поновлення йому процесуального строку на подання доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, повною мірою не мотивовані та за наведеного вище правового обґрунтування є передчасними, такими що зроблені з порушенням норм ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України;

- як наслідок, є передчасним висновок апеляційного суду про доведеність матеріалами справи відсутності у відповідачів обов`язку зі сплати пайової участі в силу закону, а отже, і наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову;

- за таких обставин доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вказаних положень процесуального права щодо порядку продовження/поновлення процесуальних строків, прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження та неврахування висновків Верховного Суду у названих вище постановах щодо питання застосування, зокрема, ст. 80, 269 ГПК України знайшли своє підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 справу № 910/12561/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 призначено до розгляду на 11.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 розгляд справи відкладено до 29.01.2025, і судове засідання у цей день не відбулось.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 22.01.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо розгляду справи у визначеному складі суду - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 05.02.2025, справу №910/12651/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23, передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 справу №910/12651/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А., призначено розгляд справи №910/12651/23 у судовому засіданні на 05.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 10.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" про участь у всіх судових засіданнях у справі № 910/12561/23 та яке призначено на 05.03.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 розгляд справи №910/12651/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 відкладено до 19.03.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 19.03.2025 з`явились: представник позивача - Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський".

Відповідач-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" в судове засідання 19.03.2025 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвал суду в електронні кабінети учасників справи в системі «Електронний суд».

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги внаслідок неявки представників відповідача-2 - відсутні.

В судовому засіданні 19.03.2025 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача-2, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також, представник позивача заперечував проти долучення до матеріалів справи додаткових доказів, поданих на стадії апеляційного провадження.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 19.03.2025 підтримав доводи апеляційної скарги відповідача-2, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Також, просив врахувати додаткові докази, подані на стадії апеляційного провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції 24.11.2017 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113173281806 по об`єкту будівництва "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (Стадія "П", 4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини)" на вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва. Замовникам вказаного вище будівництва визначено відповідачів-1,-2.

26.08.2021 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ 123210721598 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта, а саме: "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (VII черга будівництва. Коригування)" по вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва. Замовниками вказаного будівництва є відповідачі-1,-2.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній здійснено зокрема на підставі сертифіката про готовність до експлуатації об`єкта, виданого Державною архітектурно - будівельною інспекцією України 26.08.2021 та у відповідності до п.п. 6.4.2 та 6.4.1 п. 6.4 Порядку (в редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033), що за підрахунками позивача в загальному складає 15 325 857, 18 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Стосовно доказів, наданих відповідачами на стадії апеляційного провадження, а саме: копія Генеральної угоди про комплексну забудову території, Витяг з ДПТ, копія Протоколу інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території, копія договору інвестування та делегування функцій замовника, копія договору оренди земельної ділянки 8000000000:85:319:0088, копія дозволу на виконання будівельних робіт, копія сертифікату, Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 504 від 18.07.2023 року та Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 505 від 18.07.2023 року, а також щодо заперечень позивача про долучення таких доказів, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Тобто, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку і залежно від встановленого, - вирішити питання про поновлення або відмову в поновленні цього строку.

Із правового контексту норм статей 118, 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він відновленню.

Таким чином, правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства свідчить про те, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, якийвирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі-Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії");

Так, відповідач-2 обгрунтовуючи неможливість подання додаткових доказів під час судового розгляду в Господарському суді м. Києва посилався на те, що він не отримував ані позовної заяви, ані жодної ухвали суду першої інстанції. При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного Рішення всі конверти поверталися на адресу суду не врученими із зазначенням причин: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання», і відповідач-2 при поданні апеляційної скарги в порушення ст. 258 ГПК України не було надано разом з апеляційною скаргою копії документів, на підтвердження внеску відповідачів в розвиток інфраструктури відповідної громади м. Києва, шляхом створення об`єкту соціальної інфраструктури, і під час підготовки апеляційної скарги, адвокат, який готував апеляційну скаргу, з невідомих для відповідача-2 причин не подав в якості додатків до апеляційної скарги документи, які спростовують доводи позивача в обгрунтування позовних вимог.

Також, під час нового розгляду справи, відповідач-1 подав також додаткові пояснення стосовно поважності причин неподання відповідних доказів, зокрема, посилаючись на відповідь АТ «Укрпошта» № 1.25.002.-3102-25 від 28.01.2025, якою повідомлено про невручення відповідачу-1 поштових відправлень ухвал суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно, ухвали суду першої інстанції не отримувались відповідачами, а отже відповідачі були позбавлені можливості подати свої заперечення та докази проти пред?явленого до них позову, і хоча вимогами процесуального закону передбачено, що неотримання відповідачами ухвал суду першої інстанції свідчить лише про те, що вони повідомлені саме судом про розгляд справи, проте, вказані обставини не спростовують право відповідачів подати відповідні докази на стадії апеляційного провадження, як і не спростовують їх право бути почутими в контексті поданих доказів, справедливості судового провадження та ухваленого за його наслідками судового рішення, яке має бути ухвалено у відповідності в сукупності до засад господарського судочинства.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що юридичним місцезнаходженням скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" є : м.Київ, вул. Електриків, 23Б (відомості про що наявні в матеріалах справи), а ухвали суду першої інстанції від 10.08.2023 про відкриття провадження у справі (в якій зокрема запропоновано скаржнику надати відзив і докази по справі у строк 15 днів з моменту отримання ухвали) (т. 1, а.с. 56), від 28.08.2023 (т. 1, а.с. 65) направлялись йому за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23, тобто не за адресою юридичного місцезнаходження, що суперечить ст. 120 ГПК України. В свою чергу, за адресою м.Київ, вул. Електриків, 23Б були направлені лише ухвали від 25.09.2023 (про витребування доказів і відкладення підготовчого засідання), від 09.10.2023 (про призначення справи до розгляду по суті), в яких не зазначено про можливість подати докази та/або відзив по справі та не встановлено жодних строків на подання таких.

Згідно з ч.5 ст. 80 ГПК України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, доводи відповідачів про поновлення строку та долучення до справи докази та наведені у клопотаннях про долучення відповідних доказів обґрунтування, враховуючи обставини стосовно того, що юридичним місцезнаходженням скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" є : м.Київ, вул. Електриків, 23Б (відомості про що наявні в матеріалах справи), а ухвали суду першої інстанції від 10.08.2023 про відкриття провадження у справі (в якій зокрема запропоновано скаржнику надати відзив і докази по справі у строк 15 днів з моменту отримання ухвали) (т. 1, а.с. 56), від 28.08.2023 (т. 1, а.с. 65) направлялись йому за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23, тобто не за адресою юридичного місцезнаходження, що суперечить ст. 120 ГПК України, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 2, 118, 119, 120, 269 ГПК України, враховуючи в сукупності поважність причин пропуску такого, і враховуючи те, що вони мають такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам процесуального законодавства, дійшов до висновку про можливість поновлення процесуального строку для подання відповідачами додаткових доказів та долучення до матеріалів справи наступних доказів: копія Генеральної угоди про комплексну забудову території, Витяг з ДПТ, копія Протоколу інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території, копія договору інвестування та делегування функцій замовника, копія договору оренди земельної ділянки 8000000000:85:319:0088, копія дозволу на виконання будівельних робіт, копія сертифікату, Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 504 від 18.07.2023 року та Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 505 від 18.07.2023 року.

У зв?язку з наведеним, заперечення позивача (у клопотаннях поданих 27.01.2025 та 04.03.2025) про залишення без розгляду поданих відповідачами доказів, - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на ст. ст. 2, 118, 119, 269 ГПК України.

Розглянувши по суті спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Суд апеляційної інстанції враховує, що станом на час виникнення спірних правовідносин була чинною ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" яка встановлювала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч. 1).

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2).

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3).

До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції); 14) об`єктів, що споруджуються на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (ч. 4).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч. 5).

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків (ч. 6).

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону (ч. 7).

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь (ч.8).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9).

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (ч. 10).

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (ч. 11).

Статтю 40 Закону № 3038-VI виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX ).

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Встановлено, що протягом 2020 замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Зміст ст. 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком забудовника.

За змістом Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.

Проте, у випадку якщо замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлює, що встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Проте, судом першої інстанції при прийнятті рішення про солідарне стягнення з відповідачів-1,-2 пайового внеску 15 844 672, 88 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету допущено неправильне застосування ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, що встановлює зобов`язання повернення безпідставно збережених грошових коштів, а не виконання обов`язку в натурі.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що висновки суду першої інстанції з посиланням на положення п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX та Порядок, затверджений Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 за № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033), про наявність у відповідачів-1,-2, як замовників будівництва обов`язку перерахувати органу місцевого самоврядування кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у заявленому розмірі, - є необгрунтованими з огляду на наступне.

Ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пунктами 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX також встановлено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

В користуванні відповідача-1 знаходились земельні ділянки: 85:319:006, 85:319:019, 83:319:020.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Київський річковий порт" та відповідачем-1 було укладено генеральну угоду про комплексну забудову території, відповідно до п. 2.1 якої сторони погодили спільну організацію та реалізацію сторонами низки організаційних, фінансово-господарських, юридичних та інших заходів, спрямованих на комплексну забудову території проекту, проведення конкурсу на комплексну забудову території проекту, залучення інвестора для здійснення комплексної забудови території проекту, залучення всіх землекористувачів в межах території проекту задля спільної реалізації забудови.

Під територією проекту розуміється "Комплексна забудова території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі міста Києва". В межах комплексної забудови передбачається будівництво об`єкту соціального призначення.

Відповідно до п. 2.3 генеральної угоди одним з етапів реалізації проекту є організація і проведення інвестиційного конкурсу стосовно визначення переможця щодо визначення найкращого варіанту комплексної забудови території кварталу у складі земельних ділянок з кодом 85:319:006, 85:319:018, 83:319:020, 85:319:028, 85:319:026, 85:319:034, 85:319:027, 85:319:033 та визначення найкращої інвестиційної пропозиції щодо створення об`єкту на вказаних земельних ділянках за умови комплексного девелопменту території переможцем інвестиційного конкурсу.

В подальшому, ПАТ "Київський річковий порт" та відповідачем-1 було проведено конкурс на здійснення комплексної забудови, за результатами якого обрано переможця, яким став відповідач-2, з відповідним укладенням договору про інвестування та делегування функцій замовника № 01 від 01.08.2016.

Відповідно до договору № 1507/181/ДПТ з Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), було розроблено проект детального плану території у межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради "Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва" від 29.09.2016 № 96/1100, відповідно до ст. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР та рішення Київради "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" від 13.11.2013 № 518/10006 затверджено детальний план території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва відповідно до основних техніко-економічних показників (техніко-економічних показників та основних положень з графічними матеріалами).

11.07.2017 між відповідачем-2 та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:319:0088. Договір укладено на 25 років. Цільове використання (вид використання) - для житлової та громадської забудови.

24.11.2017 Державною архітектурно-будівельна інспекцією України було видано відповідачам-1,-2 дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113173281806 на об`єкт будівництва "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)" (Стадія "П", 4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини) на вул. Електриків 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва".

18.08.2021 Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ 123210721598 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта, а саме: "Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) (VII черга будівництва. Коригування)" по вул. Електриків, 21-23, 23-Б у Подільському районі м. Києва.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на дату затвердження детального плану території), детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

За змістом Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва зазначено, що за санітарно-гігієнічними параметрами стану навколишнього природного середовища та за нормами санітарних правил планування і забудови територій ділянка в межах детального плану території придатна для комплексної забудови з об`єктами житлового, громадського, адміністративного призначення, об`єктами соціальної інфраструктури та паркінгами. Розміщення житлово-громадських об`єктів на територіях підприємств та комунально-складських об`єктів, намічених для реструктуризації, можливе лише після здійснення оздоровчих заходів, що забезпечать нормативну якість середовища, підтверджену відповідними дослідженнями.

Положеннями ст. 33 Закону № 3038-VІ визначено, що комплексна забудова території здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об`єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об`єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами.

Рішення про розроблення детального плану певної території одночасно є рішенням про комплексну забудову цієї території.

Функції замовника комплексної забудови території може виконувати власник (користувач) відповідної земельної ділянки в межах такої земельної ділянки, переданої (наданої) йому в установленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт, а також детального плану території - будівництво даного об`єкту є комплексною забудовою, яка здійснювалася за результатами інвестиційних конкурсів, що охоплюється п. 5 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VІ.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 зауважив, що щодо звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури, то зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об`єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об`єкта споруджує на цій земельній ділянці об`єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).

Згідно з додатком до Київської міської ради № 96/1100 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва» від 29.09.2016 до Основних техніко-економічних показників детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва, зокрема, входять: дошкільні навчальні заклади; загальноосвітні навчальні заклади; навчально-виховні комплекси.

Відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт від 24.11.2017 № ІУ113173281806 та сертифікату від 26.08.2021 № ІУ 123210721598 в межах комплексної забудови було передбачено і реалізовано будівництво центру розвитку дитини (школи та дитячого садочка).

Як вбачається з розпоряджень Київської міської військової адміністрації від 18.07.2023 № 503, 504 приватному закладу освіти (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ідентифікаційний код 44577710, видано ліцензію на провадження освітньої діяльності на рівні повної загальної середньої освіти за рівнем початкової освіти та базової середньої освіти за місцем освітньої діяльності: Україна, 04176, м, Київ, Набережно-Рибальська дорога, будинок 5-а.

Крім того, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 вказав, що Закон України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлює умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об`єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об`єктом.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідачів-1,-2 відсутній обов`язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту через розповсюдження на спірні правовідносини ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VІ.

Враховуючи, наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п.п. 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VІ, відсутні підстави для залучення відповідачів-1,-2, як замовників будівництва до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що свідчить про відсутність у відповідачів-1,-2 обов`язку зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту та відповідно відсутність у відповідачів-1,-2 обов`язку з повернення грошових коштів у заявленій у позові сумі - 15 844 672,88 грн., в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам учасникам по справі та не здійснив аналіз вище наведених положень Цивільного кодексу України, внаслідок чого припустився помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

За встановлених апеляційним судом обставин справи, рішення місцевого господарського суду, яке прийняте при невідповідності висновків суду обставинам справи, призвело до порушення норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ДТД» про стягнення 15 844 672, 88 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.

В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи спростовуються матеріалами справи.

Усі інші доводи, обгрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими обставини з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- судовий збір за подачу позову у розмірі 190 136 (сто дев`яносто тисяч сто тридцять шість) грн 07 коп слід залишити за Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" слід стягнути 285 204,10 грн (двісті вісімдесят п`ять тисяч двісті чотири грн 10 коп.). за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД"на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23- задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/12561/23- скасувати.

3. Ухвалити нове рішення у справі яким:

У задоволенні позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ДТД» про стягнення 15 844 672, 88 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету - відмовити повністю.

4. Судовий збір за подачу позову у розмірі 190 136 (сто дев`яносто тисяч сто тридцять шість) грн 07 коп залишити за Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

5. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 04633423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" (04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 23Б; ідентифікаційний код 40039630) 285 204,10 грн (двісті вісімдесят п`ять тисяч двісті чотири грн 10 коп.). за подачу апеляційної скарги.

6. Матеріали справи № 910/12561/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту постанови: 26.05.2025.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров