Постанова

від 30.04.2025 по справі 908/1968/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1968/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. доповідач,

суддів: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання: Солодова І.М.

За участю:

Представник позивача: Чорний І.В. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів_ самопредставництво

Представник відповідача: Кузнецов І.С. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 (повний текст рішення складено 22.10.2024, суддя Горохов І.С.) у справі № 908/1968/24

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69-А

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» про стягнення суми штрафних санкцій за порушення умов договору № 695-23 (ЦЗ) від 05.09.2023 у розмірі 777 384,00 грн, що складається з пені 0,1 % в розмірі 331 344,00 грн, штрафу у розмірі 7 % у сумі 446 040,00 грн.

Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором № 695-23 (ЦЗ) про закупівлю казанків індивідуальних польових від 05.09.2023 на суму 6 372 000,00 грн. У зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 7.2 договору пеню за період з 01.10.2023 по 21.11.2023 в сумі 331 344,00 грн та штраф в сумі у розмірі 7 % від вартості товару в сумі 446 040,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024, у даній справі, позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69-А, ідентифікаційний код юридичної особи 30105738) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) пеню в розмірі 33 134,40 грн (тридцять три тисячі сто тридцять чотири гривні 40 коп.) та штраф в розмірі 44 604,00 грн (сорок чотири тисячі шістсот чотири гривні 00 коп.). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69-А, ідентифікаційний код юридичної особи 30105738) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 9328,61 грн (дев`ять тисяч триста двадцять вісім гривень 61 коп.).

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, через систему «Електронний суд», звернулась ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить скасувати рішення суду від 17.10.2024 в частині відмови в позовних вимогах та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ТОВ «Мік» на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 12 593,62 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах, оскільки його ухвалення в оскаржуваній частині здійснено з порушенням норм матеріального та не дотриманням норм процесуального права, яке підлягає скасуванню в даній частині.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах, ухвалено, зокрема з порушенням норм процесуального права;

- з урахуванням наявних доказів, які містяться в матеріалах справи, судом першої інстанції не здійснено належним чином їх аналізу;

- рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у справі № 908/1968/24 в частині відмови в позовних вимогах, на думку Апелянта, в оскаржуваній частині, ухвалено у тому числі з істотним порушенням норм матеріального права;

- виходячи з частини 2 статті 265 ГК України та предмету Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем, а також враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором, який за своєю правовою природою є договором поставки;

- відповідно до умов Договору, Сторони дійшли згоди про те, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього Договору. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги термін прострочення оплати, узгоджене учасниками умов договору передбаченого розділами 5 - 7, а отже й настання наслідків, завданих неналежним виконанням;

- ураховуючи доводи Апелянта, оскаржуване судове рішення першої інстанції в частині відмови в позові містить порушення норм матеріального права, щодо неврахування умов визначених Договором, норм Цивільного кодексу України та норм Господарського кодексу України;

- з підстав, визначених п. 5 ч. 2 ст. 258 ГПК України, рішення першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах підлягає скасуванню як незаконне і необґрунтоване (неповнотою та неправильністю встановлених обставин, які мають значення для справи), внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки, неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин;

- рішенням суду першої інстанції помилково та необґрунтовано зменшено розмір штрафних санкцій до 90%;

- невсебічне, неповне, необ`єктивне та небезпосереднє дослідження судом першої інстанції наявних у справі доказів в частині відмови у позовних вимогах (в порушення ч. 1 ст. 86 ГПК України);

- судом першої інстанції не враховано тих обставин, що правовідносини з долученою Відповідачем судовою практикою не є подібними, оскільки в даному договорі №908/1968/24 сторони дійшли згоди, що відповідно до пункту 12.7 Договору, Сторони дійшли згоди про те, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього Договору. Відтак, Позивач є військовою частиною та відповідно в умовах воєнного стану несвоєчасна поставка товару має негативний наслідок для військових на полі бою, де кожен день прострочення має непоправні наслідки та несе загрозу здоров`ю та життю військовослужбовців;

- судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо залишення поза увагою доводів Позивача, оскільки заперечення Відповідача у своєму відзиві містили набір тексту та судової практики без спростування підстав, про які сторони дійшли згоди у Договорі, що стосується доведення обставин непереборної сили, порядок доказування, у разі їх наявності, що міститься в Розділі №9 Договору. Єдиним документом, що може звільнити Відповідача від нарахованих штрафних санкцій - це надання оригіналу Сертифікату Торгово-промислової палати України, з попередньо надісланим повідомленням про настання форс-мажорних обставин. Згідно п. 9.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Пунктом 9.2. Договору, сторони передбачили, що сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше п`ятнадцяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомлення про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків. Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

- згідно ст. 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення. Згідно ст. 13 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» органами забезпечення Державної прикордонної служби України є підприємства, установи, а також підрозділи технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення її діяльності, які функціонують як самостійно, так і в складі відповідно центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, його територіальних органів, Морської охорони, інших органів охорони державного кордону, навчальних закладів Державної прикордонної служби України. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», одними із обов`язків Державної прикордонної служби України є участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту та відсічі збройній агресії проти України шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, протимінної діяльності, а також у заходах з відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, протимінної діяльності, а також у заходах з відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України. З наведеного вбачається, що на Державну прикордонну службу України, як правоохоронний орган спеціального призначення, покладається протидія збройній агресії проти України, зокрема протидія збройній агресії російської федерації проти України, яка почалася 24.02.2022;

- згідно ст. 16 Закону України «Про оборону України» підприємства, установи та організації усіх форм власності виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву, здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель. Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг. Зважаючи на наведене, швидке, достатнє матеріально-технічне забезпечення усіх органів, які беруть пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України має бути пріоритетом у діяльності не тільки органів державної влади і місцевого самоврядування, а й суб`єктів господарювання;

- водночас, невиконання відповідачем умов договору у визначені строки призвело до того, що позивач взагалі не отримав тих товарів, які йому необхідні для належного виконання поставлених перед ним завдань щодо відсічі збройної агресії Російської Федерації, позивачу довелось (чи доведеться) здійснити пошук нових постачальників, укладення нових договорів, що потребує використання додаткових фінансових та організаційних ресурсів, а також відтерміновується у часі належне виконання ним обов`язків, передбачених законодавством щодо оборони країни. Таким чином, доводи відповідача про те, що неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань щодо постачання товарів військового призначення в умовах воєнного стану позивачу, який є одним з органів забезпечення Державної прикордонної служби України, яка натомість задіяна у відсічі збройної агресії російської федерації, не було заподіяно збитків, є необґрунтованими. Аналогічних висновків дійшли суди у справі №914/1561/23;

- з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не спростовано, що відповідач, укладаючи договір в умовах воєнного стану, під час якого відбуваються активні бойові дії із застосуванням, зокрема і ракетного озброєння, вжив усіх можливих заходів щодо належного виконання умов укладеного договору, зокрема забезпечив виробничі підрозділи альтернативними джерелами електропостачання, вжив заходів щодо пристосування графіку робочого часу його працівників у відповідності до графіків відключень електроенергії тощо. Також з умов договору не вбачається, що товар, який мав бути поставлений позивачу, підлягав обов`язковому виготовленню лише відповідачем. Наведене, з огляду на необхідність належного виконання відповідачем умов договору, не виключало можливості придбання аналогічного товару в інших виробників чи постачальників;

- сторони у п. 12.7. договору зазначили, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для невиконання цього договору;

- судом першої інстанції необґрунтовано прийнято до уваги доводи Відповідача у відзиві та запереченнях, які зводилися до того, що Позивач нібито необґрунтував розмір завданих збитків, однак дане твердження Відповідача не відповідає дійсності, оскільки у даному спорі нараховано штрафні санкції, а не збитки. Тому, наголошуємо, що це є різні поняття та відповідальність з урахуванням наступних умов Договору, які Позивач не застосовує у даному предметі спору, а навпаки розмежовує в п. 7.4 вказаного договору; Відповідно до п. 7.4 Договору, незалежно від сплати пені та штрафу сторона, що порушила цей договір відшкодовує іншій стороні завдані в результаті цього збитки без урахування розміру штрафних санкцій. Для прикладу: неустойка (штраф та пеня) - це фіксована сума за несвоєчасно поставлений товар або взагалі непоставлений, а збитки - це глобальні наслідки, які можуть настати, коли для прикладу ввесь батальйон на полі бою на сході України недотримає амуніцію, продукти інше майно і оборона кордону буде неналежною, а у випадку контрнаступу, то його може не відбутися, а як наслідок це в результаті невиконання наказу командира за що передбачена кримінальна відповідальність. Такі збитки можуть бути оцінені Державою: не в тисячі, а в мільйони гривень, в залежності від характеру завдання збитків та втрачених територій;

- таким чином, судова практика, на яку посилався Відповідач та яку безпідставно взято до уваги судом першої інстанції не стосується подібних правовідносин, а право на судовий спір про відшкодування завданих збитків Військовою частиною НОМЕР_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю МІК - не ініціювалося та п. 7.4 Договору у справі №908/1968/24, Позивачем не було застосовано. Відтак, Позивач може скористатися таким правом та звернутися з відповідним позовом у майбутньому, додатково стягнути з Відповідача суму завданих збитків. Проте, заявлені штрафні санкції у справі №908/1968/24 підлягають стягнення у повному обсязі;

- звертаємо увагу суду апеляційної інстанції про наявну актуальну судову практику у іншій справі з подібними правовідносинами №910/6145/23 та правовим Висновком касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 17.09.2024 щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції від 04.03.2024 та апеляційної інстанції від 26.06.2024 про відхилення доводів Відповідача щодо зменшення штрафних санкцій (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121660814);

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/1968/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/1968/24.

26.11.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 30.04.2025 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у справі № 908/1968/24, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив обґрунтований наступним:

- фактично, суд першої інстанції зменшив розмір заявлених Позивачем штрафних санкцій за порушення строків поставки на 90% відсотків і стягнув пеню в сумі 33 134,40 грн замість 331 344,00 грн та штраф в сумі 44 604,00 грн. замість 446 040,00 грн. Відповідач вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права щодо зменшення розміру неустойки;

- наразі, під час воєнного стану у Верховному Суді вже є справи, в яких на користь ТОВ «МІК» вирішено питання стосовно зменшення неустойки на 90%, 99% і 83,6%. Зокрема, у постанові у справі №910/14264/23 від 20.06.2024 за участю Відповідача ТОВ «МІК», де зменшення неустойки на 90% залишилось без змін, у постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23 за участю Відповідача ТОВ «МІК», де зменшення неустойки на 99% залишилось без змін, у Постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22, де також розглядалось питання зменшення заявленої до стягнення з ТОВ «МІК» неустойки і залишено без змін рішення судів двох попередніх інстанцій, які погодилися із клопотанням ТОВ «МІК» про зменшення неустойки на 83,6%;

- важливим є те, що в Постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22 відзначено, що для зменшення неустойки може бути достатнім наявність лише однієї з істотних обставин, з якими суд пов`язує можливість такого зменшення. Поряд з цим, у вищевказаній справі враховано більшість тих самих істотних обставин, які покладені в обґрунтування клопотанням ТОВ «МІК» про зменшення неустойки у справі №910/7984/22 (виконання завдань для потреб ЗСУ, бронювання у зв`язку з цим працівників, знаходження у м. Запоріжжя в районі проведення бойових (військових) дій, та інших виробництв в незначній територіальній віддаленості від бойових (військових) дій), та до них прислухались суди всіх трьох інстанцій;

- як було встановлено судом першої інстанції, посилання позивача на пункт 12.7 договору про те, що «Сторони дійшли згоди про те, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього договору» є безпідставним, оскільки договір № 695-23/ЦЗ від 05.09.2023 не містить такої фрази у п. 12.7 договору, тому посилання на цю обставину й в апеляційній скарзі не може братись судом до уваги в якості підстав для задоволення вимог позивача;

- підприємство Відповідача виконує завдання (виробництво та поставку товарів воєнного призначення) по забезпеченню потреб Збройних Сил України, працівники якого мають бронювання за погодженням з Міністерством оборони України відповідно з наказом Міністерства Економіки України №5827 від 04.03.2024 на 2024 рік (доданий до відзиву);

- підприємство Відповідача знаходиться у м. Запоріжжі, яке входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення бойових дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, а тому підприємницька діяльність Відповідача ускладнюється постійними ракетними обстрілами, повітряними тривогами та відключеннями світла на виробничих потужностях;

- частина виробничих об`єктів Відповідача, право власності на які підтверджується витягами з Держреєстру речових прав, які знаходились у м. Охтирка (Сумська область), м.Оріхів, м. Токмак, м. Мелітополь (Запорізька область) або зруйновані, або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебувають в окупації російських військ, що негативним чином вплинуло на фінансовий стан Відповідача. У підтвердження даного факту Відповідачем надані акт комісійного обстеження об`єкту, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 29.11.2022, листи ГУ НП в Запорізькій області від 15.02.2023 про внесення до ЄДР відповідних фактів захоплення будівель Відповідача невідомими особами з числа військових РФ;

- згідно Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2024, чистий прибуток ТОВ «МІК» становив 504 тис. грн, при цьому розмір нарахованих штрафних санкцій лише за цим договором майже в 1,5 рази перевищує суму одержаного Відповідачем прибутку у звітному періоді;

- покладення на Відповідача штрафних санкцій в розмірі 777 384,00 грн. в даному випадку набуває ознак каральної функції та розцінюється Відповідачем як надмірний тягар для суб`єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану, в тому числі співпрацює задля виконань завдань забезпечення обороноздатності держави України;

- суд першої інстанції прийняв до уваги, що пошкодження виробничих об`єктів та швейного обладнання відповідача, яке підлягало використанню для виготовлення товару, в т.ч. за договором № 695-23 (ЦЗ) від 05.09.2023, могло вплинути на господарську діяльність відповідача та, як наслідок, зумовити прострочення поставки товару, а також що обставини часткового пошкодження, руйнування виробничих об`єктів відповідача внаслідок військової агресії російської федерації суттєво вплинули та позбавили відповідача можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов`язана із підтриманням галузі обороноздатності держави;

- цілком вірно зазначено судом, що доводи позивача з приводу заперечень щодо зменшення штрафних санкцій, оскільки наявність Сертифікату Торгово-промислової палати України не є єдиним беззаперечним доказом наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, а тому не є підставою для відмови у задоволенні клопотання Відповідача, оскільки у даному випадку розглядається питання про зменшення, згідно зі статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, заявлених до стягнення штрафних санкцій, а не звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором у порядку. Тож дотримання/не дотримання товариством відповідної процедури не впливає на вирішення судом питання наявності існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм;

- з урахуванням зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення неустойки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виключність обставин цієї справи для зменшення суми неустойки;

- в апеляційній скарзі Позивачем зазначено те, що невиконання відповідачем умов договору у визначені строки призвело до того, що позивач взагалі не отримав тих товарів, які йому необхідні для належного виконання поставлених перед ним завдань щодо відсічі збройної агресії Російської Федерації, позивачу довелось (чи доведеться) здійснити пошук нових постачальників, укладення нових договорів, що потребує використання додаткових фінансових та організаційних ресурсів. Однак, ніяких доказів вираження чи заподіяння збитків Позивачу у майновому (цифровому) значенні не надано. Позивачем ніяк не доведено факти заподіяння збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі. Доводи позивача про те, що невиконання цієї поставки товару призвело до порушення прав на швидке, достатнє матеріально-технічне забезпечення усіх органів, які беруть пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, не є підтвердженими і не виражені у майновому значені для можливості оцінки збитків, адже Позивач не дає жодних належних і допустимих доказів вищезазначених обставин. Таким чином, незначні порушення договірних зобов`язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси;

- також слід врахувати, що здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії воєнного часу має розцінюватися судом не як здійснення діяльності на власний ризик, а більше як забезпечення громадян робочими місцями, сплата податків, а отже і як складова забезпечення життєдіяльності країни;

- судом першої інстанції враховано доведені обставини руйнування та пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації частини промислових потужностей, значні втрати майна відповідача, розташованого у власній та орендованій нерухомості, а також необхідність забезпечення значної кількості працівників ТОВ «МІК» заробітною платою, незначний термін прострочення договірних зобов`язань, а також ненадання позивачем доказів негативних наслідків порушення строків постачання відповідачем, майновий стан відповідача, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 90%;

- покладення на відповідача неустойки в заявленому позивачем розмірі становить більше ніж 10% ціни Договору, тому набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України;

- Суд не може збирати докази замість Позивача як сторони, яка заявляє про доведеність певних фактів, але жодних доказів на підтвердження фактів заподіяння збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі Позивачем не надано. Доводи Позивача про те, що невиконання поставки товару у визначені в договорі строки призвело до порушення прав на швидке, достатнє матеріально-технічне забезпечення усіх органів, які беруть пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України також не є підтвердженим і не виражені у майновому значенні для можливості оцінки збитків, тому зазначені доводи Позивача слід відхилити як недоведені належним чином;

- як слідує із наведеної вище судової практики ТОВ «МІК» - правова позиція Відповідача у цій справі щодо зменшення заявленої до стягнення неустойки є непоодинокою, та цілком підтримується Верховним Судом в актуальній судовій практиці, і на думку Відповідача є наявними усі складові обставини, які дають суду підстави задовольнити клопотання про зменшення неустойки, адже розмір заявленої до стягнення неустойки є неспівмірним зі збитками від порушення зобов`язання, наявність яких Позивачем навіть не доведена. Тим більше, у всіх цих справах мова йде не про повне звільнення від відповідальності Відповідача, а зменшення заявленої неустойки до адекватного спірним обставинам розміру;

- інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди Позивача з висновком суду першої інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції;

- в даному випадку суд першої інстанцій враховуючи характер спору в достатній мірі мотивував і обґрунтував своє рішення, рішення суду є законним і обґрунтованим, та, відповідно таким, що відповідають ст. 236 ГПК України.

30.04.2025 секретарем судового засідання Солодовою І.М. було встановлено неможливість проведення відеоконференції з представником Позивача/Чорним І.В. В призначений час представник Позивача не вийшов на зв`язок для участі в судвому засіданні в режимі відоеконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу відеконфенцзв`язку ЄСІТС. За таких обставин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції, про що складений відповідний акт.

У судовому засіданні 30.04.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю МІК (Постачальник за договором) укладено договір № 695-23 (ЦЗ) про закупівлю казанків індивідуальних польових від 05.09.2023 (надалі - договір).

За умовами п. 1.1. договору Постачальник зобов`язується у 2023 поставити Замовнику товари, зазначені в Специфікації (Додаток №1), а Замовник прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: казанок індивідуальний польовий, код ДК 021:2015-39220000-0 Кухонне приладдя, товари для дому та господарства і приладдя для закладів громадського харчування. Кількість товарів в асортименті та цінами згідно Специфікації (Додаток №1).

Відповідно до п. 3.1. договору загальна сума договору складає: 6 372 000,00 грн (шість мільйонів триста сімдесят дві тисячі гривень 00 копійок), у т.ч. ПДВ 20 % - 1 062 000,00 грн (один мільйон шістдесят дві тисячі гривень 00 копійок).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що ціна на товар зазначається у специфікації (додаток №1) із врахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок-фактура) та накладна Постачальника, підписана сторонами.

В п. 3.3. договору зазначено, що загальна сума цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін.

Порядок здійснення розрахунків за товар сторони погодили в розділі 4 договору.

Так, оплата за товар здійснюється в національній валюті України (п. 4.1.).

Розрахунок за товар здійснюється лише після його фактичного отримання Замовником на підставі належним чином оформлених видаткових накладних Постачальника впродовж 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання товару та підписання сторонами накладної, що є підставою для оплати (п. 4.2.).

У п. 5.1. договору сторони погодили строк (термін) поставки (передачі) товарів. Так, Постачальник зобов`язаний поставити товар у розпорядження Замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах договору, в термін не пізніше 30.09.2023 року.

Пунктом 5.2. договору узгоджено місце поставки (передачі) товарів. Поставка товару здійснюється транспортом Постачальника. Поставки та передачі товарів Замовнику на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010) за адресою: м. Київ, вул. Світла, 6.

Згідно з п. 5.3. договору, до кожної партії товару, що постачається, Постачальник обов`язково надає Замовнику видаткові накладні (не менше двох примірників Замовнику), рахунки-фактури (не менше одного примірника Замовнику), завірені підписами уповноваженої особи (осіб) Постачальника.

Відповідно до п. п. 6.1. Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

За умовами п. 6.3.1. договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

У п. 7.1. договору закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України) сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За умовами п. 11.1. договору він набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2023.

До договору сторонами була підписана специфікація №1, яка є невід`ємним додатком до договору, в якій погоджено найменування, кількість та вартість товару, який відповідач зобов`язався поставити позивачу на умовах договору.

Згідно із специфікацією №1 відповідачем поставляється відповідачу товар: казанок індивідуальний польовий, у кількості 15 000 штук за ціною 424,80 грн з ПДВ на суму 6 372 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 % - 1 062 000,00 грн.

Відповідач постав позивачу обумовлений договором товар з порушенням погоджених в п. 5.1. договору строків, а саме: 22.11.2023 за видатковою накладною № 11/20/01.

Отже, зобов`язання щодо поставки товару на загальну вартість 6 372 000,00 грн відповідачем виконано, але невчасно, чим порушено п. 5.1., п. п. 6.3.1. договору.

Внаслідок наявності порушення відповідачем зобов`язань щодо строків поставки товару в рамках договору та з метою досудового врегулювання спору щодо сплати пені та штрафу за несвоєчасно поставлений товар, позивач 20.05.2024 направив на адресу відповідача претензію № 06.1.2/3675-24-Вих. від 16.05.2024.

Відповіді на претензію позивача відповідач не надав, питання щодо сплати штрафних санкцій у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за договором сторонами в добровільному порядку не врегульовано.

Стягнення з відповідача пені в сумі 331 344,00 грн та штрафу в сумі 446 040,00 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань з поставки товару стало предметом розгляду даної справи.

Відповідач не заперечив проти порушення строків поставки товару позивачу, просить зменшити розмір штрафу та пені на 90 %.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Причиною подання апеляційної скарги стала незгода позивача зі зменшенням судом першої інстанції суми штрафних санкцій, з урахуванням чого колегія суддів зважає на таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання зменшення пені та штрафу, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що:

- зруйновано офісні, складські, виробничі, допоміжні приміщення, які ТОВ «МІК» орендує у м. Оріхів, вул. Янцена Йогана буд. 139 (Акт від 14.03.2023 обстеження об`єкту), орендуються та захоплені військовими рф у м. Мелітополь вул. Героїв України, буд. 139, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, буд. 34, перебувають у власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.07.2020 у м. Токмак, вул. Шевченка буд. 3А, (подано заяви про вчинення злочинів щодо майна товариства у м. Мелітополь та м. Токмак, які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань як відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 12022082140000344 від 02.03.2022 та у кримінальному провадженні № 12022080000000133 від 14.03.2022), відповідь ГУ НП в Запорізькій області № 4370/70-2023 від 01.05.2023 на запит товариства щодо реєстрації Пологівським РВП ГУ НП в Запорізькій області факту руйнування майна у м. Оріхів та реєстрація в ЄО за № 1981 від 16.02.2023 з передачею матеріалів до УСБУ в Запорізькій області;

- зазначені обставини суттєво вплинули та позбавили відповідача можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов`язана із підтриманням галузі обороноздатності держави;

- відповідач має незначне прострочення у часі щодо поставки товару заявлена та сума штрафних санкцій становить 12,2% ціни договору;

- відповідач не відмовлявся від виконання своїх обов`язків за договором;

- відсутні докази понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача.

Колегія суддів, дослідивши договір № 695-23 (ЦЗ) про закупівлю казанків індивідуальних польових від 05.09.2023, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що посилання позивача на пункт 12.7 договору про те, що «Сторони дійшли згоди про те, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього договору» є безпідставним, оскільки договір № 695-23/ЦЗ від 05.09.2023 не містить такої фрази у п. 12.7 договору.

З урахуванням зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду із стягнення неустойки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені та штрафу на 90%.

При цьому, за змістом судового рішення місцевого господарського суду, у суду апеляційної інстанції немає підстав вважати, що судова практика, на яку посилався Відповідач та яку взято до уваги судом першої інстанції не стосується подібних правовідносин.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки фактично не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що доводи позивача з приводу заперечень щодо зменшення штрафних санкцій є безпідставними, оскільки наявність Сертифікату Торгово-промислової палати України не є єдиним беззаперечним доказом наявності підстав для зменшення штрафних санкцій. ТОВ «МІК» виконує роль постачальника та підтримує галузь обороноздатності держави, зокрема Міністерство оборони України погодило бронювання працівників товариства на 2024 рік, що підтверджується наказом № 5827 від 04.03.2024. З фінансової звітності відповідача вбачається, що за 1 квартал 2024 року прибуток ТОВ «МІК» складає 504 тис. грн., що є сукупним доходом за останній звітний період. У звіті про фінансовий стан від 30.09.2023 поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 2 648 847 тис грн. та всього за поточними зобов`язаннями і забезпеченнями підприємство має заборгованість у розмірі 2 730 252 тис грн.

У постанові від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником; чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер; а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду; поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Колегія суддів виходить з того, що оцінка обставин справи (їх сукупність) щодо підстав для зменшення розміру неустойки, була проведена місцевим господарським судом на підставі аналізу конкретної ситуації, наданих сторонами доказів згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України і відповідна мотивація викладена у рішенні суду першої інстанції. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Апеляційний суд також зазначає, що зменшення розміру неустойки є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що невиконання відповідачем умов договору у визначені строки призвело до того, що позивач взагалі не отримав тих товарів, які йому необхідні для належного виконання поставлених перед ним завдань щодо відсічі збройної агресії Російської Федерації, відхиляються колегією суддів, оскільки, як свідчать наявні у справі докази, відповідачем поставка обумовленого умовами договору товару була здійснена 22.11.2023 за видатковою накладною № 11/20/01 на суму 6 372 000,00 грн. Отже, зобов`язання щодо поставки товару відповідачем виконано у повному обсязі, але з порушенням погоджених в п. 5.1. договору строків.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що позивачу довелось (чи доведеться) здійснити пошук нових постачальників, укладення нових договорів, що потребує використання додаткових фінансових та організаційних ресурсів, а також відтерміновується у часі належне виконання ним обов`язків, передбачених законодавством щодо оборони країни.

Щодо аналогічних висновків у справі №914/1561/23, на які посилається позивач, колегія суддів зазначає наступне.

Дослідивши загальнодоступні відомості на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, апеляційний господарський суд встановив, що у справі №914/1561/23 було винесено, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2023 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» про стягнення 1075632,94 грн, яким позов задоволено частково, а також постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024, якою апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1) №14/14000-23-Вих від 13.10.2023 року (вх. № 01-05/3213/23 від 17.10.2023 року) залишено без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі № 914/1561/23 - без змін.

З огляду на зазначене, посилання скаржника на аналогічні висновки у справі №914/1561/23, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки норми Господарського процесуального кодексу України не передбачають як застосування прецедентів, так і обов`язковості вказівок (правових позицій), що містяться у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо посилань апелянта на наявну актуальну судову практику у іншій справі з подібними правовідносинами №910/6145/23 та правовим Висновком касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 17.09.2024 щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції від 04.03.2024 та апеляційної інстанції від 26.06.2024 про відхилення доводів Відповідача щодо зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Справа №910/6145/23 не є подібною до справи, що розглядається, оскільки у наведеній позивачем справі №910/6145/23 відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а у справі, що розглядається таке клопотання відповідачем було заявлено.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 910/6145/23 зазначено:

« 4.33 Тобто у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 міститься висновок Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм статей 3, 6, 509, 551, 625, 627 ЦК України та статті 233 ГК України, якими взагалі не регулюються спірні відносини нарахування пені та штрафу в цій справі, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач заявляв клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

4.34 При цьому апеляційний господарський суд, перевіривши викладені в апеляційній скарзі посилання відповідача стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зазначив, що матеріали справи не містять вказаного клопотання та доказів його подання до суду першої інстанції. Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначеної обставини.»

Відповідно, судом першої інстанції було прийняте рішення у справі № 910/6145/23, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024, про стягнення в повному обсязі пені та штрафу, які були заявлені до стягнення позивачем, з урахуванням того, що клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідачем не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, підстави для врахування правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 910/6145/23 відсутні.

Колегія суддів погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», наведеними у відзиві на апеляційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Всі інші доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Центральний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у справі № 908/1968/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275-277, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у справі № 908/1968/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2024 у справі № 908/1968/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.05.2025

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв