Рішення від 19.05.2025 по справі 906/188/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 травня 2025 року Справа № 906/188/25

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Житомирській області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТОЛ

про визнання недійсним пункту 2.4. розділу 2 договору та стягнення 2 500 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лущик А.М. (поза межами приміщення суду);

від відповідача: не прибули;

Встановив: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТОЛ" про визнання недійсним п.2.4. розділу 2 "Ціни, порядок розрахунків та передачі товару" договору купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення 2 500 грн. сплаченої за договором купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 суми податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що включення до вартості закуповуваного товару згідно з договором купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 податку на додану вартість у загальному розмірі 2 500 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, а сплачені кошти є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.02.2025 постановлено позовну заяву від 11.02.2025 Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТОЛ" про визнання недійсним пункту 2.4. розділу 2 договору та стягнення 2 500, 00грн з додатками направити за підсудністю до Господарського суду Волинської області.

03.03.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшли матеріали справи №906/188/25.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №906/188/25 розподілено судді Дем`як В.М.

Ухвалою суду від 07.03.2025 постановлено позовну заяву за вх. №01-52/242/25 від 03.03.2025 залишити без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків, а саме надання суду читабельних доказів надіслання копії позовної заяви з додатками учасникам справи листом з описом вкладення та доказів доплати судового збору у розмірі 1816, 80 грн.

13.03.2025 через відділ документального забезпечення та контролю суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх.№01-87/971/25, до якої заявник долучив читабельні докази надіслання копії позовної заяви з додатками учасникам справи та квитанцію про доплату судового збору, а відтак усунув недоліки подачі позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 09.04.2025.

Ухвалою суду від 09.04.2025 судове засідання відкладено на 07.05.2025, здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТОЛ» про дату та час судового засідання та зобов`язано позивача надати докази надіслання позовної заяви з додатками за місцезнаходженням відповідача.

Ухвалою суду від 07.05.2025 судове засідання відкладено на 19.05.2025.

Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подала заяву про виконання ухвали суду від 07.05.2025 до якої на виконання ухвали суду від 09.04.2025 долучила докази надіслання позовної заяви з додатками за місцем знаходження відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному об`ємі та просила суд позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив, право на подачу відзиву на позовну заяву не реалізував.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд встановив, що у відповідача відсутній електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема копія ухвали від 09.04.2025 у справі № 903/188/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення з відповідним трек-номером 0610246452540 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 45624, Волинська область, Луцький район, село Великий Омеляник, вулиця Спортивна, будинок 1А.

Проте, зазначене відправлення вручене відповідачу не було та повернуте з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Крім того, ухвалою суду від 09.04.2025 постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТОЛ» про дату та час судового засідання.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Суд також врахував, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.03.2025 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.03.2025, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (Покупець) та Товариство (Продавець) укладено договір купівлі-продажу (продукції) №81 від 08.03.2022 року товару (продукції) за кодом ДК 021:2015 09210000-4 на загальну суму 15 000, 00 грн, в тому числі ПДВ 2 500, 00 грн. (а.с. 16-17).

За змістом п. 1.3. договору продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Згідно п. 2.1. договору продавець зобов`язується передати покупцю товар (продукцію) у повному обсязі разом із відповідними супровідними та розрахунковими документами, а також упаковкою.

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунки за товари (продукцію) проводяться в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 календарних днів з дня його отримання.

Загальна сума договору складає 15 000 грн. в тому числі ПДВ 2 500, 00 грн. (пункт 2.4 договору).

Договір набуває чинності з 08березня 2022 року і діє до 25.03.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 5.1. договору).

Згідно з специфікацією на поставку товару (продукції) до Договору № 81 від 08.03.2022 року було передано: ОЛИВА МОТОРНА М10Г2К 0, 220 т., ОЛИВА ІНДУСТРІАЛЬНА 40А (а.с.17).

Позивач зазначає, що товари, що є предметом договорів поставки, відповідно до вимог законодавства, яке чинне на момент укладення договору та здійснення оплати за ними, віднесено до товарів, які на час укладення договору обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. З наведеного вбачається, що включення до вартості товарів, що є предметами договорів поставки, податку на додану вартість у розмірі 2 500,00 грн., та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", згідно якого поставка вказаного товару повинна оподатковуватися за нульовою ставкою.

В подальшому, 22.07.2022 позивачем надіслано лист №01-4/764 до відповідача з вимогою повернути безпідставно набуті кошти (розмір ПДВ у сумі 2 500,00 грн.) які на думку позивача надмірно сплачені за вказаним договором та специфікацією (а.с.18).

08.11.2024 позивачем надіслано лист-претензію №5101-6029/5117 до відповідача з вимогою повернути безпідставно набуті кошти (розмір ПДВ у сумі 2 500,00 грн) які надмірно сплачені за вказаними договорами (а.с. 19).

Вищезазначений лист та претензія були залишені без належного реагування відповідача.

Отже, звертаючись до суду із позовом Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Житомирській області доводить, що включення до вартості закуповуваного товару згідно з договором купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 податку на додану вартість у загальному розмірі 2 500 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, а сплачені кошти є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Як вже встановив суд, у пункті 2.4. договору сторони погодили, що загальна сума договору складає 15 000 грн. в тому числі ПДВ 2 500, 00 грн.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

Підпунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

Відповідно до підпунктів «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою № 178 відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з забезпечення транспорту, зокрема, Державної служби з надзвичайних ситуацій, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Державною податковою службою України у своїх роз`ясненнях (зокрема, викладених у вищезазначених індивідуальній податковій консультації від 08.07.2022 та листі від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06) вказано, що норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку. Застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Тобто, незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Слід врахувати, що у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 Верховний Суд здійснив правовий висновок про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Отже, на момент розгляду даної справи, Верховний Суд висловився щодо застосування підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178.

Аналогічні правові позиції у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом зокрема у постановах від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23.

Враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, а саме те, що предметом договору є постачання оливи моторної для потреб забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірна умова договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, а відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.4. Розділу 2 «Ціни, порядок розрахунків та передачі товару» спірного Договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. 37 постанови від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 ЦК України.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

Як вже встановив суд, згідно з специфікацією на поставку товару (продукції) до Договору № 81 від 08.03.2022 року було позивачу передано: ОЛИВА МОТОРНА М10Г2К 0, 220 т., ОЛИВА ІНДУСТРІАЛЬНА 40А на суму 15 000 грн. в тому числі ПДВ 2 500, 00 грн., а відтак відповідач отримав від позивача суму ПДВ.

Отже, відповідач отримав від позивача суму ПДВ та відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а відтак неповернення відповідачем Головному управлінню Державної служби з надзвичайних ситуацій у Житомирській області відповідної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Отже, враховуючи обставини недійсності спірної умови Договору в частині сплати ПДВ, отримання відповідачем від позивача суми ПДВ та встановивши безпідставність набуття відповідачем таких коштів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2500 грн. сплаченої суми ПДВ.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним пункт 2.4. Розділу 2 "Ціни, порядок розрахунків та передачі товару»" Договору купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 року, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТОЛ (45624, Волинська область, Луцький район, село Великий Омеляник, вулиця Спортивна, будинок 1А, код ЄДРПОУ 39168576) на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (вул. Героїв Пожежників, 67-Б, м. Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 38624322, р/р UA128201720343151002200085309 в ДКСУ м. Київ, код 38624322) сплачену за Договором купівлі-продажу товару (продукції) №81 від 08.03.2022 року, суму податку на додану вартість у розмірі 2500 грн. та 4844, 80 грн. сплаченого судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 27.05.2025

СуддяВ. М. Дем`як