Рішення від 26.05.2025 по справі 910/3877/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2025Справа № 910/3877/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», м.Київ

до відповідача: Державного підприємства «Наш дім», м.Київ

про стягнення 521 006,05 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» звернулось до Господарського суду міста Києва за позовом до відповідача Державного підприємства «Наш дім» про стягнення основного боргу в сумі 507 899,60 грн, 3% річних, інфляційних втрат в розмірі 8964,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором про постачання електричної енергії в частині оплати спожитих за період жовтень - грудень 2024 обсягів електроенергії.

Ухвалою від 31.03.2025 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві вказав, що позивачем не вірно здійснено розрахунок обсягів споживання, оскільки дані лічильників вказують на наявність розбіжностей між показниками споживача та оператора системи розподілу - Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі».

18.04.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій проти доводів позивача заперечено та вказано, що при здійсненні нарахувань Позивач використовує інформацію про спожиті Відповідачем обсяги електричної енергії, яку надає оператор системи розподілу (ОСР), дані від якого є пріоритетними згідно галузевого законодавства. Зокрема, п. 8.6.15 ККОЕЕ встановлено, що дані, отримані від споживача, при проведенні процедур їх перевірки та в розрахунках мають менший пріоритет ніж дані, отримані безпосередньо оператором системи або постачальником послуг комерційного обліку. Крім того, у відповідності до п. 12.9 публічної Комерційної пропозиції «Колективна побутова ОЗ», яка є додатком до Договору, при наявності розбіжностей в частині визначення обсягу спожитої електричної енергії вони підлягають врегулюванню відповідно до Кодексу комерційного обліку або в судовому порядку. До вирішення цього питання величина обсягу спожитої електричної енергії встановлюється відповідно до даних оператора системи. Отже, за відсутності господарського спору за позовом відповідача до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», а відтак - потенційного або вже діючого рішення за наслідками такого спору, обсяг спожитої відповідачем електричної енергії залишатиметься відповідно до даних ОСР.

19.05.2025 позивачем також подано клопотання про долучення додаткових доказів, а саме довідки про надходження 30.04.2025 грошових коштів від відповідача в сумі 164 596,32 грн із призначенням платежу за розрахунковий період листопад 2024. Вказану довідку було долучено до матеріалів справи.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Наш дім» (споживач) шляхом подання Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (постачальник) підписаної заяви-приєднання від 18.06.2024 приєдналося до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах Комерційної пропозиції «Колективна Побутова ОЗ» постачальника універсальних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги». Публічний договір та Комерційна пропозиція опубліковано на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги».

Як вказують сторони, відповідачу було присвоєно особовий рахунок НОМЕР_1, а договір зареєстровано за реквізитами - № НОМЕР_3 від 18.06.2024.

Особливості постачання електричної енергії споживачу врегульовані шляхом підписання додаткової угоди № 1 про закупівлю електричної енергії на умовах універсальної послуги до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 18.06.2024 № НОМЕР_3 за о/р НОМЕР_2.

Згідно заяви-приєднання початок постачання електричної енергії визначено з 01.06.2024.

За умовами п. 4 додаткової остання та договір набирають чинності з дати підписання та діють до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 2.1 договору № НОМЕР_3 від 18.06.2024 постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною (тарифом) на універсальні послуги, яка є регульованою і становить з 01.06.2024 по 31.12.2024 року - 4,32 грн/кВт*год з ПДВ (3,60 грн/кВт*год без ПДВ)».

Пунктом 5.8 договору № НОМЕР_3 від 18.06.2024 визначено, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.1. Комерційної пропозиції розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має здійснюватися у строк вказаний у рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку.

Пунктом 5.2. Комерційної пропозиції визначено, що рахунок за фактичне споживання формується споживачем самостійно в сервісі «Особистий кабінет» не пізніше 24 годин після закінчення розрахункового періоду. В інших випадках рахунок надається постачальником споживачу на підставі отриманих від споживача/ оператора розподілу/адміністратора комерційного обліку даних та може бути отриманий споживачем у відповідному енергоофісі постачальника

Згідно п. 5.3. Комерційної пропозиції у разі не отримання споживачем рахунку, споживач здійснює оплату за спожиту електричну енергію, в установлені даним розділом строки, за платіжним документом, самостійно оформленим споживачем.

Як вказує позивач, нарахування за фактично спожиту електричну енергію споживачем здійснювались відповідно до даних комерційного обліку (інформація про обсяги споживання), які надавались Оператором системи розподілу - Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські електромережі», у відповідності до вимог п. 4.3, 4.12, пп. 31 п. 5.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, та глави 9.14 Розділу IХ, глави 12.4 Розділу ХІІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП № 311 від 14.03.2018.

Позивачем вказано, що на підставі отриманих даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії в інтернет-сервісі «Особистий кабінет» було сформовано та видано рахунки, зокрема, за розрахункові періоди жовтень 2024 - грудень 2024: НОМЕР_1/10/1 від 06.10.2024 на суму 107 369,28 грн; № НОМЕР_2/11/1 від 06.11.2024 на суму 164 596,32 грн; № НОМЕР_2/12/1 від 06.12.2024 на суму 245 764,80 грн.

Таким чином, за період 01.10.2024 - 31.12.2024 відповідачу нараховано 517 730,40 грн, тоді як за даними позивача станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом, відповідачем було лише частково здійснено розрахунок за спожиту у спірний період електричну енергію, в наслідок чого у Державного підприємства «Наш дім» утворилась заборгованість в сумі 507 899,60 грн. Означені обставини у сукупності і стали підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що позивачем не вірно здійснено розрахунок обсягів споживання, оскільки дані лічильників вказують на наявність розбіжностей між показниками споживача та оператора системи розподілу - Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

За умовами пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, нарахування за фактично спожиту електричну енергію споживачем здійснювались відповідно до даних комерційного обліку (інформація про обсяги споживання), які надавались Оператором системи розподілу - Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські електромережі», у відповідності до вимог п. 4.3, 4.12, пп. 31 п. 5.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, та глави 9.14 Розділу IХ, глави 12.4 Розділу ХІІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП № 311 від 14.03.2018.

Позивачем вказано, що на підставі отриманих даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії в інтернет-сервісі «Особистий кабінет» було сформовано та видано рахунки, зокрема, за розрахункові періоди жовтень 2024 - грудень 2024: НОМЕР_1/10/1 від 06.10.2024 на суму 107 369,28 грн; № НОМЕР_2/11/1 від 06.11.2024 на суму 164 596,32 грн; № НОМЕР_2/12/1 від 06.12.2024 на суму 245 764,80 грн.

На підтвердження обсягів споживання позивачем надано до матеріалів справи лист №4093/3/01/5 від 27.01.2025 Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі».

В контексті заперечень відповідача суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Наразі, обґрунтовуючи свої твердження щодо невірно визначених позивачем обсягів споживання електричної енергії у спірний період відповідачем додано до матеріалів справи акт заміни вузла обліку №2320930 від 30.12.2024 та роздруковане фото засобу обліку НК2303 АРК 1 №0005012.

Суд критично ставиться до наданих позивачем доказів з урахуванням такого.

Відповідно до п. 2.3.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, комерційний облік на роздрібному ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку (АКО) та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу комерційного обліку електричної енергії та ПРРЕЕ.

Пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються, згідно з даними, отриманими від АКО в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Згідно з п. 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку АКО в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії.

Згідно з п. 10.14 Прикінцевих та перехідних положень Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП № 307від 14.03.2018р., усі учасники ринку (виробники, ОСР та ОСП), які мають акт впровадження в експлуатацію АСКОЕ або АСОЕ відповідно до реєстру Державного реєстру «Енергоринок», можуть виконувати функції постачальників послуг комерційного обліку. До 28 червня 2019 року ОСП реєструє всіх учасників ринку (виробників, операторів систем розподілу та оператора системи передачі), які мають акт впровадження в експлуатацію АСКОЕ або АСОЕ відповідно до реєстру операторів АСКОЕ, у якості постачальників послуг комерційного обліку.

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі» зареєстроване у якості постачальника послуг комерційного обліку (ППКО) з 28.06.2019р. в реєстрі постачальників послуг комерційного обліку електричної енергії, що ведеться Приватним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" як ОСП, та який розміщений на його офіційному веб-сайті.

Отже, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі», будучи оператором системи розподілу, виконує функції адміністратора комерційного обліку та функції постачальника послуг комерційного обліку електричної енергії та передає позивачу як постачальнику електричної енергії дані про обсяги фактичного споживання електричної енергії Відповідачем за розрахунковий період.

Згідно з п. 9.14.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (ККОЕЕ), затвердженого постановою НКРЕКП № 311 від 14.03.2018, АКО має передавати адміністратору розрахунків та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

Відповідно до п. 12.3.4 Кодексу комерційного обліку електричної енергії до дати запуску інформаційного обміну між учасниками ринку через Датахаб: функції АКО з ведення реєстрів ТКО, адміністрування процесів зміни електропостачальника, адміністрування припинення електропостачання та агрегації даних комерційного обліку виконують оператори системи за місцем провадження ними господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії; оператори системи забезпечують приймання даних комерційного обліку від ППКО (у ролі ОЗД та ОДКО), учасників ринку та/або споживачів, їх обробку, формування, профілювання, валідацію та передачу для розрахунків на ринку за рахунок коштів, передбачених у тарифі на розподіл/передачу електричної енергії. Зазначені функції виконуються операторами систем до дати початку їх виконання АКО з урахуванням поетапного запуску функціонування центральної інформаційно-телекомунікаційної платформи Датахаб; ППКО виконують функції та надають послуги із зчитування, обробки, формування, валідації, приймання та передачі даних комерційного обліку у межах своєї відповідальності та повноважень за рахунок замовників цих послуг.

Пунктом 8.6.15 Кодексу комерційного обліку електричної енергії встановлено, що дані, отримані від споживача, при проведенні процедур їх перевірки та в розрахунках мають менший пріоритет ніж дані, отримані безпосередньо оператором системи або постачальником послуг комерційного обліку.

До того ж, у відповідності до п. 12.9 публічної Комерційної пропозиції «Колективна побутова ОЗ», яка є додатком до договору № НОМЕР_3 від 18.06.2024, при наявності розбіжностей в частині визначення обсягу спожитої електричної енергії вони підлягають врегулюванню відповідно до Кодексу комерційного обліку або в судовому порядку. До вирішення цього питання величина обсягу спожитої електричної енергії встановлюється відповідно до даних оператора системи.

Таким чином, за відсутності господарського спору за позовом відповідача до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» обсяг спожитої відповідачем електричної енергії залишатиметься відповідно до даних ОСР. Наразі, в матеріалах справи докази наявності такого спору відсутні.

За таких обставин, суд вважає наявними підстави у позивача для здійснення нарахування відповідних обсягів споживання електричної енергії на підставі даних, що надані Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські електромережі» й підтверджується наявним в матеріалах справи листом №4093/3/01/5 від 27.01.2025 Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі».

У даному випадку, з урахуванням наведеного вище, суд зауважує, що заперечення відповідача спрямовані передусім на вирішення спірних питань із Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські електромережі» як оператором системи розподілу, зокрема, щодо вчинення/невчинення нею дій з надання достовірної інформації про обсяги електроспоживання в спірний період, що може бути лише предметом іншого позовного провадження (зобов`язання Оператора вчинити певні дії тощо). Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2024 по справі №905/644/22.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо належного доказового обґрунтування позивачем обставини наявності у відповідача станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом заборгованості в сумі 507 899,60 грн.

Одночасно, як вказувалось вище, 19.05.2025 позивачем також подано клопотання про долучення додаткових доказів, а саме довідки про надходження 30.04.2025 грошових коштів від відповідача в сумі 164 596,32 грн із призначенням платежу за розрахунковий період листопад 2024.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).

З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Вказану правову позицію викладено у постанові від об`єднаної палати Касаційного господарського суду: від 30.08.2024 по справі №916/3006/23.

Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до Державного підприємства «Наш дім» в частині стягнення основного боргу в сумі 164 596,32 грн підлягає закриттю.

Одночасно, в позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення основного боргу на суму 343 303,28 грн - підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 4141,53 та інфляційних втрат в розмірі 8964,92 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати спожитої у жовтні - грудні 2024 електричної енергії, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 4141,53 грн та інфляційних втрат в розмірі 8964,92 грн

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилку у визначенні початкової дати прострочення за розрахунком за жовтень 2024, оскільки позивачем не враховано, що 10.11.2024 було вихідним днем (неділя), а отже, у відповідності ст.254 Цивільного кодексу України днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 11.11.2014, а право на нарахування 3% річних виникає з 12.11.2024.

Отже, здійснивши перерахунок, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 4132,73 грн.

Одночасно, наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судовий збір в частині позовних провадження за якими закривається підлягає стягненню з відповідача, решта судового збору розподіляється пропорційно задоволених вимог.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

За приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.

З огляду на вищезазначене положення Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва позовних вимог про стягнення 521 006,05 грн становив 6252,07 грн.

Проте, при звернення до суду з розглядуваним позовом на підтвердження справи судовго збору позивачем було надано платіжну інструкцію №3915228 від 26.03.2025 на суму 7195,64 грн.

У п.1. ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» вказано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, судовий збір в сумі 943,57 грн підлягає поверненню позивачу з державиного бюджету як надмірно сплачений.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження по справі №910/3877/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до Державного підприємства «Наш дім» в частині стягнення основного боргу в сумі 164 596,32 грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до Державного підприємства «Наш дім» в частині стягнення основного боргу в сумі 343 303,28 грн, 3% річних в сумі 4141,53 та інфляційних втрат в розмірі 8964,92 грн - задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства «Наш дім» (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.34, ЄДРПОУ 30723920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м.Київ, вул.Юрія Іллєнка, буд.31, ЄДРПОУ 41916045) основний борг в сумі 343 303,28 грн, 3% річних в сумі 4132,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 8964,92 грн та судовий збір в сумі 6251,96 грн.

4. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 8,80 грн відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м.Київ, вул.Юрія Іллєнка, буд.31, ЄДРПОУ 41916045) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 943,57 грн, сплачений згідно платіжної іструкції №3915228 від 26.03.2025.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 26.05.2025.

Суддя В.В. Князьков