Рішення від 15.05.2025 по справі 916/5672/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5672/24

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Овдієнко В.Ю.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5672/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» (вул. Тютюнника Василя, № 13, приміщ. 6, м. Київ, 03150)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив» (вул. Новощіпний ряд, № 7/9, оф. 1, м. Одеса, 65007)

про стягнення 1 819 262,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

26.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив», в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 1819262,30 грн, що складається з: основної заборгованості в сумі 1000000,00 грн, нарахованої пені в сумі 795000,00 грн, процентів від наданої в позику суми в розмірі 24262,30 грн.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором процентної грошової позики № 10-10/24 від 10.10.2024 в частині повернення грошових коштів у встановлений договором строк.

Так, позивач вказує, що на виконання договору позики 10.10.2024 позикодавець перерахував суму позики на розрахунковий рахунок позичальника грошові кошти у розмірі 1000000,00 грн, проте в порушення умов договору позичальник зобов`язання щодо повернення грошових коштів (позики) не виконав, а відтак, останній вважається таким, шо прострочив грошове зобов`язання з 01.11.2024.

Отже, на переконання позивача, з відповідача підлягає стягненню сума основної заборгованості за договором процентної грошової позики № 10-10/24, а також за період з 11.10.2024 по 23.12.2024 відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти в сумі 24262,30 грн та пеню за період з 01.11.2024 по 23.2024 в сумі 795000,00 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 позовна заява вх.№5818/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

30.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» (вх. № 5818/24 від 25.12.2024) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

07.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» надійшла заява (вх. № 303/25), у якій позивач просив суд продовжити йому процесуальний строк виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 у справі № 916/5672/24.

08.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 протягом трьох днів з дня вручення цієї ухвали.

13.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» надійшла заява (вх.№ 850/25) про усунення недоліків, подана на виконання ухвали суду, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 30.12.2025 та додані відповідні документи.

20.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№5818/24 від 26.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5672/24. Постановлено справу № 916/5672/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "11" лютого 2025 року об 11:40 год.

11.02.2025 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 4702/25), яким, ураховуючи неподання відповідачем відзиву, просив здійснити розгляд справи в підготовчому засіданні без участі представника та перейти до розгляду по суті. Вказане клопотання було долучено до матеріалів справи.

11.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/5672/24 на "04" березня 2025 року о 14:20 год.

04.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/5672/24 за ініціативою суду на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 916/5672/24 на "27" березня 2025 року об 11:20 год.

24.03.2025 за вх.№ 9342/25 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 23.03.2025, про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю, про що було постановлено відповідну ухвалу суду від 26.03.2025

27.03.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5672/24, заслухавши думку присутнього представника позивача, у зв`язку з вирішенням всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5672/24 до судового розгляду по суті на "17" квітня 2025 року о 10:30 год., про що відповідача було повідомлено відповідно до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 01.04.2025.

17.04.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5672/24 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "15" травня 2025 року об 11:40 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив» було повідомлене про дату, місце та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті ухвалою суду від 22.04.2025, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

В процесі розгляду справи всі подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача ТОВ «Приватні енергетичні інвестиції» у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у позовній заяві та усних поясненнях та наданими суду доказами.

Відповідач ТОВ «Агро Ексклюзив» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїми процесуальними правами на подання відзиву не скористався, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджає йому прийняти участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Агро Ексклюзив» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у ній матеріалами.

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 15.05.2025 Господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголошене скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» (позикодавець, позивач, ТОВ «Приватні енергетичні інвестиції») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив» (позичальник, відповідач, ТОВ «Агро Ексклюзив») укладений договір процентної грошової позики № 10-10/24, відповідно до п. 1.1. якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується надати позичальнику грошові кошти з нарахуванням річних процентів в розмірі, визначеному цим договором, а останній зобов`язується прийняти і повернути позику у визначений цим договором строк позикодавцеві.

Згідно п. 1.2. договору, предметом процентної позики по даному договору є грошові кошти у національній валюті України у розмірі 1 000 000,00 грн (без податку на додану вартість).

Умовами п.п. 2.1., 2.2. договору передбачено, що сума позики (вартість предмета позики) за цим договором становить 1 000 000,00 грн (без податку на додану вартість). За цим договором проценти за надання позики нараховуються та сплачуються у розмірі 12% річних.

Позика надається на строк до 31 жовтня 2024 року включно (п. 3.1. договору).

Пунктами 4.2., 4.4., 4.5. договору встановлено, що позика надається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника. По настанні дати вказаної в п. 3.1. цього договору, позичальник зобов`язується протягом одного банківського дня повернути суму позики з урахуванням процентів. Позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових кошів, на розрахунковий рахунок позикодавця і вважається поверненою позикодавцю позичальником з моменту зарахування усієї суми грошових коштів, що позичалися, на поточний рахунок позикодавця в банківській установі, що його обслуговує.

В пункті 6.2. договору сторони погодили, що при порушенні позичальником строку повернення позики, вказаного в п. 3.1., п. 4.4. цього договору, він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 1,5% від суми позики за кожний день прострочення повернення позики.

Відповідно до п. 6.3. договору при порушенні позичальником строку повернення позики більш ніж на один тиждень, він зобов`язаний, крім сплати пені (п. 6.2. цього договору) та процентів, також додатково сплачувати на поточний 12% річних за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 7.5. договору).

Платіжною інструкцією від 11.10.2024 за № 480, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджується факт того, що позивачем на виконання умов договору надано відповідачу грошові кошти в розмірі 1 000 000,00 грн. Перерахування вказаних коштів позивачем на рахунок відповідача додатково підтверджується копією виписки АТ «Банк Альянс» по рахунку ТОВ «Приватні енергетичні інвестиції» за 11.10.2024, з якої вбачається, що 1000000,00 грн були перераховані з призначенням платежу: «надання поворотної фінансової допомоги згідно договору № 10-10/24 від 10.10.2024 без ПДВ.

Доказів повернення грошових коштів в розмірі 1000000,00 грн у строк визначений умовами договору, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з п.7.1.2. ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з п.30.1. ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було встановлено судом, між позивачем та відповідачем виникли договірні зобов`язання, за умовами яких позивач зобов`язався надати відповідачу у користування грошові кошти з нарахуванням річних процентів, а відповідач, у свою чергу, зобов`язався прийняти і повернути процентну позику у строк, який погоджений сторонами у договорі грошової позики (кінцевий термін повернення позики 31.10.2024).

Відповідачем не надано заперечень щодо факту укладення між сторонами договору процентної грошової позики шляхом фактичного його підписання. Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.

Окрім того, відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони підтвердили, що погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, та за своєю правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем була надана процентна позика у розмірі 1000000,00 грн, що також відображено у доданих до позову платіжній інструкції та банківській виписці, яка, з урахування положень п. 3.1, 4.4. договору, повинні були бути повернуті позичальником позикодавцю в строк до 31.10.2024.

Таким чином, суд констатує, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором процентної грошової позики та надано відповідачу грошові кошти, у зв`язку з чим у останнього згідно ст.ст. 11, 509, 1049 Цивільного кодексу України та умов наведеного правочину виникло грошове зобов`язання з повернення такої суми коштів (позики) у погоджений сторонами строк.

Із змісту статті 530 ЦК України слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням умов договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відтак, беручи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Натомість, як зазначає позивач та з матеріалів справи вбачається, що також не спростовано відповідачем, останнім порушено взяті на себе зобов`язання за договором позики щодо повернення грошових коштів (позики) у погоджений між сторонам строк, що мало наслідком виникнення відповідної заборгованості перед позивачем.

Відповідач наявності заборгованості з повернення грошових коштів у строк та в сумі 1000000,00 грн не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, власного контррозрахунку не надав.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Суд також зауважує, що до позовної заяви позивачем подані належні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі, зокрема виникнення між сторонами правовідносин, надання грошових коштів (позики), наявність обов`язку щодо повернення спірних грошових коштів.

Несплатою позивачу отриманих грошових коштів за вищевказаним договором позики відповідач порушив умови укладеного між ним та позивачем договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення заявленої суми заборгованості у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за договором процентної грошової позики № 10-10/24 від 10.10.2024 станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, то позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1000000,00 грн визнається судом обґрунтованою, підлягає задоволенню та задовольняється судом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24262,30 грн 12% річних за період з 11.10.2024 по 23.12.2024.

Так, умовами означеного договору передбачено нарахування позивачем та сплату відповідачем процентів за надання позики та, у разі порушення останнім строку повернення позики, за користування чужими грошовими коштами в розмірі 12% річних.

Згідно з положеннями ст.ст. 1047, 1048 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Водночас, невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене та прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 12% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 12% річних в розмірі 24262,30 грн, судом встановлено, що відповідний розрахунок було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 12% річних в розмірі 24262,30 грн.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 795000,00 грн господарський суд зазначає наступне.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).».

При цьому, загальновідомими є обставини широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан, що триває по сьогоднішній день.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 викладено висновок, згідно з яким тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Водночас суд наголошує, що тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов`язання мають виникати саме із договорів позики, а вказав про виникнення зобов`язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, правовідносинам позики притаманні такі властивості:

- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, нормою п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України законодавцем безвідносно до суб`єктного складу та умов правочинів було звільнено будь-яких позичальників за будь-якими договорами позики (кредиту) від відповідальності за прострочення виконання взятих на себе грошових зобов`язань у вигляді сплати на користь позикодавця (кредитора) передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та 3% річних, а також неустойки (штрафу, пені) за період прострочення включно з 24.02.2022.

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на договір процентної грошової позики від 10.10.2024 №10-10/24 розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відтак, правові підстави для нарахування пені у період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті коштів у розмірі 1000000,00 грн, нарахованої за період з 01.11.2024 по 23.12.2024 відсутні, оскільки її нарахування здійснювалося після 24.02.2022.

За таких обставин, суд приходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» суму боргу у загальному розмірі 1 024 262,30 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити з викладених підстав.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за наданою позикою, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, в повному обсязі не спростував, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає частковому задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені в сумі 795000,00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивач сплатив судовий збір в розмірі 27288,94 грн, хоча мав сплатити 27288,93 грн.

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 27288,93 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 15363,93 грн - на відповідача, в розмірі 11925,00 грн - на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ексклюзив» (вул. Новощіпний ряд, № 7/9, оф. 1, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 41664407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватні енергетичні інвестиції» (вул. Тютюнника Василя, № 13, приміщ. 6, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 45131622) суму основної заборгованості в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн 00 коп, проценти за надання позики в розмірі 24 262 (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн 30 коп та судовий збір в розмірі 15 363 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят три) грн 93 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 26 травня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський