Ухвала

від 22.05.2025 по справі 537/958/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/958/23 Номер провадження 11-кп/814/791/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 , суддів з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12022170530000759 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчук Полтавської області від 07 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та зареєстрований в АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, судимий,

визнаний винуватим та засуджений:

- за ч.4 ст.185 КК України на 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

- за ч.4 ст.186 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі;

- за ч.2 ст.121 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно засуджений на 9 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 2454,14 грн.

Вирішене питання про речові докази.

Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

30 листопада 2022 року у вечірній час обвинувачений, перебуваючи за місцем свого мешкання у квартирі АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , в умовах воєнного стану, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, викрав мобільний телефон «Хіаоmі Rеdmі 9Т» вартістю 3754,05 грн, що належав потерпілому ОСОБА_10

28 березня 2023 року близько 23 год ОСОБА_8 , перебуваючи в гостях за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , під час вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_11 два удари правою ногою по голові та обличчю, а також 5 ударів кистями рук, стиснутими у кулак, по голові, обличчю, грудях, внаслідок чого заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння у вигляді закритої тупої травми голови, що у своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набухання головного мозку та перебуває у причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Крім того, в ніч з 28 на 29 березня 2023 року, під час вживання алкогольних напоїв разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 вищевказаною адресою, ОСОБА_8 , помітивши на підвіконні належний на праві користування ОСОБА_11 мобільний телефон «РОСО С40», в умовах воєнного стану, повторно, відкрито заволодів вказаним мобільним телефоном вартістю 3090,96 гривень, поклавши його до кишені, після чого взяв коробку з-під мобільного телефону разом із зарядним пристроєм та поклав їх до свого рюкзаку і залишив місце злочину.

За змістом апеляційної скарги, з наведеними в засіданні апеляційного суду доводами, обвинувачений не погоджується з кваліфікацією його дій за ч.4 ст.186 та ч.2 ст.121 КК України. Стверджує, що телефон придбав у потерпілого за борги, а від його ударів не могла настати смерть ОСОБА_11 .

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок стосовно ОСОБА_8 в частині засудження за ч.1 ст.121 КК України та ч.4 ст.186 КК України і виправдати його за цим обвинуваченням на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а за ч.4 ст.185 КК України призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією вказаної статті, та застосувати ст.75 цього Кодексу.

При цьому вважає, що обвинувачений мобільний телефон придбав у ОСОБА_11 за 3100 грн, заплативши йому 1100 грн, а решту - 2000 грн, потерпілий до цього був винен ОСОБА_8 .

Стверджує, що обвинувачений наніс потерпілому лише два удари правою ногою в обличчя.

Вважає недопустимими доказами показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 і ОСОБА_14 , оскільки вони є зацікавленими особами, перебували у стані сп`яніння, а тому могли самі завдати ОСОБА_11 тілесні ушкодження, переклавши відповідальність на обвинуваченого.

Також вказує про наявність у підзахисного конфлікту зі свідком ОСОБА_13 , що могло вплинути на об`єктивність його показань.

Наголошує, що судом не враховано показання експерта ОСОБА_16 , який пояснив, що виявлена у потерпілого черепно-мозкова травма з набряком головного мозку була спричинена шляхом нанесення не менше п`яти ударів твердим предметом, що суперечить показанням обвинуваченого щодо кількості нанесених ним ударів.

Вважає, що потерпілий міг отримати тілесні ушкодження як в приміщенні гуртожитку, так і за його межами, проте дана обставина не була з`ясована органом досудового розслідування.

Зауважує, що за епізодом крадіжки телефона обвинувачений свою вину визнав, потерпілий претензій не мав та не наполягав на суворому покаранні.

У зв`язку з наведеним просить звільнити ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримання доводів апеляційних скарг, думку прокурора про законність і обґрунтованість судового рішення, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, в апеляційних скаргах не оспорюються.

Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.186 та ч.2 ст.121 КК України, за наведених у вироку обставин підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом.

При цьому суд першої інстанції, виконуючи приписи ст.94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Суд навів переконливі аргументи на обґрунтування своїх висновків, тому колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у відкритому викраденні чужого майна і умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, та недопустимість показань свідків такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону з огляду на таке.

Факт перебування ОСОБА_8 у вечірній час 28 березня 2023 року на місці вчинення злочину разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , та нанесення обвинуваченим потерпілому ОСОБА_11 двох ударів ногою в область голови ніким із учасників провадження не оспорюється.

При цьому як обвинувачений, так і свідки, що були на місці події підтвердили, що до конфлікту з обвинуваченим у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень не було.

Доводи сторони захисту про те, що інших ударів потерпілому ОСОБА_8 на місці вчинення злочину не наносив були належним чином перевірені місцевим судом і не знайшли свого підтвердження.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_12 підтвердив, що під час вживання алкоголю у кімнаті гуртожитку обвинувачений взяв телефон потерпілого та вийшов з ОСОБА_11 удвох на кухню.

Повернувшись через деякий час до кімнати, ОСОБА_8 почав наносити потерпілому удари кулаком та ногою в голову, а потім побив і його ( ОСОБА_12 ) та ОСОБА_17 , які намагалися припинити бійку. Потім ОСОБА_8 знову вдарив ОСОБА_11 в область голови.

Після того, як обвинувачений заспокоївся, потерпілий продовжував лежати і намагався зупинити кров та водночас відмовився викликати швидку медичну допомогу. Вранці свідок дізнався, що ОСОБА_11 помер.

Такі показання свідка ОСОБА_12 повністю узгоджуються з показаннями допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_15 , які є стабільними, логічними, послідовними, підтверджуються даними протоколів слідчих експериментів, проведених з цими свідками, а також не суперечать висновкам судово-медичної експертизи в частині характеру та механізму утворення тупої травми голови потерпілого.

Жодних об`єктивних даних, які б ставили під сумнів ці показання свідків, або свідчили про їх отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини матеріали провадження не містять. Сам допит проведено у відповідності до вимог ст.352 КПК України.

Тому доводи захисника про недопустимість показань свідків є неприйнятними.

Більше того, згідно з висновком експерта № 534, на правому кросівку, вилученому у ОСОБА_8 , знайдена кров людини, що може походити від ОСОБА_11 , а походження цієї крові від ОСОБА_8 виключається.

За таких обставин місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що саме ОСОБА_8 наніс ОСОБА_11 не менше п`яти ударів в область голови ногами та кулаками рук.

Водночас, судом не здобуто жодного доказу, який би підтверджував версію сторони захисту про можливе побиття потерпілого кимось іншим, крім обвинуваченого, чи в іншому місці.

Не містять таких доказів і апеляційній скарги обвинуваченого та його захисника.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 №199 та №199-1 причиною смерті ОСОБА_11 стала закрита тупа травма голови, яка враховуючи її характер та об`єм, в комплексі утворилась в один проміжок часу, не менше, ніж від п`яти травматичних дій предмету (предметів) з властивістю тупого твердого, яким могла бути кисть, стиснута у кулак чи нога, за механізмом удару чи удару-струсу та утворилась в межах 1-6 годин до настання смерті та у своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набухання головного мозку.

При цьому експерт не виявив будь-яких ознак, які б свідчили про те, що тіло ОСОБА_11 переміщувалося, а також дійшов до висновку, що локалізація у різних анатомічних ділянках, характер та об`єм виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_11 дозволяє виключити можливість їх утворення внаслідок падіння на площині (з висоти власного зросту), як з раніше наданим прискоренням, так і без нього.

Також місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги показання допитаного в судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_16 , який роз`яснив свої висновки, вказавши що під іншими тілесними ушкодженнями, механізм отримання яких на слідчих експериментах деякими свідками не розкривається, мається на увазі синець на грудях з крововиливом в м`які тканини в його проекції та інші ушкодження, які не перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні тяжкі тілесні ушкодження, похідні смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини: умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_8 носили активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок.

Отже, наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, свідчили про те, що ОСОБА_8 , завдаючи ОСОБА_11 не менше п`яти цілеспрямованих ударів ногою та кулаком в область голови, об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча і не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода.

Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду здоров`ю іншій особі, а в даному випадку за умисне заподіяння ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

З огляду на зазначені обставини, дії ОСОБА_8 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч.2 ст.121 КК України.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не викрадав телефон потерпілого, а правомірно його придбав у ОСОБА_11 перед побиттям є необґрунтованими.

Так, положеннями ст.186 КК України передбачено відповідальність за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), яке характеризується об`єктивними та суб`єктивними ознаками.

Об`єктивні ознаки відкритого викрадення це викрадення, що вчиняється у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи.

Предметом грабежу є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.

Протиправність дій винної особи полягає в тому, що під час відкритого викрадення у винного немає жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна у потерпілого.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливого мотиву. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).

Як правильно встановив суд, ОСОБА_8 після спілкування наодинці з потерпілим, який йому заборгував грошові кошти, повернувшись до кімнати, де перебували інші очевидці події, спочатку побив потерпілого, а потім забрав його телефон разом з упаковкою від нього та залишив місце злочину.

З показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_15 видно, що ОСОБА_11 ніякої згоди обвинуваченому забрати телефон не давав.

Більше того, свідок ОСОБА_15 підтвердив, що обвинувачений мав намір забрати телефон ОСОБА_11 , якщо той не поверне гроші.

В свою чергу свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_14 і ОСОБА_13 в судовому засіданні підтвердили, що запитували обвинуваченого навіщо він забирає телефон, але той повідомив, що поверне телефон наступного дня.

Наведені обставини спростовують доводи обвинуваченого про те, що він купив у ОСОБА_11 вказаний телефон з урахуванням боргу у 2000 грн і свідчать про наявність у ОСОБА_8 корисливого мотиву на заволодіння телефоном потерпілого.

Підтверджує такі висновки і поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, а саме те, що він наступного дня здав викрадений телефон до ломбарду.

Таким чином ОСОБА_8 , протиправно вилучаючи майно потерпілого, усвідомлював незаконний характер своїх дій, розумів, що не має на телефон, який він вилучає, жодного права, вилучення цього майна здійснював всупереч волі його власника, відкрито, незважаючи на заперечення вказаних свідків.

При цьому обвинувачений телефон не повернув, не оплатив та не відшкодував власнику еквівалент його вартості.

Таким чином, місцевий суд належним чином дослідив докази, що мають суттєве значення для з`ясування змісту та спрямованості умислу обвинуваченого, правильно оцінив його дії, кваліфікувавши їх за ч.4 ст.186 КК України.

Обираючи міру покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.65, ст.50 та ч.1 ст.70 КК України; належним чином врахував принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів; відношення ОСОБА_8 до інкримінованих дій; відсутність обставин, які обтяжують покарання; відшкодування шкоди за крадіжку майна; дані про особу винного, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, на шлях виправлення не став, продовжив злочинну діяльність, не працює, що характеризує його особистість наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб, та обґрунтовано призначив остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути провадження і ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, колегією суддів не встановлено.

Отже, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Вирок Крюківського районного суду м. Кременчук Полтавської області від 07 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4