Рішення від 26.05.2025 по справі 200/1792/25

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 року Справа№200/1792/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 по 11.03.2025 включно;

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 по 11.03.2025 у сумі 120 303 гривні 68 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.02.2025 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №200/7203/24 виплачено позивачу першу частину індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно у загальній сумі 272931,97 грн., що підтверджується банківською випискою.

12.03.2025 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №200/7203/24 виплачено позивачу другу частину індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно у загальній сумі 15998,67 грн., що підтверджується банківською випискою.

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 20.09.2024, а крайню виплату відповідачем здійснено 12.03.2025, то відповідачем затримано розрахунок з 21.09.2024 по 11.03.2025 на 172 дні.

Проте, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено, що слугує підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.03.2025 відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

21.03.2025 на адресу суду, через підсистему ЄСІТС Електронний Суд, надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказав, що Позивач звільнявся у відповідності до Положення, а розрахунок проводився у відповідності до «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» затвердженої наказом МВС №558 від 25.06.2018, але не в порядку ст.116 КЗпП України.

Вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 120303 грн. 68 коп., є безпідставними, необґрунтованими, не співмірним і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до ст.162 КАС України.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до ст.163 КАС України.

Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

У ч.4 ст.243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_3 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно посвідчення від 10.01.2024 серії НОМЕР_4 , 20.02.2024 був переведений до військової частини НОМЕР_1 , де проходив військову службу у період з 21.02.2024 по 20.09.2024.

Відповідно до наказу від 18.09.2024 №1050-ОС ОСОБА_1 20.09.2024 звільнений з військової служби у зв`язку із звільненням з полону.

12.08.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо надання інформації про виплачену індексацію грошового забезпечення у період проходження військової служби.

Листом НОМЕР_5 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.10.2024 позивач повідомлений, що за час проходження служби в період з 15.01.2018 по 20.02.2024 індексація грошового забезпечення проводилася відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Правові підстави для перерахунку індексації вашого грошового забезпечення за вказаний період відсутні. Інформація про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення відображена в довідці-розрахунку від 26.09.2024 № 820. За період з 30.01.2020 по 20.02.2024 відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розмір вашого посадового окладу, окладу за військовим званнями розраховувався виходячи з розміру 1762 гривні і визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 20.02.2024 позивачу за період проходження військової служби з 15.01.2018 по 30.11.2018, з 01.07.2019 по 31.10.2019, з 01.09.2020 по 30.11.2020, у грудні 2021 року, липні 2022 року, з 01.01.2023 по 20.02.2024 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №200/7203/24 з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 :

- нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 6594 гривні 19 копійок;

- нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно відповідно до норм абз.4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

27.02.2025 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №200/7203/24 виплачено позивачу першу частину індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно у загальній сумі 272931,97 грн., що підтверджується банківською випискою (27.02.2025 № PDPD61OJEEG788K1).

12.03.2025 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №200/7203/24 виплачено позивачу другу частину індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно у загальній сумі 15998,67 грн., що підтверджується банківською випискою (12.03.2025 № SSKHB0PRSIU94CCT).

Представник позивача розрахував середньоденне грошове забезпечення позивача наступним чином:

позивача було виключено зі списків особового складу 20.09.2024, а крайню виплату відповідачем здійснено 12.03.2025, то відповідачем затримано розрахунок з 21.09.2024 по 11.03.2025 на 172 дні.

Із витягу з реєстру про виплачене грошове забезпечення: - виплати за липень 2024 року складають 21682,60 грн; - виплати за серпень 2024 року складають 21682,60 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (21682,60 грн. + 21682,60 грн.) / 62 = 699,44 грн. Середній заробіток складає: 699,44 грн. х 172 дні = 120 303,68 грн.

Контррозрахунку відповідачем не надано.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.

Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до ст.116, 117 КЗпП України.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій тощо.

Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа № 240/11214/19), від 24.12.2020 (справа № 340/401/20), від 05.08.2020 (справа № 826/20350/16), від 15.07.2020 (справа № 824/144/16-а), від 31.10.2019 (справа № 2340/4192/18), від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

У ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Законом України № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (180 днів), тобто за період з 21.09.2024 по 11.03.2025, у зв`язку з невиплатою йому при звільненні грошового забезпечення у загальній сумі 120 303,68 грн.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У ст. 33 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ч. 6 ст.95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.2 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017), на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

У ст.18 зазначеного Закону № 2017 передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій.

Згідно зі ст.19 цього Закону № 2017, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а зауважував, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Отже, з огляду на наведені обставини та норми у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу при звільненні належних сум грошового забезпечення.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 120/1196/19-а.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту (військовослужбовців) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26.05.2020 у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до глави VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст.116 та 117 КЗпП України.

Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем при звільненні позивача, останньому не виплачені всі належні суми, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачене грошове забезпечення в належному розмірі.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір [із роботодавцем] про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, слід стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру судом першої інстанції, суд зазначає наступне.

Строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з 21.09.2024, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

27.02.2025 та 12.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/7203/24 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у загальній сумі 288930,64 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Період з 21.09.2024 до 11.03.2025 регулюється чинною редакцією ст.117 Кодексу законів про працю України, та даний період не перевищує 6 місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення розрахунок середньоденного грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням позивачу виплачено грошове забезпечення: за липень 2024 року складають 21682,60 грн; за серпень 2024 року складають 21682,60 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (21682,60 грн. + 21682,60 грн.) / 62 = 699,44 грн.

Відповідно, середній заробіток складає: 699,44 грн. х 172 затримка дні = 120 303,68 грн.

У справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19.07.2022, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до ст.233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, та в подальшому й у постанові від 27.03.2025 по справі № 560/5923/24, констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

За цією позицією, для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки застосовуються два режима : 1) до липня 2022 року із застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові за весь період затримки такої виплати; 2) після липня 2022 року із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд в даному випадку застосовує для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати позивачці вартості неотриманого речового майно обмеження шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Відтак, враховуючи наведене та ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час прийняття рішення), відповідач повинен виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (180 днів), тобто за період з 21.09.2024 по 11.03.2025 (172 днів), в розмірі 120 303,68 гривень.

Щодо зменшення цієї суми із застосуванням частки, суд також вказує, що визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:

- позивача звільнено в вересні 2024 року, з позовом про зобов`язання виплатити спірні суми звернувся до суду у березні 2025 року, після отримання перерахованого грошового забезпечення у загальній сумі 288930,64 грн у березні 2025 року, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/7203/24, що не є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;

- період затримки (прострочення) виплати, а також те, що тривалість цього періоду пов`язана з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, у зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні;

- розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не перевищує розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Тому суд не вбачає підстав для застосування до розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принципу співмірності.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відтак, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було.

Керуючись ст. 9, 14, 73,74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 по 11.03.2025 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 по 11.03.2025 у сумі 120 303 гривні 68 копійок.

Повне рішення суду складене 26.05.2025.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Шинкарьова