Рішення від 27.05.2025 по справі 640/19318/22

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2025 року Справа№640/19318/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, оф. 34) до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код відокремленого підрозділу 43997555, адреса реєстрації: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якій просить:

визнати митну вартість, заявлену ТОВ «ФРІАННА ФУДЗ» за ЕМД від 17.10.2022 №UA100380/2022/312561 вірною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100380/2022/000798 від 18.10.2022р.;

визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості№UA100380/2022/000076/2 від 18.10.2022 року та зобов`язати Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України повернути на рахунок Позивача кошти у розмірі 148 020,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ТОВ «ФРІАННА ФУДЗ» та компанією AD Food Dambis 36, Riga, LV-1005, (Latvia) було укладено зовнішньоекономічний контракт, на підставі якого позивач здійснював ввезення на територію України групу товарів в асортименті на умовах поставки FCA LV Marupe. На підтвердження заявленої митної вартості товарів, позивачем подано митному органу пакет документів, проте в прийнятті митної декларації було відмовлено, прийнято рішення про коригування митної вартості №UA100380/2022/000076/2 від 18.10.2022 року.

Позивач наголошує, що ним надано всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, який переміщується через митний кордон України, які відповідають характеру угоди, а посилання митного органу на виявлені під час перевірки поданих документів розбіжності є безпідставними. Просить задовольнити позовні вимоги.

Також у позові заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 (далі Порядок 631), митний орган відмовляє у прийнятті МД виключно з таких підстав: МД не містить усіх відомостей або подана без рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару та у випадках, встановлених Кодексом, ДМВ; ЕМД не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; графа 40 ЕМД містить помилки у реквізитах попереднього документа або до цієї графи внесено відомості про попередній документ, що стосується інших товарів, чи митного режиму, іншого ніж попередній, чи режиму або процедури, яку не було завершено належним чином у встановлених законодавством випадках; МД подано з порушенням інших вимог, встановлених Кодексом. Відповідач зазначає, що у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач вважає спірне рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 18.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, оф. 34) до Київської митниці Держмитслужби України (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8а) про визнання протиправним та скасування рішення. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 08.05.2025 року замінено сторону відповідача у справі № 640/19318/22 з Київської митниці Держмитслужби України на Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код відокремленого підрозділу 43997555, адреса реєстрації: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

«01» вересня 2021 року між ТОВ «ФРІАННА ФУДЗ» (Україна) та компанією «AD FOOD LLC» (Латвія) укладений контракт №01-UA-LV, за умовами якого Продавець зобов`язаний за окремими замовленнями Покупця поставляти та передавати у власність, а Покупець приймати та оплачувати поставлені Товари (заморожені продукти харчування).

17 жовтня 2022 року до Київської митниці Держмитслужби з метою митного оформлення подано електронну митну декларацію № UA100380/2022/312561, в якій зазначено відправником/експортером «AD FOOD LLC» (Латвія).

Митна вартість товару була визначена Позивачем за основним методом.

17.10.2022 митним органом було отримано Договір на перевезення №060622, рахунок-фактуру №479/2 та Довідку 14/10-1, що підтверджується Ідентифікатором повідомлення 145fa964-d0a5-4014-adf7-f5363dc43c44; також Прайс-лист та експортну декларацію, що підтверджується Ідентифікатором повідомлення f4f342bd-4a17-4060-8098-f798a5ef8cde).

18 жовтня 2022 Позивачем отримано від відділу митного оформлення № 1 митного поста «Чайки» Київської митниці ДМСУ Рішення про коригування митної вартості товарів від 18.10.2022р. № UA100380/2022/000076/2, яким визначено митну вартість за другорядним резервним методом (методом №6), та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18.10.2022р. № UA100380/2022/000798, якими визначено митну вартість в розмірі 3,2977 ЄВРО за кілограм, тим самим збільшивши загальну митну вартість товару на 1,2977 ЄВРО за кілограм. Відповідно до глави Х МКУ митним органом було зарезервовано фінансові гарантії на суму 148 020,27 гривень.

У спірному рішенні зазначено, що «оскільки за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, декларантом, керуючись п. 6 ч. 2 ст. 53 МКУ, не надано транспортні (перевізні) документи, передбачені частиною 10 статті 58 МКУ, що в результаті не дає можливості перевірити правильність заявлених числових значень транспортних витрат. Відповідно до частини 2 статті 53 МКУ, для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599. До таких документів, що підтверджують вартість транспортування оцінюваних товарів, відносяться: - договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг; - заявка на здійснення послуг по доставці товарів; - акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури.

Відповідно до договору про перевезення від 06.06.2022 № 060622 перевізник організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок та п. 3.1. Заявка на перевезення не надана до митного оформлення.».

Також митним органом у Рішенні зазначено: «згідно з п. 2,3 зовнішньоекономічного контракту від 01.09.2021 № 01-UA-LV разом з Товаром Продавець направляє Покупцю DELIVERY NOTE (транспортна накладна). Проте, декларантом до митного оформлення DELIVERY NOTE (транспортна накладна) не надано.».

У тому числі в спірному рішенні відповідачем вказано, що в платіжному доручені від 03.10.2022 № 52 в графі 70 «Призначення платежу» є посилання лише на зовнішньоекономічний контракт без зазначення реквізитів інвойсу чи проформи-інвойсу, що не уможливлює ідентифікувати проплату з даною поставкою».

Разом з іншим відповідачем в спірному рішенні зазначено, що «Прайс лист наданий до митного оформлення носить адресний характер, зазначено асортимент товару даної поставки».

Відповідно до картки-відмови позивачем до митної декларації додано автотранспортну накладну (CMR) (п. 4), Інвойс № 06-10/272 від 06.10.2022р. (п.2 та 3 документів.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з ч.1 ст.257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Відповідно до ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 ст.52 Митного кодексу України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Такими документами є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 Митного кодексу України).

Як вже було зазначено вище, до митного органу, разом з декларацією, позивачем було скеровано Договір на перевезення №060622, рахунок-фактуру №479/2 та Довідку 14/10-1, що підтверджується Ідентифікатором повідомлення 145fa964-d0a5-4014-adf7-f5363dc43c44; також Прайс-лист та експортну декларацію, що підтверджується Ідентифікатором повідомлення f4f342bd-4a17-4060-8098-f798a5ef8cde).

Зазначені документи в сукупності з доказами їх отримання відповідачем спростовують висновки, визначені в Рішенні про коригування митної вартості товарів від 18.10.2022р. № UA100380/2022/000076/2.

У постановах від 26.02.2018 р. у справі № 804/1405/15 і від 21.02.2018 р. у справі № 820/17417/14 Верховний Суд зазначив, що «митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено».

У постанові від 27.03.2018 р. у справі № 814/1213/16 (адміністративне провадження № К/9901/36850/18) Верховний Суд указав: «Сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею як таких, що можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару».

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів.

Відтак суд повторно зауважує, що декларантом було надано необхідні для митного оформлення документи, відповідно до ст. 53 МКУ України.

Так, Верховний Суд у постановах від 14.08.2018 р. у справі № 820/9195/15 і від 28.08.2018 р. у справі № 810/3879/17 зазначив: "Сама лише наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення Позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Позивачем під час проходження процедури митного оформлення товарів надано до органу доходів і зборів документально підтверджені дані про ціну договору. Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим ч. ч. 1, 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товарів".

Відповідно до розділу 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 13.07.2012 № 362, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків використовуються, зокрема, такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України; інформація, отримана від Держмитслужби України, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація, отримана в мережі Інтернет (офіційні сайти виробників товарів, прайс-листи інтернет-магазинів тощо).

Таким чином суд зазначає, що митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений митним законодавством України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митними органами відповідних рішень.

Разом з цим в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що митне оформлення подібного товару у попередні періоди за вартістю більшою, ніж заявлено декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом.

Суд зауважує, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору.

При цьому, безліч чинників можуть впливати на формування ціни товару, зокрема, характеристика товару, виробник, країна виробника, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, періоди поставки, їх сезонність, наявності попиту та пропозиції тощо.

А тому, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації про те, що товар, який задекларовано Позивачем, митне оформлення якого здійснювалося цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за резервним методом та автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованій системі аналізу та управління ризиками.

Враховуючи викладене, суд не погоджується із прийнятими митним органом Рішенням та Карткою відмови, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з наявних документів, вбачається, що під час проходження процедури митного оформлення товарів до митного органу надано документально підтверджені дані про ціну договору, які містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим ч. ч. 1, 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України.

Втім, щодо позовних вимог про зобов`язання Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України повернути на рахунок Позивача кошти у розмірі 148 020,27 грн., суд зазначає, що у випадку визнання протиправним та скасування у судовому порядку рішення відповідача про коригування митної вартості товарів повернення вже сплачених сум здійснюється за встановленою приписами МК України та Порядку процедурою.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 301 МК України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Тож, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Митним органом не доведено за допомогою належних та допустимих доказів, що митна вартість імпортованого позивачем була визначена необґрунтовано, що б в свою чергу надавало митному органу права на прийняття спірного рішення.

Таким чином суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог шляхом:

скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100380/2022/000798 від 18.10.2022р.;

визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості №UA100380/2022/000076/2 від 18.10.2022 року;

При цьому обраний спосіб захисту прав в достатній мірі відповідає обсягу прав позивача, що порушені.

Таким чином позов підлягає задоволенню саме у зазначений вище спосіб.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 1, 3, 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Оплачко В.О. був укладений договір про надання правової допомоги № АП/ФФ-1022 від 27.10.2022 згідно з п. 4.1 Розд. 4 якого вартість правової допомоги становить 15000, 00грн. Розрахунок наданих послуг складається з опрацювання матеріалів, підготовки та подачі позовної заяви до суду, супровід справи в суді, незалежно від кількості судових засідань; підготовка та подача необхідних процесуальних документів - 15 000 грн.

В підтвердження оплати наданих послуг з правової допомоги надано платіжне доручення № 5332 від 28.10.2022.

В силу положень ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд враховує, що:

по-перше, супровід справи в суді, незалежно від кількості судових засідань здійснено не було, так як справа розглядалась в порядку письмового провадження

по-друге, підготовка та подача необхідних процесуальних документів також не здійснювалась, позивачем надано до суду лише позовну заяву з додатками.

Беручи до уваги вказане та задоволення позовних вимог частково суд вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу частково у розмірі 5000 грн.

Щодо судового збору.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частин 1, 3, 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позов задоволено частково, судовий збір в розмірі 3308, 00грн. (2/3 від загальної суми сплаченого судового збору в розмірі 4962, 00грн.) підлягає стягненню з Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, оф. 34) до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код відокремленого підрозділу 43997555, адреса реєстрації: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А). про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити частково.

Скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100380/2022/000798 від 18.10.2022р.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA100380/2022/000076/2 від 18.10.2022 року.

В іншій частині позову, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код відокремленого підрозділу 43997555, адреса реєстрації: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, оф. 34) витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п*ять тисяч) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код відокремленого підрозділу 43997555, адреса реєстрації: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІАННА ФУДЗ» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, оф. 34) судовий збір у розмірі 3308 (три тисячі триста вісім) грн.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Галатіна