Рішення

від 27.05.2025 по справі 520/4717/25

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27.05.2025 р. справа №520/4717/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (далі за текстом - позивач, заявник)до Харківської митниці (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, Митниця)провизнання протиправним та скасування рішення, встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UА807000/2025/000043/2 від 30.01.2025.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що правильно визначив митну вартість предмету імпорту за ціною договору. Стверджував, що усі документи були складені належно та вичерпно підтверджували митну вартість товару, заперечував правомірність виникнення підстав для сумнівів у правильності розрахунків. Наголошував на відсутності підстав для збільшення митної вартості товару.

Відповідач з поданим позовом не погодився, надав письмовий відзив, у якому зазначив, що за поданими платником ВМД було згенеровано митні формальності про можливе заниження митної вартості, у розпочатій процедурі консультацій платник не усунув сумнівів органу митного контролю у правильності обчислення митної вартості, тому митна вартість була визначена за резервним методом із використанням відомостей МД №24UA100120222935U4 від 09.12.2024р. (UA100120/2024/222935) (Товар №15), №24UA100320443780U9 від 17.12.2024р. (UA100320/2024/443780) (Товар №64).

Позивачем було подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не було враховано обсяги партії товару, митна вартість якого бралася за основу, торговельну марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки. Таким чином, при використанні цінової бази ЄАІС відповідачем неправомірно використана як джерело цінова інформація із митних декларацій №24UA100120222935U4 від 09.12.2024 та №24UA100320443780U9 від 17.12.2024.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув статус юридичної особи приватного права, є резидентом України.

Основним видом діяльності заявника є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (за кодом КВЕД 45.31).

За викладеними у позові твердженнями, між заявником (у якості покупця) та компанією «TAIZHOU DONGNA MENHANICAL ELECTRIKAL CO., LTD» (Китай) (у якості продавця) було укладено зовнішньоекономічний контракт №ВА29092022 від 29.09.2022р. (далі за тестом - Контракт), предметом якого є поставка товару - запасні частини для автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту (п. 1.1 контракту). Ціна товару, що поставляється, встановлюється у доларах США за одиницю товару і визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту. Ціна товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачується при вивезенні (п. 3.2. контракту).

У межах даного Контракту у січні 2025 року відбулась поставка до України (тобто імпорт товару) товар №1: Запасні частини до системи підвіски автомобілів, не штамповані, не для промислового складання транспортних засобів: арт. 21010-2904192 (117498) кульова опора -4000шт., арт. 21010-2904082 (117499) кульова опора -4000шт., арт. 2101 Sets Ball joint (117504) комплект кульових опор -1800шт., арт. 21100-2904192 (117500) кульова опора -4500шт., арт. 21230-2904192 (117503) кульова опора -2500шт., арт. 11180-2904192-HD (121168) кульова опора -3500шт. Торговельна марка : ASR EXTREME Країна виробництва : CN Виробник : TAIZHOU DONGNA MECHANICALELECTRICAL CO.,LTD; товар №2: Запасні частини до кермових механізмів автомобілів, не штамповані, не для промислового складання транспортних засобів: арт. 21214-3414000 (КЕЗБОООЗ) (118645) комплект кермових тяг -100шт., арт. 21010-3003136 21010-3003130 (КЕ350004) (114530) наконечник кермовий -400шт., арт. 21010-3003134 (RЕ350002) (114528) наконечник кермовий -2000шт., арт. 21080-3414057 21080-3414056 (RЕ350005) (114531) наконечник кермовий -2000шт., арт. 21100-3414057 21100-3414056 (ЯЕ350006) (114532) наконечник кермовий 2000шт., арт. 21210-3414138 (RE350007) (114533) наконечник кермовий -400шт. арт., арт. 21230-3414І38 (RE350008) (114534) наконечник кермовий -1600шт. арт., арт. 21010-3003010 (RE350012) (115193) наконечник кермовий -800шт. Торговельна марка : ASR EXTREME Країна виробництва : CN Виробник : TAIZHOU DONGNA. MECHANICALELECTRICAL CO.,LTD.

29.01.2025 року заявником було подано до субєкта владних повноважень електронну митну декларацію №25UA807200001154U9.

У графі 22 указаної митної декларації указана загальна сума за рахунком у - 74.191,40 доларів США, а у графі 42 митної декларації товару №1 у 49.583,99 доларів США, товару №2 у 24.607,41 доларів США.

За викладеним у позові твердженням заявника, разом із указаною митною декларацією заявником до субєкта владних повноважень були подані: 1. Декларацію митної вартості. 2. Інвойс № 081120241011 від 11.10.2024. 3. Коносамент НУ8Р2024110102А від 16.11.2024. 4. Залізнична накладна № 31513993 від 23.01.2025. 5. Сертифікат про походження товару. 6. Банківський платіжний документ № 001451202 від 29.10.2024. 7. Рахунок експедитора № Ь8-4617988 від 22.01.2025. 8. Довідка експедитора № 451675 від 22.01.2025. 9. Додаткова угода №1 від 01.11.2023до контракту № ВА29092022 від 29.09.2022. 10. Контракт з виробником № ВА29092022 від 29.09.2022. 11. Договір про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023. 12. Додаткова угода № 1 від 03.01.2024 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11,2023. 13. Заявка від 11.11.2024 до договору про транспортне - експедиторське обслуговування.

Під час вивчення цих документів відповідачем - субєктом владних повноважень було виявлено, що за іншою митною декларацією рівень митної вартості на подібний (аналогічний) товар (за судженням суб`єкта владних повноважень) становить - товар №1 - 7,59 дол. США за 1 кг, товар №2 - 6,66 дол. США за 1 кг, а подані до митного оформлення товару документи містять суттєві розбіжності та недоліки і не повною мірою підтверджують самостійно обчислену заявником митну вартість товару.

Тому субєктом владних повноважень була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару і заявнику було запропоновано додатково подати: виписку з бухгалтерської документації; транспортно-експедиційні рахунки, рахунки експедиційних витрат, заявки перевезення, договори, рахунки збереження товарів в місце призначення, рахунки завантаження-розвантаження контейнера/товару, портові збори тощо; каталоги, специфікації, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення (походження) з перекладом на вимоги ст. 254 Митний кодекс України - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини з урахуванням Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДМС України від 01.07.2021 №476.

Декларант звернувся до митниці з листом №59 від 29.01.2025 р. з проханням дозволити митне оформлення відповідно до вимог ст. 55 МКУ.

За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем 30.01.2025 видано рішення №UA807000/2025/000043/2 про коригування митної вартості товару, відповідно до якого митна вартість товару визначена митницею за другорядним методом (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС товар №1 - МД №24UA100120222935U4 від 09.12.2024р. (UA100120/2024/222935) (Товар №15), товар №2 - №24UA100320443780U9 від 17.12.2024р. (UA100320/2024/443780) (Товар №64). Рівень митної вартості встановлений товар №1 - 7,59 дол. США за 1 кг, товар №2 - 6,66 дол. США за 1 кг, а тому відповідачем було збільшено митну вартість товару №1 в сторону збільшення з 52.485,46 дол. США до 106.730,58 дол. США; товару № 2 в сторону збільшення з 25.974,19 дол. США до 43.822,80 дол. США.

Як зясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб`єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб`єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

30.01.2025р. на підставі рішення про коригування митної вартості товару відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2025/000052.

Заявник виконав владні вимоги згаданих рішень субєкта владних повноважень і оформив ввезення товару за визначеним Митницею показником митної вартості товару за митною декларацією №25UА807200001271U8 від 30.01.2025 р. та додатково сплатив мито у розмірі 151.123,11 грн. та ПДВ у розмірі 634.717,03 грн. Разом 785.840,14 грн. (відповідно до гр. 47 митної декларації, СП 55).

Відповідач здійснив митне оформлення товару з відміткою в гр. 48 митної декларації «відстрочення платежу до 30.04.2025 р.».

За викладеними у позові твердженнями, керуючись ч.8 ст.55 Митного кодексу України, якою передбачено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, позивач звернувся до відповідача з заявою № 17/02-1 від 17.02.2025 з проханням скасувати рішення про коригування митної вартості товару. В обґрунтування заявленої митної вартості позивач додатково надав відповідачу роз`яснення щодо складової митної вартості та наступні документи: 1. Експертна митна декларація № 310120240515277810 разом с перекладом. 2. Додаткова угода від 01.07.2023. 3. Інвойс від 24.10.2024 №ЬХ20241024. 4. Акт ЛШ00-001189 надання послуг від 03.02.2025 з експедитором. 5. Платіжна інструкція № 14579 від 06.02.2025. 6. Лист експедитора № 451675 від 13.02.2025. 7. Митна транзитна декларація Т1.

У відповідь на звернення позивача щодо перегляду рішення про коригування митної вартості відповідачем надіслано лист від 19.02.2025 р. №7.14-1/15-02/13/1126 про відмову в скасуванні рішення про коригування митної вартості.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого Рішення про коригування митної вартості заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що приписи ст.ст. 1, 8, 19, 67, 68 Конституції України виключають правомірність отримання учасниками суспільних відносин безпідставної податкової вигоди у відносинах з приводу виконання згаданого у ст.36 Податкового кодексу України податкового обовязку, у тому числі і у сфері митної справи, де зміст та обсяг повноважень митниць на перевірку правильності визначення платниками податків показника митної вартості товару в операціях з імпорту товару до України, а також приводи, способи та порядок/механізм реалізації таких повноважень унормовані приписами Митного кодексу України.

Згідно з п.20 ч.1 ст.4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

За визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару - предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару саме до України.

Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов`язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків резидентом України до ланцюга поставки товару до України третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем, зокрема, відносно випадку, коли арифметичний показник первісної ціни продажу товару нерезидентом-виробником товару без вагомих та очевидних причин істотно (суттєво) перевищує (тобто є вищим за) арифметичний показник ціни продажу товару іншим нерезидентом-продавцем, який не є виробником товару.

Правильність саме такого тлумачення змісту норм відповідного національного закону України підтверджується п.2(a) статті VII, п.2(b) статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, де указано, що під "дійсною вартістю" повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції, положеннями ст.ст.1, 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, а також положеннями п.6 ч.3 ст.53 Митного кодексу України, де зазначено, що для підтвердження заявленої митної вартості мають бути подані каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) саме виробника товару, а не будь-якого іншого постачальника.

Згідно з ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання митним органом письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв`язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.

Водночас із цим, з викладених вище міркувань, суд доходить до переконання про те, що виявлення субєктом владних повноважень ризиків порушення вимог законодавства України з митної справи в частині виникнення обґрунтованих сумнівів у правильності самостійного визначення платником податків (або в інтересах платника податків) митної вартості товару на рівні, котрий відрізняється від рівня митної вартості на ідентичні або подібні товари, згідно з ст.ст.361-363 Митного кодексу України та нормами Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.07.2015р. №684 із змінами та доповненнями, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2015р. за №1021/27466; далі за текстом - Порядок №684) є самостійною та достатньою підставою для початку процедури консультацій відповідно до ст.53, ч.5 ст.54 Митного кодексу України.

Наведене судом тлумачення є цілком релевантним суті висновку постанови Верховного Суду від 17.01.2022р. у справі №520/2000/19, де указано, що сумніви субєкта владних повноважень у правильності самостійно визначеної платником податків митної вартості товару можуть бути зумовлені, зокрема, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб`єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).

Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч.4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.

Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Як то указано у ч.11 ст.264 Митного кодексу України митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Частиною 12 ст.264 Митного кодексу України визначено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Натомість, відповідно до ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.1 ст.55 Митного кодексу України, де указано, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З положень наведених норм права випливає, що у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України суб`єкт владних повноважень - Митниця - наділений повноваженнями на прийняття власного рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить обставина неправильності первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання/початку процедури перевірки правильності обчислення платником митної вартості товару - предмету імпорту, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення з приводу визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту.

За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).

Звідси слідує, що у процедурі контролю за дотриманням імпортером податкової дисципліни у митній справі Митницею виконуються два самостійних елементи/етапи адміністрування (тобто вчиняються два окремих та самостійних, хоча і пов`язаних між собою черговістю вчинення, управлінських волевиявлення), а саме: 1) управлінське волевиявлення з приводу контролю за обчисленою приватною особою митною вартістю імпортованого товару (ст.ст.53 і 54 Митного кодексу України); 2) управлінське волевиявлення з приводу самостійного визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту у спосіб прийняття власного рішення з приводу обчислення митної вартості імпортованого товару (ст.55 Митного кодексу України).

Суд повторює, що за правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).

Оскільки у спірних правовідносинах заявник не підтвердив показник задекларованої митної вартості товару каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, інформацією біржових організацій про вартість товару, то слід дійти висновку, що митний орган у даному конкретному випадку правомірно вдався до застосування положень ст.64 Митного кодексу України і врахування відомостей відповідної автоматизованої системи даних митних органів.

Відтак, суд вважає, що включені до відповідної автоматизованої системи даних митних органів відомості про показник митної вартості схожого поза розумним сумнівом за текстуальною назвою товару були цілком правомірно використані суб"єктом владних повноважень для ініціювання процедури консультацій з заявником.

Доводи про протилежне відхиляються судом як юридично неспроможні, позаяк суть та обсяг договірних (контрактних) домовленостей між резидентом України-покупцем та нерезидентом-продавцем (зокрема, в частині документів про умови визначення ціни на товар) об"єктивно не здатні змінити імперативних приписів національного закону України.

Також суд вважає, що у спірних правовідносинах такі фактори як: відсутність інвойсу від 24.10.2024 № LX20241024, який зазначено в гр. 24 залізничної накладної СМГС №31513993 від 23.01.2025, відсутність договорів, що зазначені в графі 3 залізничної накладної СМГС № 31513993 від 23.01.2025; відсутність механізму розрахунку складові митної вартості на маршруті слідування вантажу з портів; відсутність зазначення додатково понесених витрат на зберігання товару в порту призначення; відсутність в рахунку на перевезення № LS-4617988 від 22.01.2025 витрат на зберігання контейнера; відсутність в рахунку-фактурі №LS-4617988 від 22.01.2025 посилання на географічні пункти між якими було здійснено переміщення вантажу об`єктивно були здатні спричинити виникнення у субєкта владних повноважень обґрунтованого сумніву у правильності обчислення заявником митної вартості товару за первісною ВМД.

Утім, суд наголошує, що сама по собі обставина виникнення у суб`єкта владних повноважень згаданого вище обґрунтованого сумніву, а також виявлена, зафіксована і доведена суб`єктом владних повноважень обставина відсутності підстав для визнання правильним арифметичного показника митної вартості товару, самостійно розрахованої платником податків чи декларантом, не призводить із абсолютною неминучістю до виникнення безумовної і достатньої підстави для самостійного визначення субєктом владних повноважень власного показника дійсної митної вартості товарів без урахування усіх юридично значимих факторів відносно умов поставки товару, а виключно на підставі числових значень показників митної вартості товарів за іншими митними деклараціями інших субєктів господарювання.

Натомість, суд звертає увагу, що до цих факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).

При цьому, суд відзначає, що ані текст рішення Митниці про коригування митної вартості товару, ані текст відзиву на позов не містять бодай щонайменших відомостей про схожість умов поставки товарів за поданою заявником первісною митною декларацією №24UA807200001154U9 від 29.01.2025р.- умовам поставки товару за іншою митною декларацією іншого суб`єкта господарювання - МД №24UA100120222935U4 від 09.12.2024р. (UA100120/2024/222935) (Товар №15), №24UA100320443780U9 від 17.12.2024р. (UA100320/2024/443780) (Товар №64) ані за критерієм виробника товару, ані за об`ємом поставки, ані за торговою маркою.

Оцінивши здобуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зауважує на явній та очевидній невідповідності даних про торгову марку та виробника (у випадку заявника - Торговельна марка : ASR EXTREME Країна виробництва : CN Виробник : TAIZHOU DONGNA. MECHANICALELECTRICAL CO.,LTD; за іншими митними деклараціями №24UA100120222935U4 від 09.12.2024р. (UA100120/2024/222935) (Товар №15) - Торговельна марка : A.B.S. Країна виробництва : CN Виробник : ABS AII BRAKE SYSTEMS BV; №24UA100320443780U9 від 17.12.2024р. (UA100320/2024/443780) (Товар №64) Торговельна марка : NIPPARTS Країна виробництва : CN Виробник : Ageres B.V.).

Окрім того, умови поставки за митною декларацією заявника - FOB CN Ningbo, за іншою митною декларацією іншого суб`єкта господарювання - FCA NL Nieuwegein та FCA IT м. Поццуоло-Мартезан.

Також, відрізняється об`єм поставки та найменування товару: у випадку заявника товар №1 - кульова опора вага нетто 14.062 кг, товар №2 - комплект кермових тяг, наконечник кермовий, вага нетто 6580 кг; іншою митною декларацією №24UA100120222935U4 від 09.12.2024р. (UA100120/2024/222935) (Товар №15) - важіль підвіски, тяга стабілізатора, вагаа нетто 2055,58 кг; №24UA100320443780U9 від 17.12.2024р. (UA100320/2024/443780) (Товар №64) - наконечник рульової тяги, рульова тяга, маса нетто 105,027 кг.

Відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту прийнятної подібності об`єму поставки товару, умов поставки, відповідності даних про торговельну марку та виробника не дозволяє використовувати рівні/однакові показники митної вартості товару до цілком окремих та самостійних господарських операцій, котрі здійснюються різними суб`єктами господарювання юридичними особами приватного права за відсутності доказів доведеного в установленому законом порядку наміру на отримання безпідставної податкової вигоди за рахунок штучного заниження вартості (ціни) товару за зовнішньоекономічним договором/контрактом.

Разом із тим, у ході розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що відповідач-суб`єкт владних повноважень під час вчинення власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення митної вартості товару використав відомості ВМД, за якими було здійснено імпорт іншого товару та іншого виробника, ніж у випадку заявника.

За загальним правилом поставка різних товарів різних виробників об`єктивно здатна істотно вплинути на дійсну ціну товару і за відсутності здобутих суб`єктом владних повноважень доказів про протилежне здатна сформувати різну митну вартість товару.

Тому суд підкреслює, що доказів реалізації заявником у спірних правовідносинах наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спосіб штучного заниження митної вартості товару відповідач-суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здобув, оскаржені правові акти індивідуальної дії такими мотивами не обґрунтовував.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Так, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що зміст та характер обраних владним суб`єктом юридичних та фактичних мотивів прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості, а також обсяг наявних у розпорядженні на момент вчинення управлінського волевиявлення доказів, не дозволяє визнати це волевиявлення правильним та обґрунтованим, позаяк на вимогу суду Товариством подані документи, котрі підтверджуються істотну/суттєву відмінність в умовах поставки, зокрема, за обсягом партії товарів.

Водночас із цим, ч.7 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У ході розгляду справи субєктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було доведено юридичної обґрунтованості власного судження про обчислення митної вартості товару за первісно поданою заявником до митного оформлення ВМД із використанням показника одиниці митної вартості товару за іншою ВМД, за якою здійснювався імпорт до України товару.

На виконання приписів ч.4 ст.9 та ст.80 КАС України судом за власною ініціативою не виявлено ознак існування доказів прагнення/наміру заявника на отримання у спірних правовідносинах безпідставної податкової вигоди, оскаржені рішення Митниці такими доводами неумотивовані.

Тому оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт при виданні оскарженого рішення не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з`ясував неповно, діяння приватної особи кваліфікував неправильно, кола усіх юридично значимих факторів не визначив, не оцінив, до уваги не взяв, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані із змістом нормативного регламентування, ані з фактичними дійсними обставинами спірних правовідносин.

Тож за наслідками розгляду справи суд доходить до переконання про те, що за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності реально вчинених оскаржених управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України слід кваліфікувати у якості недоведеного та навпаки - за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування порушеного публічного права заявника слід визнати підтвердженим.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі існуючі юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Оскільки суб`єкт владних повноважень у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів подібності умов імпорту товарів за спірними митними деклараціями з товарами за використаною митним органом відкоригованою декларацією, яку вимушено була визначена сума товару, то правомірність вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу коригування митної вартості товару слід визнати недоведеною.

Стосовно обставин подання заявником нової митної декларації замість раніше первісно поданої суд зазначає, що з огляду на відсутність саме у приписах Митного кодексу України однозначно сформульованих застережень про зворотнє, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відображення суб`єктом господарювання у вантажній митній декларації реквізитів відповідного рішення органу митного контролю про коригування митної вартості товару за первісно поданою цим ж субєктом господарювання вантажною митною декларацією доводить об`єктивну вимушеність вчинку із подальшого декларування митної вартості товару за показниками прийнятого органом митного контролю рішення про коригування митної вартості і не позбавляє особу права на оскарження такого рішення про коригування митної вартості.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано довіреність від 10.05.2023р. на представництво інтересів адвоката Бондаренко І.В., Договір №04/01-24С від 04.01.2024р. про надання правничої (правової) допомоги, додаткову угоду №26 від 17.02.2025р. до договору, платіжну інструкцію від 17.02.2025р. №14640 про сплату заявником 5.000,00 грн згідно з договором №04/01-24С від 04.01.2024р., акт прийому-передачі виконаних послуг від 19.02.2025р.

Пунктом 3.2. Договору №04/01-24С від 04.01.2024р. про надання правничої (правової) допомоги сторони узгодили, що вартість послуг враховується відповідно до витраченого часу на надання такої послуги з розрахунку 1000,00 грн за одну годину роботи адвоката.

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних послуг від 19.02.2025р. позивачу надано професійну правничу допомогу: Підготовка до суду першої інстанції позову про визнання протиправними та скасування рішення митниці про коригування митної вартості товарів 5 год - 5000,00 грн.

Відповідач у відзиві заперечував щодо стягнення правничої допомоги та зазначив, що дана сума є явно необґрунтованою та не відповідає принципу обґрунтованості та співрозмірності, заявлені судові витрати завищені враховуючи конкретні обставини справи.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що майновий інтерес заявника у межах даного спору у грошовому виразі складає - 785.840,14 грн., тобто розмір митних платежів, які підлягали сплаті зі скоригованої митної вартості товарів.

Спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржених рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 5.000,00грн. є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.

При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування у межах адміністративної справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід застосовувати виключно положення ч.1 ст.77 КАС України.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 3.500,00грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UА807000/2025/000043/2 від 30.01.2025 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (ідентифікаційний код - 44017626; місцезнаходження - вул. Короленка, буд. 16Б, м. Харків, 61003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (ідентифікаційний код - 38493680, місцезнаходження - пров. Сімферопольський, буд. 6, м. Харків, 61052) 11.787,60 грн (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 3.500,00 грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко