Постанова від 27.05.2025 по справі 420/29662/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29662/24

Головуючий в 1 інстанції: Караван Р. В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) січня 2008;

визнати протиправним неврахування військової частини НОМЕР_1 вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 07.04.2022;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.04.2022 із урахуванням вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078. Також зазначає, що відповідачем під час виплати індексації його грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.04.2022 було протиправно не враховано вимоги абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 01.01.2016 по 07.04.2022 він проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . В період з січня 2016 по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення йому не виплачувалась. Вважає, що відповідач з 01.01.2016 по 28.02.2018 повинен був застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду.

В своїй скарзі, апелянт зазначає, що вимоги позивача стосуються періоду 01.01.2016 року 28.02.2018 року позов у цій справі подано 12.09.2024 року, у позивача з 28.02.2018 року було достатньо часу для співставлення щомісячно отримуваних ним сум грошового забезпечення (ГЗ) з вимогами нормативно-правових актів, на які він посилається. з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Ці вимоги поширюються на відповідні позовні заяви, що подаються до судів з 19.07.2022. Вказує, що до 19.07.2022 позивач дійсно мав право звернутися до суду без обмеження будь-якими строками, незалежно від того, дії відповідача у який з періодів ним оскаржувалися б. З 20.07.2022 таке право обмежене тримісячним строком.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2015 по 07.04.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно даних особистої картки ОСОБА_1 за 2015 рік в грудні 2015 року останньому було нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 10838,05 грн., з наступними складовими: посадовий оклад 1030,00 грн., оклад за військове звання 120,00 грн. надбавка за вислугу років 287,50 грн., надбавка за таємність 103,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 721,88 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода 3161,92 грн., премія 5407,50 грн.

Згідно даних особистої картки ОСОБА_1 за 2016 рік в січні 2016 року останньому було нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 11227,49 грн., з наступними складовими: посадовий оклад 1041,35 грн., оклад за військове звання 125,00 грн. надбавка за вислугу років 291,59 грн., надбавка за таємність 103,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 728,97 грн., класність 41,20 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода 4210,31 грн., премія 4686,08 грн.

Згідно даних особистої картки ОСОБА_1 за 2018 рік в лютому 2018 року останньому було нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 8506,13 грн., з наступними складовими: посадовий оклад 1030,00 грн., оклад за військове звання 125,00 грн. надбавка за вислугу років 288,75 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 785,48 грн., класність 41,20 грн, надбавка за таємність 103,00 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода 1252,30 грн., премія 4944,00 грн.

Згідно даних особистої картки ОСОБА_1 за 2018 рік в березні 2018 року останньому було нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 12220,41 грн., з наступними складовими: посадовий оклад 4478,38 грн., оклад за військове звання 1340,00 грн. надбавка за вислугу років 2036,43 грн., надбавка за особливості проходження служби 785,48 грн., класність 176,21 грн, надбавка за таємність 447,84 грн., премія 2956,07 грн.

Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024 позивач 15.07.2024 звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07.04.2022.

Військової частина НОМЕР_1 листом від 27.08.2024 на вказану заяву повідомило, що підстав для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 квітня 2024 року у військової частини не має.

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що з урахування положень статті 58 Конституції України правила нарахування індексації за Постановою № 1013 повинні застосовуватись виключно з 01.01.2016 року, особливо з урахуванням того, що у вказаній постанові прямо зазначено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, а тому з метою захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року.

При цьому дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для визнання протиправним неврахування військовою частиною НОМЕР_1 вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 07.04.2022

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції з урахуванням ст. 308 КАС України, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.

Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).

Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач проходив військову службу у військовій частині відповідача по 07.04.2022 року, тобто коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а доводи апелянта є безпідставними.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано розглянуто позов по суті позовних вимог.

В свою чергу в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, колегія суддів оцінку рішенню суду першої інстанції в частині застосування норм права при розгляді позову по суті позовних вимог не надає, оскільки апеляційна скарги будь-яких доводів по суті позовних вимог не містить.

За таких обставин доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 травня 2025 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова