Постанова
від 27.05.2025 по справі 120/12091/24
КРИМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12091/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

27 травня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

РішеннямВінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2020 по 23.08.2024 в розмірі 241 395,88 грн.

Визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки.

Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у 2 Державному пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області. Позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.

При цьому за період з 01.01.2016 по 27.11.2020 йому не було нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

23.08.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/3626/24 на розрахунковий рахунок позивача, нараховано суми індексації грошового забезпечення у розмірі 157 385,85 грн.

Однак, при виплаті вищенаведеної суми відповідачем ненараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та не виплачено втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.

Варто вказати, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як зазначалося вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Тому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на два періоди: до 19.07.2022 та після цього.

Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Так, позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 27.11.2020 року.

Відтак, відлік затримки по виплаті заробітної плати слід розпочинати з 28.11.2020 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач 23.08.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/3626/24, здійснив виплату позивачеві індексації грошового забезпечення в сумі 157 385,85 грн. то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.

Таким чином, період з 28.11.2020 до 19.07.2022 (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, маючи переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

При цьому, період з 19.07.2022 до 23.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22 та інших, і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту та стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно із наданою відповідачем інформацією про середньоденний та середньомісячний заробіток № 47 01-7171-1/47-17 від 01.10.2024 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 464,33 грн.

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2020 по 18.07.2022 складає 277 669,34 грн (464,33 грн х 598 календарних днів), а з 19.07.2022 по 23.08.2024 85 901,05 грн. (464,33 х 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).

Водночас, як вже зазначалось судом вище, про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Суд також при вирішенні даного спору приймає до уваги позицію викладену в постанові ВС від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, де суд зауважив, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Тобто до 19.07.2022 суд застосовує принцип співмірності при розрахунку середнього заробітку, а з 19.07.2022 не підлягає застосуванню принципу співмірності.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 157 385,85 грн. (сума виплат за судовим рішенням)/ 277 669,34 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 28.11.2020 по 18.07.2022) = 0,56.

Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2020 по 18.07.2022 становить 155 494,83 грн. (464,33 грн. (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,56 (істотність частки) х 598 (кількість календарних днів за період з 28.11.2020 по 18.07.2022).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2020 по 18.07.2022 в розмірі 155 494,83 грн., а за період з 19.07.2022 по 23.08.2024 (не більше як за 6 місяців) - в сумі 85901,05 грн.

Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, становить 241 395,88 грн. (155 494,83 грн. (за період з 28.11.2020 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 85 901,05 грн. (за період з 19.07.2022 по 23.08.2024 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців).

Відтак, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 241 395,88 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

З приводу позовних вимог про зобов`язання 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III)

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата)

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій

У пункті 4 цього Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Як зазначено у статті 7 Закону № 2050-III та пункті 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, із аналізу вказаних положень Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов

- нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

- доходи не повинні носити разового характеру;

- порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання)

- затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців

- зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги

В даному випадку суд враховує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Таким чином із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.

СудКримський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення27.05.2025
Оприлюднено29.05.2025
Номер документу127666738
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Судовий реєстр по справі —120/12091/24

Постанова від 27.05.2025

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Ухвала від 19.05.2025

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Ухвала від 09.05.2025

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Ухвала від 09.05.2025

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Рішення від 09.04.2025

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Бошкова Юлія Миколаївна

Ухвала від 17.09.2024

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Бошкова Юлія Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні