Постанова від 26.05.2025 по справі 140/5221/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5221/24 пров. № А/857/25743/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, ухвалене суддею Сорока Ю.Ю. у м. Луцьку Волинської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадженняу справі № 140/5221/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Волинській областіпро визнанняпротиправною та скасування вимоги, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просив про визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2024 року №Ф-1412-0320У на суму 13184,84 грн та зобов`язати виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, штрафних санкцій та пені у зв`язку із несвоєчасною його сплатою.

В обґрунтування протиправності спірного рішення позивач покликається на те, що у період, за який щодо нього застосовано штрафну санкцію та нараховано пеню по єдиному внеску, у нього не було обов`язку зі сплати вказаного платежу, оскільки не здійснював підприємницькою діяльність, а доходи отримував з інших джерел в якості найманого працівника, при виплаті яких роботодавцем проводилось нарахування та сплата ЄСВ.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2024 року №Ф-1412-0320У на суму 13184,84 грн. Здійснено розподіл понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року зобов`язано Головне управління ДПС у Волинській області виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, штрафних санкцій та пені у зв`язку із несвоєчасною його сплатою.

Не погоджуючись з рішенням суду від 12 вересня 2024 року, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволення позову.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4ст. 304 КАС Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно достатті 67 Конституції Україникожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормамиПодаткового кодексу Українив частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормамиЗакону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаєЗакон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(із змінами та доповненнями) (далі -Закон № 2464-VI).

ВиключноЗаконом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2ст.2 Закону №2464-VI).

Частиною четвертоюстатті 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 11.04.2006 по 14.05.2020 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

13.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1412-0320У, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 29.03.2024 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 13184,84грн, яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Як вбачається із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відображена станом на 29.03.2024 заборгованість у загальному розмірі 13184,84 грн.

Підставами винесення спірної вимоги контролюючий орган визначив:

-статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»(правова підстава);

- дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава).

ОСОБА_1 , вважаючи вимогу про сплату боргу протиправною, звернувся до суду з вимогою про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країни.

В розумінністатті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняконсолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту третього цієї ж частини застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленомузакономпорядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно із пунктом четвертим частини першоїстатті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, втому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, відповідно до пункту першого частини першоїстатті 4 Закону №2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абз.1 п.1 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює,Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (№480/4656/18), а відповідно до ч.5ст.242Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з підпунктом4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК Україниподаткове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо нормазаконучи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставізакону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третястатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, згідно доводів скаржника, обов`язок позивача по сплаті єдиного соціального внеску пов`язаний виключно із наявністю у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Зазначає, що запис про припинення підприємницької діяльності здійснено 14.05.2020, тому із набуттям чинності 01.01.2017 Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI, фізичні особи-підпримці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн, з 01.01.2018 819,06 грн, з 01.01.2019 918,06 грн, з 01.01.2020 1100 грн.

Разом з тим, ОСОБА_1 з 05.05.2009 по 27.06.2019, з 12.07.2019 по 30.11.2022 працював в ПАТ«Укрнафта», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 та індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 25.05.2020, протягом 2017 - 2020 років ПАТ«Укрнафта (ідентифікаційний код 00135390), як страхувальник, на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Таким чином, у спірний період позивач був офіційно працевлаштованою особою, за яку сплату ЄСВ на загальнообов`язкове соціальне страхування здійснював роботодавець. Сплата роботодавцем позивача ПАТ«Укрнафта» єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування у встановленому розмірі (ЄСВ) підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Судом першої інстанції також слушно зауважено, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності на розгляд суду відповідачем не надано.

Слід зазначити, що контролюючий орган не позбавлений можливості самостійно перевірити сплату ЄСВ за позивача роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.1ст.16 Закону № 2464-VI Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьоїстатті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першоїстатті 20 Закону № 2464-VI).

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (абзац перший частини другоїстатті 20 Закону № 2464-VI).

На кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка, до якої, зокрема, включаються відомості про суми виплат (доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць (ч.3ст.3 Закону № 2464-VI).

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №18.06.2014 №10-1 (в редакціїПостанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення № 10-1).

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення №10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності від страхувальника відомостей про застраховану особу, дані про яку відсутні в Реєстрі застрахованих осіб; в інших випадках, передбаченихЗаконом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1)

За змістом пункту 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Крім того, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2020 у справі №140/2122/19, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про протиправність вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу від 13 лютого 2024 року №Ф-1412-0320У, що має наслідком її скасування.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1ст. 308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішень.

Оскільки додаткове рішення суду, яким вирішено одну із позовних вимог позивача, не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуальногозакону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження)

Керуючись статтями242,308,309,311,315,316,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 140/5221/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний