Постанова від 27.05.2025 по справі 140/9708/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9708/24 пров. № А/857/34229/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (головуючий суддя Стецик Н.В., м. Луцьк у справі № 140/9708/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просить визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 01.08.2024 №213050036294, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії;

зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту г) ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII з дня первісного звернення, а саме з 19.12.2023, зарахувавши період проходження військової строкової служби згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 до страхового стажу та період роботи на посаді докера механізатора з 11.10.2017 по 26.05.2022 року до стажу за вислугу років.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області від 01.08.2024 №213050036294 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.09.2023, зарахувавши період проходження ним військової строкової служби згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 до його страхового стажу та період роботи на посаді докера механізатора з 11.10.2017 по 26.05.2022 року до його стажу за вислугу років.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно наданих до заяви про призначення пенсії документів, страховий стаж позивача складає 28 років 8 місяців 26 днів, а стаж за вислугу років 18 років 8 місяців 8 днів (станом на 10.10. 2017), відтак підстави для призначення пенсії відсутні. Зазначає, що до страхового стажу позивачу не зараховано період проходження строкової військової служби з травня 1987 року по червень 1989 року згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, виданого 04.11.2019 №4/6324, оскільки згідно пункту 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони; довідки архівних в військово-лікувальних установ. Вказує, що до стажу роботи позивача за вислугу років не зараховано періоди роботи на посаді докера-механізатора, у зв`язку з тим, що відсутня довідка, передбачена пунктом 20 Порядку №637, а саме про перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати та зайнятість позивача докером-механізатором в комплексній бригаді в усі періоди його роботи в ТОВ Херсонський торговий порт.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. г частини 1 ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

20.12.2023 ГУ ПФУ у Волинській області (за принципом екстериторіальності) прийнято рішення №213050036294, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю у останнього необхідного спеціального стажу, передбаченого ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, роботою на спецпосаді, а також відсутністю довідки про реєстрацію місця проживання.

17.01.2024 р. ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 20.12.2023 та прийнято нове рішення за №2100-0304-9/43774 від 17.01.2024, яким зменшено позивачу страховий та спеціальний стаж, а також повторно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №420/272/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 20.12.2023 року №213050036294 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2024 у справі №420/272/24 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №420/272/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Волинській області від 20.12.2023 року №213050036294 про відмову у призначенні пенсії позивачу; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Волинській області від 17.01.2024 р. №2100-0304-9/43774 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язано Головне управління ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.12.2023 року та прийняти рішення згідно чинного законодавства з урахуванням висновків, викладених у даній постанові (а.с.10-12).

Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 01.08.2024 №213050036294 позивачу відмовлено в призначені пенсії за вислугу років.

В обгрунтування даного рішення ГУ ПФУ у Волинській області зазначено, що страхового стажу позивача не зараховано період проходження строкової військової служби з травня 1987 по червень 1989 згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 04.11.2019, оскільки згідно п. 6 порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 №637 для підтвердження військової служби приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки , військових частин і установ системи Міноборони; довідки архівних в військово-лікувальних установ. Окрім того, зазначено про відсутність довідки про реєстрацію місця проживання (а.с.13).

Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 01.08.2024 №213050036294 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до пункту 2-1 Перехідних положень Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058, в редакції Закону №2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту г статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення (зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають робітники механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII. Положення пункту г статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.91 1788 зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для працівників, зазначених у пункті г статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту г статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.91 №1788-XII законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.

Вказані норми пункту г статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.91 №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.

Оскільки відповідно до Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 положення статті 55 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), застосуванню підлягає ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, а саме, в наступній редакції право на пенсію за вислугою років мають: г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад навантажно-розвантажувальних роботах у портах чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Таким чином, для виходу на пенсію по вислузі років позивачу необхідно мати страховий стаж роботи не менше 25 років, стаж роботи на посаді докера-механізатора не менше 20 років та досягти 55 років.

Як встановлено, позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на дату звернення за призначенням пенсії виповнилось 55 років.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.

Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки позивача, такий 01.01.1999 прийнятий на посаду докера-механізатора у АТ Херсонський річковий порт (запис трудової книжки №11) та був звільнений із зазначеної посади 13.09.2007 (запис №14).

Отже, стаж на посаді докера - механізатора становить у вказаний період - 08 років 8 місяців 13 днів.

З 27.09.2007 позивач прийнятий тимчасово на посаду докера-механізатора у ДП Херсонський річковий порт акціонерної судноплавної компанії Укррічфлот (запис трудової книжки №15) та з 11.10.2007 звільнений з посади докера-механізатора (запис трудової книжки №16). Стаж роботи у вказаний період становить - 15 днів.

У період з 16.10.2007 по 30.11.2007 позивач працював на посаді докера - механізатора 4 класу у ДП Херсонський морський торговельний порт (записи трудової книжки №17-18). Стаж на вказаній посаді становить 1 місяць 15 днів.

З 16.12.2007 по 01.07.2018 позивач працював на посаді докера - механізатора ДП Херсонський річковий порт акціонерної судноплавної компанії Укррічфлот (запис трудової книжки №19-23). Стаж роботи у вказаний період на посаді докера-механізатора становить -10 років 6 місяців 15 днів.

З 02.10.2019 по 10.12.2019 позивач працював на посаді докера-механізатора 4 класу у ДП Херсонський морський торговельний порт (записи трудової книжки №27- 28). Стаж роботи за вказаною посадою становить - 02 місяці 09 днів.

З 16.07.2020 по 30.04.2021 позивач працював на посаді докера-механізатора ДП Херсонський морський торгівельний порт (запис трудової книжки №31 -32). Стаж роботи у вказаний період на посаді докера-механізатора становить 9 місяців 15 днів.

З 05.05.2021 по 23.12.2021 позивач працював на посаді докера-механізатора ДП Херсонський морський торгівельний порт (запис трудової книжки №33-34). Стаж роботи у вказаний період на посаді докера-механізатора становить 7 місяців 19 днів.

З 24.12.2021 по 26.05.2022 ОСОБА_1 працював на посаді докера-механізатора ТОВ Херсонський порт (запис №35). Стаж роботи за вказаний період становить 05 місяців 03 дні.

З огляду на викладене, стаж роботи позивача на посаді докера-механізатора згідно відомостей його трудової книжки становить - 21 рік 5 місяців 15 днів, відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такий підлягає зарахуванню.

З оскаржуваного рішення вбачається, що у наданій позивачем копії трудової книжки відсутня інформація про звільнення його з роботи докера-механізатора ТОВ Херсонський торговий порт.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації і на сьогодні частково перебуває в окупації. Загальновідомим є факт, що повна окупація російською федерацією міста Херсон відбулась у березні 2022 року.

Вказані обставини унеможливлювали особисте звернення позивача із заявою про звільнення з роботи до роботодавця, відтак 26.05.2022 ОСОБА_1 , використовуючи веб-портал Дія, подав заяву про звільнення з роботи, у якій просив звільнити його на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з веденням бойових дій (а.с.27).

Крім цього, згідно довідки Державної служби зайнятості Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 25.12.2023 №222-23мі, позивач з 06.06.2022 перебуває на обліку у відповідному центрі зайнятості як безробітний (а.с.24).

Щодо доводів апелянта про незарахування до страхового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з травня 1987 по червень 1989 згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 04.11.2019.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується, зокрема, військова служба і перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки і органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про загальний військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Зазначені положення застосовуються і до громадян, які проходили строкову військову службу до прийняття зазначених законів України, а тому час перебування громадян України на військовій службі, в тому числі - і в збройних силах радянської армії, повинен зараховуватись до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993, на підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються:

- військові квитки;

- довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС;

- довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Відповідно до пункту 16 постанови КМУ №921 від 07.12.2016 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (нормативного акту, що діяв на час видачі позивачу тимчасового посвідчення) військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:

для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Порядок виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, затверджено Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №610, пунктом 1 якого передбачено, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного (далі- тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов`язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовозобов`язаний), та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Пунктом 3 Порядку №610 визначено, що тимчасове посвідчення видається військовозобов`язаним, які: взяті на військовий облік військовозобов`язаних та яким присвоєно первинні військові звання офіцерського складу запасу (до надходження їх особових справ); втратили військові квитки (до їх отримання); не проходили військову службу (навчальні збори) та не мають військово-облікової спеціальності; визнані призовними комісіями непридатними в мирний час, обмежено придатними у воєнний час до військової служби за станом здоров`я (до підтвердження цього рішення під час повторного медичного огляду); прибули з місць позбавлення волі.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження проходження строкової військової служби позивач надав ГУ ПФУ у Волинській області копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 04.11.2019.

У поданому посвідченні №4/6324 наявний запис про проходження останнім строкової військової служби у ВМС з 05.1987 по 06.1989 (а.с.22).

Тимчасове посвідчення містить ОСОБА_1 містить інформацію про його військове звання, військово-облікову спеціальність та дані про проходження строкової військової служби, а тому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби з травня 1987 по червень 1989.

Враховуючи встановлені обставини та наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пенсійним органом безпідставно відмовлено у зарахуванні періоду проходження військової строкової служби згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 до страхового стажу та період роботи на посаді докера механізатора з 11.10.2017 по 26.05.2022 року до стажу за вислугу років.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 140/9708/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар