Рішення
від 27.05.2025 по справі 904/1368/25
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1368/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Тавлеєв О.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шумило О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Слобожанської окружної прокуратури (смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області) в інтересах держави в особі Петриківської селищної ради (смт. Петриківка Дніпровського району Дніпропетровської області)

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (м. Київ)

про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 214 901 грн. 45 коп.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Слобожанська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Петриківської селищної ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Петриківської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 214 901 грн. 45 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 15.03.2024 працівниками лісової охорони філії "Петриківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" виявлено факт незаконної порубки 40 дерев породи дуб та клен: в кварталі 46 виділ 2 виявлено незаконну порубку дерев породи "Дуб" в кількості 32 штуки; в кварталі 46 виділ 5 - дерев породи "Клен" в кількості 8 штук., що розташовані в адміністративних межах Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області. За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" 15.03.2024 складено Акти № 9 та № 10 огляду місць вчинення лісопорушень. Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", загальний розмір збитків (по Актам № 9 та №10) становить 214 901 грн. 45 коп. За наявною інформацією шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, залишається невідшкодованою. З огляду на наведене, навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", а саме: незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території в межах кварталу 46 виділів 2, 5 Курилівського лісництва філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", який знаходиться на території Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави. Станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідачем - ДСГП "Ліси України" у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природному середовищу, не відшкодовано, у зв`язку із чим прокуратура вимушена звернутися з позовом до суду про їх стягнення в примусовому порядку;

- відповідач, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки, адже він, як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДСГП "Ліси України" суми завданої шкоди.

Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових коштів за шкоду, заподіяну ДСГП "Ліси України", внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення. Внаслідок несплати винними особами шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, до бюджетів усіх рівнів не надходять кошти, що не може залишатися без реагування органів прокуратури. Крім того, згідно з інформацією Петриківської селищної ради від 07.02.2025 №14-256/0/2-25 та від 11.03.2025 №14-477/0/2-25 заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у кварталі 46 виділи 2, 5 Курилівського лісництва у сумі 214 901 грн. 45 коп. не вживались. Також, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що Петриківською селищною радою до суду не пред`являлися позови щодо стягнення з ДСГП "Ліси України" шкоди, завданої порубкою дерев у кварталі 46 виділи 2, 5 Курилівського лісництва у сумі 214 901 грн. 45 коп. Таким чином, Слобожанська окружна прокуратура звертається з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та органу місцевого самоврядування до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з нездійсненням Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) та Петриківською селищною радою захисту інтересів держави в суді, як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження. Крім того, сам факт не звернення до суду органом державного контролю з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави та жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, оскільки не звертається до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, стосовно підсудності позову, прокурор вказує на те, що підставою для пред`явлення до суду даної позовної заяви є порушення ДСГП "Ліси України" як постійним лісокористувачем вимог статей пункту 5 статті 64, частини 1, частини 5 статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України, які полягають в протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, що призвело до заподіяння навколишньому природному середовищу збитків на суму 214 901 грн. 45 коп. Предметом даного позову є стягнення/відшкодування збитків, завданих майну українського народу - лісам України. Відповідно до вимог частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Відтак, оскільки незаконну порубку дерев вчинено у кварталі 46 виділи 2, 5 Курилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, позовна заява подана до Господарського суду Дніпропетровської області.

Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.04.2025.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №14767/25 від 08.04/2025), в якій він повідомляє про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника Петриківської селищної ради.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 15853/25 від 15.04.2025), обґрунтоване неможливістю представника відповідача 15.04.2025 прийняти участь у судовому засіданні.

У підготовче засідання 15.04.2025 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явились, при цьому судом були враховані клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника та клопотання відповідач про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

Також, судом було відзначено, що станом на 15.04.2025 строк для подання відзиву на позовну заяву не закінчився.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 15.04.2025 підготовче засідання було відкладено на 20.05.2025.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 16037/25 від 15.04.2025), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, відтак для покладання на відповідача як на постійного лісокористувача відповідальності за збитки, які завдані незаконною рубкою лісів, прокуратура, яка у даній справі представляє інтереси позивача, повинна на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, довести наявність у діях відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправна поведінка (його протиправна бездіяльність), тобто поведінка відповідача повинна порушувати вимоги щодо ведення лісового господарства. Проте в даному конкретному випадку, прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача, як і не було конкретизовано, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, та які дії він не вчинив, доказів невчинення таких дій до суду не надано. Натомість прокуратура тільки обмежилася загальними посиланнями на матеріальні норми Цивільного кодексу України та Лісового кодексу України, що регулюють спірні правовідносин, безвідносно до фактичних обставин справи та поведінки відповідача щодо дотримання вимог ведення лісового господарства. В дійсності філія "Петриківське лісове господарство" Державного підприємства "Ліси України" та його посадові особи своєчасно і в повному обсязі виконувала всі завдання, які покладені на державне підприємство чинним законодавством. Протилежного прокуратурою, на якій як на стороні позивача лежить обов`язок довести протиправність поведінки відповідача, не доведено. У зв`язку з не встановленням органом досудового розслідування осіб, винних у незаконній рубці дерев прокуратура вважає, що збитки, завдані інтересам держави, мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем - ДП "Ліси України";

- факт належного виконання філією "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів, позовною заявою та доданими до неї документами не спростовується. Матеріалами справи (лист в.о. директора філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" № 241 від 22.03.2024; Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 9 від 15.03.2024, Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 10 від 15.03.2024) підтверджується, що саме посадові особи філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" виявили та у встановленому законом порядку повідомили правоохоронні органи стосовно факту вчинення порушення природоохоронного законодавства у вигляді здійснення незаконної рубки дерев. Вказане підтверджує, що посадові особи філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" добросовісно та належним чином виконували покладені на них обов`язки щодо контролю за збереженням лісів, адже виявили незаконну рубку дерев та повідомили про це правоохоронні органи. Відповідач зазначає, що за вказаних обставин покладати на нього цивільну відповідальність з відшкодування шкоди, спричиненої незаконною рубкою дерев невстановленою слідством особою є щонайменше несправедливим. Зокрема, на думку відповідача, посадовими особами філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" виконано обов`язок, передбачений пунктом 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 № 262, згідно з яким у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 по справі № 906/366/20 по даному питанню зазначає, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Аналізуючи наведений висновок касаційного суду від зворотного, відповідач зазначає, що можна констатувати, що виявлення самим відповідачем факту незаконної порубки дерев свідчить про належне виконання державною лісовою охороною своїх посадових обов`язків щодо запобігання, виявлення та фіксації незаконних рубок. З огляду на вказане, відповідач вважає, що прокуратурою на підставі належних, допустимих та достовірних доказів наявності в діях відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (протиправної бездіяльності), яка б мала шкідливі наслідки та мала причинно-наслідковий зв`язок із спірними збитками, не доведено;

- прокурор не довів дійсний розмір збитків, який завдано державі, адже для підтвердження заявлених позовних вимог позивачем подано до суду Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 9 від 15.03.2024 та Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 10 від 15.03.2024, які складені працівниками філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" за фактом виявлення незаконної рубки дерев, розрахунки розміру шкоди, складені також працівниками філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України", однак виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, навколишнього природного середовища здійснюється уповноваженими законом органами в порядку державного нагляду (контролю), що здійснюється шляхом вжиття планових та позапланових заходів у формі перевірок, обстежень тощо (стаття 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), тому, проаналізувавши додані до позовної заяви матеріали, вбачається, що Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань не проводила перевірку (у тому числі документальну) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю зі складенням відповідно до законодавства акту за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції та не надавала обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства. Натомість, позовні вимоги ґрунтуються виключно на підставі актів огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, здійснених самими ж працівниками філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України", без відповідного та обов`язкового акту Держекоінспекції. Відповідач стверджує, що в наявних у справі доказах відсутній детальний опис виявленого порушення, не зазначено в якій частині пня було здійснено заміри (тобто чи це було біля шийки кореня, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, чи в іншій частині дерева /наприклад вище шийки кореня/), відсутні посилання на нормативно-правові акти, якими керувались спеціалісти при здійсненні обмірів, а також не встановлено винних осіб та дій чи бездіяльності відповідача, які б виразилися у неналежному здійсненні заходів з охорони та збереження лісу у формі бездіяльності та призвели до заподіяння шкоди. Також, відповідач вказує на те, що відповідно до примітки 4 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 для цілей обчислення розміру шкоди береться діаметр пня дерева у корі та зазначається як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Проте, як вбачається із змісту наданих актів, такі відомості щодо розмірів найбільшого та найменшого діаметра виявлених пнів не містять, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Окрім того, відповідач зазначає, що в актах відсутня будь-яка інформація щодо вимірювальних приладів, чи проходили вони сертифікацію, як давно було здійснена рубка дерев, в який метод здійснювався замір та інші важливі аспекти та характеристики, які є необхідні для вірного нарахування заподіяної шкоди. Таким чином, наявні в матеріалах докази не є достатніми та належними для підтвердження заявленого до стягнення у судовому порядку розміру збитків.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 16849/25 від 21.04.2025), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- системний аналіз положень статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Отже, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 11.01.2024 у справі № 922/618/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22). Прокурор зазначає, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Згідно зі змістом статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. У порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки. Виявлення незаконної порубки постфактум та відповідне інформування правоохоронних органів не є належними та достатніми заходами для забезпечення охорони лісу, так як це заходи, які застосовуються вже після вчинення правопорушення. Ціллю заходів з охорони та захисту лісу є саме попередити, не допустити наслідки у виді самовільної порубки лісу, чого в даній конкретній справі відповідачем зроблено не було. Аналогічні висновки містяться також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.03.2024 № 908/65/23, від 30.01.2025 №907/48/24. Водночас, у справі № 906/366/20, на яку посилається відповідач у своєму відзиві, в якій також предметом спору є стягнення шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у зв`язку з незаконною вирубкою дерев, судами позов задоволено, зважаючи на те, що позивачем доведено суду склад цивільного правопорушення та наявність підстав для задоволення позову. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі № 906/366/20, вказував на те, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев в кількості 31 штука (збитки). Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством і Статутом обов`язків, що, як встановлено судами, підтверджується повідомленням помічника лісничого - особою-3 про виявлений факт порубки дерев, інформацією ДП "Коростишівуський лісгосп АПК" про самовільну порубку дерев та доданим розрахунком заподіяної шкоди, безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв`язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев;

- наявними у справі доказами у їх сукупності підтверджується склад деліктного правопорушення: 1) незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; 2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено; 3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок. Твердження відповідача у даній справі, що філія "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" належно виконало свої обов`язки задля збереження лісу - не відповідають фактичним обставинам та спростовується вищевикладеним. Щодо розрахунку розміру шкоди слід також зазначити, що він виконаний відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, самим лісокористувачем, окрім того спеціальними нормами постанови Кабінету Міністрів України затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства щодо охорони лісів, збереження лісових ресурсів і підвищення ефективності їх використання - застосування якої є належним та допустимим в правозастосовній практиці, про що неодноразово вказувалось Верховним судом. Крім того, відповідно до пункту 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом 3-х днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті. Як встановлено, акт № 9 та № 10, складені посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належними та допустимими доказами, відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв`язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів є безпідставними. Таким чином, акти огляду місця вчинення порушень лісового законодавства та вказані розрахунки завданих збитків, проведені у відповідності до вимог чинного законодавства, є належними та допустимими доказами. Прокурор зазначає, що в постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами. Таким чином, твердження відповідача про відсутність акту перевірки, який мав бути складений саме Державною екологічною інспекцією, на яку, за твердженням відповідача, і покладався обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, є непереконливими та спростовуються встановленими обставинами справи. Крім того, Верховний Суд у справі № 907/181/22 у постанові від 12.09.2024 зазначив, що законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи правопорушника. У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущення самовільної вирубку лісу. Наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України;

- щодо посилання відповідача на нерелевантні правові позиції Верховного Суду, прокурор посилається на те, що предметом спору у справах № 907/449/22, № 909/114/21, №922/3414/19, було стягнення шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у зв`язку з незаконною виробкою дерев. У вказаних справах Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, зважаючи на те, що матеріали справи не містять належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки, що виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності. Вказані справи є схожими за предметом спору, підставами позову, та матеріально правовим регулюванням, водночас, у вказаних справах судові рішення приймались, виходячи з встановлених судами обставин справи та наданих сторонами на їх підтвердження доказах, які достеменно підтверджують/непідтверджують наявність підстав для настання цивільно-правової відповідальності, судові рішення у вказаних справах приймалась за різних обставин справи та поданих на їх підтвердження доказах, суб`єктний склад відрізняється, підставою позову стало результати проведених контрольних заходів органом контролю - територіальним органом Державної екологічної інспекції. Предметом спору у справі № 912/2836/21, згідно з постановою Верховного суду від 23.08.2023, є невідшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення та забруднення частини земельної ділянки військового містечка, що в свою чергу, передбачає інший предмет правового регулювання, а тому не може бути застосований у даній справі.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 16871/25 від 21.04.2025), зміст якої аналогічний тому, що надійшов до суду раніше (вх. суду № 16849/25 від 21.04.2025).

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заяви (вх. суду №21044/25 від 16.05.2025; вх. суду № 21039/25 від 16.05.2025), в яких він просить суд надати можливість представнику відповідача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 19.05.2025 заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів були задоволені судом.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. суду № 21304/25 від 19.05.2025), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з перебуванням представника відповідача в терміновому відрядженні та відсутністю можливості приєднатися до відеоконференцзв`язку.

У підготовче засідання 20.05.2025 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явились, при цьому позивач та відповідач повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 15.04.2025 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 15.04.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача та відповідача - 16.04.2025 (а.с. 124-125).

У вказаному засіданні судом було відзначено, що ухвалою суду від 31.03.2025 судом було запропоновано відповідачу подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана прокурором відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 21.04.2025 о 16:50, що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів да зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №3249699 (а.с. 146).

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву було 28.04.2025.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Суд зауважує, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції, зокрема, щодо викладеного прокурором у відповіді на відзив обґрунтування позовних вимог. У даному випадку додатково наданий строк, - майже місяць, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області та м. Києві (місцезнаходження відповідача та суду).

Суд також зазначає, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 20.05.2025 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вказане, суд прийшов до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Також, у підготовчому засіданні було розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляд у справи, з приводу якого суд зазначив таке:

- як встановлено судом вище та вбачається з поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання 20.05.2025;

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку неявка представника відповідача є повторною (представник відповідача також не з`явився у підготовче засідання 15.04.2025, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, яке на той час було задоволено судом);

- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, судом було відзначено, що строк підготовчого провадження закінчується 30.05.2025, отже суд позбавлений можливості відкласти підготовче засідання, оскільки розгляд даної справи по суті має розпочатися не пізніше 02.06.2025, що унеможливлює відкладення підготовчого засідання та належне повідомлення всіх учасників справи в межах вказаного строку.

Враховуючи вищевикладене, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У вказаному засіданні прокурор зазначив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, які йому відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв`язку з чим прокурор підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 20.05.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 20.05.2025 підготовче провадження було закрите та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025.

Від прокуратури надійшло клопотання (вх. суду № 22804/25 від 27.05.2025), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію.

У судове засідання 27.05.2025 з`явився прокурор та представник відповідача; представник позивача у вказане засідання не з`явився, при цьому позивач повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 20.05.2025 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 20.05.2025 доставлена до Електронного кабінету позивача - 20.05.2025 о 20:20 (а.с. 173), отже ухвала вважається врученою 21.05.2025. Також судом враховано раніше подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с.110). Також судом відзначено, що у вказаному клопотанні позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

У судовому засіданні 27.05.2025 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на викладені у його заявах по суті справи обставини.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Перед стадією "Дослідження доказів" суд вважав за доцільне оголосити перерву у судовому засіданні.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 23.05.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.

При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:

1) протиправної поведінки особи;

2) шкоди (збитків);

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

Таким чином, порушення вимог лісового законодавства безумовно має значний суспільний інтерес.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Згідно з частинами 2, 3 статті 1, частинами 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП "Ліси України" державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (стаття 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами пункту б, частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Разом з цим, прокурор стверджує, що внаслідок несплати винними особами шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, до бюджетів усіх рівнів не надходять кошти, що не може залишатися без реагування органів прокуратури.

Крім того, згідно з інформацією Петриківської селищної ради від 07.02.2025 №14- 256/0/2-25 та від 11.03.2025 № 14-477/0/2-25 заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у кварталі 46 виділи 2, 5 Курилівського лісництва у сумі 214 901 грн. 45 коп., не вживались.

Також, прокурор зазначає, що моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що Петриківською селищною радою до суду не пред`являлися позови щодо стягнення з ДСГП "Ліси України" шкоди, завданої порубкою дерев у кварталі 46 виділи 2, 5 Курилівського лісництва, у сумі 214 901 грн. 45 коп.

Так, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16).

Прокурор зазначає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, однак, з підстав викладених вище, щоби інтереси держави не залишились не захищеними з урахуванням обмежених строків позовної давності, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідних суб`єктів владних повноважень, які всупереч закону не здійснюють захисту інтересів держави.

Аналіз частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва (саме така правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17).

З матеріалів справи вбачається, що Слобожанською окружною прокуратурою, на виконання вимог абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 24.03.2025 № 66-1071вих-25 (а.с.98).

Таким чином, Слобожанська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з нездійсненням Петриківською селищною радою захисту інтересів держави в суді, як суб`єктом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Разом з цим, прокурор звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Також, відповідно до пункту 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зважаючи на викладене, прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідних суб`єктів владних повноважень про звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.

Прокурор зазначає, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення).

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави. У справі "Менчинська проти Росії" (№ 42454/02 від 15.01.2009) Європейський Суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана, коли потрібно захистити інтереси держави, що і було метою вказаного позову.

У пункті 25 справи "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02 від 26.06.2009) Європейський суд з прав людини вказав про те, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у "завідомо невигідне становище". Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип справедливої рівноваги між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі.

Принцип рівності неодноразово застосований Європейським судом з прав людини у справах щодо України. Наприклад, у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v. Ukraine, рішення від 15.05.2008), у пункті 26 суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Щодо принципу змагальності Європейський суд з прав людини пояснив, що він означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63.4 рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії" від 23.06.1993, заява № 12952/87). Беззаперечним є те, що прокурор у справі, діючи в інтересах держави як позивач, користується тими ж правами і має ті ж обов`язки, які мають інші учасники процесу (мали б інші позивачі). Відтак, подання відповідного позову прокурором в інтересах держави не порушує основоположних принципів судочинства, як "справедливий баланс" та "рівність сторін", та не наділяє будь-якими дискримінаційними або винятковими повноваженнями органи прокуратури у процесі, у порівнянні з іншими сторонами.

При наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.

Отже, суд приходить до висновку, що керівником Слобожанської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, 15.03.2024 працівниками лісової охорони Філії "Петриківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України") виявлено факт незаконної порубки 40-ка дерев породи дуб та клен, а саме:

- в кварталі 46 виділ 2 виявлено незаконну порубку дерев породи "Дуб" в кількості 32 штуки;

- в кварталі 46 виділ 5 - дерев породи "Клен" в кількості 8 штук, що розташовані в адміністративних межах Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області.

За результатами виявлення вказаної незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України" 15.03.2024 складено Акти № 9 та № 10 огляду місць вчинення лісопорушень.

Відповідно до Розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного в.о. головного лісничого Оксаною Ковальовою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", загальний розмір збитків (по Акту № 9 та № 10) становить 214 901 грн. 45 коп.

Як зазначає прокурор, заподіяна навколишньому природному середовищу шкода залишається невідшкодованою.

Отже, прокурор вважає, що навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", а саме: внаслідок незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території в межах кварталу 46 виділів 2, 5 Курилівського лісництва філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", який знаходиться на території Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Прокурор зазначає, що станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідачем - ДСГП "Ліси України" у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природному середовищу, не відшкодовані.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 12.04.2024 №696 прийнято рішення про припинення філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" шляхом її закриття та забезпечення оформлення передавального балансу майна до філії "Східний лісовий офіс".

Наказом ДСГП "Ліси України" від 11.03.2024 № 346 створено філію "Східний лісовий офіс" ДСГП "Ліси України".

Відповідно до пункту 1.1. Положення Філія є відокремленим підрозділом ДСГП "Ліси України".

Згідно з пунктом 2.1. Положення Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.

Згідно з пунктом 3.1. Положення Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП "Ліси України", яка не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства.

Згідно з пунктом 7.1., 7.2. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її підприємство для досягнення мети діяльності Філії. Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія, належить підприємству на праві власності або закріплене за підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до пункту 7.8. Положення на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" свою господарську діяльність здійснює Філія.

У пункті 5 Розділу "Рух справи" постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що при реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання та перетворення (універсальне правонаступництво) факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків на майно (майнові права). Під час такої реорганізації юридичної особи передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта (іншого документу, який підтверджує передачу правонаступнику всіх активів та пасивів, прав та обов`язків). Момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом завершення реорганізації юридичної особи, тобто внесенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру (аналогічні по суті висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12.12.2019 у справі № 227/1240/17 (провадження № 61-28847свп18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 756/8927/15-ц (провадження № 61- 4299св19).

Наведе також узгоджується з пунктом 7.27 постанови Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 910/16900/19, згідно з яким для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 922/817/18.

Таким чином, станом на 15.03.2024 (момент встановлення порушення вимог лісового законодавства та складання Актів огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства) правонаступником філії "Петриківське лісове господарство" було ДСГП "Ліси України", яким у подальшому закрито філію "Петриківське лісове господарство" та утворено філію "Східний лісовий офіс".

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 2 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Згідно з частиною 3,4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів, правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності.

Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи - неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; 2) наявність шкоди - під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений в формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Виходячи зі змісту абзацу 2 частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За змістом статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Прокурор зауважує, що в порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.

Так, виходячи із системного аналізу положень пункту 1 частини 2 статті 19, пункту 5 статті 64, частини 1 та частини 5 статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України, лісові господарства, як постійні лісокористувачі, мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчих їм територіях.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів (далі - Положення), яким,зокрема, передбачено, що державна лісова охорона (далі - держлісоохорона) діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Метою діяльності держлісоохорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Пунктом 4 Положення передбачено основні завдання держлісоохорони, зокрема здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства, тощо.

Відповідно до додатку Положення, посадовими особами підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства є: керівник, головний лісничий, головний мисливствознавець, начальник відділу (сектору) лісового господарства та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору) охорони і захисту лісу та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору), спеціалісти відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій, лісничий, державний районний мисливствознавець, мисливствознавець, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу, начальник лісової пожежної станції, старший єгер та єгер державного лісогосподарського (лісомисливського) підприємства, державного мисливського господарства.

Згідно з пунктом 7 Положення на посадові особи держлісоохорони, покладених наступні завдання: проводити перевірки додержання лісокористувачами, власниками лісів та користувачами мисливських угідь; складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству, та шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання.

Прокурор зауважує на тому, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки на суму 214 901 грн. 45 коп., які виникли внаслідок того, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДСГП "Ліси України" суми завданої шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 09.11.2018 у справі №909/912/17, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18).

Враховуючи вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести суду, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Поряд з цим, в пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої, виходячи з вимог частини 2 статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Відтак відповідач - ДСГП "Ліси України", як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.

Відповідно до положень статей 29, 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.

Приписами статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 29, пунктом 4 чатсини 1 статті 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини 2 статті 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків.

Водночас за змістом пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.

Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.

Зазначені норми означають, що завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби у подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.

Отже, всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища, відкритого на відповідну раду.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію" затверджено код класифікації доходів бюджету для грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності - 24062100. Даний рахунок відкривається за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами та згідно коду бюджетної класифікації 24062100: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Сума зараховується в повному обсязі на один рахунок місцевої ради, а потім йде автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету відповідно до пункту 4 частини 1 стаття 69-1 Бюджетного кодексу України.

Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Петриківської селищної територіальної громади, заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно з кодом бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, судом розцінюються критично, з огляду на таке.

З огляду на наведене вище законодавче регулювання, суд приходить до висновку, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Слід також відзначити, що законом не передбачено, що виявлення зрубаних дерев може підтверджуватись тільки певними засобами доказування. Здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами Державної екологічної інспекції України не виключають можливості виявляти та фіксувати вказані обставини в ході проведення інших заходів уповноваженими органами. Тим більше, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.

Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви Розрахунки шкоди, заподіяної лісу (а.с.20, 24).

Відповідач вказані розрахунки не оспорив, контррозрахунку заявленої до стягнення шкоди в процесі розгляду справи не надав.

Суд дійшов висновку, що вказаним розрахунком підтверджується розмір завданої лісовому господарству внаслідок самовільної рубки шкоди, який загалом складає 214 901 грн. 45 коп.

Стосовно ж доводів відповідача про недостовірність наданого прокуратурою розрахунку шкоди, заподіяної лісу, з огляду на відсутність у ньому та Актах даних щодо детального опису виявленого порушення, вимірювального засобу, яким здійснювалися заміри діаметрів пнів при оформленні останнього, а також щодо здійснення / нездійснення повірки такого приладу, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Водночас з наявних у матеріалах справи копій Актів огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 15.03.2024 випливає, що під час проведення огляду були присутні представники відповідача, які мали можливість висловлювати свої зауваження щодо проведених дій, однак означені Акти були підписані останніми без будь-яких зауважень. Отже, такі Акти, як і складений на його основі розрахуноки, в розрізі викладеної вище норми є достовірними.

До того ж, як було зазначено вище, відповідачем контррозрахунку розміру шкоди не надано, а також не доведено, що діаметр пнів визначений неправильно чи наявні інші помилки при розрахунку шкоди, тоді як саме лише суб`єктивне уявлення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" щодо наявності таких обставин, без обґрунтування належними та допустимими доказами останніх, автоматично не презюмує їх існування.

Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166, статті 1172 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).

Відтак покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності як засобу державного примусу лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

У розгляді даного питання господарський суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача про те, що нормами Лісового кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу, а також відсутності факту не належного виконання відповідачем обов`язків по охороні та захисту лісу.

Враховуючи наведене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 214 901 грн. 45 коп.), наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, оскільки відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

З огляду зазначеного суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 214 901 грн. 45 коп.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті прокурором, становив 2 578 грн. 82 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 2 578 грн. 82 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Петриківської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 214 901 грн. 45 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вулиця Шота Руставелі, будинок 9А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь держави в особі Петриківської селищної ради (пр. Калнишевського Петра, будинок 69, смт. Петриківка, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 51800; ідентифікаційний код 04339698) - 214 901 грн. 45 коп. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вулиця Шота Руставелі, будинок 9А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, р/р UA228201720343160001000000291; ідентифікаційний код 02909938) - 2 578 грн. 82 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.05.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	27.05.2025
Оприлюднено	29.05.2025
Номер документу	127675649
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них