Рішення від 26.05.2025 по справі 908/634/25

номер провадження справи 17/29/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2025 Справа № 908/634/25

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/634/25

за позовною заявою: приватного підприємства Ліком, 03124, м. Київ, пров. Юрія Матущака, буд. 3

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ, 69035, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 63

про стягнення 8 977,64 грн

СУТЬ СПОРУ:

14.03.25 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 12.03.25 № LD-162/03-25 з вимогами приватного підприємства Ліком (далі ПП Ліком) до товариства з обмеженою відповідальністю АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ (надалі ТОВ АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ) про стягнення заборгованості за договором поставки від 04.01.17 № 505 в розмірі 8 977,64 грн, а саме: 5 393,20 грн основного боргу, 1 180,12 грн пені, 1 770,54 грн 40% річних та 633,78 грн інфляційних втрат.

17.03.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/634/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 24.03.25 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/634/25 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 23.05.25 включно.

При цьому, враховуючи перебування судді-доповідача Корсуна В.Л. у щорічній відпустці з 19.05.25 по 23.05.25 включно, справа № 908/634/25 розглянута судом в перший після відпустки робочий день яким є 26.05.25.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 04.01.17 № 505 щодо сплати вартості отриманого товару (лотків), що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку з урахуванням нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання пені та компенсаційних сум. За твердженням позивача, за даними бухгалтерського обліку за відповідачем обліковується прострочена заборгованість в розмірі 5 393,20 грн, яка залишається неоплаченою. Посилаючись на приписи ст. ст. 527, 610-612, 625 ЦК України, ст. ст. 193, 232 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу, які він просить стягнути з відповідача. Також позивач просив розглянути справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки у ТОВ АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ електронний кабінет не зареєстрований, ухвала про відкриття провадження у справі направлена на його юридичну адресу.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 24.03.25 повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ є: вул. Перемоги, буд. 63 м. Запоріжжя, 69035, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено, що якщо документи та відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 25.06.18 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою із зазначенням відповідальною особою територіального відділення поштового зв`язку у вигляді: за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.04.19 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що не отримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її (ухвали) до суду з відповідною відміткою відповідального працівника відділення поштового зв`язку є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/634/25 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.08), сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень від 22.12.05 за № 3262-IV є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 24.03.25 у справі № 908/634/25 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно із ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наявні матеріали справи № 908/634/25 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 26.05.25.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд також відзначає, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між приватним підприємством Ліком (Постачальником, позивачем у справі) та товариства з обмеженою відповідальністю Стекляшка (найменування змінено на ТОВ АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ) (Покупцем, відповідачем у справі) - 04.01.17 укладено договір поставки № 505 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, за цим договором Постачальник зобов`язується поставляти покупцю товари народного споживання (надалі - Товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «Інкотермс» 2010 року) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмового та усного), а покупець зобов`язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.

Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що Товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2. цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена.

Згідно із п. 2.3 Договору, момент виконання Постачальника зобов`язання по поставці, та передача права власності на товари вважається:

- момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA);

- момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW);

- інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні. З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 ЦК України, а також відповідальність за його збереження.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються.

За визначенням п. 3.2 Договору, за поставлені товари Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п.2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.

Відповідно до п. 3.4 Договору, загальна вартість цього договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості Товару за всіма Замовленнями до цього договору.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що за прострочення оплати поставлених Товарів (п. 3.2 Договору) Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що за порушення грошового зобов`язання Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити 40% річних.

Відповідно до п. 4.5 Договору, сторони цього Договору прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим Договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За згодою Сторін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання цього Договору припиняється через 3 роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В пункті 8.1 Договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2018 року. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін на протязі 1 (одного) місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на умовах, передбачених цим договором.

Доказів припинення або зміну умов Договору суду не надано.

За поясненнями позивача, з моменту укладання Договору, в рамках відносин сторін між ПП «ЛІКОМ» та ТОВ «АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ», Постачальником здійснювались поставки товарів на користь ТОВ «АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ». В той же час, Покупцем не були здійсненні оплати щодо трьох партій поставок, а саме, за видатковими накладними:

- № НК-57669 від 23.04.24 на суму 2 401,80 грн з ПДВ;

- № НК-62381 від 30.04.24 на суму 604,68 грн з ПДВ;

- № НК-57670 від 23.04.24 на суму 2 600,28 грн. з ПДВ.

Станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача за Договором складає 5 393,20 грн.

Позивачем 17.01.25 на адресу відповідача направлено претензію від 14.01.25 про необхідність сплати заборгованості на суму 5 393,20 грн., що підтверджується фіскальним чеком, поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист від 17.01.25.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось вище, пунктом п. 3.2 укладеного між сторонами Договору визначено, що за поставлені товари Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем.

Факт здійснення поставки товару позивачем відповідачу підтверджується видатковими накладними: № НК-57669 від 23.04.24, № НК-62381 від 30.04.24 та № НК-57670 від 23.04.24 на загальну суму 5 606,76 грн з ПДВ.

У свою чергу, вартість отриманого за наведеними видатковими накладними товару відповідачем сплачено частково на суму 213,56 грн, заборгованість складає 5 393,20 грн.

Доказів зворотнього матеріали цієї справи не містять та сторонами суду не надано.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем поставлено Товар відповідачу на суму 5 606,76 грн, а відповідачем, в свою чергу, сплачено вартість поставленого Товару частково в сумі 213,56 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 5 393,20 грн суми основного боргу.

Як наслідок, судом задовольняється вимога позивача про стягнення з відповідача 5 393,20 грн суми основного боргу за договором поставки № 505 від 04.01.17.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 1 180,12 грн пені, 1 770,54 грн 40% річних та 633,78 грн індексу інфляції.

Відповідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (далі Закон), платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

При цьому, положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Позивачем вимога про стягнення 1 180,12 грн пені заявлена на підставі п. 4.3 Договору, яким встановлено розмір пені за порушення грошових зобов`язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми прострочення зобов`язання за кожен день прострочення.

Разом з тим, за умовами п. 4.5 Договору сторони прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим Договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки положення договору в даному випадку містить вказівку на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі спливом шестимісячного строку.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 08.05.24 по 04.03.25 суд встановив, що з урахуванням дат прострочення оплати та суми заборгованості за кожною видатковою накладною, до стягнення підлягає 1 180,12 грн пені, як і визначено позивачем. Вимога про стягнення з відповідача пені задовольняється судом у заявленій сумі.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 4.3 Договору в розмірі 40% річних від простроченої суми.

Судом перевірено розрахунок 40% річних за заявлений позивачем загальний період з 08.05.24 по 04.03.25 та визнано вірним. А тому, до стягнення підлягає сума 1 770,55 грн - 40% річних.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Не виконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.20 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з травня 2024 року по січень 2025 року, суд визнав його вірним. У зв`язку із вказаним, до стягнення підлягає сума 633,78 грн інфляційних втрат.

Таким чином, у даному випадку, позивачем доведено обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті вартості отриманого від позивача товару у визначений Договором строк, або підстав для звільнення від такого обов`язку, не надав.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

З матеріалів справи слідує, що приватним підприємством ПП Ліком сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн (платіжна інструкція № 47200802 від 24.02.25).

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.25 встановлений на рівні 3 028,00 грн.

У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене, враховуючи, що заявлено вимоги майнового характеру, у розумінні Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 2 422,40 грн (3 028,00 грн. х 0,8).

З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 605,60 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, сума зайво сплаченого ПП Ліком судового збору в розмірі 605,60 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету - за наявності відповідного клопотання позивача.

Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Стосовно розподілу інших судових витрат господарський суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивачем до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 5 000,00 грн витрат на правову допомогу, які він просив стягнути з відповідача.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 126 ГПК України).

Приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 5 000,00 грн.

До позовної заяви позивачем в якості доказів в обґрунтування розміру понесених витрат на правову допомогу долучено лише додаткову угоду № 01 від 25.02.25 до договору № LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.23, укладену Адвокатським об`єднанням «Армадум Груп» та директором ПП «Ліком» та інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 47200848 від 27.02.25. Інших доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу суду не надано.

В долученому до матеріалів позовної заяви ордері на надання правової (правничої) допомоги серія АІ №1845861 від 14.03.25 міститься посилання про видачу ордеру на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.23. Проте, самого договору до матеріалів справи не надано.

Також позивачем не надано доказів в обґрунтування заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу.

За змістом додаткової угоди № 01 від 25.02.25 до договору № LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.23, сторонами погоджено вартість послуг за виконання завдань, визначених п. 1.1 додаткової угоди в розмірі 5 000,00 грн. Однак, акта виконаних робіт, детального розрахунку з кількістю витраченого часу тощо позивачем не надано.

Згідно приписів ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Всупереч ч. 3 ст. 126 ГПК України, позивачем не надано суду договору на правову допомогу та розрахунку витрат на правничу допомогу із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача заявлених позивачем до стягнення 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/634/25, як не доведених належними засобами доведення.

Керуючись ст. ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю АЙТІ ГЕНЕЗІС КОМПАНІ (вул. Перемоги, буд. 63, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код 40875411) на користь приватного підприємства Ліком (пров. Юрія Матущака, буд. 3, м. Київ, 03124, ідентифікаційний код 30638249) - 5 393 (п`ять тисяч триста дев`яносто три) грн 20 коп. основного боргу, 1 180 (одну тисячу сто вісімдесят) грн 12 коп. пені, 1 770 (одну тисячу сімсот сімдесят) грн 54 коп. 40% річних, 633 (шістсот тридцять три) грн 78 коп. інфляційних втрат та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.05.25.

Суддя В.Л. Корсун