Рішення від 26.05.2025 по справі 908/684/25

номер провадження справи 17/30/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2025 Справа № 908/684/25

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/684/25

за позовною заявою: акціонерного товариства Укргазвидобування (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28) в особі філії Газопромислового управління Полтавагазвидобування акціонерного товариства Укргазвидобування, 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ, 69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 105

про стягнення 131 229,99 грн

СУТЬ СПОРУ:

20.03.25 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 20.03.25 з вимогами акціонерного товариства Укргазвидобування в особі Філії Газопромислового управління Полтавагазвидобування акціонерного товариства Укргазвидобування (далі АТ Укргазвидобування в особі філії ГПУ Полтавагазвидобування АТ Укргазвидобування) до товариства з обмеженою відповідальністю ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ (надалі ТОВ ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ) про стягнення заборгованості згідно договору поставки від 01.02.23 №110/23 у розмірі 131 229,99 грн, а саме: 119 057,89 грн пені та 12 172,10 грн штрафу.

20.03.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/684/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 25.03.25 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/684/25 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 26.05.25 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 01.02.23 №110/23 щодо поставки товару у визначений договором строк. За поясненнями позивача, з урахуванням п. 5.1 Договору, п. 3 специфікації №1 в редакції додаткової угоди №1 від 28.06.23, сторони погодили, що товар запасні частини до поршневих насосів, повинен був бути поставлений позивачу до 01.08.23 (гранична дата поставки товару 31.07.23). Однак, відповідач у визначений строк товар не поставив, що є підставою для нарахування та стягнення у судовому порядку передбачених договором пені та штрафу за допущене порушення. Посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 629, 663 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 217, 230, 231 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Оскільки у ТОВ ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ електронний кабінет в системі «Електронний суд» не зареєстрований, ухвала про відкриття провадження у справі направлена на його юридичну адресу.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 25.03.25 повернулась до суду з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням ТОВ ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ є: пр. Соборний, буд. 105, м. Запоріжжя, 69095, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 25.06.18 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.04.19 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що не отримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її (ухвали) до суду з відповідною відміткою відповідального працівника відділення поштового зв`язку є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/684/25 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.08), сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 25.03.25 у справі № 908/684/25 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наявні матеріали справи № 908/684/25 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 26.05.25.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд також відзначає, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислове управління «Полтавагазвидобування» акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Покупець, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ» (Продавець, відповідач у справі) 01.02.23 укладено договір поставки №110/23 (надалі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві запасні частини до поршневих насосів (далі - товар), зазначений в Специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною), а Покупець прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару Постачальником для прийняття Покупцем.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в Специфікації до цього Договору та становить 2 859 998,40 грн з ПДВ (включно).

Згідно із п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом:

- попередньої оплати Покупцем 50% загальної вартості товару, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого Постачальником в розмірі 1 429 999,20 грн з ПДВ.

Решта 50 % загальної вартості товару в розмірі 1 429 999,20 грн з ПДВ сплачується Покупцем по факту прийняття з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної на відповідний обсяг товару та пред`явлення Постачальником рахунку (інвойсу) на оплату товару, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника, на умовах зазначених у Специфікації.

За визначенням п. 5.1 Договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників та вантажоодержувачів вказується в Специфікації до цього договору.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що обсяг поставки товару (кожної партії Товару) визначається в рознарядках Покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання Постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка Постачальнику може направлятися Покупцем в електронному вигляді на електронну адресу Постачальника, вказану в Розділі XIV даного Договору.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 7.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 10.1 Договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання Постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним в п. 10.02 договору, і діє до 31.12.23 (включно).

Пунктом 3 специфікації №1 в редакції додаткової угоди №1 від 28.06.23 (Додаток №1 до Договору) сторони погодили поставку товару загальною вартістю 2 859 998,40 грн з ПДВ.

Пунктами 2, 10 Специфікації № 1 визначено: Умови поставки товару: DDP станція (склад) призначення. Місце поставки: ГПУ Полтавагазвидобування, 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173 (для вхідного контролю); далі на склад за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. 9, центральний склад ГПУ Полтавагазвидобування (для розвантаження).

Відповідно до п. 3 Специфікації № 1, строк поставки товару: протягом 180 календарних днів з дати отримання передплати, але не пізніше 31.07.23.

Пунктом 4 специфікації №1 визначено умови та строки оплати: 50% попередня оплата протягом 30 календарних днів з дати рахунку, 50% по факту поставки протягом 30 календарних днів.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок № 6 від 28.06.23, в якому наведений товар згідно визначеному у Специфікації №1 переліку на загальну суму 2 859 998,40 грн з ПДВ, попередня оплата 50% 1 429 999,20 грн.

Платіжною інструкцією № 645480 від 02.08.23 позивачем на користь відповідача здійснено оплату 50% вартості товару на суму 1 429 999,20 грн.

Згідно видаткової накладної № 4 від 07.08.23 відповідачем поставлений товар на суму 2 686 111,20 грн з ПДВ.

Як зазначає позивач у позові, товар на суму 2 686 111,20 грн поставлений з простроченням, а залишок товару на суму 173 877,20 грн до сьогоднішнього часу не поставлений відповідачем.

Враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо дотримання строків поставки товару, на підставі п.7.9 Договору позивачем нараховано: пеню в розмірі 17 159,99 грн за прострочення поставки на суму 2 859 998,40 грн, пеню в розмірі 101 897,90 грн за прострочення поставки на суму 173 877,20 грн та штраф в розмірі 12 172,10 грн за прострочення поставки понад 30 днів.

Судом прийнято до уваги те, що в установленому законом порядку договір не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано та матеріали справи не містять.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором щодо дотримання визначених договором строків поставки стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №110/23 від 01.02.23.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.06.18 у справі №910/9072/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній в постановах від 22.06.23 у справі № 925/1238/22 та від 14.09.23 у справі № 910/4725/22.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторонами в до п. 3 Специфікації № 1 визначено строк поставки товару: не пізніше 31.07.23, отже граничний термін поставки товару 31.07.23.

Узгоджений специфікацією товар на суму 2 686 111,20 грн поставлений відповідачем 07.08.23, тобто, з простроченням на 6 днів. Доказів поставки товару на суму 173 887,20 грн суду не надано.

Отже, зважаючи на визначений сторонами у Специфікації до Договору строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.10 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Пунктом 7.9 Договору визначено, що у разі прострочення Постачальником виконання зобов`язань з поставки товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання Постачальником порушеного зобов`язання.

Отже, підстави для застосування ч. 6 ст. 232 ГК України відсутні, оскільки сторони передбачили інший строк нарахування пені.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена за період з 01.08.23 по 06.08.23 (останній день виконання зобов`язання 31.07.23), кількість днів прострочення 6, та за період з 08.08.23 по 15.03.25, кількість днів прострочення 586 (в частині недопоставленого товару).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, виходячи з вартості товару, по якому допущено прострочення, строку прострочення поставки товару, та встановлено, що до стягнення підлягають 119 057,89 грн (17 159,99 грн + 101 897,90 грн), як і визначено позивачем.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 12 172,10 грн штрафу за допущене прострочення поставки товару понад 30 календарних днів.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Тож, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.9 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд визнав його вірним, а тому до стягнення підлягає 12 172,10 грн штрафу.

Статтею 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.08.18 по справі 910/11049/17 та постанові Верховного Суду України від 13.02.13 у справі № 6-170цс12.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про дотримання ним строків поставки товару або наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не надав.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ЮА ТЕХНОЛОДЖІ СОЛЮШЕНЗ (пр. Соборний, буд. 105, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 42028547) - на користь акціонерного товариства Укргазвидобування (вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Газопромислового управління Полтавагазвидобування акціонерного товариства Укргазвидобування (вул. Європейська, буд. 173, м. Полтава, 36008, ідентифікаційний код 00153100) - 119 057 (сто дев`ятнадцять тисяч п`ятдесят сім) грн 89 коп. пені, 12 172 (дванадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 10 коп. штрафу та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.05.25.

Суддя В.Л. Корсун