Рішення від 20.05.2025 по справі 910/15053/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2025Справа № 910/15053/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ІНЖИНІРИНГ»

про стягнення 95 228, 47 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

представники учасників справи:

від позивача: Стрілько М.О.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ІНЖИНІРИНГ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 95 228,47 грн, з яких: 33 000, 00 грн основний борг, 36 224, 72 грн пеня, 21 129,00 грн інфляційні втрати та 4 874,75 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.6, 512, 514, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 655, 692, Цивільного кодексу України, ст.193, 231, 232 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020, в частині своєчасної оплати поставленого товару, право вимоги за яким отримане позивачем на підставі акту придбання майна на аукціоні від 06.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

17.12.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 відкрито провадження в справі № 910/15053/24 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Окремо, зобов`язано позивача в період з 20.01.2025 по 22.01.2025 надати суду: виписку банку про рух коштів між позивачем та відповідачем починаючи з 31.03.2020 та на даний час і письмове підтвердження, чи не змінилася, станом на день надання підтвердження, ціна позову (та у випадку повного або часткового погашення відповідачем спірної суми - надати докази такого погашення).

21.01.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення та клопотання про витребування доказів, а саме останній просить суд зобов`язати відповідача надати виписку банку за період з 31.03.2020 та на даний час. В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач позбавлений можливості надати вказану інформацію, яка є банківською таємницею починаючи з 31.03.2020, оскільки право вимоги за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020 придбано на аукціоні лише 06.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 клопотання позивача про витребування доказів задоволено, в порядку ст.74, 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у відповідача виписки банку про рух коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.03.2025. У порядку ст.74 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано в позивача належним чином завірені копії документів та повторно витребувано у відповідача виписки банку.

03.03.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення в справі.

У підготовче засідання 26.03.2025 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання на 22.04.2025. У порядку ст.74, 81 Господарського процесуального кодексу України повторно витребувано у відповідача виписки банку про рух коштів. Також у порядку ст.74 Господарського процесуального кодексу України витребувано в Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» виписку банку про рух коштів.

У підготовче засідання 22.04.2025 з`явилась представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою у порядку ст.74, 81 Господарського процесуального кодексу України втретє витребував у відповідача виписки банку. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 Господарського процесуального кодексу України повторно витребував в Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» виписки банків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 відкладено підготовче засідання на 06.05.2025.

22.04.2025 від Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку.

28.04.2025 від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», на виконання вимог ухвали суду, надійшла інформація про перекази між рахунками.

У підготовче засідання 06.05.2025 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2025.

У судовому засіданні 20.05.2025 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.05.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська гірничо-металургійна компанія" (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір №3103 купівлі-продажу (автотранспорту) (надалі - договір), згідно п.1.1. якого продавець продає, а покупець купує - автомобіль марки - Mercedes-Benz, модель С 240 4МАТІС, тип кузову - загальний легковий - В, рік виготовлення - 2004, колір - сірий, номер кузову - НОМЕР_1 , об`єм двигуна - 2597 куб.см., державний номерний знак НОМЕР_2 , (в подальшому транспортний засіб) за ціною - 95 000,00 грн.

Згідно п.3.1., 3.2. договору автомобіль передається в день підписання цього договору продавцем покупцю після підписання сторонами акту приймання-передачі транспортного засобу, зазначеного в п. 1.1. даного договору. Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що покупець здійснює оплату на підставі цього договору двома переказами коштів на поточний рахунок продавця:

- в день підписання даного договору - 40 000,00 грн.

- до 30 квітня поточного року - 55 000,00 грн.

Відповідно до п.5.4. договору за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості, встановленої у п.4.1. даного договору.

Згідно із п.7.1. договору він набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2020.

11.11.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська гірничо-металургійна компанія" (продавець) та відповідачем (покупець) підписано акт приймання-передачі автомобіля.

На виконання умов договору відповідачем було сплачено продавцю 31.03.2020 - 42 000, 00 грн та 19.11.2020 - 20 000, 00 грн, а всього 62 000, 00 грн, що підтверджується випискою АТ «Сенс Банк» за період з 31.03.2020 по 06.03.2024 та листом АТ КБ «ПриватБанк» від 17.04.2025 №20.1.0.0.0/7-250408/60292-БТ.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області в справі №904/1530/23 від 13.06.2023 Приватне акціонерне товариство "Українська гірничо-металургійна компанія" визнано банкрутом.

26.02.2024 проведено аукціон щодо продажу майна Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія".

06.03.2024 підписано акт про придбання майна на аукціоні, згідно якого, майно (право вимоги) Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал" (позивачу), зокрема, дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "БК ІНЖИНІРИНГ" (відповідача) за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020.

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення 33 000, 00 грн основного боргу, 36 224, 72 грн пені, 21 129,00 грн інфляційних втрат та 4 874,75 грн 3% річних.

Підставами позову є неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020, в частині своєчасної оплати поставленого товару, право вимоги за яким отримане позивачем на підставі акту придбання майна на аукціоні від 06.03.2024.

Правочин, що укладений між відповідачем та Приватним акціонерним товариством "Українська гірничо-металургійна компанія" є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (акт приймання-передачі автомобіля від 11.11.2020) підтверджує факт отримання відповідачем товару (транспортного засобу) згідно договором на суму 95 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору встановлено, що покупець здійснює оплату на підставі цього договору двома переказами коштів на поточний рахунок продавця:

- в день підписання даного договору - 40 000,00 грн.

- до 30 квітня поточного року - 55 000,00 грн.

Разом з тим, статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У свою чергу покупцем вказаний товар оплачено частково на загальну суму 62 000, 00 грн. Залишився несплаченим товар на загальну суму 33 000, 00 грн (95 000,00 грн-62 000, 00 грн).

У подальшому 26.02.2024 проведено аукціон щодо продажу майна Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія".

06.03.2024 підписано акт про придбання майна на аукціоні, згідно якого, майно (право вимоги) Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал" (позивачу), зокрема, дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "БК ІНЖИНІРИНГ" (відповідача) за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України закріплено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як визначено у ст.87 Кодексу з процедур банкрутства придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні.

Отже, відступлення права вимоги, в т.ч. шляхом підписання акту про придбання майна на аукціоні, є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. В разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін, залишається незмінним.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, неможливо передати право, яке ще не належить кредиторові. Порядок та форма заміни кредитора у зобов`язанні не залежать від згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наведене вище свідчить, що новий кредитор ТОВ «Альфа-Метал» (позивач), у відповідності до ст. 87 Кодексу України про банкрутство та ст. 512 Цивільного кодексу України, в повному обсязі набув цивільних прав та обов`язків, як кредитор по відношенню до відповідача ТОВ «БК ІНЖИНІРИНГ» за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за придбаний транспортний засіб (товар) залишку коштів у сумі 33 000,00 грн та не спростовано доводів позивача, а тому, суд приходить до висновку, що зазначена сума основного боргу є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу (автотранспорту) №3103 від 31.03.2020 позивачем нараховано та заявлено до стягнення 36 224, 72 грн пені за загальний період з 30.04.2020 по 05.12.2024.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5.4. договору за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості, встановленої у п.4.1. даного договору.

Також статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Судом, враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими обмежено нарахування пені піврічним строком, однак відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінетом Міністрів України №211 від 11.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та строк дії карантину був продовжений до 30.06.2023 (згідно постанови Кабінетом Міністрів №383 від 25.04.2023).

Отже, строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є продовженими лише до закінчення дії карантину, що позивачем не було враховано, а також не враховано, що 30.04.2020 є останнім днем оплати, а відтак позивачем неправомірно визначено періоди нарахування пені, в зв`язку з чим судом здійснено власний перерахунок пені за наступні періоди:

- на суму боргу в розмірі 53 000,00 грн за період з 01.05.2020 (наступний день після останнього дня, в який підлягало виконанню відповідачем зобов`язання з оплати) по 10.11.2020 (оскільки 11.11.2020 відповідачем частково погашено заборгованість) = 3 614,43 грн.

- на суму боргу в розмірі 33 000,00 грн за період з 11.11.2020 по 30.06.2023 (останній день запровадженого в Україні карантину) = 26 019,67 грн.

Отже, за розрахунком суду, сума пені за загальний період з 01.05.2020 по 30.06.2023 складає 29 634, 10 грн, а тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 4 874,75 грн 3% річних та 21 129,00 грн інфляційних втрат за загальний період з 30.04.2020 по 05.12.2024.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 21 129,00 грн інфляційних втрат за загальний період з травня 2020 року по листопад 2024 року, суд зазначає, що він є арифметично невірним, а тому судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за вказаний період, при цьому обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем та за розрахунком суду, сума інфляційних втрат за вказаний період складає 22 154,55 грн, а тому вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте невірною та враховуючи положення ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 21 129,00 грн.

Також перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 1 475, 64 грн за загальний період з 30.04.2020 по 05.12.2020, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано, що 30.04.2020 є останнім днем оплати.

Тому, судом здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому, обмежуючись сумами та періодами, визначеними позивачем, а саме наступним чином:

- на суму боргу в розмірі 53 000,00 грн за період з 01.05.2020 (наступний день після останнього дня, в який підлягало виконанню відповідачем зобов`язання з оплати) по 10.11.2020 (оскільки 11.11.2020 відповідачем частково погашено заборгованість) = 842,79 грн.

- на суму боргу в розмірі 33 000,00 грн за період з 11.11.2020 по 05.12.2024 = 4 027,62 грн.

Отже, за розрахунком суду, сума 3% річних за загальний період з 01.05.2020 по 05.12.2024 складає 4 870,41 грн, а тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, позивач просить суд зазначити в рішенні, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Проте, такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Так, дійсно, відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Проте, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (а не обов`язок) суду щодо зазначення в своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних, а по-друге, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись. Суд вважає, що розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, суперечить принципам правосуддя. У той же час, у законодавстві України можливі подальші зміни, що будуть регулювати спірні відносини сторін, про які суду на час прийняття рішення невідомо і не може бути відомо. Окрім того, вказаною нормою взагалі не передбачено можливість нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 33 000,00 грн основного боргу, 29 634,10 грн пені, 4 870,41 грн 3% річних та 21 129,00 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ІНЖИНІРИНГ» (01054, місто Київ, вулиця Тургенєвська, будинок 38, корпус 2, офіс 103/2, ідентифікаційний код 36159595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал» (01013, місто Київ, вулиця Баренбойма, будинок 1, ідентифікаційний код 32847201) 33 000 (тридцять три тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 29 634 (двадцять дев`ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн 10 коп. пені, 4 870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн 41 коп. 3% річних, 21 129 (двадцять одну тисячу сто двадцять дев`ять) грн 00 коп. інфляційних втрат та 2 254 (дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) грн 64 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 28.05.2025.

Суддя Я.А.Карабань