Ухвала

від 27.05.2025 по справі 915/729/25

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

про забезпечення позову

27 травня 2025 року Справа № 915/729/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 7846/25 від 23.05.2025) про вжиття заходів забезпечення позову по справі

за позовом Приватного підприємства АТЛАНТА, Комунальна зона, 7, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000 (код ЄДРПОУ 30055127)

до відповідача Вознесенської міської ради, пл. Центральна, буд. 1, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500 (код ЄДРПОУ 38016400)

про визнання незаконним та скасування рішення

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне підприємство «АТЛАНТА» з позовною заявою до відповідача Вознесенської міської ради Миколаївської області, в якій просить суд:

1. Визнати незаконним рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та Приватним підприємством «АТЛАНТА»;

2. Скасувати рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та Приватним підприємством «АТЛАНТА».

Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 9 689, 60 грн.

Підставою позову зазначено наступні обставини.

30.06.2011 між ПП «АТЛАНТА» та Вознесенською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки № 138/11. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 157/16 від 09.08.2016, відповідно до якої договір укладено строком на 10 років з моменту його державної реєстрації. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2016 зареєстровано право власності за відповідачем та інше речове право за позивачем за № 15908625 та № 15909052 відповідно.

Предметом оренди є земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: вул. Михайлівська, 2 «д» в м. Вознесенськ Миколаївської області. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,0478 га з кадастровим номером 4810200000:07:037:0020.

11.04.2025 Вознесенською міською радою прийнято рішення № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та ПП «АТЛАНТА», п. 1 якого передбачає припинення шляхом розірвання договору оренди землі № 138/11 від 30.06.2011, укладеного між Територіальною громадою міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради та ПП «АТЛАНТА» щодо земельної ділянки площею 0,0478 га, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2 «д», із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:07:037:0020.

П. 2 вищевказаного рішення передбачає, що відділ земельних відносин та комунальної власності апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради має подати державному реєстратору документи для проведення державної реєстрації припинення права оренди землі та повідомити Вознесенську ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області про припинення договору оренди землі з ПП «АТЛАНТА».

Позивач зазначає, що підставою прийняття вказаного рішення є службова записка відділу земельних відносин та комунальної власності апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про припинення договору оренди землі шляхом розірвання у зв`язку з заборгованістю перед бюджетом громади за сплату орендної плати в сумі 135 493, 58 грн.

Позивач зазначає, що Вознесенською міською радою скеровано ПП «АТЛАНТА» вимогу від 19.03.2025 про необхідність погашення заборгованості зі сплати орендної плати (без зазначення суми) та розірвання договору оренди земельної ділянки з наданням проекту відповідної додаткової угоди.

Позивач зазначає, що 22.04.2025 ПП «АТЛАНТА» на виконання вимоги відповідача погашено заборгованість по сплаті орендної плати згідно договору оренди землі та додаткової угоди, а також повідомлено позивача про намір належним чином виконувати договірні зобов`язання, відсутність наміру припиняти або достроково розривати договір, про використання земельної ділянки у відповідності до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 21/16 виданих Вознесенською міською радою 12.10.2016.

Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати вищевказане рішення органу місцевого самоврядування, оскільки:

- відповідно до ст. 611, 651 ЦК України, ст. 188, 291 ГК України, ст. 24, 25, 31 Закону України "Про оренду землі" та умов п. 13.3 договору підставою для розірвання спірного договору оренди землі може бути невиконання відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати, проте в судовому, а не односторонньому порядку;

- рішення Вознесенської міської ради про припинення договору оренди в односторонньому порядку не містить належного обґрунтування.

Внаслідок прийняття оспорюваного рішення Вознесенської міської ради, що відбулося 11.04.2025, проведення якого здійснювалося без попередження ПП «АТЛАНТА» та до розгляду по суті вимоги про сплату заборгованості зі сплати орендної плати, а також в порушення умов договору та діючого законодавства, порушено право власності позивача, відтак ефективним захистом порушеного права є визнання незаконним відповідного рішення.

З огляду на вказане, рішення ради № 40 від 11.04.2025 прийняте з порушенням вимог законодавства, без наведення належного обґрунтування з посиланням на відповідні вимоги законодавства та договору, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 8, 19 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 14, 15, 16, 509, 525, 610, 611, 626, 629, 651, 792 ЦК України, ст. 173, 188, 193, 222, 283, 291 ГК України, ст. 12 ЗК України, ст. 1, 13, 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. 24, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», судовою практикою.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 заяву про забезпечення позову Приватного підприємства «АТЛАНТА» (вх. № 6966/25 від 07.05.2025) та додані до неї документи повернуто заявнику Приватному підприємству «АТЛАНТА».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 позовну заяву (вх. № 6924/25 від 07.05.2025) Приватного підприємства АТЛАНТА до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 23.07.2025.

2. Заява про забезпечення позову.

23.05.2025 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх. № 7846/25 від 23.05.2025) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд до вирішення по суті спору у справі за позовом ПП «АТЛАНТА» до Вознесенської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та ПП «АТЛАНТА» та набрання рішенням у цій справі законної сили вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та Приватним підприємством «АТЛАНТА» до набрання законної сили рішення за позовною заявою ПП «АТЛАНТА» до Вознесенської міської ради про визнання його незаконним та скасування;

- встановлення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державними реєстраторами) щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2 «д», із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:07:037:0020.

Підставою подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.

30.06.2011 між ПП АТЛАНТА та Вознесенською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки № 138/11. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 157/16 від 09.08.2016, відповідно до якої договір укладено строком на 10 років з моменту його державної реєстрації. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2016 зареєстровано право власності за відповідачем та інше речове право за позивачем за № 15908625 та № 15909052 відповідно.

Предметом оренди є земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: вул. Михайлівська, 2 д в м. Вознесенськ Миколаївської області. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,0478 га з кадастровим номером 4810200000:07:037:0020.

11.04.2025 Вознесенською міською радою прийнято рішенням № 40 «Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та ПП «АТЛАНТА», п. 1 якого передбачає припинення шляхом розірвання договору оренди землі № 138/11 від 30 червня 2011 року, укладеного між Територіальною громадою міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради та ПП «АТЛАНТА» (ЄДРПОУ) щодо земельної ділянки площею 0,0478 га, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2 «д», із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:07:037:0020.

П. 2 вищевказаного рішення передбачає, що відділ земельних відносин та комунальної власності апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради має подати державному реєстратору документи для проведення державної реєстрації припинення права оренди землі та повідомити Вознесенську ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області про припинення договору оренди землі з ПП «АТЛАНТА».

Позивач вважає, що рішення ради № 40 від 11.04.2025 прийняте з порушенням вимог законодавства, без наведення належного обґрунтування з посиланням на відповідні вимоги законодавства та договору, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначає, що відповідно до п. 2 оскаржуваного рішення відділ земельних відносин та комунальної власності апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради має подати державному реєстратору документи для проведення державної реєстрації припинення права оренди землі та повідомити Вознесенську ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області про припинення договору оренди землі з Приватним підприємством «АТЛАНТА».

У зв`язку з вище викладеним, є обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову судом.

Отже, співмірним, розумним, обґрунтованим і адекватним буде застосування наступних заходів забезпечення, а саме: зупинення рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 та встановлення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державними реєстраторами) щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2 «д», із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:07:037:0020.

Позивач зазначає про відсутність пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову.

Заява обґрунтована приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2, 136, 137 ГПК України та судовою практикою.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем надано докази сплати судового збору у сумі 4 844, 80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 49VE-7BCH-JI9E-0WKC від 29.04.2025.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Суд не приймає до уваги доводи скаржників, з посилання на відповідні постанови Верховного Суду, про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав суд має вирішити за результатами розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову (постанова КГС ВС від 10.09.2021 у справі № 910/18567/20).

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (постанова КГС ВС від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21).

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (ухвала Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17, постанову ВС від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, п. 8.30, 8.31. постанови ВС від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 137 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) визначено вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 частини 1 цієї статті).

На відміну від положень ГПК України, такий вид забезпечення позову як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта передбачено пунктом 1 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто він може бути застосований виключно у порядку адміністративного судочинства, з урахуванням застережень, визначених зазначеною статтею.

Отже, оскільки обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного рішення прямо не передбачений статтею 137 ГПК України, суд мав з посиланням на пункт 10 частини 1 цієї статті зазначити закон, яким цей захід забезпечення позову передбачено. Натомість як в ухвалі суду першої інстанції, так і в постанові суду апеляційної інстанції відсутнє посилання на пункт 10 частини 1 статті 137 цього Кодексу та на нормативно-правовий акт, яким передбачено такий захід забезпечення позову як зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування.

Оскільки вжитий судами захід забезпечення позову у виді зупинення дії спірного рішення органу місцевого самоврядування не передбачений імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вжиття такого заходу свідчить про допущене судами істотне порушення норм процесуального права (статей 136, 137, 236 ГПК України) (постанова ВС від 11.10.2021 у справі № 922/1197/21).

Починаючи з 08.02.2020, ч. 1 ст. 137 ГПК вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 ч. 1 цієї статті).

Не допускається вжиття заходу забезпечення позову, який відповідає змісту позовних вимог, предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо предмету позову, однак який не передбачений ні процесуальним законом, ні іншими законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (постанова КГС ВС від 25.08.2022 у справі № 916/493/22).

Аналогічні висновки містяться в постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21 та постанові КГС ВС від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23).

Порядок прийняття, набрання чинності, скасування і форма актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до частини 1 та 10 якої акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування приймаються у формі рішень та визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України. Проте, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає можливості зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування за рішенням суду.

Оскільки вжитий судами захід забезпечення позову у спосіб зупинення дії спірного рішення органу місцевого самоврядування не передбачений нормами господарського процесуального закону - імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вжиття такого заходу свідчить про допущене судами істотне порушення норм процесуального права (статей 136, 137, 236 ГПК України) (постанова ВС від 11.07.2022 у справі № 907/138/22).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абз. 7 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (постанова ГКС ВС від 10.03.2021 у справі № 922/2566/20).

Верховний Суд звертає увагу, що постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти (постанова КГС ВС від 03.05.2022 у справі № 906/781/21).

Для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим (постанова КГС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

5. Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40 Про припинення договору оренди землі між Територіальною громадою міста Вознесенська та Приватним підприємством АТЛАНТА.

Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру. Оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не повинна взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Судом встановлено, що 30.06.2011 між ПП «АТЛАНТА» та Вознесенською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки № 138/11. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 157/16 від 09.08.2016, відповідно до якої договір укладено строком на 10 років з моменту його державної реєстрації. Предметом оренди є земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: вул. Михайлівська, 2 «д» в м. Вознесенськ Миколаївської області. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,0478 га з кадастровим номером 4810200000:07:037:0020.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка № 423473680 від 21.04.2025) земельна ділянка з кадастровим номером 4810200000:07:037:0020 площею 0,0478 га, яка розташована за адресою Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, земельна ділянка 2д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1000181148220) на праві комунальної власності належить Територіальній громаді міста Вознесенська (код ЄДРПОУ 26233279).

Крім того, у реєстрі міститься запис про інше речове право (номер запису 15909052), а саме право оренди земельної ділянки Приватного підприємства «АТЛАНТА» (код ЄДРПОУ 30055127) (орендар) на підставі договору оренди землі № 138/11 від 30.06.2011 та додаткової угоди до договору оренди землі № 157/16 від 09.08.2016. Дата реєстрації речового права оренди 10.08.2016. Строк дії речового права: 10 років з моменту його державної реєстрації з правом пролонгації.

Оскаржуваним рішенням Вознесенської міської ради № 40 від 11.04.2025 «Про припинення договору оренди між Територіальною громадою міста Вознесенська та Приватним підприємством «АТЛАНТА» Вознесенська міська рада вирішила припинити шляхом розірвання договір оренди землі № 138/11 від 30.06.2011 (земельна ділянка 4810200000:07:037:0020). Крім того, п. 2 вказаного рішення надано доручення відділу земельних відносин та комунальної власності апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради подати державному реєстратору документи для проведення державної реєстрації припинення права оренди землі та повідомити Вознесенську ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області про припинення договору оренди землі з ПП «АТЛАНТА».

Позивач, звертаючись до суду із позовом, заперечує проти припинення дії договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим просить суд визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування.

Умовами укладеного між сторонами договору (в редакції додаткової угоди) передбачено підстави припинення договору оренди земельної ділянки, а також порядок дій сторін договору (п. 13.2 - п. 13.5 договору).

Суд дійшов висновку, що в спірному випадку оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування одночасно є актом ненормативного характеру індивідуальної дії в розумінні ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також правочином, яким Вознесенською міською радою як орендодавцем висловлено волевиявлення на припинення договірних правовідносин з позивачем ПП "АТЛАНТА" (орендарем) за договором оренди землі № 138/11 від 30.06.2011 з урахуванням додаткової угоди до договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на наступне.

Так, оскільки захід забезпечення позову у спосіб зупинення дії оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування не передбачений нормами господарського процесуального закону - імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в частині зупинення рішення Вознесенської міської ради від 11.04.2025 № 40.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, суд повинен точно визначити які саме дії забороняється вчиняти.

Суд дійшов висновку, що адекватним, розумним та співмірним із заявленими позовними вимогами є такий захід забезпечення позову як заборона органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державним реєстраторам) вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810200000:07:037:0020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1000181148220) в частині зміни або припинення речового права (права оренди), що узгоджуватиметься та перебуватиме у безпосередньому зв`язку з предметом та підставами позову. Вказаний захід забезпечення позову спрямований на збереження існуючих орендних правовідносин між сторонами спору на час розгляду справи в суді, тобто є тимчасовим, не порушуватиме прав відповідача та / або третіх осіб, натомість, гарантуватиме ефективний захист прав позивача у випадку задоволення позову у даній справі.

В той ж час, невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову

Відповідно до ч. 5, абз. 1 ч. 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Частково задовольнити заяву Приватного підприємства «АТЛАНТА» про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 7846/25 від 23.05.2025).

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/729/25, а саме:

Заборонити органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державним реєстраторам) вчиняти реєстраційні дії щодо зміни або припинення речового права (права оренди) за ПП "АТЛАНТА" (код ЄДРПОУ 30055127) щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2 «д», із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:07:037:0020.

3. В решті заяви відмовити.

Стягувач: Приватне підприємство АТЛАНТА, Комунальна зона, 7, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000 (код ЄДРПОУ 30055127)

Боржник: Вознесенська міська рада, пл. Центральна, буд. 1, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500 (код ЄДРПОУ 38016400)

Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред`явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.

СуддяЕ.М. Олейняш