Постанова

від 13.05.2025 по справі 909/395/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/395/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Зем"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2024 (суддя Кобецька С. М.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 (головуючий суддя Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.)

у справі № 909/395/24

за первісним позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кутське лісове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Зем"

про припинення (розірвання) договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)

і за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Зем"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кутське лісове господарство"

про зобов`язання виконати в натурі обов`язки за договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості),

(у судовому засіданні взяла участь представниця відповідача - Дарвай І. І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнені обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 22.06.2022 між Державним підприємством "Кутське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Кутське лісове господарство" (замовник) (далі - позивач, ДП "Ліси України") і Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Зем" (підрядник) (далі - відповідач, Товариство) укладено договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) №110-06/2022/50 (далі - договір).

2. Відповідно до п.1.1 договору виконавець зобов`язався надати за завданням замовника з дотриманням вимог чинного законодавства України послуги з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 2392 га (землі Косівського лісництва), що перебувають у постійному користуванні замовника для ведення лісового господарства відповідно до Розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" від 05.04.1996 №238 та чинних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1996 року та розташовані на території Косівського району Івано-Франківської області, вжити заходів щодо здійснення державної реєстрації земельних ділянок Косівського лісництва в Державному земельному кадастрі, а замовник - оплатити надані виконавцем послуги.

3. Відповідно до п.3.1.д приймання наданих послуг за цим договором оформляється актом приймання-передачі наданих послуг.

4. Відповідно до п. п.4.1., 4.2. договору початок надання послуг - день підписання цього договору, їх закінчення - 22.12.2022, але в будь-якому випадку до повного завершення надання послуг. У разі порушення термінів виконання умов договору не з вини виконавця, сторони шляхом переговорів встановлюють нові терміни, про що укладається додаткова угода.

5. Згідно з п.п.5.1., 5.2. договору виконавець має право отримувати всі необхідні для надання послуг документи, інформацію та інші матеріали в якості вихідних даних. Виконавець зобов`язаний надати послуги в передбачені договором терміни.

6. Замовник зобов`язаний забезпечити доступ виконавця до земельної ділянки та оплатити надані виконавцем послуги (п. 5.4.договору).

7. Згідно з п. 6.1 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та договором.

8. Пунктом 6.4 договору сторони погодили відповідальність замовника за надані виконавцю вихідні дані та документи для початку надання послуг, зокрема за вказані межі земельної ділянки.

9. Відповідно до п.10.1. договору такий набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

10. Оскільки обумовлені в договорі послуги не були надані в погоджений строк, листом від 14.03.2024 №80/21.13-2024 замовник скерував виконавцю додаткову угоду №01 про розірвання договору.

11. Виконавець листом від 19.03.2024 №381-03/2024 повідомив замовника, що термін надання послуг не завершився, договір є чинним, а тому 20.03.2024 представники Товариства мають намір здійснювати виконання робіт щодо узгодження меж земельних ділянок Косівського лісництва в натурі (на місцевості) за місцем їх знаходження. Відтак, виконавець просив забезпечити доступ до земельних ділянок та призначити уповноваженого представника замовника для участі в узгодженні меж земельних ділянок на місцевості.

12. Листом від 19.03.2024 №84/21.13-2024 замовник повідомив виконавця про недоцільність виконання робіт щодо узгодження меж земельних ділянок Косівського лісництва з огляду на надіслання ним 14.03.2024 проєкту додаткової угоди №01 про розірвання договору.

13. 20.03.2024 Товариство склало акт про порушення замовником договірних зобов`язань.

14. Надалі, виконавець звертався до замовника з аналогічними за змістом листами від 26.03.2024 №386-03/2024, від 05.04.2024 №391-04/2024, від 16.04.2024 №397-04/2024, однак останній відповідав про недоцільність подальшого виконання робіт щодо узгодження меж земельної ділянки Косівського лісництва після довготривалого невиконання таких.

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

15. ДП "Ліси України" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства про припинення (розірвання) договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 22.06.2022 № 110-06/2022/50.

16. Позовні вимоги аргументовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 22.06.2022 №110-06/2022/50 щодо розроблення технічної документації із землеустрою на земельні ділянки площею 2392 га (землі Косівського лісництва) у визначений договором строк.

17. Зокрема, позивач зазначав, що відповідач з моменту укладення договору і впродовж майже двох років (до моменту направлення позивачем проєкту додаткової угоди №01 про розірвання договору) не вчинив жодних дій щодо виконання визначеного договором зобов`язання.

18. Товариство звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із зустрічним позовом до ДП "Ліси України" про зобов`язання позивача виконати в натурі обов`язки за договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) від 22.06.2022 № 110-06/2022/50, а саме: забезпечити доступ до земельних ділянок Косівського лісництва із вказанням Товариству в натурі (на місцевості) їх меж.

19. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що узгодження меж земельної ділянки на місцевості, як один з етапів розроблення технічної документації із землеустрою, має здійснюватися в присутності замовника, а ДП "Ліси України" не виконує умов договору щодо забезпечення доступу Товариства до земельної ділянки, по якій здійснюється розроблення технічної документації із землеустрою, що перешкоджає відповідачу надати послуги за договором.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

20. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025, первісний позов задоволено повністю. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

21. Судові рішення мотивовані тим, що відповідач не довів виконання обумовлених договором робіт у погоджений сторонами строк (до 22.12.2022), як і не навів вагомих перешкод для здійснення взятих на себе зобов`язань у передбачений договором строк. Отже, має місце істотне порушення відповідачем умов договору, що є правовою підставою для задоволення первісного позову та розірвання укладеного між сторонами договору.

22. Оскільки наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань по ньому, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову Товариства про зобов`язання ДП "Ліси України" виконати в натурі обов`язки за договором.

Касаційна скарга

23. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на:

- застосуванні положень статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.06.2018 року у справі № 910/1394/16, від 30.10.2024 у справі № 916/19/24, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, від 18.08.2020 у справі № 927/784/19;

- неврахуванні висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу змагальності, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц;

- неврахуванні висновку Великої Палати Верховного Суду щодо примусового виконання обов`язку в натурі, викладеного в постанові від 14.05.2019 у справі № 910/16979/17;

- неврахуванні висновку Верховного Суду щодо принципу добросовісності, викладеного в постановах від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20;

- неправильне застосування висновків Верховного Суду щодо положень статті 651 ЦК України, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 09.10.2024 у справі № 908/2741/23.

25. Скаржник наполягає на неврахуванні судами тієї обставини, що спірний договір є змішаним з елементами договору про надання послуг та договору підряду на проведення проєктних та пошукових робіт.

26. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст.888, 890 ЦК України про те, що за договором підряду на проведення проєктних та пошукових робіт підрядник не має передбаченого законом обов`язку звертатися до замовника про надання йому вихідних даних, оскільки ст. 888 ЦК України зобов`язує саме замовника за договором підряду на проведення проєктних та пошукових робіт передати підряднику вихідні дані, а підрядник зобов`язаний додержуватися вихідних даних та виконувати роботи відповідно до вихідних даних замовника (ст. 890 ЦК України).

27. Також вказує на те, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України у взаємозв`язку із ч. 4 ст. 612, ч.1 ст. 613 та ст.888 ЦК України у випадку, коли при виконанні договору має місце прострочення кредитора у зв`язку із ненаданням вихідних даних підряднику, однак кредитор ініціює розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України на підставі прострочення виконання зобов`язання боржником, що виникло через прострочення кредитора.

28. Окремо скаржник також зазначає про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, докази щодо виконання Товариством частини робіт у складі замовлених послуг, докази невиконання замовником зобов`язань за договором.

29. Вказує на те, що суд першої інстанції застосував ст. 55 Закону України "Про землеустрій" в нечинній редакції, суди не застосували ч. 4 ст. 612, ч.1 ст. 613 ЦК України, ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.850 ЦК України, ст.ст. 27, 20 Закону України "Про землеустрій".

30. Окрім того, скаржник посилається на те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч.2 ст.287 ГПК України, п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України) та необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 4 ч.2 ст.287 ГПК України, п.3 ч.3 ст.310 ГПК України). Зокрема, відхилив усне клопотання відповідача про заміну позивача правонаступником (філії "Кутське лісове господарство" на філію "Карпатський лісовий офіс"), а відтак прийняв рішення про права, інтереси (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі.

Відзив

31. 12.05.2025 позивач направив до Суду відзив з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 21.04.2025 та без заяви про його продовження, поданою до закінчення цього строку, у зв`язку із чим відзив залишається без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій

32. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. Рішення судів оскаржується відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

34. Предметом розгляду в цій справі за первісним позовом є вимоги про розірвання договору з підстав порушення підрядником зобов`язань щодо розроблення технічної документації із землеустрою, та вимоги за зустрічним позовом про зобов`язання замовника виконати в натурі обов`язки за договором, а саме забезпечити доступ до земельних ділянок із вказанням в натурі їх меж.

35. У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16, викладено, зокрема, такий висновок:

"Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 613 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки прострочення кредитора у зобов`язанні. Відповідно до приписів зазначеної статті кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору його умов. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення".

36. Як уже було наголошено вище, звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував на тому, що Товариство безпідставно впродовж майже двох років з моменту укладення договору не виконало взятих на себе зобов`язань з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації таких. Бездіяльність відповідача порушує законні права та інтереси позивача, оскільки створює ризик вибуття земельних ділянок із постійного користування ДП "Ліси України".

37. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суди виходили, зокрема, з такого:

- за умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 2392 га (землі Косівського лісництва), що перебувають у постійному користуванні позивача та вжити заходів щодо здійснення державної реєстрації земельних ділянок Косівського лісництва в Державному земельному кадастрі у строк до 22.12.2022;

- в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обумовлених договором робіт (акт приймання-передачі, складення якого передбачено пунктом 3.1. договору) у погоджений сторонами строк (до 22.12.2022) або до моменту ініціювання позивачем розірвання договору (направлення листа від 14.03.2024 з додатковою угодою №01 про розірвання договору);

- посилання відповідача на акт приймання-передачі наданих послуг, направлений замовнику супровідним листом від 11.06.2024 №420-06/2024, суди до уваги не взяли, оскільки такий наданий виконавцем уже після звернення позивача до суду з позовом у даній справі про розірвання договору (26.04.2024), а тому не підтверджує вчасне та належне виконання відповідачем зобов`язань за договором.

38. За таких обставин, суди попередніх інстанції, дослідивши обставини та зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши оцінку умовам спірного договору, врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, встановили обставини, які передбачають можливість розірвання цього договору з підстав, заявлених у позові, та свідчать про істотність порушення відповідачем умов договору щодо розроблення технічної документації із землеустрою в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України.

39. Стосовно доводів відповідача про наявне прострочення кредитора, яке полягає у незабезпеченні підряднику доступу до земельних ділянок із вказанням в натурі їх меж, то вони були предметом розгляду як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції та належним чином відхиленні судами з посиланням на установлені обставини справи. Так, суди обох інстанцій вказали на те, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що у погоджений сторонами строк (до 22.12.2022) або до моменту ініціювання позивачем розірвання договору, Товариство зверталося до замовника з пропозицією чи проханням щодо проведення узгодження меж земельних ділянок на місцевості або ж забезпечення доступу до земельних ділянок. Також в матеріалах справи відсутні докази повідомлення виконавцем замовника про неможливість виконання договору у зв`язку з відсутністю доступу до земельних ділянок Косівського лісництва.

40. Посилання відповідача на наявні в матеріалах справи листи Товариства щодо надання доступу до земельних ділянок та відповіді позивача щодо недоцільності подальшого виконання договору судом апеляційної інстанції відхилені, оскільки така переписка між сторонами мала місце вже після скерування позивачем додаткової угоди про розірвання договору з підстав його невиконання відповідачем. Переоцінка вказаних обставин до повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних положень статті 300 ГПК України не входить.

41. Звідси, суди відхилили твердження відповідача про неможливість виконання ним умов договору в повному обсязі з вини позивача.

42. У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що замовник не надав підряднику вихідні дані (не вказав межі земельних ділянок), що свідчить про відсутність вини відповідача у невиконанні умов договору.

43. Разом з тим, обставини забезпечення відповідача вихідними даними в момент укладення договору встановлені судом першої інстанції. В той же час, обставин неможливості виконання відповідачем умов договору в обумовлений сторонами строк (до 22.12.2022) у зв`язку із відсутністю необхідних вихідних даних відповідач не довів.

44. За таких обставин, з огляду на те, що в межах доводів касаційної скарги відповідач не довів неправильного застосування / помилкового незастосування судами приписів статей 612, 613, 651, 888, 890 ЦК України, у Суду відсутні підстави для формування висновків, про які йдеться у пунктах 26, 27 цієї постанови.

45. З огляду на встановлені в цій справі обставини, а саме щодо істотного порушення відповідачем умов договору, що має наслідком його розірвання на підставі частини 2 статті 651 ЦК України, Суд не вбачає невідповідності правозастосування судами попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.06.2018 року у справі № 910/1394/16, від 30.10.2024 у справі № 916/19/24, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, від 18.08.2020 у справі № 927/784/19, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 09.10.2024 у справі № 908/2741/23, оскільки зміст наведених постанов переконливо свідчить про те, що висновки суду касаційної інстанції залежали від тих фактичних обставин, установлених судом у кожній конкретній справі.

46. Стосовно посилань скаржника на неврахування висновку Верховного Суду щодо принципу добросовісності, викладеного в постановах від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, колегія суддів зазначає, що обставини недобросовісної поведінки замовника в межах розгляду цієї справи не встановлені, а протилежні доводи скаржника направлені на переоцінку обставин справи, що вже були оцінені судами попередніх інстанцій, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

47. Стосовно доводів касаційної скарги, обґрунтованих підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

48. Згаданим пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

49. В свою чергу, у пункті 1 частини 3 статті 310 ГПК України (на який посилається скаржник) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

50. Тобто, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

51. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судами обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що розглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

52. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

53. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою відповідача з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

54. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій насправді надали повну та всебічну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема і листам та повідомленням, акту приймання-передачі, що мали місце після ініціювання позивачем розірвання договору, про що вже було зазначено вище. В той же час, до переоцінки вказаних обставин в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

55. Формальним також визнається посилання скаржника на згадану та частково цитовану постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо застосування принципу змагальності, оскільки жодного порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час дослідження та надання оцінки обставинам справи скаржник належним чином не обґрунтував та не довів, як і не довів та не обґрунтував жодної невідповідності у здійсненому судами правозастосуванні тому, що має місце у наведеній скаржником постанові.

56. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього з установленими у справі обставинами та направлені на їх переоцінку, що, як уже було зазначено, не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України.

57. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки у цій справі посилання Товариства на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, є необґрунтованими.

59. Стосовно посилань скаржника на положення пункту 8 частини 1 та пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України (пункт 30 цієї постанови), Суд зазначає, що посилаючись на ці обставини в контексті ухвалення рішення про права і обов`язки особи, не залученої до участі в справі, скаржник зазначає про наявність підстав для заміни однієї філії позивача на іншу внаслідок проведеної в процесі розгляду справи реорганізації позивача (стаття 52 ГПК України), що не є належним обґрунтуванням підстав для скасування оскаржуваних рішень на підставі пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК України. Скаржник також не посилається на невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, у зв`язку з відповідними діями судів попередніх інстанцій.

60. Окрім цього, Суд звертає увагу, що питання заміни сторони регулюється не тільки статтею 52 ("Процесуальне правонаступництво"), а і статтею 334 ("Заміна сторони виконавчого провадження") ГПК України, а також на положення частини 2 статті 309 та частини 2 статті 311 ГПК України.

61. Звідси, посилання скаржника на пункту 8 частини 1 та пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

62. Стосовно посилань скаржника на неправильне застосування ст.ст. 27, 20, 55 Закону України "Про землеустрій", то вони не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а тому до уваги не приймаються і не аналізуються.

63. З огляду на те, що скаржник у передбаченому процесуальним законом порядку не спростував висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для розірвання договору, Суд також не приймає до уваги та не аналізує посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо примусового виконання обов`язку в натурі, викладений у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/16979/17.

64. Усі інші доводи касаційної скарги відповідача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

66. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

67. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

68. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Зем" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2024 у справі № 909/395/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил