Рішення від 28.05.2025 по справі 536/3113/24

Справа № 536/3113/24

Провадження № 2/536/328/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.

за участю секретаря судового засідання Веремєєвої О.Р.

представника позивача Полтавського обласного центру зайнятості за довіреністю

Тарана О.О.

відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в місті Кременчуці справу за позовом Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2024 року позивач, Полтавський обласний центр зайнятості, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

В обґрунтування позовних вимог посилаються, що 18.05.2020 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю. Цього ж дня, їй надано статус безробітної та наказом від 18.05.2020, призначено виплату допомоги по безробіттю з 18.05.2020 року. Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення від 07.04.2022 встановлено, що відповідачка в період перебування на обліку в Кременчуцькому МРЦЗ з 18.05.2020 по 08.10.2020 одночасно отримувала надбавку по догляду за дитиною з інвалідністю з 01.05.2020. Вважають, що ОСОБА_1 подала неправдиві відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй допомоги по безробіттю, а отже, не мала права перебувати на обліку в Кременчуцькому МРЦЗ та в період з 18.05.2020 року по 08.10.2020 року незаконно отримала допомогу по безробіттю у розмірі 21 327 грн 52 коп.

Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 21 327 грн 52 коп та судовий збір.

Представник позивача Полтавського обласного центру зайнятості Таран О.О. в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити, про підстави та обставини якого пояснив так, як це викладено в заяві, щодо застосування строків позовної давності, то вважає, що строк позовної давності при зверненні до суду ним не пропущено, оскільки

позивач про порушення свого права довідався 07.04.2022 коли було складено Акт № 39 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним та виявлено факт незаконної виплати коштів.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що при зверненні до центру зайнятості з заявою про призначення їй допомоги по безробіттю вона повідомляла позивача, що отримує надбавку по догляду за дитиною з інвалідністю і її запевнили, що це не має значення. Просила застосувати до позовних вимог строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, відповідачки, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою. До зайнятого населення також належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).

Установлено, що 18.05.2020 відповідачка ОСОБА_1 звернулася до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного. У заяві просила надати їй статус безробітного відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення». Інформувала, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно та подала заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю. Працівник Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості створив Персональну картку №165120051800054 на ім`я відповідачки, яка скріплена підписами відповідального працівника філії центру зайнятості і відповідачки ОСОБА_1 та остання ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованих безробітних.

Згідно Наказу центру зайнятості від 18.05.2020 відповідачці ОСОБА_1 надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 18.05.2020 по 08.10.2020 та за вказаний період їй було виплачено допомоги по безробіттю в сумі 21 327 грн 52 коп, що підтверджується розрахунком про стягнення допомоги по безробіттю.

Відповідно до акту № 39 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат безробітним матеріального забезпечення складеного 07.04.2022, ОСОБА_1 перебувала на обліку у Кременчуцькому міськрайонному центрі зайнятості з 18.05.2020 по 08.10.2020, одночасно отримувала надбавку на дітей з інвалідністю з 01.05.2020, чим порушила п.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і отримана нею допомога по безробіттю підлягає поверненню.

Листом від 28.04.2022 відповідачку повідомлено про необхідність повернення отриманих нею коштів.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) та підтриманого сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18) вказано, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум та що категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права і Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21.

За таких обставин суд вважає за необхідне вказати, що позивач, при взятті на облік відповідачки з наданням статусу безробітного і призначення їй допомоги по безробіттю, мав право та був зобов`язаний перевірити, зокрема, чи отримує відповідачка державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, а також допомогу по догляду за особами з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного, оскільки ці відомості впливали на її статус безробітного та одержання допомоги по безробіттю.

Твердження позивача, що відповідачка була ознайомлена з необхідністю повідомляти центр зайнятості про те, що вона отримує відповідно до законодавства допомогу, компенсацію та/або надбавку по догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує стороннього догляду або досягла 80-річного віку, грошове забезпечення як батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, грошову допомогу по догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, але цього не зробила, спростовуються наданими позивачем заявами ОСОБА_1 про надання статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю, оскільки в них такі пункти не містяться.

Як слідує із аналізу практики Європейського Суду з прав людини можна дійти висновку, що принцип «належного урядування» також передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб (п.70 рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги по безробіттю, оскільки позивачем не було доведено факту недобросовісності з її боку, а отже, відсутні підстави для висновку, що відповідач не мала права на отримання допомоги по безробіттю, оскільки необхідною умовою для відмови у виплаті допомоги по безробіттю є виключно недобросовісність з боку набувача, і з огляду на принцип змагальності, саме позивач, який вимагає повернення коштів повинен довести цю обставину.

Щодо клопотання відповідачки про застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 5ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що позивач про порушення свого права довідався 07.04.2022, як слідує з Акту № 39 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, то строк позовної давності при зверненні до суду ним не пропущено.

З огляду на викладене, у задоволенні позову суд відмовляє.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то відповідно до положень ст.141 ЦПК України, суд відмовляє позивачу і в стягнені з відповідачки понесених ним судових витрат.

Керуючись ст. 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити Полтавському обласному центру зайнятості в позові до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

У разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяС. М. Клименко

Повне судове рішення складено 28.05.2025.