Окрема думка

від 22.04.2025 по справі 9901/189/21

ПІВДЕННИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22 квітня 2025 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

справа № 9901/189/21

провадження № 11-111заі25

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Під час розгляду цієї справи постало питання щодо застосування до позивача санкцій, передбачених Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VІІ).

2. Погоджуюся з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності застосовування оскаржуваним Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 санкцій до позивача, за винятком безстрокового блокування його активів.

3. Вважаю, що застосування такого виду санкцій, як блокування активів безстроково, не відповідає вимогам закону щодо строковості характеру цієї санкції та є непропорційним легітимній меті втручання у право позивача на мирне володіння належним йому майном (активами).

4. З урахуванням наведеного на підставі частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлю окрему думку виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

5. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ» (далі - «ГЕО ПОСТ») звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 123/2021) у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ТОВ «ГЕО ПОСТ» (пункт 7 додатка до рішення).

6. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Указ № 123/2021 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які ставляться до акта суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача, які фактично рівнозначні припиненню його господарської діяльності.

7. Зокрема, позивач стверджував про невідповідність оскаржуваного акта вимогам законності та вказував на те, що вичерпний перелік підстав для застосування санкцій відповідно до Закону № 1644-VІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначений статтею 3 цього Закону і жодна з них не була допущена підприємством під час здійснення господарської діяльності, а також акцентував увагу на тому, що він не належить до кола суб`єктів, щодо яких можна застосовувати обмежувальні заходи (санкції), оскільки ТОВ «ГЕО ПОСТ» є юридичною особою, що зареєстрована відповідно до законодавства України, її кінцевим бенефіціарним власником є громадянин України.

8. Позивач посилався і на те, що застосовані до нього обмежувальні заходи (санкції) не є передбачуваними та юридично визначеними, оскільки їх перелік (згідно з Указом № 123/2021) не дає можливості чітко усвідомити, які конкретно заходи будуть запровадженні до позивача і яким чином вони вплинуть на ведення ним господарської діяльності, адже більшість із застосованих до нього санкцій має економічний характер та прямо впливає на право позивача вільно володіти своїм майном.

Обставини справи

9. Рада національної безпеки і оборони України (далі- РНБО) на підставі пропозиції Служби безпеки України (далі - СБУ) щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до статті 5 Закону № 1644-VІІ 19 березня 2021 року прийняла відповідне рішення «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

10. Згідно зпунктом 7 додатка до рішення РНБО від 19 березня 2021 року до ТОВ «ГЕО ПОСТ» застосовано обмежувальні заходи (санкції) безстроково у такому вигляді, як: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походження з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно із Законом № 1644-VІІ; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно із цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проєктів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

11. Указом № 123/2021 уведено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указ набрав чинності з дня його опублікування - 26 березня 2021 року («Офіційний вісник Президента України», № 8).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням від 03 лютого 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову ТОВ «ГЕО ПОСТ».

13. Судове рішення на підставі системного аналізу норм Закону № 1644-VІІ мотивоване тим, що основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону. Отже, законодавчі приписи дають підстави вважати, що санкції можуть бути застосовані як до громадян України, так і до юридичних осіб - резидентів.

14. Суд визнав необґрунтованими доводи позивача про відсутність законних підстав для застосування санкцій, оскільки підпунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII чітко зазначено, що підставою для застосування санкцій є дії суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

15. Суд відхилив доводи позивача, що запровадженням обмежувальних заходів (санкцій) на невизначений строк істотно порушено охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача, оскільки саме в разі якщо застосування санкцій досягло мети їх застосування, орган, що прийняв відповідне рішення, ухвалює рішення про скасування санкцій (частина сьома статті 5 Закону № 1644-VII).

16. Вирішуючи питання пропорційності застосованих заходів, суд першої інстанції зазначив, що прийняте відносно позивача рішення безумовно є втручанням держави у його право мирного володіння майном, однак у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави і приватних інтересів конкретного власника, та встановити пропорційність втручання в право власності. Це може і має бути предметом судового контролю.

17. Отже, за встановлених у цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач прийняв оскаржуваний Указ № 123/2021 у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а саме пункту 7 додатка до рішення РНБО щодо ТОВ «ГЕО ПОСТ», на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. З огляду на викладене суд першої інстанції зазначив, що Президент України реалізував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, а отже, немає підстав для задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи скаржника

19. ТОВ «ГЕО ПОСТ» у поданій до суду апеляційній скарзіпросить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

20. Загалом на обґрунтування апеляційної скарги скаржник зокрема зазначив, що позивач не належить до кола суб`єктів, до яких можуть застосовуватися персональні санкції відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1644-VII. Наголосив на відсутності підстав для застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до частини першої статті 3

Закону № 1644-VII та водночас на відсутності в Указі № 123/2021 в оспорюваній частині та в рішенні РНБО, як і загалом у матеріалах справи, будь-яких відомостей, які б дозволили зрозуміти: мету застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій); яка конкретно діяльність позивача (а не будь-яких третіх осіб) створювала на момент запровадження санкцій загрозу національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності чи іншим інтересам, необхідність захисту яких виправдовує застосування до позивача санкцій; яким чином саме відповідний набір обмежувальних заходів (санкцій) дозволить досягнути мети застосування санкцій; які обставини свідчать, що відповідної мети не можна було досягти шляхом застосування інших санкцій, у тому числі менш суворих.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи Президента України

21. Президент України у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року - без змін, зазначаючи що Указ № 123/2021 прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

Доводи СБУ

22.СБУ у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що оскаржуваний Указ № 123/2021 видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а також що зміст та обсяг зібраних СБУ даних давав достатні та переконливі підстави для відповідного реагування з боку СБУ та РНБО в інтересах національної безпеки України. Застосовані до позивача санкції мають легітимну мету, а втручання в його права з боку держави у такий спосіб зумовлено передусім обов`язком захистити національні інтереси і було необхідним та цілком адекватним актом реагування на виявлені неправомірні дії з боку позивача.

23. Також СБУ посилається на те, що підставою для включення ТОВ «ГЕО ПОСТ» до «санкційного» списку слугувала сукупність зібраної СБУ з різних джерел інформації (підтвердженої відповідними документальними доказами), яка свідчила про існування об`єктивних обставин, що в сукупності за своїми зовнішніми ознаками та проявами давали переконливі підстави говорити про причетність та участь позивача в діяльності, яка становила реальні або потенційні загрози національним інтересам.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

24. Постановою від 22 квітня 2025 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ТОВ «ГЕО ПОСТ» залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року у справі № 9901/189/21- залишила без змін.

25. Велика Палата Верховного Суду на підставі граматичного і логічного тлумачення пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VІІ виснувала, що дію цього припису не обмежено за колом осіб, на що вказує вжите законодавцем у ньому формулювання «інших суб`єктів», а вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб`єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть застосовуватися санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

26. Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування санкцій стосовно ТОВ «ГЕО ПОСТ» зазначивши, що для вирішення питання про можливість застосування санкції до певного суб`єкта в контексті пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII слід з`ясувати, чи створюють його дії реальні та/або потенційні загрози правам та інтересам людини і громадянина, суспільства та держави. До того ж такі права та інтереси слід розглядати в широкому значенні - як динамічні поняття, не охоплені конкретним нормативно-правовим визначенням.

27. Проаналізувавши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для сумніву в достовірності встановлених СБУ обставин, що, на її думку, є належними підставами для внесення СБУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача.

28. Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи апеляційної скарги щодо недотримання принципу пропорційності під час уведення в дію Указом № 123/2021 санкцій до позивача з огляду на те, що вважає згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє його права власності на таке майно, а лише обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин несприятливі для позивача наслідки запроваджених до нього санкцій дозволяють досягнути цілі / мети, на яку спрямовані рішення РНБО та Указ № 123/2021.

29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Президент України, РНБО і СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України. При цьому застосування до позивача санкцій має превентивний (стримувальний) характер. Інакше кажучи, застосування до позивача санкцій покликане не дозволити йому зашкодити національним інтересам.

30. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Щодо можливості безстрокового застосування санкцій у вигляді блокування активів особи

31. Перелік видів санкцій, що можуть застосовуватися до особи, урегульований статтею 4 Закону № 1644-VII, у пункті 1 частини першої якої (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваного Указу) одним із видів санкцій визначено блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

32. Законом України від 12 травня 2022 року № 2257-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб" до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII були внесені зміни та викладено санкцію у вигляді блокування активів у такій редакції: "блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними".

33. Згідно із частиною восьмою статті 5 Закону № 1644-VII забезпечення реалізації санкції у виді блокування активів здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами у межах наданих їм повноважень. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, вживає заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях РНБО. У разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.

34. За визначенням, що дає Словник української мови [в 11 томах], слово "тимчасовий" має таке значення: який триває, існує або діє протягом деякого часу; протилежне до "постійний" // непостійний, минущий, скороминущий (Том 10, 1979. - С. 113, URL: https://sum.in.ua/s/tymchasovyj).

35. Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1644-VII визначено, що рішення щодо застосування санкцій повинне містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово. Санкція, передбачена пунктом 24 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується безстроково.

36. Отже, положеннями Закону № 1644-VII закріплено темпоральне правило щодо строковості (на певний строк, відрізок часу) застосування усіх санкцій, за винятком:

- санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово;

- санкції, передбаченої пунктом 24 частини першої статті 4 цього Закону (позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення), яка застосовується безстроково.

37. З огляду на широкий перелік видів санкцій, передбачених законодавством, та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові у цій справі, з якими я частково не погоджуюсь, вважаю за необхідне в межах цієї окремої думки насамперед зосередити увагу виключно на правовому аналізі строковості застосування санкції у вигляді блокування активів, яку законодавець чітко визначив як строковий обмежувальний захід.

38. На мою думку, санкція, визначена пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, у вигляді блокування активів не належить до безстрокових санкцій, що наведені у частині п`ятій статі 5 цього Закону.

39. На моє переконання, структурна будова та текстуальне викладення пункту 1 частини першої, статті 4, частини восьмої статті 5 Закону № 1644-VII дозволяє безумовно стверджувати, що цією нормою законодавець урегулював можливість лише тимчасового (на чітко визначений строк) обмеження реалізації права особи на користування та розпорядження належними їй активами.

40. Ураховуючи наведене, вважаю, що положеннями пункту 1 частини першої статті 4, частини восьмої статті 5 Закону № 1644-VII передбачено можливість застосування щодо особи санкцій у вигляді блокування активів лише тимчасово - на чітко визначений строк (тимчасовий характер санкцій).

Щодо пропорційності втручання у право на мирне володіння майном

41. Відповідно до практики ЄСПЛ [зокрема, у справах, таких як "Аль-Дулімі та Монтана Менеджмент Інк. Проти Швейцірії" (Al-Dulimi and Montana Management Inc. v. Switzerland) чи "Центро Європа 7 С. р. л. та ді Стефано проти Італії" (Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy)] будь-який обмежувальний захід має бути чітко визначеним, передбачуваним та пропорційним, щоб відповідати принципу законності та мінімізувати втручання у права, гарантовані Конвенцією.

42. Вважаю, що Закон № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначає блокування активів як строковий захід, що, на мою думку, відповідає вимогам передбачуваності.

43. Однак укотре звертаю увагу, що санкції у вигляді блокування активів як економічні обмежувальні заходи за своєю природою є лише тимчасовими обмеженнями, виправдані саме їх тимчасовим характером, а тому вони не можуть продовжувати діяти постійно, без необхідності, на шкоду правам і свободам особи, щодо якої вжиті ці заходи, обмежуючи тим самим на безстроковій основі (на невизначений термін) можливість їй реалізувати право на користування та розпорядження належними їй активами.

44. Знову ж таки ЄСПЛ звертав увагу, що обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (див. рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (див. рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", заява № 8793/79).

45. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

46. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, 2) чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

47. Іншими словами, заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання - або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

48. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

49. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв.

50. Застосування санкцій безумовно є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, і цей факт не можна ставити під сумнів.

51. Проте важливо враховувати, що застосування до особи будь-якого з видів санкцій на безстроковій основі повинне здійснюватися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами держави та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

52. У протилежному разі, зокрема у випадку застосування санкцій безстроково без урахування принципу пропорційності, такі обмежувальні заходи можна розцінити як непропорційне втручання у право на мирне володіння майном.

53. Тож, на моє переконання, безстрокове застосування буд-якого з видів санкцій безумовно потребує обов`язкової оцінки судом за критерієм пропорційності вжитих обмежувальних заходів щодо особи.

54. У цьому контексті слід наголосити, що прийняття відповідачем відносно особи рішення про введення санкцій зумовлює втручання держави у її право мирного володіння майном, у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави і приватних інтересів конкретного власника, та встановити пропорційність втручання у право власності. Це може і має бути предметом судового контролю (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19, від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16).

55. У справі, яка була предметом розгляду, обмеження прав позивача у вигляді блокування активів очевидно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

56. Таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, положення статей 4, 5 якого передбачають можливість застосування до фізичних або юридичних осіб санкцій у вигляді блокування активів особи.

57. Також наведене втручання має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

58. Однак, на моє переконання, згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном не може бути визнане пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача, оскільки обмежує на безстроковій основі (на невизначений термін) можливість реалізувати його право на користування та розпорядження належними йому активами, тоді як відповідно до Закону № 1644-VII блокування активів має застосовуватися лише тимчасово (на чітко визначений строк).

59. Тож з огляду на важливість мети, яку переслідують застосовані до позивача обмежувальні заходи у вигляді блокування активів, несприятливі наслідки, спричинені їх застосуванням до позивача на невизначений строк (безстроково), є очевидно неспівмірними.

60. Тому вважаю, що санкції у вигляді блокування активів застосовано до позивача без урахування строковості характеру цих санкцій (можливості їх застосування лише тимчасово, тобто протягом чітко визначеного періоду), що є непропорційним легітимній меті втручання у право позивача на мирне володіння належним йому майном (активами).

61. Для прикладу в порядку оbiter dictum (не як до джерела права, а для ілюстрації того, яке значення під час застосування обмеження права власності особи має дотримання принципу пропорційності) звертаю увагу на практику Суду справедливості Європейського Союзу, який, з-поміж іншого, зазначає, що основоположні права, зокрема свобода ведення бізнесу та право власності, не є абсолютними і їх здійснення може підлягати обмеженням, виправданим цілями суспільного інтересу, які переслідує Європейський Союз, за умови, що такі обмеження фактично відповідають цілям загального інтересу і не становлять по відношенню до переслідуваної мети непропорційного і неприйнятного втручання, що порушує саму суть гарантованих прав (див. рішення від 28 березня 2017 року у справі (Rosneft Oil Company v Her Majesty's Treasury and Others), C-72/15, EU: C:2017:236, п. 148).

ВИСНОВКИ

62. У цілому погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для застосовування оскаржуваним Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 санкцій до позивача, за виняткомбезстрокового блокування його активів.

63. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду принаймні мала частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог позову про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 щодо безстрокового блокування активівТОВ "ГЕО ПОСТ" та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині вимоги позову цього товариства.

Суддя О. О. Банасько