Рішення від 22.05.2025 по справі 273/2316/24

Справа № 273/2316/24

Провадження № 2/357/2391/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2025 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайоннийсудКиївськоїобласті у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання Каплічної Ж.А., представника відповідача адвоката Брадарської Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

06.11.2024 представник позивача, за довіреністю у справі адвокат Руденко Костянтин Васильович, звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області з позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 14.11.2024, обґрунтовуючи тим, що 02.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1471, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5000,00 грн строком на 365днів (до 01.12.2024) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,5%річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідач на сайті товариства та підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (2271120 відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію». Кредитні кошти були надані відповідачці шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК». Відповідач в порушення умов Кредитного договору не повернула суму кредиту, не сплатила нараховані відсотки відповідно до графіку платежів, в зв`язку з чим виникла заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, нараховані за період з 02.12.2023 по 27.09.2024, яка становить 52500,00 грн. Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за Кредитним договором № 1471 від 02 грудня 2023 року зі сплати процентів за період з 02.12.2023 по 27.09.2024 у розмірі 52500,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

07.01.2025 суддею Баранівського районного суду Житомирської області постановлено ухвалу, якою вказану справу передано за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

24.02.2025 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області отримано справу та передано до розгляду судді Бондаренко О.В., згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025.

25.02.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено судове засідання на 24.03.2025 09:00 год.

24.03.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 16.04.2025 10:00 год, згідно п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України.

31.03.2025 на адресу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, який був поданий до Баранівського районного суду Житомирської області та зареєстрований 21.03.2025, у якому відповідачка зазначила, що позивачем не було дотримано вимог щодо процентної ставки, оскільки згідно п.п. 6 п. 5 Закону №3498-ІХ від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон №3498-ІХ) стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Закон України №3498-ХІ набрав чинності 24 грудня 2023 року. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У зв`язку з цим, встановлення у договорі денної процентної ставки у розмірі 3,5% порушує вищезазначені законодавчі норми, що свідчить про неправомірність умов договору щодо розміру процентної ставки. Також, у договорі зазначено, що строк позовної давності становить 10 років, який відмінний від строку позовної давності визначений ст. 257 ЦК України. Встановлення іншого строку є протиправним та порушує норми законодавства. Умова про автоматичне продовження договору є неправомірною. Договір передбачає автоматичне продовження у разі несплати, проте, відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Відсутність такої згоди робить умови автоматичного продовження неправомірними. Наявне також порушення прав відповідача на захист. В аналогічних справах суди звертали увагу на необхідність врахування матеріального становища відповідача та можливість реструктуризації боргу. У її випадку врахування цих обставин також є необхідним для забезпечення справедливого судового рішення. Завищення витрат на правничу допомогу. Позивач заявив витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, однак вважаю їх завищеними з наступних підстав. Спір виник між сторонами у справі, яка відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку з стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Звертаю увагу, що звернення до суду ТОВ «КЛТ Кредит» з позовами про стягнення боргу за кредитними договорами носить масовий характер, тому не потребують великих професійних затрат. Вважає, що витрати мають бути зменшені до 4000 гривень. Аналізуючи вище викладене, можна дійти висновку, що позовна заява про стягнення кредитної заборгованості, подана з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою та передчасною. Тому, просить у задоволені позовних вимог відмовити повністю, а провадження у справі закрити.

16.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 , виписку з карткового рахунку про рух коштів відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 02.12.2023 по 07.12.2023 з відображенням часу зарахування коштів, інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 в період з 02.12.2023 по 07.12.2023 та інформацію про всі номера телефону, які знаходяться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

16.04.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 13.05.2025 10:00 год, у зв`язку з витребуванням доказів у справі.

22.04.2025 представник позивача, за довіреністю у справі адвокат Руденко Костянтин Васильович, подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що до спірного кредитного договору не можуть бути застосовані вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, оскільки Зміни до Кредитного договору, що укладений з відповідачем, не вносились, зокрема, додаткові договори щодо продовження строку дії та інших умов не укладались, то відповідноправових підстав для перерахунку денної процентної ставки яка є фіксованою немає, тому законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки на даний кредитний договір не поширюється. Відповідач перед укладенням кредитного договору, ознайомився з Паспортом споживчого кредиту в якому стисло у формі таблиці повідомляється про основні умови кредитування, а саме сума кредиту, розмір процентної ставки, строк користування кредитом, розмір щомісячного платежу, тощо. Відповідач перед укладенням Кредитного договору також ознайомився з його змістом. Зі змісту укладеного Кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків та порядок їх сплати. Також договір містить інформацію про реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із кредитодавцем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Відповідач погодив зі своєї сторони такі умови Кредитного договору, підписавши його зміст. Кредитний договір або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, є обов`язковими для виконання позичальником. Щодо правомірності стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу з відповідача у розмірі 10000,00 грн, зазначає, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачем. В запереченні представник відповідача необґрунтовано яким чином вид оподаткування діяльності впливає на професійний статус особи, яка надає професійну правову допомогу, а факт перебування особи на спрощеній системі оподаткування нівелює наявність у такої особи статусу адвоката. Таким чином, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат позивачем. Тому, просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за Кредитним № 1471 від 02.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 52500,00 гривень, а також судові витрати у розмірі 3028,00 гривень та 10000,00 гривень витрат на правову допомогу.

30.04.2025 на адресу суду від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

06.05.2025 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника відповідача, адвоката Брадарської Наталії Володимирівни.

13.05.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 22.05.2025 12:00 год, за клопотанням представника відповідача.

Представник позивача, за довіреністю у справі адвокат Руденко Костянтин Васильович, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, 19.03.2025 та 15.04.2025 подав до суду письмову заяву, у якій просив розгляд справи проводити без участі представника товариства, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник відповідача, адвоката Брадарська Наталія Володимирівна у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 25.11.2023 ОСОБА_1 заповнила на сайті ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» анкету-заяву на кредит №12125, що підтверджується витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 18), згідно якої надала про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та номер картки №4149-51XX-XXXX-0911, вказала бажану суму кредиту 5000,00 грн, строк кредиту 365 днів, процентну ставку 3,5% в день, яку було погоджено.

02.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1471, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 6-9), відповідно до умов якого товариство зобов?язується надати позичальнику грошові кошти в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки визначені цим договором.

Сторонами вказаного кредитного договору було погоджено процентну ставку за кредитом у розмірі 3,5% за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка 1 277,50%) (пункт 1.2), визначено строк надання кредиту - 365 днів та погоджено періодичність платежі за кредитом - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за, що є Додатком №1 до цього Договору (пункту 1.3).

Відповідно до п. 1.7 Договору товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить позичальнику.

Згідно п. 1.5 Договору невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», які розміщені на сайті товариства та які містяться в матеріалах справи (а.с. 19-23).

Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується у встановлений строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.

Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.7 Договору у разі затримання позичальником сплати частини споживчого кредиту та процентів щонайменше на один календарний місяць, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк повернення якого ще не настав в повному обсязі, а позичальник зобов?язується достроково повернути суму кредиту та нараховані проценти за користування кредитом.

Також, відповідачкою було підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, інформаційне повідомлення та заяву, що є відповідно додатком №1, №2 та №3 до кредитного договору №1471 від 02122023 та є його невід?ємними частинами (а.с. 10, 11).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, підписання кредитного договору №1471 від 02.12.2023, свідчить про те, що ОСОБА_1 цілком зрозуміла всі умови договору та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та позивачем не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Вищевказаний кредитний договір №1471 від 02.12.2023 підписаний відповідачкою електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, що підтверджується хронологією дій щодо укладення кредитного договору №1471 від 02.12.2023 (а.с. 17).

Отже, кредитний договір №1471 від 02.12.2023, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 02.12.20234 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не заперечується відповідачкою.

Також, ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Встановлено, що ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» свої зобов`язання за кредитним договором №1471 від 02.12.2023 виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 кошти в сумі 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією №6696290724 від 02.12.2023 (а.с. 12), з якої вбачається, що 02.12.2023 на картковий рахунок відповідачки НОМЕР_1 , який вказаний нею у кредитному договорі, було перераховано кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн, що також підтверджується випискою по картковому рахунку та інформацією наданою АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на ухвалу суду про витребування доказів (а.с. 117-118).

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що відповідачка з умовами кредитного договору була ознайомлена, підписала кредитний договір №1471 від 02.12.2023, однак умови договору порушила.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №1471 від 02.12.2023 (а.с. 90), вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1471 від 02.12.2023 по нарахованим та не сплаченим процентам станом на 27.09.2024 становить 52500,00 грн, за період з 02.12.2023 по 27.09.2024, які нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом та Графіку платежів.

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивачем не було дотримано вимог щодо процентної ставки, оскільки згідно п.п. 6 п. 5 Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон №3498-ІХ) стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Закон України №3498-ХІ набрав чинності 24 грудня 2023 року. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У зв`язку з цим, встановлення у договорі денної процентної ставки у розмірі 3,5% порушує вищезазначені законодавчі норми, що свідчить про неправомірність умов договору щодо розміру процентної ставки.

Суд критично оцінює зазначене твердження відповідачки, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Так, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Відповідно до розділу IІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно із карткою документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23.12.2023, дата набрання законної сили 24.12.2023.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Як зазначено вище у рішенні, 02.12.2023 між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та відповідачкою укладено Кредитний договір №1471, зі строком надання кредиту 365 днів, тобто до 01.12.2024, та сторонами погоджено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,5% в день.

Також, встановлено, що вказана процентна ставка за користування кредитом є фіксованою (п. 1.2 Договору) та продовження строку надання кредиту, вказаного у п. 1.3 Договору, не передбачено (п. 1.9 Договору).

Отже, враховуючи, що процентна ставка у розмірі 3,5%, що визначена умовами договору була встановлена ще до вступу (набрання законної сили, а саме 24.12.2023) Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, зміни до кредитного договору не вносились, строк дії кредитного договору №1471 від 02.12.2023 після 24.12.2023 не продовжувався, то відповідно правових підстав для перерахунку денної процентної ставки немає, тому законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки на вказаний кредитний договір не поширюється.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заборгованість по нарахованим та не сплаченим процентам у розмірі 52500,00 грн, що нарахована за період з 02.12.2023 по 27.09.2024 відповідно до п. 1.2. Кредитного договору №1471 від 02.12.2023 за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом, підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення договору, факт отримання відповідачкою грошових коштів та порушення нею взятих на себе зобов`язань.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024, копію акта приймання-передачі наданих послуг №1 від 23.09.2024 до договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024, копію витягу з реєстру №1 від 23.09.2024 до акту приймання-передачі наданих послуг №1 до договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 та копію платіжної інструкції №554 від 27.09.2024, відповідно до яких визначено розмір витрат на правничу допомогу, який складає 10000,00 грн (а.с. 29-30, 33, 34, 35).

Згідно п. 3.1 Договору, вартість послуг виконавця становить у розмірі 10000,00 грн складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника.

Згідно акта приймання-передачі наданих послуг №1 від 23.09.2024 до договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024, сторони погодили надання наступних правових послуг складання позовних заяв ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» згідно реєстру №1 на загальну суму 100000,00 грн.

Згідно витягу з реєстру №1 від 23.09.2024 до акту приймання-передачі наданих послуг №1 до договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024, вартість послуги за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та клопотання про витребування доказів, складання адвокатського запиту становить 10000,00 грн.

Отже, ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», у зв`язку з розглядом даної справи, понесло судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 10000,00 грн.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, від відповідачки в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачка зазначає, що з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час, тому вважає, що витрати мають бути зменшені до 4000 гривень

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідачки, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, не відповідають критеріям співмірності, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), з урахуванням вчинених адвокатами об`єму дій та наданих послуг, не відповідають критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що дана справа не є складною (стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 52500,00 грн) та відноситься до категорії малозначних.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з огляду на обставини справи та на фактичний об`єм необхідних послуг, наданих адвокатом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн (а.с. 1, 55).

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Судові витрати позивача складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 7028,00 грн (3028,00 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на правничу допомогу).

Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 598, 599, 610, 612, 625-629, 634, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 81, 141, 223, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за Кредитним договором № 1471 від 02 грудня 2023 року зі сплати процентів за період з 02.12.2023 по 27.09.2024 у розмірі 52500,00 грн (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, всього 7028,00 грн (сім тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ», ЄДРПОУ: 40076206, місцезнаходження: площа Солом`янська, будинок 2, приміщення 04, місто Київ, 03035.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце перебування: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 27.05.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко