Рішення від 27.05.2025 по справі 640/9063/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2025 року справа №640/9063/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Вищого адміністративного суду України (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. № 7-к від 16.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України;

- стягнути з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 року по день поновлення ОСОБА_1 на посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з грубим порушенням Закону України «Про державну службу» із змінами внесеними Законом № 117-ІХ від 19.09.2019 і Законом № 440-ІХ від 14.01.2020 та проігноровано вимоги абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», натомість як підставу для звільнення зазначено попередження про звільнення у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України, підписане ОСОБА_1 14.05.2018, яке на дату його підписання взагалі не було передбачено Законом України «Про державну службу» і не узгоджується з наказом про звільнення, оскільки містить різні пункти законодавчого обґрунтування для звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представником Вищого адміністративного суду України подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову та вважає доводи, викладені у позовній заяві не відповідають істинним обставинам та базуються на припущеннях. Також, відповідач зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 не перебувала на посаді помічника судді патронатної служби у зв`язку з чим на неї не поширюються вимоги законодавства, які регулюють оплату праці такої категорії працівників.

Позивач в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності не подавав.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Вищого адміністративного суду України від 11.04.2008 №158-к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді судової палати відділу забезпечення роботи судової палати з розгляду справ, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму та справ за зверненнями суб`єктів владних повноважень за переведенням з Верховного Суду України.

Наказом від 14.08.2009 №190-в ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до наказу Вищого адміністративного суду України від 30.09.2009 №374-к ОСОБА_1 переведено на посаду помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати.

Наказами Вищого адміністративного суду України від 10.05.2016 № 91-вн, від 09.11.2016 № 220-вн, від 10.05.2017 № 118-вн, від 27.10.2017 № 257-вн та від 08.05.2018 № 24-вн позивачу відповідно до пункту 3 статті 24 Закону України «Про відпустки» надавалась відпустка без збереження заробітної плати як матері, дитина якої потребує домашнього догляду відповідно до медичного висновку, з 17.05. по 13.11.2016, з 14.11.2016 по 13.05.2017, з 14.05 по 13.11.2017, з 14.11.2017 по 16.05.2018 та з 17.05.2018 по 16.11.2018 відповідно.

Наказом Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 14.12.2018 № 226-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким відповідно до пункту 7, 8 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», наказу Вищого адміністративного суду України від 15.12.2017 № 36 «Про припинення діяльності Вищого адміністративного суду України, утворення ліквідаційної комісії та заходи щодо припинення діяльності Вищого адміністративного суду України», Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу» звільнено ОСОБА_1 з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати 14.12.2018 у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі № 640/9486/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Голови Ліквідаційної комісії, керівника апарату ВАСУ Шевченка О.М. від 14.12.2018 №226-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати ВАСУ з 15.12.2018; зобов`язано Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно з її заявою від 14.11.2018. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 640/9486/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року в частині зобов`язання Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно з її заявою від 14.11.2018 і в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 по 31.03.2020 у розмірі 140 742,45 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року залишено без змін.

На виконання судового рішення, наказом Вищого адміністративного суду України від 09.04.2020 №6-к ОСОБА_1 поновлено на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України.

Наказом Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 16.04.2020 №7-к, яким відповідно до пункту 7, 8 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», наказу Вищого адміністративного суду України від 15.12.2017 № 36 «Про припинення діяльності Вищого адміністративного суду України, утворення ліквідаційної комісії та заходи щодо припинення діяльності Вищого адміністративного суду України», Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України від 18.05.2018 №21, пункту 1-1 частини першої та четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі № 640/9486/19, звільнено ОСОБА_1 з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати 16 квітня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України.

Позивач, вважаючи зазначений наказ про звільнення з посади протиправним та таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 88-р «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» посаду помічника судді було віднесено до посади державної служби.

Отже, з моменту призначення на посаду помічником судді судової палати відділу забезпечення роботи судової палати з розгляду справ, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму та справ за зверненнями суб`єктів владних повноважень (з 11.04.2008), ОСОБА_1 мала статус державного службовця і проходження нею державної служби регулювалося Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року.

В подальшому, 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, статтею 92 якого посаду помічника судді віднесено до посад патронатної служби.

Частиною четвертою статті 92 Закону України «Про державну службу» передбачено, що на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час звільнення позивача з посади) державна служба припиняється, зокрема:

4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; (Пункт 1 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019)

1-1) ліквідація державного органу; (Частину першу статті 87 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019)

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; (Пункт 3 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019)

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. (Частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020)

Частиною четвертою статті 87 Закону України «Про державну службу» у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Отже, з огляду на викладене, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» № 117-IX від 19.09.2019 року частину першу статті 87 Закону України «Про державну службу», яка регулює підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, доповнено пунктом 1-1 «ліквідація державного органу».

Також, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX від 14.01.2020 року були внесені відповідні зміни щодо порядку і процедури припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Судом встановлено, що відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, рішення Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність та розпочав процедуру ліквідації з 15.12.2017.

Як встановлено судом вище, 14.05.2018 ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України попереджено про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України, про що свідчить її власний підпис на попередженні.

Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 14.12.2018 № 226-к ОСОБА_1 звільнено з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати 14.12.2018 у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі № 640/9486/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Голови Ліквідаційної комісії, керівника апарату ВАСУ Шевченка О.М. від 14.12.2018 №226-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати ВАСУ з 15.12.2018; зобов`язано Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно з її заявою від 14.11.2018. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 640/9486/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року в частині зобов`язання Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно з її заявою від 14.11.2018 і в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 по 31.03.2020 у розмірі 140742,45 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року залишено без змін.

На виконання судового рішення у справі № 640/9486/19, наказом Вищого адміністративного суду України від 09.04.2020 №6-к ОСОБА_1 поновлена на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України з 15.12.2018.

Суд погоджується з твердженнями сторони позивача про те, що оскільки ОСОБА_1 поновлена на посаді 09.04.2020, то подальше її звільнення повинно було відбуватися за процедурою, передбаченою статтею 87 Закону України «Про державну службу» в чинній на той момент редакції, норми якої викладені та досліджені судом вище.

Згідно з оскаржуваним наказом голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. від 16.04.2020 № 7-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено відповідно до пункту 1-1 частини першої та четвертої ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Підставою звільнення вказано попередження про звільнення у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України, підписане ОСОБА_1 14.05.2018 року.

Разом з тим, вказане попередження не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 , оскільки у ньому зазначено про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», в той час звільнення ОСОБА_1 відповідно до оскаржуваного наказу від 16.04.2020 №7-к відбулось на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

При цьому, за приписами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Однак, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами виконання ним, при видачі оскаржуваного наказу від 16.04.2020 №7-к, вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, стосовно попередження державного службовця про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Крім того, 16.04.2020 ОСОБА_1 звернулась до голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України із заявою про надання відпустки.

В даній заяві ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але з ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Фактично час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає період з 15.12.2018 (дата звільнення) по 09.04.2020 (дата поновлення на посаді).

Відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до статті 58 Закону України «Про державну службу», за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За таких обставин, ОСОБА_1 просила надати їй з 17.04.2020 щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, щорічну додаткову оплачувану відпустку, відповідно до ст. 58 Закону України «Про державну службу», тривалістю 15 календарних днів, щорічну додаткову оплачувану відпустку, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

В той же час, заява ОСОБА_1 від 16.04.2020 про надання їй відпустки не розглянута.

Відповідачем будь-яких доказів щодо розгляду вказаної заяви не надано.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

В той же час, в оскаржуваному наказі від 16.04.2020 №7-к відсутні відомості про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Враховуючи наведене вище у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. від 16.04.2020 № 7-к та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов`язаний поновити працівника на раніше займаній посаді.

Зважаючи на висновок суду про протиправність оскаржуваного наказу від 16.04.2020 № 7-к та його скасування, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого його було звільнено, а саме - па посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати з 17.04.2020.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої відповідачем довідки від 18.09.2024 № 85 заробіток ОСОБА_1 за період з березня по квітень 2020 р. становив 22 462,53 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата становить 534,82 грн. (22 462,53/42).

Виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.04.2020 по день ухвалення судового рішення. Тобто, період вимушеного прогулу за період з 17.04.2020 по 27.05.2025 становить 1285 робочих дні.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 687 243,70 грн, з яких відраховуються загальнообов`язкові податки та збори.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У відповідності до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Вищого адміністративного суду України (місцезнаходження: 01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 5; код ЄДРПОУ 33235788) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. від 16.04.2020р. №7-к про звільнення ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України.

3. Поновити ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України з 17.04.2020р.

4. Стягнути з Вищого адміністративного суду України (місцезнаходження: 01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 5; код ЄДРПОУ 33235788) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 687 243,70 грн (шістсот вісімдесят сім тисяч двісті сорок три гривні 70 коп).

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.