Постанова від 27.05.2025 по справі 340/59/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2025 року м. Дніпросправа № 340/59/25Суддя І інстанції Момонт Г.М.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2024 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2024 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 3 459,65 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив її скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 30.06.2023 року.

Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду адміністративного позову. Вказує на те, що в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, позивач має право звернутися до суду з позовом без обмеження будь-яким строком. Зазначає, що на період дії карантину, строки, визначені статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк дії такого карантину. Зважаючи на те, що строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023 року, то строки звернення до суду у даній категорії справи почали обраховуватись з 01.07.2023 року. Вказує на те, що про порушене право дізнався 11 грудня 2024 року після одержання письмового повідомлення про суми, які належать до виплати позивачу.

Зважаючи на те, що ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року про залишення позову без розгляду в частині вимог з 01.07.2023 року по 31 грудня 2024 року сторонами не оскаржується, то в силу приписів ст. 308 КАС України, ухвала суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм процесуального права, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В свою чергу, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»

Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:

«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що в апеляційному порядку розглядуються позовні вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 30 червня 2023 року.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності після 19 липня 2022 року, та зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду розпочався з дати закінчення карантину в Україні.

Колегія суддів, що спірний період з 1 січня 2016 року до 30 червня 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.

Період з 1 січня 2016 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, судом першої інстанції при вирішення питання дотримання строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами з 01 січня 2016 року до 19 липня 2022 року помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, що виключає наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог за наведений період.

Поряд з цим, у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, Судова палата дійшла висновку, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину суд вважає застосованим і у цій справі.

Відповідно, щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року, то початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині таких вимог обчислюється моменту одержання особою грошового забезпечення за відповідний місяць. При цьому, тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року розпочинається з 01 липня 2023 року.

Водночас, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на початок відліку тримісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП з дня отримання повідомлення про всі суми, які належать працівникові при виплаті, з огляду на наступне.

Грошове забезпечення є платежем, який здійснювався щомісячно, а тому в будь-якому разі їх розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення додаткова винагорода, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, а тому строк звернення до адміністративного суду щодо виплати грошового забезпечення починається з моменту отримання грошового забезпечення, а не з моменту отримання відповідного повідомлення.

Відтак, зважаючи на те, що з адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 06 січня 2025 року, то позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення в частині періоду з 19.07.2022 року по 30.06.2023 року заявлені з пропуском строку, визначеного ч.1 ст. 233 КЗпП.

При цьому, позивачем не наведено обставин, які йому об`єктивно перешкоджали звернутися до суду з такими позовними вимогами з дотриманням строку, передбаченого ст.233 КЗпП України починаючи з 01 липня 2023 року.

Доводи, якими скаржник у даній справі обґрунтовує свої вимоги, колегія суддів розцінює як намагання штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення в частині періоду з 19.07.2022 року по 30.06.2023 року.

Таким чином, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про залишення поданого позивачем позову без розгляду у повному обсязі не врахував вказаних вище обставин та належним чином не дослідив характер вказаних вище позовних вимог, не дослідив питання щодо дотримання позивачем процесуального строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами, не застосував норму матеріального права, яку необхідно було застосувати, що призвело до безпідставного залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 липня 2022 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 19 липня 2022 року, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 3 459,65 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум підлягає скасуванню, а справа в цій частині позовних вимог направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 липня 2022 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити за період з 01 березня 2018 року по 19 липня 2022 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 3 459,65 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Справу в цій частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В іншій частині ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 травня 2025 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун