Постанова від 22.05.2025 по справі 479/883/22,479/883/21

Постанова

Іменем України

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 479/883/21

провадження № 51-4091км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_8 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в кримінальному провадженні № 1201815025000049 за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Воскодави Гощанського району Рівненської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4, 5 ст. 191, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК, та призначено їй покарання за:

- ч. 3 ст. 191 КК - 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у банках та інших фінансових установах, а також посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк

2 роки;

- ч. 4 ст. 191 КК - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у банках та інших фінансових установах, а також посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки;

- ч. 5 ст. 191 КК - 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у банках та інших фінансових установах, а також посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки та з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.

2. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворими ОСОБА_8 призначено остаточне покарання - 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у банках та інших фінансових установах, а також посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк

3 роки та з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.

3. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2024 року вищезазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

4. Згідно з вироком ОСОБА_8 засуджено за те, що вона, працюючи на посаді начальника відділення - головного менеджера з обслуговування клієнтів відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк», будучи матеріально-відповідальною та службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, діючи всупереч інтересам служби, ігноруючи посадові інструкції, умови і правила розміщення депозитних вкладів у Банку, в середині грудня 2010 року в денний час доби (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи у приміщенні вищевказаного відділення банку, розташованого за адресою: Миколаївська область, смт. Криве Озеро, вул. Кобзаря, 47, куди з метою розміщення на депозитному рахунку власних грошових коштів у сумі 640 000,00 грн також прибув ОСОБА_6 , вирішила заволодіти вказаними грошовими коштами та запевнила останнього, що вони будуть розміщені на депозитному рахунку банку.

5. Своєю чергою ОСОБА_6 , не усвідомлюючи злочинного наміру ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що остання є службовою особою, оскільки перебуває на посаді начальника відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з чим має право на проведення банківських операцій з грошовими коштами, добровільно передав їй 640 000,00 грн для розміщення на депозитному рахунку.

6. Отримавши грошові кошти, ОСОБА_8 на підтвердження своїх намірів власноручно написала розписку про їх отримання із зобов`язанням повернути після закінчення терміну дії договору депозиту, після чого поставила ввірену їй печатку банку. При цьому будь-яких документів, передбачених наказами та інструкціями банку, не надала, депозитний рахунок не створила та грошові кошти до каси відділення банку не передала, а, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, всупереч інтересам служби, із користі, з метою незаконного збагачення, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_6 та розпорядилася ними на власний розсуд, чим заподіяла потерпілому майнову шкоду на суму 640 000,00 грн, що є особливо великим розміром.

7. За аналогічних обставин ОСОБА_8 , діючи повторно, 18 червня 2015 року заволоділа грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 у сумі 200 000,00 грн, що є великим розміром, та 22 грудня 2015 року заволоділа грошовими коштами потерпілого ОСОБА_10 в сумі 120 000,00 грн.

8. Крім цього, 03 квітня 2017 року близько 10:30 ОСОБА_8 , продовжуючи обіймати посаду начальника відділення - головного менеджера з обслуговування клієнтів відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк» та будучи наділеною організаційно-розпорядчими функціями, перебуваючи в приміщенні відділення банку за вищевказаною адресою, використовуючи відомості щодо клієнтів АТ КБ «Приватбанк» та дізнавшись про наявність грошових коштів на кредитному рахунку ОСОБА_11 , вирішила ними заволодіти. З цією метою ОСОБА_8 зателефонувала до ОСОБА_11 та під приводом позики грошових коштів попросила у неї дозволу на перерахунок грошових коштів з її кредитного банківського рахунку, на що отримала відмову в категоричній формі.

9. Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_8 , будучи службовою особою, діючи умисно, повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, із користі, з метою незаконного збагачення, всупереч інтересам служби, використовуючи банківські програми, до яких вона мала доступ, 03 квітня 2017 року о 10:59 без дозволу та підтвердження банківської операції ОСОБА_11 перерахувала з її банківського рахунку на банківський рахунок ОСОБА_12 , банківська карта якої перебувала в її користуванні, грошові кошти в сумі 14 560,00 грн, якими розпорядилася на власний розсуд, чим заподіяла потерпілій майнову шкоду на зазначену суму.

10. За аналогічних обставин ОСОБА_8 , діючи повторно, 22 квітня 2017 року о 12:44 заволоділа грошовими коштами потерпілої ОСОБА_13 у сумі 12 562,81 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

11. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_8 скасувати, а кримінальне провадження закрити. Даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, стверджує, що судовий розгляд проведено неповно, однобічно та упереджено, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, наявність корисливого мотиву в діях ОСОБА_8 як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК, не доведено, а її дії були спрямовані на укладення цивільно-правових відносин позики з потерпілими, у яких вона позичала кошти під більш вигідний у порівнянні з банківським відсоток за користування грошима, які надалі частково їм повернула. При цьому ОСОБА_8 не була наділена жодною правомочністю щодо цих грошових коштів та не використовувала своїх службових повноважень для їх отримання, відтак склад злочину, передбаченого ст. 191 КК, в її діях відсутній. Водночас захисник звертає увагу на те, що дії ОСОБА_8 безпідставно кваліфіковані судом за частинами 4 і 5 зазначеної статті через неправильний розрахунок розміру завданої злочином матеріальної шкоди. Також зазначає, що суд у вироку не навів показання ряду потерпілих та не надав їм оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні, залишив поза увагою рішення судів у цивільних справах, які підтверджують існування цивільно-правових відносин між обвинуваченою та потерпілими, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у неї наміру на повернення коштів. Апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404, ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, формально погодившись з його висновками, не зазначив у своїй ухвалі мотивів, через які визнав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, а клопотання про повторне дослідження обставин провадження залишив поза увагою.

Позиції інших учасників судового провадження

12. Захисник ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

13. Прокурор і потерпілий заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

14. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

15. За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

16. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК).

17. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.

18. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - й суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і при перегляді судових рішень у касаційному порядку виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до переоцінки доказів.

19. Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

20. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

21. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

22. Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Зміст ухвали апеляційного суду повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.

23. У цьому кримінальному проваджені суди попередніх інстанцій дотримались вищевказаних вимог кримінального процесуального закону. Доводи сторони захисту, аналогічні тим, які викладені в касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій. В оскаржених вироку та ухвалі на них надано аргументовані, вмотивовані відповіді.

24. Так, відхиляючи доводи сторони захисту про те, що між обвинуваченою та потерпілими існували цивільно-правові відносини позики, а гроші вона у них позичала для власних потреб із наміром наступного повернення, суди з посиланням на правову позицію Верховного Суду України обґрунтовано зазначили, що визначальна ознака, яка відокремлює (відмежовує) такий злочин проти власності, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, від інших форм посягання на чужу власність, полягає в тому, що безоплатне обернення чужого майна на користь винної особи чи на користь іншої особи відбувається через умисне протиправне використання можливостей службового становища. Майно, на яке спрямована карана за ст. 191 КК поведінка службової особи, може мати різну правову природу. Зокрема, не виключається можливість заволодіння майном, на яке не поширюється компетенція службової особи або яке їй не ввірене і не перебуває в її віданні. Злочинне використання службового становища може виражатися у формі рішень, вказівок чи іншої спонукальної інформації. Як правило, ці рішення формуються завуальовано (приховано) від осіб (фізичних чи юридичних), які наділені повноваженнями щодо майна, на яке спрямована протиправна поведінка винної особи. Ці особи під впливом таких рішень або вказівок не знають (можуть не знати) дійсної природи дій і фактично піддаються обману, внаслідок якого відбувається перехід майна на користь службової особи. При цьому в основі обману (дезінформації), до якої вдається винна особа, завжди перебуває протиправне використання нею свого службового становища; без застосування можливостей службового становища обман є недієвим і нездійсненним (постанова від 14 листопада 2013 року у справі № 5-30кс13).

25. Для відмежування злочину від цивільно-правового делікту необхідно встановити, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально - караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені і укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про злочин (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 442/3912/19).

26. У цьому кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_8 переконала потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які звернулися до банку з метою розміщення своїх грошових коштів на депозитних рахунках, у тому, що їм вигідніше це зробити від її імені, оскільки вона, як керівник відділення банку, про що достовірно було відомо потерпілим, може це зробити під більший відсоток. Натомість обвинувачена видала потерпілим власноручно написані розписки про те, що вона позичила у них гроші, які зобов`язується повернути. При цьому розписки, видані потерпілому ОСОБА_6 , були підписані нею, як начальником відділення «Кривоозерське» Приватбанку, і містять печатку банку, а передача коштів потерпілими відбувалась у приміщенні банківської установи. Однак депозитні рахунки в ПАТ КБ «Приватбанк» на ім`я потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , відкриті не були, а повернення грошей потерпілим ОСОБА_8 постійно відкладала під різними приводами, через що вони були вимушені звернутися до суду з вимогами про стягнення заборгованості в судовому порядку. Водночас під час судового слідства було встановлено, що вже станом на 2010 рік на момент заволодіння грошима потерпілого ОСОБА_6 обвинувачена мала боргові зобов`язання у великих сумах перед банком та за іпотекою, а її заробітна плата не могла покрити навіть невеликої частини тих сум, які вона отримувала від потерпілих. Останні пояснювали, що ОСОБА_8 , користуючись своїм авторитетом як керівник відділення банку, завірила їх у тому, що діє в їхніх інтересах. Не будучи обізнаними про порядок відкриття депозитних рахунків та проведення банківських операцій, вони довірилися обвинуваченій саме як службовій особі банку, яку вони знали раніше як керівника відділення банку і яка мала для них авторитет. Як правильно виснував суд, у вищевказаних випадках без використання службового становища керівника відділення банку було б неможливим заволодіння грошима потерпілих. Так само за епізодами заволодіння майном ОСОБА_11 і ОСОБА_13 судами було встановлено, що гроші потерпілих були розміщені на їхніх кредитних рахунках у Приватбанку, до яких ОСОБА_8 мала доступ як працівник банку і здійснила несанкціоновані клієнтами операції по цим рахункам зі свого робочого місця, внаслідок чого заволоділа грошима останніх.

27. За таких обставин судами надано правильну кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_8 за ст. 191 КК як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 за частинами 4 і 5 зазначеної статті через неправильний розрахунок розміру завданої злочином матеріальної шкоди не ґрунтуються на вимогах закону. Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник з посиланням на п. 5 підрозділу І розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу ІV цього Кодексу використовує у своїх розрахунках розмір податкової соціальної пільги для кваліфікації кримінальних правопорушень у 2015 році, який дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня зазначеного року. Однак ним залишено поза увагою, що абзац 8 п. 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року викладено в новій редакції, відповідно до якої Податковий кодекс України набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2016 року. До 31 грудня 2015 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць з 1 січня 2015 року становить 1218 грн. Тому податкова соціальна пільга у 2015 році становить 609 грн (50% від 1218 грн). Саме із такого її розміру обґрунтовано виходив суд при визначенні розмірів вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень для цілей кваліфікації її дій за частинами 4 і 5 ст. 191 КК.

28. Покарання ОСОБА_8 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65, 70 КК, відповідає ступеню тяжкості вчинених нею злочинів, її особі та конкретним обставинам справи, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

29. Не становить порушення вимог кримінального процесуального закону незазначення судом у вироку показань ряду потерпілих, про яких йдеться у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 . Як убачається з матеріалів справи, кримінальне провадження за ч. 2 ст. 190 КК щодо ОСОБА_8 за епізодами стосовно цих потерпілих було закрито на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а справу відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК розглянуто в межах висунутого обвинувачення.

30. Також не знайшли свого підтвердження доводи у касаційній скарзі про залишення без розгляду судом апеляційної інстанції клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК. Перевіркою матеріалів провадження у рамках процедури касаційного перегляду встановлено, що в апеляційних скаргах на вирок захисник і засуджена не порушували такого клопотання і не заявляли його в судовому засіданні апеляційного суду. Водночас колегія суддів зауважує, що положення ч. 3 ст. 404 КПК не встановлюють для суду апеляційної інстанції обов`язку при кожному апеляційному перегляді вироку суду повторно досліджувати докази у провадженні, тільки якщо про це заявлено клопотання. Процесуальний закон такий обов`язок не зробив беззаперечним, оскільки має бути встановлено неповноту дослідження таких доказів або порушення під час їх дослідження, тому в разі відсутності таких підстав відмова у задоволенні клопотання учасника судового розгляду не може розцінюватися як порушення апеляційним судом вимог процесуального закону.

31. Як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland)).

32. За змістом касаційної скарги зазначені у ній доводи по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. Водночас на жодні нові докази, крім тих, які вже були досліджені та яким надана відповідна правова оцінка, захисник не посилається, а фактично викладає власну оцінку обставин справи, відмінну від їх оцінки судами.

33. Під час касаційного провадження колегією суддів касаційного суду не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

34. На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 слід залишити без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3