Ухвала

від 29.05.2025 по справі 567/927/25

РАДИВИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №567/927/25

Провадження №2-о/567/78/25

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

29 травня 2025 року м.Острог

Суддя Острозького районного суду Рівненської області Василевич О.В., перевіривши дотримання вимог ст.ст.175-177,293-300 ЦПК України при зверненні до суду у справі за заявою Виконавчого комітету Краматорської міської ради Донецької області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , КЗ "Острозький психоневрологічний інтернат", про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна, -

встановив:

Виконавчий комітет Краматорської міської ради звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про звільнення ОСОБА_2 від повноважень опікуна над ОСОБА_3 та призначення його новим опікуном ОСОБА_1 , вказуючи заінтересованими особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , КЗ "Острозький психоневрологічний інтернат".

Відповідно до ч.1, 2 статті 2ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Заява виконавчого комітету Краматорської міської ради про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд приймає до уваги положення ч.9 ст.10 ЦПК України про застосування аналогії закону до неврегульованих правовідносин та виходить з того, що заява, подана в порядку ст.294 ЦПК України, має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України та ст.177 ЦПК України.

Так, за правилами ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтями 3 і 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI визначено об`єкти справляння судового збору, його розміри та перелік позовних заяв чи інших заяв, передбачених процесуальним законодавством, за подання яких судовий збір не справляється.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пп.4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання юридичною особою до суду заяви у справах окремого провадження ставка судового збору становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 грн.

Таким чином, сплата судового збору згідно з вимогами Закону є обов`язковою.

Так, до заяви представником заявника додана платіжна інстукція № 95 (внутрішній номер 412494294) від 25.03.2025 року про сплату судового збору за подання заяви у розмірі 1 514 грн. на рахунок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Під час перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України встановлено, що судовий збір, сплачений заявником згідно платіжної інстукції № 95 (внутрішній номер 412494294) від 25.03.2025 року у розмірі 1 514 грн., зарахований як судовий збір, сплачений за подання заяви до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, яка була передана за підсудністю до Острозького районного суду Рівненської області та повернута заявнику у зв`язку з не усуненням недоліків.

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Представник заявника із заявою про повернення судового збору, сплаченого згідно платіжної інстукції № 95 (внутрішній номер 412494294) від 25.03.2025 року у розмірі 1 514 грн., у цивільній справі №175/4145/25 до суду не звертався.

Судовий збір, сплачений за подання заяви у справі №175/4145/25 зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України і заявнику в порядку, установленому законом не повертався.

Суд зазначає, що повторно поданий той самий платіжний документ про сплату судового збору не є належним доказом сплати цього платежу за подання повторної заяви.

Таке законодавче визначення передбачає, що заявник, коли подає повторно заяву, має сплати судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданий до первинної заяви, яку суд залишив без розгляду (або повернув заяву). Вказане не обмежує і не порушує прав заявника в частині обов`язку нести додаткові майнові витрати у зв`язку зі звернення до суду, оскільки за Законом № 3674 такий заявник має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної заяви.

Вищезазначене право застосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 1540/3297/18.

Таким чином, платіжна інстукція № 95 (внутрішній номер 412494294) від 25.03.2025 року на суму 1 514 грн. не може бути використаною повторно для підтвердження сплати судового збору при поданні вищевказаної заяви.

Отже,платіжна інстукції№ 95(внутрішнійномер 412494294)від 25.03.2025року урозмірі 1514грн. про сплату судового збору не може бути прийнята судом як документ про сплату судового збору за подання нової заяви.

За наведених обставин заявнику необхідно надати документ про сплату судового збору у розмірі відповідно до ставки, встановленої Законом України «Про судовий збір».

Окрім того, належним доказом сплати судового збору є фінансовий документ: платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою яка містить відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. Також фінансовий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою установи з відміткою про дату виконання платіжного доручення та відміткою про зарахування суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі, копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору - згідно роз`яснень, наданих Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Слід зазначити, що дотримання вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України при пред`явленні заяви в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду на предмет перевірки та долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження, призначення непідготовленої справи до розгляду.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на чому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Доступ до правосуддя в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентноїпрактики Європейськогосуду зправ людинине можебути абсолютнимі підлягаєдержавному регулюваннюй обмеженню.Кожна держававстановлює правиласудової процедури,зокрема йпроцесуальні заборонита обмеження,зміст якихне допуститисудовий процесу безладнийрух.Відтак,в кожномувипадку позивачпри зверненнідо судуіз позовомповинен дотримуватисянорм процесуальногозаконодавства.

Відповідно до ч.1, 2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються її недоліки, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Виходячи з наведеного, заяву необхідно залишити без руху, а заявнику слід надати строк для усунення недоліків, попередивши, що у разі невиконання даної ухвали, заява буде вважатись неподаною та повернута відповідно до вимог ст.185 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, -

постановив:

Заяву Виконавчого комітету Краматорської міської ради, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , КЗ "Острозький психоневрологічний інтернат", про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна - залишити без руху.

Встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 10 днів з дня отримання копії ухвали.

Копію ухвали надіслати заявнику.

Роз`яснити заявнику, що в разі не усунення недоліків заяви у вказаний строк, заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Учасник справи може отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://court.gov.ua/.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.